Необхідність і суть державного регулювання ринкової економіки

Сучасна ринкова економіка є продуктом тривалої еволюції товарно-грошових відносин та держави як одного з найважливіших інститутів регулювання суспільних відносин. Тривалий час розвиток економічних систем, які базувалися в основному на приватній власності на засоби виробництва та загальному характері товарного виробництва, регулювалися, за образним висловом А. Сміта, "незримою рукою" ринкових сил. Йдеться про такі складові ринкового механізму регулювання економіки, як конкуренція, прибуток, ціна, попит, пропозиція і таке інше.

"Незрима рука" ринку об'єднує виробництво і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво задоволенню особистих та суспільних потреб у формі платоспроможного попиту. Ринкові механізми спрямовують обмежені ресурси суспільства на виробництво тих товарів, яких воно найбільше потребує, примушує виробників застосовувати найефективніші комбінації засобів виробництва і робочої сили, сприяє використанню новітніх досягнень науково-технічного прогресу, розробці та впровадженню нових технологій. Однак механізми ринкового саморегулювання економіки забезпечують ефективний розподіл обмежених ресурсів тільки в ідеальних умовах. Розподіл ресурсів, коли жоден із суб'єктів ринку не може поліпшити свого становища без того, щоб не погіршити становище інших суб'єктів, називається ефективним (оптимальним) за Парето. У процесі функціонування і розвитку економіки досить часто виникають ситуації, коли ринковий механізм не забезпечує оптимального (за В. Парето) використання обмежених ресурсів. Ці умови породжують виникнення цілого ряду соціально-економічних проблем, які не можуть бути вирішені за допомогою механізмів ринкового саморегулювання, що потребує державного втручання в економіку.

Серед них слід виокремити те, що тенденція до встановлення рівноваги, яка забезпечується дією цього механізму, прокладає собі шлях через постійне порушення цієї рівноваги. До того ж, відбувається порушення не тільки рівноваги на окремих ринках, але й загальної макроекономічної рівноваги між сукупним попитом і сукупною пропозицією. Ринкова економіка є динамічною, але недостатньо стабільною системою. Ця макроекономічна нестабільність ринкової економіки проявляється у нестійких темпах економічного зростання і циклічному характері розвитку, недовикористанні ресурсів та неповній зайнятості, нестабільності загального рівня цін та інфляції. Хоча ринкові механізми саморегулювання у кожному конкретному випадку можуть подолати кризові явища в ринковій економічній системі, однак у цілому для неї характерні періодичні коливання обсягу валового внутрішнього продукту, зайнятості населення, цін та ін. Вони є наслідком дії не тільки зовнішніх факторів, а, насамперед, результатом недосконалості ринкового механізму.

Дія конкуренції, яка є рушійною силою ринкового механізму, поряд з дією інших факторів, призводить до концентрації і централізації капіталу, що створює сприятливі умови для монополізації виробництва і обігу, або олігополії. Це дає змогу обмеженій кількості підприємців концентрувати у своїх руках значну економічну владу, встановлювати монопольні ціни і привласнювати монопольний надприбуток. За максимізації прибутку у формі монопольного надприбутку відбувається урівноваження з граничними витратами не ціни, а граничного доходу. За цих умов ціна починає перевищувати граничні витрати, що є свідченням недостатнього вкладення ресурсів у виробництво монополізованого продукту, яке породжує неефективну підприємницьку діяльність. Окрім того, представники монополістичного капіталу, зосередивши у своїх руках значну економічну владу, мають можливість чинити тиск на державні структури, чиновників, що негативно позначається на законодавстві та політиці, які спрямовуються не на реалізацію суспільних інтересів, а передусім інтересів монополій та олігополій. Для своєчасної нейтралізації цих небезпечних соціально-економічних процесів та явищ і застосовують різноманітні методи регулювання ринкової економіки державою.

Значна роль у функціонуванні і розвитку суспільства належить суспільним товарам. Вони задовольняють потреби всіх членів суспільства і мають дві основні властивості. По-перше, не можна обмежити використання суспільного товару, що має назву несуперництва у споживанні. По-друге, обмеження доступу споживачів до таких товарів неможливе або неефективне і має назву загальнодоступності.

За наявності несуперництва у споживанні індивід, що бажає скористатися товаром або послугою, але не має можливості заплатити за них, з позиції оптимального використання ресурсів має отримати їх безкоштовно. Така ситуація незвична для ринкової економіки, де за все треба платити.

З іншого боку, загальнодоступність товарів і послуг означає, що їх виробники не мають реального вибору щодо того, кому надавати послуги або товари: тільки тим, хто за них платить, або всім, хто побажає ними скористатися. Виникає ситуація, коли постачальник суспільного блага не має можливості обмежити свої взаємовідносини з кожним споживачем окремо.

Сукупність суспільних благ характеризується тим, що різним із них неоднаковою мірою притаманні властивості несуперництва у споживанні та загальнодоступності. Ті з них, які характеризуються вищим рівнем цих властивостей, належать до чистих суспільних благ, а ті з них, у яких хоча б одна з властивостей проявляється помірно, належать до змішаних суспільних товарів. Товари, що не мають зазначених властивостей, належать до приватних товарів.

Суспільні товари споживають усі громадяни, незалежно від того, платять вони за них чи ні. Причому суто суспільні блага мають надходити до споживача у тій самій кількості, що й іншим споживачам. Це прояв властивості невибірковості у споживанні. Треба мати на увазі і те, що суто суспільні блага (товари і послуги) споживаються громадянами тільки колективно. Мова йде про національну оборону, охорону правопорядку, єдину енергетичну систему, систему комунікацій. Обсяг споживання цих та інших суто суспільних товарів повинен дорівнювати обсягові їх колективного споживання, адже кожний споживає стільки блага, скільки його споживають усі разом. До того ж, ці блага мають нульові граничні витрати, тобто при збільшенні кількості споживачів витрати не зростають.

Через те, що суто суспільні блага не зорієнтовані на ринковий попит, то їх задоволення в умовах ринкової економіки можливе за участі держави. З цією метою вона фінансує виробництво суто суспільних благ за рахунок видатків з державного бюджету. З урахуванням їх регіональної структури до цього фінансування залучаються кошти як центрального, так і місцевих бюджетів.

Наступною проблемою, яка не може бути розв'язана за допомогою механізму ринкового саморегулювання, є його неспроможність забезпечити економіку необхідною кількістю центральних (національних) грошей. У зв'язку з цим держава бере на себе організацію пропозиції грошей на грошовому ринку. Цю роль виконує центральний (національний) банк країни. А держава розробляє і реалізує певну грошову політику.

Ринковій економіці притаманний розподіл на основі отриманих доходів. Відповідно до законів ринкових відносин будь-який дохід, отриманий на основі вільної конкуренції, справедливий. Ті, хто не в змозі з цілого ряду причин його отримувати, приречений на злиденне існування. Отже, в ринковій економіці існує значна диференціація доходів. Без цього в ній не можна забезпечити реальну реалізацію права на працю та добробут всіх членів суспільства. Працевлаштовуються в такій економіці тільки ті, на чию робочу силу є попит. НерегульованиЙ ринок не гарантує повної зайнятості населення, стабільного рівня цін і доходів. Наявність цих соціально-економічних проблем породжує об'єктивну необхідність державного впливу на їх розв'язання за допомогою значної кількості методів регулювання розвитку економіки.

Механізм вільної конкуренції часто призводить до небажаних ефектів, таких як забруднення навколишнього середовища, виробництво продуктів харчування з наявністю в них шкідливих речовин.

Функціонування і розвиток ринкової економіки значною мірою залежить від рівня інформованості про властивості засобів виробництва, товарів і послуг, альтернативні можливості їхнього виробництва та споживання, а також про тенденції зміни кон'юнктури ринку. Асиметрія інформації обмежує можливості ефективного використання обмежених ресурсів, призводить до неоднозначної поведінки продавців і покупців, а також обмежує конкуренцію, не сприяє укладанню довгострокових угод.

Ринкам певних товарів і послуг притаманна суттєва асиметрія інформації. Йдеться про нерівномірний розподіл інформації, яку використовують при прийнятті рішень про купівлю, продаж товарів, отримання послуг. У тому разі, коли інформація необхідна для укладання торгових угод, перебуває у розпорядженні одного з учасників (як правило, у продавця), виникає можливість для диктату одного з партнерів. Для унеможливлення такого становища необхідне державне регулювання.

В умовах ефективного функціонування ринкової економіки використання обмежених ресурсів виробниками супроводжується відшкодування витрат на їх придбання у розмірі їх вартості. У свою чергу, споживач має повністю оплачувати вартість придбаного товару. Однак у практиці господарювання непоодинокі випадки, коли фірма вимагає витрат від свого партнера, але не відшкодовує їх. Може виникнути і така ситуація, коли підприємство створює блага для інших, але не отримує відповідного прибутку.

Ситуації, коли дії одного суб 'єкта господарювання в ринкових умовах призводять до необгрунтованих витрат іншого, називаються негативними зовнішніми ефектами (негативними екстерналіями). Ситуації, коли дії суб 'єкта господарювання призводять до отримання благ іншими, мають назву позитивних зовнішніх ефектів (позитивних екстерналій). Підприємство, яке породжує негативні екстерналії, перекладає частину своїх витрат на інших, а те, яке створює позитивні екстерналії, бере на себе частину чужих витрат. За наявності негативних екстерналій виникає тенденція до відносного перевиробництва, за надмірного витрачання обмежених ресурсів. У свою чергу, позитивні екстерналії обертаються відносним недовиробиицтвом внаслідок того, що для тих, хто виробляє товари, результати виробництва не відшкодовуються. Уникнути таких ситуацій можна за допомогою державного регулювання економіки.

Ринкові відносини не поширюються на ті види діяльності, що не можуть здійснюватись відповідно до комерційних критеріїв. Мається на увазі охорона здоров'я, наука, культура, єдина транспортна система, деякі збиткові підприємства, без діяльності яких немислима нормальна життєдіяльність суспільства. Тому загальною закономірністю державного регулювання ринкової економіки, навіть у країнах, де діє економічна свобода, є посилення державної підтримки науки, розвитку освіти та інфраструктури всього суспільного відтворення.

Отже, необхідність державного регулювання економіки зумовлена неспроможністю ринкового саморегулювання розв'язати низку кардинальних проблем розвитку економічної системи.

Державне регулювання економіки - це продукт розвитку людської* цивілізації та гуманізації суспільних відносин, коли за допомогою держави пом'якшуються негативні наслідки розвитку і функціонування ринкової економіки.

За своєю суттю державне регулювання ринкової економіки являє собою сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу державних установ і організацій на розвиток продуктивних сил. техніко-економічних. організаційно-економічних і соціально-економічних відносин для стабілізації суспільного виробництва та пристосування до соціально-економічних умов, які постійно змінюються.

Держава за допомогою наявного арсеналу засобів та методів регулювання економіки, матеріальних, фінансових, інтелектуальних ресурсів має попереджувати стихійні зміни ринкової кон'юнктури, забезпечувати плавність та поступовість структурних зрушень, протидіяти катастрофічному розвитку економічної системи. Державне втручання у розвиток економічної системи має певні межі, які визначаються тим, щоб воно не звело нанівець мотивацію до творчої, ініціативної праці та підприємницької діяльності з елементами розумного ризику.

На думку американського економіста В. Леонтьева, в нинішніх умовах надзвичайно важливо знайти оптимальне поєднання ринкового і державного регулювання. Взаємодію цих двох засад регулювання ринкових відносин необхідно відстежувати, щоб посилювати або послаблювати у відповідних ситуаціях вплив на соціально-економічний розвиток або ринкового механізму, або державного регулювання. Держава у певних межах забезпечує умови функціонування ринку, щоб її надмірне втручання в ринкові відносини їх не деформувало.

22. Фіскальна політика держави, її визначення, суть і напрями.

Поиск по сайту: