Внутрішня і зовнішня політика І. Мазепи

Ставши гетьманом, І. Мазепа продовжував політику свого попередника щодо стабілізації політичного й соціально-економічного життя Гетьманщини. Визначальною рисою його внутрішньої політики було прагнення об’єднати землі Лівобережжя, Слобожанщини і Правобережжя в єдиній Україні, яка уявлялась новообраному керманичу як держава західноєвропейського зразка із збереженням традиційного козацького устрою.

Саме тому І. Мазепа докладав чимало зусиль, аби піднести роль українського гетьмана, при цьому головну ставку робив не на козацтво взагалі, а на козацьку старшину. Він послідовно відстоював інтереси козацької еліти, причому не тільки заохочував її даруванням земель (І. Мазепа роздав старшині близько 1 тис. маєтків), а й прагнув створити умови для їх процвітання.

В інтересах козацької верхівки гетьман багато уваги приділяв господарським справам: розвитку сільського господарства і промисловості, будівництву, торгівлі. В Гетьманщині активно будувалися рудні, млини, круподерні, папірні та порохові мануфактури, заохочувалося ґуральництво та ремесла. Особливе місце в її економіці належало виготовленню горілки, яка значними партіями поставлялась у Росію. Для задоволення потреб російського війська в країні поширилося вівчарство та конярство, розгорталося селітрове виробництво. Все це сприяло розвитку і зміцненню маєтків можновладців, їх збагаченню і посиленню влади в суспільстві.

Збагачення козацької верхівки відбувалося за рахунок рядового козацтва і посполитих, яких старшина все більше намагалася експлуатувати у своїх маєтках, а також все частіше залучали до виконання різних фортифікаційних робіт (копання каналів, будівництва фортець, створення інших військових об’єктів тошо). Крім того, І. Мазепа розширив систему найманих військ (сердюцькі і компанійські полки), які відрізнялися від козацьких полків високою платнею, державним утриманням і багатьма привілеями. Це військо використовувалось для особистої охорони гетьмана, його маєтків та поліцейської служби. І. Мазепа продовжував розвивати уведений І. Самойловичем такий вид козацької еліти, як «бунчукові товариші», а також започаткував посади «значкових» і «знатних військових товаришів», за якими закріплялись особливі привілеї. Як уже говорилось вище, І. Мазепа у своїй політиці сприяв так званому повторному закріпаченню селянства. Вперше після Національної революції середини ХУІІ ст. універсалом І. Мазепи у 1701 р. була внормована у Гетьманщині дводенна панщина. Становище селян у період гетьманування І. Мазепи з року в рік погіршувалися. Крім панщини, вони змушені були платити податок на утримання найманих гетьманських полків, російських військ, кількість яких в Україні постійно зростала (українське населення виділяло на це частину свого врожаю, худоби і птиці, меду, прядива тощо), на спорудження мостів і шляхів, на гетьманський двір. Тих, хто були неспроможні сплатити всі побори, позбавляли землі і вони попадали в повну залежність до заможних козаків.

Значну увагу у внутрішній політиці І. Мазепа приділяв культурно-просвітницькій діяльності. Гетьман вкладав величезні кошти з державної скарбниці та власні у розвиток вітчизняної науки, освіти, мистецтва, книгодрукування, справедливо вважаючи, що завдяки культурі Україна зможе зрівнятися з європейськими державами. Щедрі пожертви гетьмана змінили архітектурні обриси багатьох міст, зокрема, Києва, Батурина, Чернігова, Переяслава, Глухова, Лубен та ін.

На кошти І. Мазепи, за підрахунками істориків, збудовано 12 та відремонтовано 20 храмів. Лише в Києві споруджені Богоявленська церква Братського монастиря на Подолі, Миколаївський військовий собор і Феодосіївська церква на Печерську, церква Всіх Святих над брамою Печерського монастиря, відреставровано Софійський собор та Михайлівський Золотоверхий монастир, Успенський собор і Троїцьку надбрамну церкву в лаврі тощо.

Завдяки підтримці І. Мазепи 1701 р. російський уряд підтвердив Києво-Могилянській колегії високий статус академії. Вона щорічно почала отримувати від держави субсидію 1000 золотих. У цьому навчальному закладі в роки гетьманування І. Мазепи одночасно навчалася найбільша за всю історію академії кількість студентів – майже 2 тисячі. Опікуючись справами освіти, гетьман спонукав проявляти турботу про освіту і козацьку старшину, внаслідок чого на Лівобережжі була розгорнута широка мережа освітніх закладів.

Складними для І. Мазепи були стосунки із Запорозькою Січчю. Гетьман намагався вгамувати автономістські настрої січової старшини та підпорядкувати Січ собі. Він прагнув поставити під власний контроль зносини Коша з московськими царями, не допустити проведення ними самостійних зовнішньополітичних акцій. З цією метою було побудовано на кордонах Січі Новобогородицьку та Новосергіївську фортеці, в яких розміщено гетьманські та царські війська. Цим змушено Січ рахуватися із гетьманською владою. Проте ці заходи, крім вирішення протиріч із січовиками, мали негативне значення, адже існування на кордонах Січі двох фортець сприяло розширенню впливу російської влади в Україні, що мало негативні наслідки як для Запорозької Січі, так і Гетьманщини.

На початку свого гетьманування І. Мазепі доводилось постійно приборкувати то явний, то прихований спротив різних верств населення політиці московського уряду в Україні. Не встиг він приборкати соціальні заворушення, які розпочалися у зв’язку з усуненням від влади І. Самойловича, особливо виступ козаків у Гадячі, як розпочалися локальні заворушення впродовж 1688 – 1691 рр.; то в Лубенському і Миргородському, то в Гадяцькому, Полтавському і Київському полках, то в інших місцях. «Чернь» палила і грабувала старшинські маєтки, забирала худобу тощо. І. Мазепа відповідав на це жорстокими репресіями. Для цього він постійно тримав при собі сотні охоронців з гарматами.

Соціальний спротив козацькій еліті особливо проявився в 1692 р. у виступі військового канцеляриста Петрика (Петра Іваненка), який за підтримкою запорожців та кримського хана Саадат-Гірея намагався здійснити антигетьманський переворот, закликаючи населення «скинути невільницьке московське ярмо з вільних козацьких хребтів». За допомогою найманців і російських військ І. Мазепа виступ зумів локалізувати, проте це не сприяло зростанню його авторитету серед народу. Ще більшої непопулярності додавала гетьманові його відверта лояльність до московської влади. За царськими розпорядженнями, прямим виконавцем яких був І. Мазепа, козацтво втягувалось у безперервні, виснажливі війни як на Півдні, так і на Півночі Росії.

Одразу після оголошення Північної війни, в якій Росія прагнула отримати вихід до Балтійського моря та приєднати прибалтійські території (Інгрію, Ліфляндію, Естляндію, Іжорські землі і Карелію), 9 серпня 1700 р. російські війська та козацькі загони на чолі з полковниками Я. Лизогубом та І. Іскрою вирушили в похід на шведську фортецю Нарва, яку вважали ключем до завоювання Балтики. Проте одна з найкращих у Європі шведська армія перемогла погано озброєне військо Петра І та українських козаків. Ця битва стала уроком для російського царя. Після неї расійська армія була повністю реформована і переозброєна, що дало їй можливість в подальшому успішно воювати проти шведів. В 1701 –1704 рр. до Росії приєднані північні землі разом з Нарвою і Тарту, а також Іжорська земля вздовж усієї течії р. Нарва. Свою лепту в ці перемоги внесло й багатотисячне козацьке військо під командуванням полковників Д. Апостола, М. Боруховича, М. Миклашевського, які брали, зокрема, участь у здобутті фортець Нотебург, Нієншанц, Кінгісеп, Дерпт та ін.

З 1704 р. козацькі полки воювали зі шведами на території Польщі, де діяв спільник Швеції Станіслав Лещинський. Зокрема, у квітні цього року головні сили української армії в Польщі очолив гетьман І. Мазепа. В наступні роки він, а також полковники М. Миклашевський, Д. Апостол, І. Мирович очолювали козацьке військо в походах на білоруські та галицькі землі. Українські козаки, які воювали на всіх фронтах разом з московською армією, не тільки не отримали жодної винагороди за участь у виснажливих воєнних операціях, а, навпаки, терпіли зневагу й утиски від російських та німецьких офіцерів, які перебували на службі у Петра І. Дискримінація була настільки відвертою, що навіть найлояльніші полковники ремствували. Вони скаржилися І. Мазепі, що московські пристави «козаків палками б’ють, вуха шпагами відтинають».

Постійні воєнні дії виснажували Україну. Крім великих людських втрат, війна завдала значних збитків її господарству. Адже козаки вирушали на війну на власних конях, зі своєю зброєю та амуніцією, власним коштом утримували себе. Крім значних матеріальних втрат, участь у війні відривала козаків від ведення власного господарства. Особливо великий економічний тягар несла Україна з 1706 р., коли сюди передислокувалися російські війська. На утримання та забезпечення всім необхідним 70-тисячної армії цар наказав гетьману І. Мазепі підготувати запаси коней та волів, зерна, продовольства та фуражу, селітри і пороху. Виконуючи наказ, українські селяни заготували майже тримісячні запаси фуражу і продовольства.

У цей час за наказом Петра І через Дніпро споруджено два мости та розпочато прискорене будівництво в Києві Печерської фортеці, якій цар надавав важливого значення як опорному стратегічному пункту на шляху можливого просування ворожих військ. На будівництво фортеці зігнали багато селян з навколишніх місцевостей, а також мобілізували козаків Київського, Переяславського, Гадяцького і Чернігівського полків.

На українське населення було покладено виконання так званої «підводної повинності», тобто надання транспортних засобів для потреб різних військових і цивільних осіб російської адміністрації, навіть у розпал сезонних сільськогосподарських робіт, що не могло не позначитись негативно на їх проведенні.

Отже, аналіз політики І. Мазепи засвідчує, що вона була явно промосковською. Про її основні напрямки свідчать уже Коломацькі статті. На початку гетьманування він вважав, що зможе втілити свої задуми щодо України тільки у союзі з Росією, відносини з якою, на його переконання, мали будуватися на засадах українсько-московського договору 1654 р. (так звані «Березневі статті»). За підтримки Москви І. Мазепа сподівався розширити територію Гетьманщини на відвойовану від Польщі Правобережну Україну, а також на степову смугу вздовж Чорного та Азовського морів, яку контролювали в той час Кримське ханство й Османська імперія. Питання вибору іншого союзника тоді ще не визріло, оскільки І. Мазепа не довіряв Польщі та негативно ставився до союзу з Кримом і Туреччиною. І лише з 1705 р. вимальовуються деякі зміни зовнішньополітичних орієнтирів українського гетьмана на Польщу і Швецію.

У внутрішній політиці І. Мазепа спирався на козацьку старшину, послідовно відстоював її інтереси, створював умови для збільшення і процвітання маєтків нової української еліти. Особливу увагу приділяв культурно-освітній сфері. Проте ігнорував інтереси рядового козацтва і посполитих, що знижувало його авторитет серед основної маси українського населення.

Поиск по сайту: