Грошово-кредитна політика держави. Інфраструктура грошово-кредитної системи

Грошово-кредитна політика - це комплекс заходів у грошово-кредитній сфері, спрямованих на забезпечення економіки стабільною національною грошовою одиницею (валютою), на контролювання (стримування) інфляції, стимулювання економічного зростання, забезпечення високого рівня зайнятості населення та вирівнювання платіжного балансу.

Суб'єктами проведення грошово-кредитної політики з боку держави виступають центральний (Національний) банк країни, Міністерство фінансів, державна скарбниця, органи нагляду за діяльністю банків і контролю за грошовим обігом, установи зі страхування депозитів тощо. Центральний (національний) банк є основним (центральним) суб'єктом здійснення державної грошово-кредитної політики в НЕС. Він очолює банківську систему, регулює грошово-кредитну систему країни, володіє монопольним правом на грошову емісію, здійснює грошово-кредитну політику в інтересах національної економіки.

Існують два типи грошово-кредитної політики:

Політика "дорогих грошей" реалізується шляхом зменшення грошової пропозиції для того, щоб стримувати сукупний суспільний попит у випадку загрози інфляційного зростання економіки.

Політика "дешевих грошей" здійснюється шляхом збільшення грошової пропозиції для того, щоб стимулювати сукупний суспільний попит, а отже, і виробництво у випадку економічної стагнації та спаду виробництва, тобто за умов неповної зайнятості.

Грошово-кредитну систему утворюють банки, страхові компанії, фонди профспілок та інших організацій, які володіють правом грошово-кредитної діяльності, тобто всі ті, хто має право і здатність акумулювати тимчасово вільні кошти, перетворювати їх у кредит, а потім і в інвестиції.

Банківська система становить ядро кредитної інфраструктури. Найбільш ефективною є її двоярусна побудова.

1-й рівень займає центральний (національний) банк, який несе всю повноту відповідальності за стан грошового обігу у країні. Стратегічне завдання національного банку полягає у створенні умов для неінфляційного розвитку економіки і забезпеченні засобами обігу макроекономічного кругообігу в НЕС.

2-й рівень - це інші, як державні (експортно-імпортний банк України, Ощадний банк України), так і недержавні комерційні банки різних видів та форм власності (приватні, кооперативні). Серед них можна виділити прості комерційні, іпотечні (дають гроші під заставу нерухомості), інноваційні (кредитують розробку й освоєння технологічних нововведень), інвестиційні банки.

Банківська система є саморегулюючою системою, яка залежно від економічної кон'юнктури змінює свою економічну (ринкову) поведінку.

Банки у своїй діяльності керуються Господарським кодексом України, Законом України "Про банки і банківську діяльність", іншими законодавчими актами.

Національний банк є центральним банком України, який є центральним органом державного управління. Йому належить основна роль у грошово-кредитному регулюванні національної економіки та організації банківської справи у країні.

Водночас НБУ є підзвітним Президенту та Верховній Раді України в межах їх конституційних повноважень. НБУ є юридичною особою, що має відокремлене майно, яке є об'єктом державної власності, але перебуває у його господарському розпорядженні.

Вищим органом управління НБУ є Рада НБУ. Керівним органом Н БУ - Правління НБУ, яке очолює Голова НБУ.

До системи НБУ входять центральний апарат, територіальні управління (філії), розрахункові палати, Банкнотно-монетний двір, банкнотна фабрика, Державна скарбниця України, Центральне сховище, спеціалізовані підприємства, банківські навчальні заклади та інші структурні підрозділи, необхідні для виконання НБ його функцій.

Основні функції НБУ: розробка і впровадження разом з урядом ефективної грошово-кредитної політики; здійснення грошової емісії та контроль за грошовим обігом; здійснення міжбанківських розрахунків; кредитування КБ та уряду; регулювання, нагляд та контроль за діяльністю КБ та інших кредитних організацій; захист інтересів вкладників та кредиторів; здійснення валютного регулювання і забезпечення конвертованості національної валюти; зберігання та регулювання золотовалютних резервів; управління державним боргом.

Узагальнюючи, можна сказати, що регуляторна діяльність НБУ зумовлена:

o необхідністю забезпечення стабільності національної грошової одиниці шляхом державного впливу на пропозицію грошей в антициклічному напрямку, тобто у напрямку послаблення циклічних коливань, пов'язаних зі зміною грошової пропозиції;

o необхідністю створення сприятливих умов для ефективного функціонування економіки, у тому числі за рахунок забезпечення цінової стабільності;

o необхідністю гарантування безпеки й фінансової стабільності банківської системи.

26. Земля, як засіб виробництва. Власність на землю: її еволюція, суть і форми в умовах ринку.

Поиск по сайту: