 |
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция
Роздержавлення і приватизація
|
Читайте также: |
Роздержавлення - передача майна державного підприємства у володіння, розпорядження та використання трудовому колективу роздержавленого підприємства. Приватизація - передача об'єктів державної власності трудовим колективам, групам осіб та окремим особам
Рис. 5.7. Роздержавлення і приватизація
Суть і форми організації суспільного виробництва. Основні фактори і структура суспільного виробництва. Закон вартості.
Питання перше. Сутність і структура суспільного виробництва
Суспільне виробництво – це сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку.
Праця – свідома доцільна діяльність людини, яка спрямована на створення тих чи інших благ з метою задоволення потреб.
До основних моментів процесу праці належать:
а) особистий фактор виробництва: робоча сила;
б) речові фактори виробництва: предмети праці і засоби праці;
Робоча сила – це сукупність фізичних та інтелектуальних здібностей людини, які вона використовує у процесі праці.
Предмети праці – всі речовини природи, на які спрямована праця людини і які становлять матеріальну основу майбутнього продукту.
Засоби праці – це річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети праці.
Сукупність предметів і засобів праці складають засоби виробництва, які є одним з елементів продуктивних сил.
Суспільне виробництво поділяється на дві великі сфери: матеріальне і нематеріальне виробництво.
Матеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, які виробляють матеріально-речові блага й надають матеріальні послуги.
Нематеріальне виробництво – сукупність галузей і сфер, що виробляють нематеріальні блага та нематеріальні послуги, які задовольняють духовні й соціальні потреби людей.
Взаємозв’язок матеріального і нематеріального виробництва:
матеріальне виробництво створює матеріально-технічну базу для функціонування і відтворення як самого себе, так і сфери нематеріального виробництва;
нематеріальне виробництво задовольняє потреби людей в освіті, лікуванні, спорті, туризмі, культурному, естетичному, моральному піднесенні, забезпечуючи тим самим умови для нормального відтворення усіх працівників, у тому числі і сфери матеріального виробництва.
Питання друге. Форми організації суспільного виробництва
Форма організації суспільного виробництва – це певний спосіб організації господарської діяльності.
Історично першим є натуральне виробництво, при якому продукти праці призначаються для задоволення власних потреб, для споживання всередині господарства, що їх виробило.
Основні риси натурального господарства:
1) замкнутість економічної діяльності (кожна господарська одиниця відокремлена від інших, спирається на власні виробничі та природні ресурси, забезпечує себе всім необхідним для життя, тобто є самодостатньою);
2) ґрунтується на ручній праці, примітивних засобах виробництва та найпростішій організації праці;
3) відсутність обміну (продукція розподіляється між учасниками господарства і безпосередньо надходить до їхнього особистого споживання без зворотних зв’язків);
4) натуральне виробництво – це панівна форма суспільного виробництва в усіх докапіталістичних формаціях;
5) натуральне виробництво малоефективне і забезпечує дуже повільний розвиток продуктивних сил.
Поступово на зміну натуральному господарству прийшло товарне виробництво як розвинутіша і ефективніша форма організації суспільного виробництва.
Товарне виробництво – така форма організації суспільного господарства, коли продукти виробляються не для власного споживання їхніми виробниками, а спеціально для обміну, для продажу на ринку.
Причини виникнення товарного виробництва:
1) суспільний поділ праці – спеціалізація виробників на виготовленні окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Поділ праці є об’єктивною основою необхідності обміну результатами діяльності виробників;
2) соціально-економічна відокремленість виробників, яка робить їх економічно самостійними товаровласниками. Економічною основою відокремленості виробників є приватна власність на засоби виробництва.
Основні риси товарного виробництва:
1) на відміну від натурального господарства є відкритою економічною формою господарства;
2) між виробниками складаються не безпосередні господарські зв’язки, а опосередковані, тобто через обмін продуктами своєї праці як товарами;
3) виробники є економічно вільними у виборі товарів і партнерів;
4) товарне виробництво функціонує і розвивається на засадах властивих йому економічних законів (закону вартості, попиту й пропозиції, конкуренції, грошового обігу та ін.).
Типи товарного виробництва:
а) просте товарне виробництво – це дрібне виробництво індивідуальних самостійних ремісників і селян, що працюють на ринок.
б) розвинута форма товарного виробництва – це вищий і ефективніший ступінь товарної організації господарства, заснований на великій приватній власності, найманій праці й машинній індустрії.
Питання третє. Товар та його властивості. Альтернативні теорії вартості
Товар – це економічне благо, що задовольняє певну потребу людини і використовується для обміну.
Згідно теорії трудової вартості, яка була започаткована Адамом Смітом і Давідом Рікардо (згодом її продовжили розробляти Карл Маркс і його прихильники) основними характеристиками товару є споживча вартість і вартість.
Споживча вартість – це здатність товару задовольняти будь-яку потребу людини.
Оскільки товар задовольняє потреби не самого виробника, а іншої особи, то він має не просто споживчу вартість, а суспільну споживчу вартість, тобто є споживчою вартістю для інших.
Вартість товару – це уречевлена в товарі суспільна праця виробника.
Вартість проявляється за допомогою зовнішньої форми її виразу – мінової вартості.
Мінова вартість є певним кількісним співвідношенням (пропорцією), в якій споживчі вартості одного роду обмінюються на споживчі вартості іншого роду.
В сучасній неокласичній економічній теорії існують і інші підходи до характеристики товару та його властивостей. Зокрема для характеристики будь-якого товару використовуються такі поняття, як “корисність”, “цінність”, та “рідкість” товару.
Корисність показує ступінь задоволення або приємності, які стримує конкретна людина від споживання того чи іншого товару або послуги.
Цінність – оцінка ступеня корисності блага індивідом.
Цінність має лише те, що є цінним в очах покупця, чиї суб’єктивні оцінки і є основою для визначення виробленого блага як вартості.
Поєднання вартості й цінності та їхнє суспільне визначення відбивається в ціні. Ціна зумовлює можливість одночасного прояву інтересів виробників і споживачів. Тільки вартість є рушійним мотивом для товаровиробника, так само як цінність – рушійним мотивом для споживача.
Рідкість – характеристика економічних благ, що відображає обмеженість ресурсів для задоволення безмежних потреб суспільства.
Поиск по сайту: