Прокуратура на українських землях, що входили до складу Австро – угорської імперії (1849-1918 роки), Польщі ( 1920 – 1939 роки)

В Галичині посади державних прокурорів були запроваджені в 1849 р. Зокрема, 13 березня 1849 року австрійський імператор своїм патентом затвердив закон «Проти зловживань преси» та «Положення про процес розслідування зловживань преси. Вказаними правовими актами були запроваджені посади державних прокурорів на більшості територій імперії.

Була організована також і система загальних органів прокуратури. На Галичину дія вказаного рішення не була поширена, а єдина система загальних органів прокуратури була утворена в Галичині лише у 1855 р.

1. Дослідження історії становлення інституту прокуратури у Галичині дає підстави стверджувати, що, попри запровадження посад державних прокурорів при судах у 1849 р., система загальних (державних) прокуратур в Галичині вперше набула цілісного характеру лише після прийняття міністерством юстиції Австрії постанови від 29 червня 1855 року. В подальшому, зокрема, на початку XX ст., система загальних прокуратур в Галичині була суттєво розширена шляхом утворення нових державних прокуратур. Доволі динамічно відбувався також розвиток спеціалізованих (фінансових) прокуратур в Галичині шляхом утворення у 1851 р. Галицької фінансової прокуратури, а також підпорядкованих їй експозитур (відділів). Такою експозитурою, зокрема, була експозитура Галицької фінансової прокуратури у м. Кракові (до 31 грудня 1867 року вона діяла як самостійна Краківська фінансова прокуратура). Також у підпорядкуванні Галицької фінансової прокуратури перебувала Чернівецька фінансова експозитура (з 13 жовтня 1861 року до 31 грудня 1867 року вона діяла як відділ Галицької фінансової прокуратури у м. Чернівці), однак вже наприкінці 1867 р. її було реформовано у самостійну Чернівецьку фінансову прокуратуру.

2. Аналіз правового статусу і функціонування органів прокуратури у Галичині засвідчує, що діяльність органів прокуратури у Галичині в цілому була добре організованою і здійснювалася на доволі кваліфікованому рівні. Значний обсяг повноважень органів прокуратури, високі вимоги щодо особистих та професійних якостей прокурорських службовців загалом сприяли ефективній діяльності органів прокуратури. Водночас окремі фактори, зокрема, низький рівень підготовки окремих службовців, менша кількість прокурорських службовців у порівнянні з службовцями судів у Галичині, тривалі затягування у розслідуванні органами прокуратури окремих справ, неодноразові затримки з поверненням документів їх власниками, зволікання із дачею відповідей на звернення та запити з боку органів прокуратури здійснювали негативний вплив на якість виконуваних прокуратурою функцій.

3. Діяльність органів прокуратури у Галичині характеризувалась також рядом особливостей, зумовлених специфікою Галичини, де така їх діяльність носила ще й антиукраїнський характер. Це проявлялось перш за все у тому, що органи прокуратури проводили цілеспрямовану політику перешкоджання друку українських засобів масової інформації та літератури, в яких містилися небезпечні для імперського режиму матеріали. Прокуратура спільно з органами поліції порушувала кримінальні справи щодо українських громадсько-політичних діячів та організацій, намагаючись не допустити поширення ними своїх поглядів і переконань серед населення Галичини, якщо такі містили в собі критику тогочасного державного і суспільного ладу Австрії та Австро-Угорщини.

Утворення в Австрії системи спеціалізованих (фінансових прокуратур) було спричинене необхідністю функціонування органу, здатного здійснювати ефективний захист інтересів імперії на її території. Наявні у Галичині значні сировинні та людські ресурси були важливими чинниками наповнення державної казни, що, в свою чергу, потребувало постійного та якісного правового супроводу. Цими обставинами зумовлювалося надання Галицькій фінансовій прокуратурі в м. Львові особливого правового статусу та затвердження більш чисельного штату цієї прокуратури у порівнянні з іншими фінансовими прокуратурами Австрії.

Попри те, що загальні прокуратури (державні прокуратури та Вищі державні прокуратури) підпорядковувалися і були підзвітними міністру юстиції, до виконавчої гілки влади вони не належали. Впродовж усього періоду функціонування загальні прокуратури (в тому числі і органи прокуратури у Галичині) були органами судової влади. Зовсім іншою була функціональна модель спеціалізованих (фінансових) прокуратур, зокрема, Галицької фінансової прокуратури та підпорядкованих їй експозитур (відділів). Фінансові прокуратури підпорядковувалися по вертикалі міністру фінансів імперії, звітували перед ним, будучи органом виконавчої влади.

Органи прокуратури в Галичині, попри декларовану законодавством незалежність суду від прокуратури, активно впливали на суди в Галичині при здійсненні ними своїх повноважень.

9. Прокуратура в період української революції (1917-1921 роки) етап розвитку прок уратури України почався з Лютневої революції 1917 року, коли була створена і функціонувала як підсистема державної влади України Українська Центральна Рада (листопад 1917р).

Першим законодавчим актом про прокуратуру України був Закон "Про утворення Генерального Суду", у складі якого діяли цивільний, кримінальний та адміністративний департаменти та прокураторія. У прокураторії за штатним розкладом було передбачено посади: старший прокурор, три прокурори, писар і помічник писаря. 4 січня 1918 року Центральна Рада прийняла Закон "Про урядження прокураторського нагляду на Україні", на підставі якого прокураторії створювалися при апеляційних та окружних судах. Прокуратори призначалися Генеральним секретарем судових справ. Наказом Генерального секретаря судових справ №7 від 18 січня 1918 року на посаду старшого прокуратора Генерального суду було призначено Д.В. Маркевича.

З квітня до листопада 1918 року в Україні діє Гетьманат, який розпустив Центральну Раду й уряд і скасував усі її закони. Гетьман України П.П. Ско­ропадський 8 липня 1918 року затвердив ухвалений Радою Міністрів України Закон "Про утворення Державного Сенату", яким регламентувалися питання організації та діяльності прокуратури.

У листопаді 1918 р. створено Директорію, яку очолив В. Вінниченко, а пізніше - С. Петлюра. Директорія повернула назву держави - Українська Народна Республіка, скасувала закон гетьманського уряду про утворення Державного Сенату і відновила діяльність Генерального Суду, який отримав назву "Надвиший Суд Української Народної Республіки", до штату якого включалася прокураторія. У січні 1919 року Рада Народних Міністрів УНР затвердила штат Надвищого Суду, куди входили 7 прокурорів. Директорія УНР, яку очолював С. Петлюра, незабаром перестала існувати.

На території України сформувалася Радянська республіка, проголошена в грудні 1917 р. у м. Харкові, та було створено уряд - Народний секретаріат і Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК).

……

10.Становлення і розвиток української радянської прокуратури (1917 - поч. 1930-х рр.). етап розвитку прокуратури в Україні починається з лютого 1919 р., коли Декрет Ради Народних Комісарів України від 19 лютого 1919 р. скасував усі судові установи, у тому числі і прокурорський нагляд, який діяв на території України до встановлення радянської влади. Тимчасовим Положенням про Народні Суди та революційні трибунали Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) перед­бачалося, що вся влада на території УСРР належить:

а) народним судам і радам (з'їздам) народних суддів;

б) революційним трибуналам. При революційних трибу­налах було створено народні слідчі; колегії обвинувачів; колегії правозахисників; трибунальні виконавці.

28 червня 1922 року постановою ВУЦВК утворено Державну прокуратуру Української СРР. У першому законодавчому акті про прокурорський нагляд "Положення про прокурорський нагляд в УСРР", затвердженому ВУЦВК 28 червня 1922 р.2, закріплено, що прокуратура засновується в інтересах правильної постановки боротьби зі злочинністю і здійснення нагляду за дотриманням законів.

Прокуратура УСРР входила до складу Народного Комісаріату юстиції як окремий відділ, що підпорядковувався безпосередньо Народному Комісару юстиції. Першим прокурором Республіки і комісаром юстиції було призначено М.О. Скрипника. З травня 1925 року введено назву "Генеральний прокурор". Нарком юстиції, він же Генеральний прокурор УСРР, призначався постановою ВУЦВК. Прокуратура УСРР здійснювала нагляд за законністю дій усіх народних комісаріатів, а також адміністративний і судовий нагляд. Судовий нагляд передбачав нагляд за діяльністю всіх органів слідства і дізнання, участь у розпорядчих засіданнях судів, підтримання обвинувачення у кримінальному процесі й участь у цивільному процесі. Крім цього, прокуратура здійснювала нагляд за законністю виконання вироків і тримання ув'язнених під вартою, а також за правильністю тримання в місцях ув'язнення.

Прокуратура УСРР створювалася на принципах централізації та незалежності від місцевих органів влади. Прокурор УСРР призначав і звільняв прокурорів губерній. При військових і транспортних революційних трибуналах були введені посади військових і транспортних прокурорів, які підпорядковувалися помічникові прокурора Верхов­ного Трибуналу, а після реформи 1922 р. - Верховному Суду республіки. Призначались і звільнялись вони Прокурором УСРР.

Після утворення Союзу РСР у грудні 1922 року і прийняття Конституції Союзу РСР, затвердженої II з'їздом Рад СРСР у січні 1924 р., було створено Верховний Суд СРСР і Прокуратуру Верховного Суду СРСР. У листопаді 1923 р. на посаду прокурора Верховного Суду СРСР Президія ЦВК СРСР призначила П.А. Красікова.

У травні 1925 р. до Конституції УСРР від 1919 року внесено зміни, згідно з якими Прокурор УСРР став іменуватися Генеральним прокурором республіки.

11. Прокуратура України в централізованій системі радянської прокуратури (поч. 1930-х — 1991 рр.) 17 грудня 1933 р. було створено Прокуратуру Союзу РСР, на яку покладено керівництво діяльністю органів прокуратур усіх союзних республік. Прокуратура Верховного Суду СРСР ліквідувалася.

Постановою ВУЦВК від 21 березня 1934 р. в усіх районах УСРР передбачалося створення районних прокуратур з метою поліпшення нагляду за здійсненням революційної законності.

Прийнятою 5 грудня 1936 р. Конституцією СРСР установлювалося, що прокурори союзних республік та областей призначаються Прокурором Союзу РСР, а міські та районні прокурори - прокурорами республік.

Уся організація та діяльність Прокуратури Союзу РСР регламентувалася правовим актом - "Положенням про

Прокуратуру Союзу РСР", прийнятим постановою ЦВК і РНК СССР 17 грудня 1933 р.

Таким чином, можна зробити висновок, що на початок 1937 року в СРСР утворилась єдина централізована система органів прокуратури СРСР і прокуратура УРСР увійшла в цю систему.

Від 1935 до 1939 рр. - у період грубого порушення прав і свобод людини - Прокуратуру СРСР очолював А.Я. Вишинський, який своєю теорією про докази створював умови для масових репресій. У 1954 р. Вишинський закінчив своє життя самогубством.

Після звільнення у 1939 р. А.Я. Вишинського з посади Прокурора СРСР на цю посаду було призначено М.І. Панкратьєва, який працював до 1940 року. З серпня 1940 р. до 19 листопада 1943 р. Прокурором СРСР був В.М. Бочков, за якого у вересні 1943 р. для працівників прокуратури було введено формений одяг. З 4 грудня 1943 року до 4 лютого 1948 р. Генеральну прокуратуру СРСР очолював К.П. Горшенін. У цей період, 19 березня 1946 р., Прокурор СРСР став іменуватися Генеральним прокурором СРСР. З 29 січня 1948 р. до ЗО червня 1953 р. Генеральним прокурором Союзу РСР працював Г.М. Софронов. З 1953 р. до лютого 1981 р. Генеральним прокурором Союзу РСР був Р.А. Руденко, який до призначення на посаду працював прокурором Української РСР. У 1945-1946 рр. Р.А. Руденко - Головний обвинувач від СРСР на Нюрнберзькому процесі у справах головних фашистських військових злочинців. Роман Андрійович Руденко, видатний працівник, державний діяч, депутат Верховної Ради СРСР і УРСР кількох скликань, Герой Соціалістичної Праці, очолював Генеральну прокуратуру 27 років і багато зробив для розвитку органів прокуратури Союзу РСР. За його активної участі було розроблено і прийнято ЗО листопада 1979 р. сесією Верховної Ради Союзу РСР Закон СРСР "Про прокуратуру СРСР", який став зразком при розробленні Закону України "Про прокуратуру" в 1991 році.

Після Р.А. Руденка посаду Генерального прокурора Союзу РСР протягом семи років займав О.М. Рекунков, який з 1938 р. до 1945 р. служив у лавах Радянської Армії, а з 1945 р. протягом 43 років працював в органах прокуратури. З 23 травня 1988 р. до 15 жовтня 1990 р. на посаді Генерального прокурора СРСР працював О.Я. Сухарєв, а з 27 грудня 1990 року до 29 січня 1992 р. - М.С. Трубін. Це був останній прокурор Союзу РСР.

Прокуратуру Української РСР після прийняття Конституції УРСР ЗО січня 1937 року очолювали прокурори, які призначалися Генеральним прокурором СРСР. Органи прокуратури УРСР виконували свої функції незалежно від будь-яких місцевих органів і підпо­рядковувалися лише Прокурору СРСР. За цей період обов'язки прокурора УРСР виконували декілька відомих правників і державних діячів, серед них Р.А. Руденко, який працював прокурором Української РСР з 1944 до 1953 рр., Д.Х. Панасюк - з 23 вересня 1953 р. до 12 лютого 1963 р. Понад 20 років прокуратуру УРСР очолював Ф.К. Глух, відомий український правник, державний діяч.

З 24 січня 1984 року прокурором УРСР працював П.Г. Осипенко, учасник Великої Вітчизняної війни, який пройшов великий більше ніж 40-літній шлях - від помічника прокурора, прокурора області до прокурора республіки. Останнім прокурором Української РСР був М.О. Потебенько, призначений на посаду Генерального прокурора СРСР 27 лютого 1990 р. і звільнений з неї у зв'язку з поданою заявою 3 вересня 1991 року.

Четвертий етап історії прокуратури України починається з 1991 р. В історії прокуратури України, як і всієї України, проходять істотні зміни. 24 серпня 1991 р. Верховною Радою України прийнято Декларацію про державний суверенітет. 5 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про прокуратуру", яким покладено початок нового етапу розвитку та діяльності органів прокуратури України. У ст. 5 Закону "Про проку­ратуру" чітко визначено основні функції, які виконує прокуратура:

1) нагляд за додержанням законів усіма органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами;

2) нагляд за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу зі злочинністю та іншими правопо­рушеннями і розслідують діяння, що містять ознаки злочину;

3) розслідування діянь, що містять ознаки злочину;

4) підтримання державного обвинувачення, участь у розгляді в судах кримінальних, цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення і господарських спорів у арбітражних судах;

5) нагляд за виконанням законів у місцях попереднього ув'язнення, при виконанні покарань і застосуванні інших заходів примусового характеру, які призначаються судом;

6) нагляд за додержанням законів у Збройних силах і органах Служби національної безпеки України.

Крім указаних функцій, у Законі визначається, що на прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені законами України.

6 листопада 1991 року постановами Верховної Ради України затверджено "Положення про класні чини працівників органів прокуратури України" і "Дисциплінарний статут прокуратури України".

У Конституції України, прийнятій Верховною Радою України 28 червня 1996 року, передбачено ряд положень про прокуратуру. Так, ст.ст. 121-123 Конституції України визначають прокуратуру як єдину систему, її функції, порядок призначення і звільнення Генерального прокурора, строк його повноважень. З урахуванням вимог Конституції Верховною Радою України були внесені відповідні зміни до Закону "Про прокуратуру".

12. Роль і місце прокуратури в системі державних органів України. Покладеними на прокуратуру функціями визначається характер її відношень з іншими органами державної влади:

Роль і місце будь-якого державного органу визначається комплексом рис, ознак, критеріїв:

1) призначення органу державної влади;2) функції (напрями діяльності);3) повноваження;4) порядок формування та підпорядкованість;5) система та структура складових та ін.

а) з органами виконавчої влади, зокрема, з іншими правоохоронними, а також контролюючими органами, які є спеціалізованими органами контролю за виконанням законів у відповідних сферах правових відносин. За необхідності вжиття заходів щодо поновлення порушеної законності, які виходять за межі повноважень органів позавідомчого контролю, або для вирішення питання про порушення кримінальної справи, контролюючі органи зобов’язані передати відповідні матеріали перевірок, які потребують прокурорського втручання, до органів прокуратури. В свою чергу, прокуратура зобов’язана інформувати контролюючі органи про заходи, вжиті за наслідками розгляду таких матеріалів.

Прокурори здійснюють нагляд за виконанням законів правоохоронними та контролюючими органами щодо своєчасного виявлення ними порушень законів та притягнення винних осіб до відповідальності.

При провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства правоохоронні органи, відповідно до положень КПК України, інших законів зобов’язані виконувати вказівки прокурора, який здійснює нагляд, щодо порушення кримінальних справ і провадження розслідування.

б) прокуратура та суди загальної компетенції, господарські суди.

У випадках порушення закону органами або посадовими особами, на які розповсюджується наглядова компетенція прокуратури, прокурор звертається із заявою до суду загальної компетенції, або господарського суду із заявою про визнання недійсним правового акту, який суперечить вимогам закону.

У випадках, передбачених законом, прокурор представляє в суді інтереси громадянина або держави шляхом звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави.

Прокурор також бере участь у розгляді справ судами у випадках, визначених законом, вносить апеляційне, касаційне подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

Генеральний прокурор України має право вносити на розгляд Пленуму Верховного Суду України подання щодо роз’яснень судам з питань застосування законів при розгляді кримінальних, цивільних справ і справ про адміністративні правопорушення.

в) прокуратура та Конституційний Суд України. Відповідно до Закону “Про Конституційний Суд України” Генеральний прокурор України

звертається із конституційним зверненням про необхідність офіційного тлумачення Конституції України та законів України для забезпечення реалізації чи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи. Його також може бути залучено до участі у конституційному провадженні.

Рішення та висновки Конституційного Суду України є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами державного управління.

г) прокуратура та Президент України. Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України.

Відповідно до ст. 106 Конституції України Президент для здійснення своїх повноважень створює консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи та служби. До складу таких органів, діяльність яких спрямована на забезпечення державної незалежності та національної безпеки, може входити за згодою і Генеральний прокурор України.

д) прокуратура та законодавча влада. Генеральний прокурор України призначається на посаду за згодою Верховної Ради України, яка може висловити йому недовіру.

Не менш як один раз на рік Генеральний прокурор України інформує Верховну Раду України про стан законності. Він, а також його заступники мають право брати участь у засіданнях Верховної Ради України та її органів.

Відповідно до ст. 15 Закону України “Про статус народного депутата України”, народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до керівників органів державної влади, в тому числі і до Генерального прокурора України, із вимогою дати офіційну відповідь з питань, віднесених до його компетенції. Так само народний депутат України вправі звернутися до Генерального прокурора України з питань, пов’язаних з депутатською діяльністю (ст. 16 Закону). Зазначені документи підлягають обов’язковому розгляду в порядку і у строки, визначені законом.

Органам прокуратури належить особливе місце в механізмі гарантій законності. Захищаючи інтереси держави і суспільства, права і свободи людини і громадянина, органи прокуратури, керуючись у своїй діяльності законами, вправі зобов'язати від імені держави будь-якого керівника піднаглядного органу, організації чи установи усунути порушення законності, вжити заходи для попередження таких порушень у майбутньому, вимагати притягнути винних до відповідальності тощо. Здійснюючи нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, органами, що виконують судові рішення у кримінальних справах, а також застосовують інші заходи примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, - прокурори користуються неабиякими владними повноваженнями, які власне і розкривають суть прокурорсько-наглядової влади.

Поиск по сайту: