Обрання І. Мазепи гетьманом Лівобережної України. Коломацькі статті 1687 р

Прихід на гетьманство І. Мазепи тісно пов’язаний із невдалим походом у Крим навесні 1687 р. 50-тисячного українського війська та 150-тисячної російської армії під загальним командуванням фаворита цариці Софії, князя Василя Голіцина і дискредитацією у зв’язку з цим гетьмана І. Самойловича.

Дослідник цієї доби О. Оглоблин висловив припущення, що в оточенні І. Самойловича існувала сильна опозиція антитурецькій позиції Москви, і саме побоювання щодо можливого переходу гетьмана на бік кримського хана та турецького султана стали основною спонукальною причиною безславного завершення походу на Крим. У цьому разі російський головнокомандувач В. Голіцин і став головним ініціатором повалення І. Самойловича, «підказавши» козацькій старшині ідею написання доносу на гетьмана, щоб тим самим відвернути від себе звинувачення у провалі походу.

До антигетьманського блоку увійшли вищі козацькі старшини – генеральний суддя Василь Кочубей, генеральний осавул Іван Мазепа, генеральний писар Сава Прокопович, колишні полковники Григорій Гамалія, Яків Лизогуб, Костянтин Солонина та ін. Змовники подали 7 липня 1687 р. В. Голіцину листа, в якому звинуватили І. Самойловича у сепаратистських намірах, хабарництві і навіть у змові з татарами, яким він нібито наказав підпалити степ, та в інших «гріхах». Донос був негайно переправлений у столицю. 23 липня І. Самойловича під час походу заарештовано і згодом відправлено з сином Яковом на заслання у м. Тобольськ (Сибір).

Через кілька днів після арешту І. Самойловича, 25 липня (3 серпня) 1687 р., в таборі на березі р. Коломак скликано Генеральну козацьку раду для виборів нового гетьмана України. Скликаючи її, В. Голіцин та вища козацька старшина, яка брала участь у змові проти І. Самойловича, доклали усіх зусиль, щоб гарантувати безпеку і відсутність будь-яких непередбачуваних наслідків у ході роботи козацької ради. Місце виборів було оточене тісним колом з шести шеренг російських військ. До участі в раді допустили лише близько 2 тис. козаків.

Напередодні Генеральної козацької ради в наметі В. Голіцина проведено раду старшин, на якій було узгоджено єдиного кандидата на посаду гетьмана – генерального осавула І. Мазепу, а також задоволено старшинськими урядами всіх інших учасників змови проти І. Самойловича. Так, С. Прокопович став генеральним суддею, В. Кочубей – генеральним писарем, Г. Гамалія, Я. Лизогуб, К. Солонина та інші — поновлені на посадах полковників тощо. Тут же, у наметі В. Голіцина, узгоджено й новий варіант угоди Війська Запорозького з царем – так звані Коломацькі статті.

Проведена підготовча робота сприяла тому, що вибори пройшли без несподіванок: старшини назвали рекомендоване князем ім’я І. Мазепи і козацька рада підтримала цей вибір. Називалися ще з гурту, як претенденти на гетьманство, полтавський полковник Прокіп Левенець і генеральний обозний Василь Дунін-Борковський, але за ними була меншість. Тут же було оголошено Коломацькі статті з 32 пунктів, які скріпив своїм підписом І. Мазепа. Новий варіант українсько-російського договору в основному повторював зміст Глухівського договору (1669 р.) і Конотопських статей (1672 р.). У цьому документі декларативно підтверджувалися козацькі права та привілеї, зокрема, зберігалися права гетьмана і старшини на надані царем маєтки, 30-тисячне реєстрове військо, компанійські полки тощо.

Коломацькі статті містили також положення, які обмежували права українського гетьмана і держави:

• універсали, що видавав І. Мазепа, повинні були підтверджуватися грамотами царя;
• без царського дозволу гетьман не мав права призначати і звільняти старшин, а старшина – самовільно усувати гетьмана;
• значно обмежувалося право гетьмана розпоряджатися землями військового скарбу;
• для контролю за діяльністю українського уряду в гетьманській столиці Батурині розміщувався полк московських стрільців, утримання якого покладалось на місцеве населення;
• заперечувалась державно-політична окремішність гетьманату і декларувалася необхідність тіснішої інтеграції українського суспільства з російським, зокрема, рекомендувалось заохочувати українців і росіян до змішаних шлюбів;
• гетьманському урядові заборонялось підтримувати дипломатичні зносини з іноземними державами, зокрема, заборонялося будь-яким чином напружувати відносини Росії з Польщею;
• зовнішню та й внутрішню політику гетьман міг проводити лише за погодженням з царем.

Отже, обрання І. Мазепи у 1687 р. гетьманом Лівобережної України відбулося внаслідок старшинської змови проти І. Самойловича та сприяння головнокомандувача російських військ в Україні В. Голіцина. Коломацькі статті, які підписав І. Мазепа при отриманні гетьманської булави, суттєво підривали його владу і в черговий раз обмежувалися автономні права Гетьманщини.

Поиск по сайту: