|
|||||||
АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция |
Альтернативні теорії вартостіВ економічній науці існують різні теорії вартості. Серед них можна виділити наступні: 1) теорія факторів (витрат) виробництва визначає вартість товарів за витратами на їхнє виробництво; 2) теорія попиту і пропозиції визначає вартість товарів за співвідношенням попиту і пропозиції на них у процесі обміну; 3) теорія трудової вартості оцінює вартість товарів залежно від затрат суспільно необхідної праці на їхнє виробництво; 4) теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача. Гранична корисність – додаткова корисність, яку отримує споживач від споживання додаткової одиниці товару чи послуги. Питання четверте. Гроші, їх суть, виникнення та функції грошей. Гроші – це особливий товар, який виконує роль загального еквівалента, виступає посередником в обміні товарів і виражає економічні відносини між людьми з приводу виробництва та обміну товарів. Гроші мають багато тисячолітню історію. Існують дві основні концепції, що пояснюють причини виникнення грошей: раціоналістична й еволюційна. Раціоналістична концепція панувала до кінця ХVІІІ ст. (прихильники П.Самуельсон, Дж.К.Гелбрейт). Дана концепція пояснює виникнення грошей як результат домовленості між людьми про введення спеціального інструменту (грошей) для здійснення обміну товарів. Еволюційна концепція вперше була сформульована К.Марксом, який, спираючись на ідеї А.Сміта та Д.Рікардо, показав, що гроші мають товарне походження і виникли в результаті тривалого розвитку товарообміну та послідовної зміни форм вартості. У теорії грошових відносин склався далеко неоднозначний підхід до визначення функції грошей. У працях Д.Рікардо віддавалася перевага функції грошей як засобу обігу. “Гроші, - писав він, - є товаром..., що слугує загальним засобом обміну”. У підручнику “Економікс” підкреслюється, що гроші виконують функції засобу обігу, міри вартості та засобу її збереження. К.Маркс обґрунтував дію п’яти грошових функцій – міри вартості, засобу обігу, нагромадження, платежу і функції світових грошей. Далі розглянемо їх детальніше. Функції грошей – це певна дія чи “робота” грошей щодо обслуговування руху вартості в процесі суспільного відтворення.
Грошовий обіг – це рух грошей у процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання національного продукту, який здійснюється шляхом безготівкових розрахунків та через обіг готівки. грошовий обіг – це сукупність усіх грошових платежів і розрахунків, що відбуваються в народному господарстві. Гроші не існують самі по собі, вони обслуговують потреби економіки, і тому повинні за своєю кількісною масою і структурою адекватні їм. На мікрорівні грошовий обіг обслуговує кругооборот індивідуального капіталу. При цьому гроші виступають однією з функціональних форм капіталу, є його складовою та елементом багатства, яким володіє власник цього індивідуального капіталу. На макроекономічному рівні грошовий обіг обслуговує кругооборот усього сукупного капіталу суспільства на всіх стадіях суспільного відтворення: у виробництві, розподілі, обміні і споживанні. Суб’єктами грошового обігу є всі юридичні та фізичні особи, які беруть участь у створенні, розподілі, обміні та споживанні ВНП:
Згідно з класичним підходом (за К.Марксом) кількість грошей, необхідних для обігу, може бути визначена за такою формулою: СЦ – сума цін товарів, що підлягають реалізації в даному періоді; К – сума цін товарів проданих в кредит; П – платежі за кредити минулого року (сума цін товарів, проданих в минулі періоди); ВП – сума платежів, які погашаються шляхом взаємного зарахування боргів; О – швидкість обороту грошової одиниці за рік. Більшість сучасних західних економістів для визначення кількості грошей, необхідної для обігу, базуються на неокласичній теорії збалансованості грошової і товарної мас, запропонованої американським економістом І.Фішером: де М – маса грошей в обігу; V – середня швидкість обігу грошей; Р – середній рівень цін на товари та послуги; Q – кількість товарів та послуг, представлених на ринку. Згідно цього рівняння можна визначити кількість грошей, необхідних для обігу: Отже, закон грошового обігу означає, що маса грошей, помножена на швидкість їх обертання, повинна дорівнювати обсягу випущених товарів помноженому на рівень цін. Якщо рівновага порушується, то за допомогою фінансово-економічних заходів необхідно один з показників підкорегувати: збільшити виробництво чи імпорт товарів, відрегулювати швидкість обертання грошей, скоротити грошову масу і підвищити рівень цін. Ціна — це кількість грошей, яку сплачують за одиницю певного товару чи послуги. Ціну товару, що виражена в грошах, називають його абсолютною ціною. Залежно від способу формування ціни поділяють на адміністративні та ринкові. Адміністративні ціни визначає не ринок, а державний орган. Наприклад, в СРСР ціни визначав Державний комітет цін. Такі ціни не відображають реальних витрат на виробництво продукту; вони не виконують головних функцій ціни. Ринкові ціни формуються у процесі взаємодії попиту і пропозиції. Ринкова ціна виконує такі головні функції в економіці: нормувальну; інформаційну; стимулювальну. Ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції. Попит відображає кількість продукту, яку споживачі бажають купити, а пропозиція — кількість продукту, яку виробники спроможні виробити й поставити на ринок. З підвищенням ціни попит зменшується, а пропозиція збільшується. У ринковій економіці спроможність конкурентних сил пропозиції і попиту визначати ціну на рівні, на якому купівля й продаж зрівноважуються, називають нормувальною функцією ціни. Ціна, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному, є рівноважною ціною. Рівноважна ціна "очищає" ринок, тобто на ньому немає незручних нестач для потенційних покупців. Не буває також надлишку, або надвиробництва, що обтяжує продавців. Ринкова ціна виконує також інформаційну, або орієнтувальну функцію. Під впливом різних обставин смаки та уподобання споживачів змінюються. Скажімо, споживачі вирішили купувати більше одягу з природних волокон, зокрема льону, й менше — зі штучних. Цю зміну у смаках споживачів буде передано виробникам у вигляді збільшення попиту на одяг з льону і зменшення попиту на одяг зі штучних волокон. Ціни на лляний одяг підвищуватимуться, а на одяг із штучних волокон — знижуватимуться. Вищі ціни на одяг з льону дають змогу підприємствам, що виготовляють лляні тканини, платити вищі ціни за сировину — льон. Площі під льоном розширюватимуться. Протилежний процес простежується у виробництві штучних волокон, яке зазнає спаду. Здатність ринкової системи передавати зміни в потребах покупців і зумовлювати відповідну реакцію з боку фірм та постачальників ресурсів називають інформаційною, або орієнтувальною, функцією цін. Ринкова система пристосовується через ціни й до інших фундаментальних змін, наприклад, до змін у технології або до змін у пропозиції ресурсів. Здатність конкурентної ринкової системи ініціювати технічний прогрес називають стимулювальною функцією цін. Застосування фірмою нової технології знижує витрати, що забезпечує цій фірмі тимчасову перевагу над її конкурентами. Нижчі витрати виробництва фірми, яка запровадила нововведення, означають збільшення її прибутку, що стимулює подальше вдосконалення технології і техніки. Конкуренти повинні брати приклад з передової фірми, інакше вони зазнають збитків і збанкрутують. Збільшення прибутків завдяки технічному прогресові розширюватиме інноваційну галузь. Таке розширення є результатом збільшення обсягу виробництва наявних фірм, або входження в галузь нових фірм, яких приваблюють високі прибутки, що їх початково створив технічний прогрес. Розширення галузі означає, що ресурси відводять з менш прогресивних галузей у прогресивніші. Отже, стимулювальна функція цін підвищує рівень ефективності використання обмежених ресурсів. Питання сьоме. Інфляція, її сутність, причини виникнення, типи і соціально-економічні наслідки Інфляція – це знецінення грошей, спричинене диспропорціями в суспільному виробництві й порушенням законів грошового обігу, яке виявляється у стійкому зростанні цін на товари і послуги. Інфляція зумовлена комплексом внутрішніх і зовнішніх причин. До внутрішніх причин інфляції належать:
Процес, зворотний інфляції – падіння цін і витрат, - називають дефляцією. Інфляцію вимірюють за допомогою індексу цін (індекс споживчих цін, індекс оптових цін виробника, дефлятор ВНП). Найуніверсальнішим індексом є дефлятор ВНП (відношення номінального ВНП до реального), оскільки визначає не тільки споживчі, а й інші ціни. Індекс споживчих цін визначається за формулою: Індекс споживчих цін
Ціна споживчого кошику поточного року
Ціна споживчого кошику базового року
інфляції
Індекс цін поточного року Індекс цін базового року
І. За темпами зростання цін:
Антиінфляційна політика держави передбачає: зростання виробництва і насичення ринку товарами; обмеження емісії грошей; скорочення дефіциту державного бюджету; стимулювання нагромаджень та інвестицій; скорочення ставок податків; регулювання валютного курсу та ін.
Поиск по сайту: |
Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.011 сек.) |