Александрійський протокол

ЛІГА АРАБСЬКИХ ДЕРЖАВ

· 2.1.1. ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ЛАД

o 2.1.1.1. АЛЕКСАНДРІЙСЬКИЙ ПРОТОКОЛ

o 2.1.1.2. УСТАНОВЧИЙ ДОГОВІР ЛАД

· 2.1.2. МЕТА ДІЯЛЬНОСТІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЛАД

o 2.1.2.1. МЕТА СТВОРЕННЯ І ФУНКЦІЇ ЛАД

o 2.1.2.2. ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА ЛАД

§ 2.1.2.2.1. Рада Ліги

§ 2.1.2.2.2. Постійні комітети

§ 2.1.2.2.3. Генеральний секретаріат

· 2.1.3. ДІЯЛЬНІСТЬ ЛІГИ АРАБСЬКИХ ДЕРЖАВ

o 2.1.3.1. ДІЯЛЬНІСТЬ ЛІГИ В ЕКОНОМІЧНІЙ, АДМІНІСТРАТИВНІЙ ТА ІНШИХ ГАЛУЗЯХ

§ 2.1.3.1.1. Стратегічні та економічні аспекти діяльності ЛАД

§ 2.1.3.1.2. Правові аспекти діяльності ЛАД

§ 2.1.3.1.3. Адміністративні аспекти діяльності ЛАД

o 2.1.3.2. УЧАСТЬ ЛАД У ВИРІШЕННІ МІЖНАРОДНИХ КОНФЛІКТІВ ТА ЇЇ РЕЗУЛЬТАТИ

· ПЕРСПЕКТИВИ СПІВРОБІТНИЦТВА УКРАЇНИ ТА АРАБСЬКИХ КРАЇН

Http://westudents.com.ua/knigi/148-mjnarodn-organzats-kuchik-os.html

Александрійський протокол

У результаті переговорів між арабськими країнами на підготовчій конференції, яка проходила з 25 серпня до 7 жовтня 1944 року в замку Антонядес у м. Александрія (Єгипет) під головуванням Нахас-паші, єгипетська, сирійська, йорданська, іракська та ліванська делегації підписали Александрійський протокол. Його пункти такі:

• Створення ЛАД, до складу якої входили б усі незалежні арабські держави. Водночас повинна бути створена Рада Ліги, в якій були б представлені всі держави-члени на рівних умовах (ст. І).

• Рада ЛАД повинна слідкувати за дотриманням попередньо укладених договорів між країнами-членами, очолювати періодичні зібрання, сприяти зміцненню зв'язків між країнами-членами, координувати їхні політичні дії, захищати їхню незалежність і суверенітет проти будь-якої агресії і будь-якими політичними методами (ст. І).

• Резолюції, прийняті Радою Ліги, є обов'язковими для тих країн-членів, що їх прийняли. Якщо дві країни-члени звернулись до Ради за допомогою по вирішенню конфлікту між ними, тоді резолюція, схвалена Радою, буде обов'язковою лише для тих двох країн-членів (ст. І).

• Не дозволено використовувати силу як засіб вирішення конфлікту (ст. І).

• Визнання суверенітету і незалежності всіх країн-членів ЛАД, повага їхньої територіальної цілісності (ст. І).

• Для тіснішої співпраці з економічних, культурних, національних, соціальних, а також з питань комунікації та охорони здоров'я повинні бути створені постійні комітети.

До протоколу додано дві резолюції:

• Країни зобов'язуються поважати кордони, суверенітет і незалежність Лівану.

• Країни-члени стверджували права палестинського народу на самовизначення, висловили побажання, щоб Велика Британія дотримувалась своїх зобов'язань і сприяла припиненню єврейської імміграції і продажу землі євреям. Вони пропонували створити "Національний арабський фонд" для купівлі земель у Палестині.

У заключній частині протоколу підкреслено необхідність створення перехідного комітету для підготовки плану дій Ради Ліги і обговорення всіх політичних питань, які б сприяли швидкому підписанню договору між арабськими країнами про створення ЛАД.

Александрійський протокол був підписаний 7 жовтня 1944 року головами делегацій, які брали участь у роботі підготовчої комісії, за винятком Саудівської Аравії та Ємену, які згодом приєдналися до нього, відповідно 3 січня 1944 року і 5 лютого 1945 року.

2.1.1.2. Установчий договір ЛАД

Александрійський протокол був основоположним документом, оскільки на його основі створено Статут ЛАД, який був підготовлений:

• Політичним комітетом, створення якого передбачалось в Александрійському протоколі.

• Представниками країн, які підписали Александрійський протокол.

• Представником Палестини, який був присутній в якості спостерігача.

Після 16-ти зустрічей, проведених з 17 лютого до 3 березня 1945 року представниками Єгипту, Лівану, Сирії, Ємену, Іраку, Йорданії і Саудівської Аравії на чолі з міністром закордонних справ Єгипту в Каїрі в палаці Ал-Заафарам був підписаний Статут ЛАД. При його ратифікації був присутній і представник Палестини. Представники Ємену не зразу підписали статут ЛАД, вони зробили це лише 10 травня 1945 року.

У міру здобуття незалежності до ЛАД вступали й інші держави: Лівія (1953), Судан (1956), Марокко і Туніс (1958), Кувейт (1961), Алжир (1962), Південний Ємен (1967), що пізніше об'єднався з Єменом, Бахрейн, Катар, Оман і Об'єднані Арабські Емірати (1971), Мавританія (1973), Сомалі (1974), Джибутті (1977), Коморські острови (1993). У 1976 до складу ЛАД увійшла Організація визволення Палестини (ОВП).

У результаті з семи країн-засновниць кількість держав-членів ЛАД зросла до двадцяти двох. Офіційною датою відзначення річниці підписання Статуту ЛАД є день створення Ліги, а саме 22 березня.

Статут Ліги складається з преамбули, 20-ти статей і 3-х додатків. Метою створення ЛАД є "забезпечення тісніших зв'язків між арабськими державами на основі поваги суверенітету і незалежності цих країн, спрямування зусиль для досягнення спільної мети, реалізації спільної волі й виправдання сподівань народів арабських країн на благополучне майбутнє".

Преамбула, крім мети, вказує, що Єгипет, Ліван, Сирія, Ємен, Ірак, Саудівська Аравія і Йорданія прийняли і затвердили Статут ЛАД, що має консолідувати і розвивати міжарабські зв'язки в атмосфері поваги незалежності та суверенітету країн-членів.

У статуті записано механізм прийняття держав у Лігу і вихід їх з членства організації, процес голосування і прийняття рішень, розписано структуру органів ЛАД, їх функції.

Так, у статті І вказано, що "членом Ліги може стати будь-яка незалежна держава, яка готова виконувати всі зобов'язання, які записані в статуті".

У статтях П і IV йдеться про необхідність встановлення тіснішої співпраці між державами-членами Ліги в різних галузях. З цією метою потрібно створити відповідні комітети. Вказано також, що треті держави ЛАД можуть мати своїх представників у цих комітетах.

У статтях II і IV наголошується на необхідності координації політики держав-членів з метою захисту їхньої незалежності і суверенітету.

У статтях ІII, V, VI і VII йдеться про представництво в Раді Ліги (найвищому органі ЛАД), процес прийняття рішень і голосування в ній, про її функції та завдання, компетенцію і механізм вирішення конфліктів.

Штаб-квартиру організації та її місце знаходження регламентує стаття X. Тут вказано, що "штаб-квартира ЛАД розміщена в Каїрі і при необхідності це місце можна змінити".

У статті XI записано про час і кількість проведення звичайних і надзвичайних сесій Ради Ліги: "Сесії проводяться двічі на рік — у березні і в вересні. При необхідності і за проханням держав-членів можуть проводитися надзвичайні сесії".

Статті XII і XIII присвячені Генеральному секретаріату ЛАД, а саме його структурі, завданням і функціям (зокрема в статтях XVII і XX мова йде про його функцію депозитарія).

Про механізм припинення членства і виходу з Ліги йдеться в статті XVIII. Тут вказано, що "держава-член, яка хоче залишити Лігу, повинна попередити про свій намір Раду Ліги за рік до свого виходу". Стаття XIX і XX регламентують процес ратифікації Установчого договору, а також вказують на обов'язковість його дотримання.

Крім преамбули і двадцяти статей, у статуті є ще три додатки. Перший з них стосується палестинського питання. Рада ЛАД має право обирати представника Палестини, який повинен діяти від імені Палестини в рамках діяльності Ліги, поки Палестина не здобуде незалежність.

У другому додатку йдеться про співпрацю ЛАД з третіми державами. У третьому — про призначення першим Генеральним секретарем Ліги Абдулу Рахмана Аззама (Єгипет) терміном на два роки.

Сам статут ЛАД має кілька своїх особливостей, які можна виділити так:

• Статут Ліги був своєрідним інструментом гармонізації регіональних і національних інтересів, які вплинули на саму Лігу, оскільки це надало їй іміджу структури, заснованої на співпраці між державами-членами організації, основаної на рівності та взаємоповазі. Це відобразилось і на її статусі як міжурядової організації.

• Статут матеріалізував політичну згоду держав-членів. ЛАД була створена не в результаті росту домінування певної регіональної сили, що насаджувала свою волю іншим країнам, а як результат балансу різних політичних сил.

• Принципи суверенності та рівності стали базовими при голосуванні і мирному вирішенні конфліктів.

• Резолюції, прийняті Радою Ліги, є обов'язковими для тих країн-членів, що їх прийняли. Якщо дві країни-члени звернулись до Ради за допомогою по вирішенню конфлікту між ними, тоді резолюція, схвалена Радою, буде обов'язковою лише для тих двох країн-членів (ст. І).

• Не дозволено використовувати силу як засіб вирішення конфлікту (ст. І).

• Визнання суверенітету і незалежності всіх країн-членів ЛАД, повага їхньої територіальної цілісності (ст. І).

• Для тіснішої співпраці з економічних, культурних, національних, соціальних, а також з питань комунікації та охорони здоров'я повинні бути створені постійні комітети.

До протоколу додано дві резолюції:

• Країни зобов'язуються поважати кордони, суверенітет і незалежність Лівану.

• Країни-члени стверджували права палестинського народу на самовизначення, висловили побажання, щоб Велика Британія дотримувалась своїх зобов'язань і сприяла припиненню єврейської імміграції і продажу землі євреям. Вони пропонували створити "Національний арабський фонд" для купівлі земель у Палестині.

У заключній частині протоколу підкреслено необхідність створення перехідного комітету для підготовки плану дій Ради Ліги і обговорення всіх політичних питань, які б сприяли швидкому підписанню договору між арабськими країнами про створення ЛАД.

Александрійський протокол був підписаний 7 жовтня 1944 року головами делегацій, які брали участь у роботі підготовчої комісії, за винятком Саудівської Аравії та Ємену, які згодом приєдналися до нього, відповідно 3 січня 1944 року і 5 лютого 1945 року.

2.1.1.2. Установчий договір ЛАД

Александрійський протокол був основоположним документом, оскільки на його основі створено Статут ЛАД, який був підготовлений:

• Політичним комітетом, створення якого передбачалось в Александрійському протоколі.

• Представниками країн, які підписали Александрійський протокол.

• Представником Палестини, який був присутній в якості спостерігача.

Після 16-ти зустрічей, проведених з 17 лютого до 3 березня 1945 року представниками Єгипту, Лівану, Сирії, Ємену, Іраку, Йорданії і Саудівської Аравії на чолі з міністром закордонних справ Єгипту в Каїрі в палаці Ал-Заафарам був підписаний Статут ЛАД. При його ратифікації був присутній і представник Палестини. Представники Ємену не зразу підписали статут ЛАД, вони зробили це лише 10 травня 1945 року.

У міру здобуття незалежності до ЛАД вступали й інші держави: Лівія (1953), Судан (1956), Марокко і Туніс (1958), Кувейт (1961), Алжир (1962), Південний Ємен (1967), що пізніше об'єднався з Єменом, Бахрейн, Катар, Оман і Об'єднані Арабські Емірати (1971), Мавританія (1973), Сомалі (1974), Джибутті (1977), Коморські острови (1993). У 1976 до складу ЛАД увійшла Організація визволення Палестини (ОВП).

У результаті з семи країн-засновниць кількість держав-членів ЛАД зросла до двадцяти двох. Офіційною датою відзначення річниці підписання Статуту ЛАД є день створення Ліги, а саме 22 березня.

Статут Ліги складається з преамбули, 20-ти статей і 3-х додатків. Метою створення ЛАД є "забезпечення тісніших зв'язків між арабськими державами на основі поваги суверенітету і незалежності цих країн, спрямування зусиль для досягнення спільної мети, реалізації спільної волі й виправдання сподівань народів арабських країн на благополучне майбутнє".

Преамбула, крім мети, вказує, що Єгипет, Ліван, Сирія, Ємен, Ірак, Саудівська Аравія і Йорданія прийняли і затвердили Статут ЛАД, що має консолідувати і розвивати міжарабські зв'язки в атмосфері поваги незалежності та суверенітету країн-членів.

У статуті записано механізм прийняття держав у Лігу і вихід їх з членства організації, процес голосування і прийняття рішень, розписано структуру органів ЛАД, їх функції.

Так, у статті І вказано, що "членом Ліги може стати будь-яка незалежна держава, яка готова виконувати всі зобов'язання, які записані в статуті".

У статтях П і IV йдеться про необхідність встановлення тіснішої співпраці між державами-членами Ліги в різних галузях. З цією метою потрібно створити відповідні комітети. Вказано також, що треті держави ЛАД можуть мати своїх представників у цих комітетах.

У статтях II і IV наголошується на необхідності координації політики держав-членів з метою захисту їхньої незалежності і суверенітету.

У статтях ІII, V, VI і VII йдеться про представництво в Раді Ліги (найвищому органі ЛАД), процес прийняття рішень і голосування в ній, про її функції та завдання, компетенцію і механізм вирішення конфліктів.

Штаб-квартиру організації та її місце знаходження регламентує стаття X. Тут вказано, що "штаб-квартира ЛАД розміщена в Каїрі і при необхідності це місце можна змінити".

У статті XI записано про час і кількість проведення звичайних і надзвичайних сесій Ради Ліги: "Сесії проводяться двічі на рік — у березні і в вересні. При необхідності і за проханням держав-членів можуть проводитися надзвичайні сесії".

Статті XII і XIII присвячені Генеральному секретаріату ЛАД, а саме його структурі, завданням і функціям (зокрема в статтях XVII і XX мова йде про його функцію депозитарія).

Про механізм припинення членства і виходу з Ліги йдеться в статті XVIII. Тут вказано, що "держава-член, яка хоче залишити Лігу, повинна попередити про свій намір Раду Ліги за рік до свого виходу". Стаття XIX і XX регламентують процес ратифікації Установчого договору, а також вказують на обов'язковість його дотримання.

Крім преамбули і двадцяти статей, у статуті є ще три додатки. Перший з них стосується палестинського питання. Рада ЛАД має право обирати представника Палестини, який повинен діяти від імені Палестини в рамках діяльності Ліги, поки Палестина не здобуде незалежність.

У другому додатку йдеться про співпрацю ЛАД з третіми державами. У третьому — про призначення першим Генеральним секретарем Ліги Абдулу Рахмана Аззама (Єгипет) терміном на два роки.

Сам статут ЛАД має кілька своїх особливостей, які можна виділити так:

• Статут Ліги був своєрідним інструментом гармонізації регіональних і національних інтересів, які вплинули на саму Лігу, оскільки це надало їй іміджу структури, заснованої на співпраці між державами-членами організації, основаної на рівності та взаємоповазі. Це відобразилось і на її статусі як міжурядової організації.

• Статут матеріалізував політичну згоду держав-членів. ЛАД була створена не в результаті росту домінування певної регіональної сили, що насаджувала свою волю іншим країнам, а як результат балансу різних політичних сил.

• Принципи суверенності та рівності стали базовими при голосуванні і мирному вирішенні конфліктів.

Поиск по сайту: