Тема 12. Фінансова надійність страхової компанії

1. Поняття та значення фінансової надійності страховика
2. Формування збалансованого страхового портфеля
3. Відбір ризиків, порядок проведення тарифної політики
4. Перестрахування як метод забезпечення фінансової надійності
5. Дайте поняття платоспроможності страховика та визначте умови її забезпечення
6. Розкрийте поняття “власні кошти страховика”, “ технічні резерви” та назвіть їх склад

Поняття та значення фінансової надийности страховика

Зацікавленість людей у страховому захисті — це основа існування страхових компаній, які пропонують різноманітні види страхових послуг і виступають на ринку їх продавцями, маючи на меті одержання прибутку. Якщо немає зацікавленості з боку страхувальників у придбанні страхових послуг, страховик не в змозі існувати. Адже тільки за умови реалізації свого специфічного товару компанія створює страхові резерви, здійснює інвестування, накопичує доходи. Таким чином, страхувальникові у відносинах із страховиком належить вирішальна роль.

Особливістю діяльності страховика є забезпечення страхового захисту за умови акумулювання коштів у вигляді надходжень страхових премій до страхових резервів. Страхові резерви є коштами страхувальників, які тимчасово перебувають у розпорядженні страховика. Використання коштів страхових резервів має цільове призначення. Страховик у змозі їх використовувати тільки у разі настання страхового випадку за укладеними ним договорами страхування. Інакше кажучи, особливість організації діяльності страховика визначається своєрідністю страхового процесу, на вході і на виході якого знаходяться гроші, які лише тимчасово затримуються у страховика.

Страховик, на відміну від промислових і комерційних підприємств, приймає від страхувальника гроші не в обмін на суто матеріальний товар або послуги, а в обмін на послугу, яка забезпечує страховий захист у вигляді майбутніх страхових виплат тільки тим страхувальникам, які зазнали збитків і потребують фінансової допомоги. Ця особливість (тобто «плата наперед») потребує певних гарантій щодо здатності страхової компанії відповідати за своїми зобов’язаннями перед страхувальниками. Однією з гарантій є фінансова надійність страховика. Вона постійно перебуває в центрі увика постає потреба застосовувати кілька критеріїв:

• розмір власних коштів;
• правильність розрахованих тарифних ставок;
• наявність збалансованого страхового портфеля;
• величину страхових резервів, адекватних сумі взятих страховиком на себе зобов’язань;
• ефективність розміщення страхових резервів; ваги як страховика, так і страхувальника та пов’язана з тарифною, фінансовою, інвестиційною, перестрахувальною політикою страховика. При оцінці фінансової надійності страхо
• перестрахувальницькі операції.

Фінансова надійність страховика — це спроможність страховика виконати страхові зобов’язання, прийняті за договорами страхування та перестрахування у випадку впливу несприятливих чинників. Тому стійка фінансова надійність страхових операцій дає змогу страховикові виконати усі зобов’язання за будь-яких несприятливих обставин.

Існують законодавчі вимоги до власнихкоштів страховика, які мають бути сформовані за рахунок вкладів засновників і прибутку. Статутний фонд — головний елемент функціонування будь-якого суб’єкта господарської діяльності незалежно від форми власності. Він є сумою вкладів засновників для забезпечення життєдіяльності компанії. Порядок формування статутного фонду регулюється чинним законодавством та статутними документами. Основними вимогами до створення українських страхових компаній, як уже зазначалось, є наявність мінімального розміру статутного фонду — 1 млн євро для страховика, який займається видами страхування іншими, ніж страхування життя, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн євро за валютним обмінним курсом валюти України. Важливо, що 100 відсотків статутного фонду має бути внесено у грошовій формі, тобто являти собою ліквідні кошти для виконання зобов’язань перед страхувальниками у разі нестачі спеціальних коштів — страхових резервів.

Страховик у ході діяльності повинен мати не тільки статутний фонд, а й значний обсяг власних коштів, вільних від зобов’язань. Такими коштами є гарантійний фонд та вільні резерви. До гарантійного фонду страховика належать спеціальні та резервні фонди, а також сума нерозподіленого прибутку. Вільні резерви — це частка власних коштів страховика, яка резервується з метою додаткового забезпечення фінансової надійності.

Фінансова надійність страховика залежить від правильного розрахунку тарифних ставок, які є ціною за страхову послугу. Цей розрахунок не може бути зроблений без урахування збитковості страхової суми страховиком. Виходячи з обсягу та рівномірності розподілу ризику, частоти настання страхових випадків, обсягу доходу компанії на основі статистичних даних за кілька років страховиком розраховується тарифна ставка. Але не завжди об’єктивні виміри доступні страховику хоча б з тієї причини, що він не володіє потрібною інформацією. Тоді йому не залишається нічого іншого, як тільки покладатися на свій суб’єктивний погляд щодо вірогідності настання негативних подій і можливих збитків. За добровільними видами страхування страховик самостійно розраховує страхові тарифи і затверджує їх в уповноваженому органі зі страхової діяльності. Крім того, існує розвинута система знижок до базових тарифів, яка застосовується для поновлення договору страхування при закінченні його дії, та для корпоративних клієнтів. Також страховий ринок України характеризується демпінговими тенденціями та необґрунтованими низькими цінами на деякі види страхування. Відхилення страхового тарифу від об’єктивних обґрунтувань може призвести до зниження фінансової надійності страховика та невиконання страховиком своїх зобов’язань перед страхувальниками.

Ще один критерій фінансової надійності страховика — достатність страхових резервів, які відображають обсяг страхових зобов’язань за укладеними договорами страхування. Розмір страхових резервів має бути адекватний прийнятим страховим зобов’язанням. Виконання страхових зобов’язань в першу чергу має здійснюватися за рахунок коштів страхових резервів, а їх достатність обумовлено правильно визначеною тарифною ставкою.

Акумульовані у страхові резерви премії деякий час перебувають у розпорядженні страховика і можуть бути інвестовані з метою одержання додаткового доходу. Проте тимчасово вільні кошти страхових резервів, інвестовані страховиком, підлягають регулюванню з боку держави, бо вони є коштами страхувальників і мають бути повернуті їм при настанні страхової події. Активи страховика, сформовані за рахунок страхових резервів, є гарантією виконання його зобов’язань та повинні розміщуватися з метою забезпечення ліквідності, диверсифікації, надійності та прибутковості. Такі вимоги дають змогу забезпечити своєчасні і в повному обсязі страхові виплати. Крім того, при розміщенні тимчасово вільних коштів страхових резервів необхідно враховувати характер розподілу ризику; термін страхування; обсяг акумульованих коштів; необхідність у інвестиційному доході.

Фінансова надійність страховика забезпечується і таким інструментом, як перестрахування. Висока вартість об’єктів, які можуть бути прийняті на страхування, незбалансований страховий портфель, коливання результатів діяльності страховика можуть негативно вплинути на його фінансову надійність. Проте при перестрахуванні страховик, приймаючи на страхування крупний ризик, не тільки передає його частку перестраховику, а й продовжує нести відповідальність перед страхувальником у повному обсязі. Тому страховик має правильно визначити розмір власного утримання зобов’язань. Справді, якщо розмір зобов’язань буде надто високим, то в разі настання страхового випадку в страховика може бути недостатньо коштів для покриття збитків страхувальників.

Розмір власного утримання має бути залежним від галузі страхування, а також від характеру та ймовірності ризику, ступеня схильності до нього, можливого максимального розміру збитку, обсягу власних коштів страхової компанії. Одним із найважливіших моментів визначення розміру власного утримання є залежність від обсягу власних коштів: чим більше розмір власних коштів страховика, тим надійніше виконання його страхових зобов’язань. З метою захисту виконання зобов’язань страховика перед страхувальниками Законом України «Про страхування» передбачається в обов’язковому порядку укладання угоди перестрахування у випадку, коли страхова сума за окремою угодою страхування перевищує 10 відсотків суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів. Страховики, які взяли на себе страхові зобов’язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за рахунок власних активів, повинні застрахувати ризик виконання зазначених зобов’язань у перестраховиків.

Дотримання страховиком перелічених критеріїв фінансової надійності є гарантією для страхувальників, які в обмін на сплачені гроші отримують від страховика запевнення щодо страхового захисту.

СКЛАД СТРАХОВОГО ПОРТФЕЛЯ страховика істотно впливає на його фінансову стабільність. Основними критеріями його збалансованості є рівні однорідності і диверсифікованості обсягу взятих зобов’язань (ризиків), а також рівень виконання обмеження на обсяг власного утримання, залежно від розміру власних коштів страховика. Законом “Про страхування” (ст. 29) встановлена норма, згідно з якою страховику дозволений обсяг власного утримання ризику (максимальна величина страхової суми за окремим об’єктом страхування) в межах не більше 10% від суми сплаченого статутного фонду і сформованих страхових резервів. Усі перевищення встановленої межі відповідальності повинні обов’язково перестраховуватися страховиком в інших страховиків.

Страховий портфель характеризується:

· Розміром сукупної страхової суми

· Кількістю укладених договорів

· Кількістю діючих страхових договорів

· Числом застрахованих обєктів

· Строком дії договору.

Вибір ризиків характеризується такими факторами:

Період функціонування ск на відповідному ринку

Наявність постійних клієнтів

Маркетингова політика ск

Наявнисть розширеної стратегії розвитку

Ризноманітнисть страхових агентів

ПРАВИЛЬНО РОЗРАХОВАНІ БАЗОВІ ТАРИФИ визначають цінову політику страховика й істотно впливають на його фінансову надійність, оскільки повинні враховувати рівень збитковості конкретних видів страхування на страховому ринку, реальну ціну кожного ризику, обсяг, стабільність та однотипність виконуваних страхових операцій. Базові тарифні ставки розраховуються так, щоб урахувати всі перелічені вище показники, обсяг укладених договорів страхування (страхового портфеля) і статистичні дані щодо настання страхових випадків за декілька останніх років. Якщо конкретні тарифи, які вказуються у договорах страхування, менше базових, це може призвести до зниження фінансової надійності страховика і неможливості виконання ним своїх зобов’язань за договорами страхування.

ПЕРЕСТРАХОВУВАННЯ – процедура задоволення потреби страховика у підвищенні його фінансової усталеності, коли виконуються страхові операції в умовах ризикового характеру кругообігу фінансових коштів, яка реалізується через розширення принципу розподілу у просторі і часі завданої шкоди між декількома страховиками. Передаючи частину взятого на себе ризику іншим страховикам (перестрахувальникам), перший страховик (перестраховувальник) продовжує відповідати перед його страхувальником в обсязі всього прийнятого ним ризику, але при цьому набуває право вимоги до його перестраховувальників в обсязі перестрахованих у них ризиків (зобов’язань). Перестраховування є реальним інструментом формування оптимального (збалансованого) страхового портфеля, що істотно підвищує фінансову стабільність страховика.

Фактичний запас платоспроможності (нетто-активи) страховика визначається вирахуванням зі загальної суми активів (вартості майна) суми нематеріальних активів і загальної суми зобов'язань, утому числі страхових. Страхові зобов'язання приймаються рівними обсягам страхових резервів, які страховик зобов'язаний формувати у порядку, передбаченому Законом України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. Такий розрахунок проводиться на основі балансу страховика.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює види страхування інші, ніж страхування життя, дорівнює більшій з двох величин, які визначаються такими способами:

— перша' розраховується множенням суми надходжень страхових премій за звітний період на 0,18. При цьому сума надходжень страхових премій зменшується на 50 % страхових премій, належних перестраховикам;

— друга визначається множенням суми страхових виплат за звітний період за договорами страхування на 0,26. При цьому сума здійснених страхових виплат зменшується на 50 % страхових виплат, компенсованих перестраховиками згідно з укладеними договорами перестрахування.

Перший результат відрізняється від другого тим, що нормативний запас платоспроможності на підставі страхових премій визначається згідно із зобов'язаннями, які прийняті, а на підставі страхових виплат — на основі зобов'язань, що виконані.

Нормативний запас платоспроможності страховика, який здійснює страхування життя, на будь-яку дату дорівнює величині, що визначається шляхом множення загальної величини резерву довгострокових зобов'язань (математичного резерву), який визначається за кожним договором страхування життя, на 0,05.

Кабінет Міністрів України може змінювати порядок визначення фактичного та нормативного запасу платоспроможності страховика.

Чинне законодавство зобов'язує страховика укладати договори перестрахування у випадку, якщо страхова сума за окремим об'єктом страхування перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сформованих вільних резервів та страхових резервів.

Відповідно до Закону України "Про страхування" (2001), умовами забезпечення платоспроможності страховиків є (рис. 15.4):

— наявність сплаченого статутного фонду;

— наявність гарантійного фонду страховика;

— перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом;

— створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань.

Платоспроможність залежить також від розміру ресурсів страховика та зобов'язань, які бере на себе перестраховик, тобто створення системи перестрахування.

Чинне законодавство встановило мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, іншими, ніж страхування життя, в сумі, еквівалентній 1 млн евро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5 млн евро за валютним обмінним курсом валюти України. Згідно з Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" №2774-IV від 7 липня 2005 р. (який набирає чинності через п'ять років після вступу України до COT), мінімальний розмір статутного фонду (гарантійного депозиту) страхової компанії, що займається ризиковими видами страхування, встановлено у розмірі 1 млн евро, а для life-компанії — 10 млн евро. Статутний фонд повинен бути сплачений виключно у грошовій формі за номінальною вартістю. Допускається сплата грошової частки державними цінними паперами, але не вище 25 % загального розміру статутного фонду. Для формування статутного фонду заборонено використовувати векселі у кошти страхових резервів, нематеріальних активів, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

До гарантійного фонду страховика належать додатковий та резервний капітали, а також сума нерозподіленого прибутку. Страховики за рахунок нерозподіленого прибутку можуть створювати вільні резерви, які є часткою власних коштів, яка резервується з метою додаткового забезпечення платоспроможності

У ризикових видах страхування оцінка платоспроможності полягає у зіставленні фактичної платоспроможності з розрахунковою нормативною. У закордонній страховій практиці фактичний запас платоспроможності визначається як різниця між активами (крім нематеріальних) і зобов'язаннями.

До власних коштів страховика належить статутний фонд, а також резерви, які формуються за рахунок прибутку, та резерви, які не пов’язані із зобов’язаннями. Сюди слід також віднести нерозподілений прибуток. Наявність значного обсягу власних коштів має важливе значення із самого початку діяльності. Коли страховик не має збалансованого страхового портфеля, а страхові резерви малі й не можуть дати значного інвестиційного прибутку, страховик за рахунок власних коштів може виконати свої зобов’язання. Власні кошти страховика утворюють запас (маржу) платоспроможності.

Страхові резерви поділяють відповідно до чинного законодавства України на дві групи (види):

1) технічні резерви;

2) резерви зі страхування життя.

Такий поділ зумовлений неоднаковим розподілом ризику та різною методикою розрахунку і структурою тарифних ставок у ризикових видах страхування (майновому, відповідальності) та страхування життя. Тому формування резервів із страхування життя, медичного страхування й обов'язкових видів страхування здійснюється окремо від інших видів страхування.

Технічні резерви — це показник, який виражає грошову оцінку обов'язків страховика за страховими зобов'язаннями, й одночасно — сума коштів, що є гарантією виконання зобов'язань перед страхувальником з огляду на наявні у портфелі страховика договори страхування. Вони дозволяють страховику бачити загальний обсяг відповідальності за чинними договорами страхування. Обсяг технічних резервів має бути достатнім для покриття відшкодування всіх збитків за чинними договорами страхування. Достатності страхових резервів відводиться важливе місце в оцінці фінансового стану страховика та його надійності.

Законодавством України передбачено формування таких технічних резервів за видами страхування:

1) резерв незароблених премій (резерви премій);

2) резерв збитків.

Резерв незароблених премій включає в себе частки від сум надходжень страхових платежів, які відповідають страховим ризикам, що не минули на звітну дату.

Резерв збитків — це зарезервовані несплачені суми страхового відшкодування за відомими вимогами страхувальників, з яких не прийнято рішення щодо виплати або відмови у виплаті страхового відшкодування.

У закордонній страховій практиці страховики формують дещо більшу кількість резервів з ризикових видів страхування. В Україні також дозволено страховикам з початку календарного року згідно з встановленою методикою формувати і вести облік таких технічних резервів:

— резерву незароблених премій;

— резерву заявлених, але не виплачених збитків;

— резерву збитків, які виникли, але не заявлені;

— резерву катастроф;

— резерву коливань збитковості.

Резерви зі страхування життя формуються з двох груп:

1) резерву довгострокових зобов'язань (математичні резерви);

2) резерву належних виплат страхових сум.

Величина резервів довгострокових зобов'язань обчислюється актуарію, окремо за кожним договором за методикою формування резервів зі страхування життя, передбаченою Законом України "Про страхування". Кошти резервів із страхування життя не є власністю страховика і мають бути відокремлені від іншого його майна, тобто обліковуватися на окремому балансі.

Чинним законодавством може визначатись окремий перелік резервів за медичним страхуванням, страхуванням цивільної відповідальності оператора за ядерну шкоду, а також порядок їх формування.

Кабінет Міністрів України може змінювати перелік страхових резервів та порядок їх розрахунку.

Розміїцення страхових резервів страховик проводить з урахуванням безпечності, прибутковості, ліквідності та диверсифікованості, що відповідають вимозі управління активами.

Відповідно до Закону України "Про страхування" (2001), страхові резерви можуть бути розміщені у певних видах активів.

Резерви не можуть розміщуватись (інвестуватись) у цінні папери та права участі інших страховиків. Надані позики фізичним особам — страхувальникам, які уклали договори страхування життя, мають бути в межах, що не перевищують подвоєння внесених страхових премій за цими договорами. Не менше 90 % резервів мають бути розміщені в Україні, якщо інше не передбачено чинним законодавством та міжнародними угодами держави.

Резерв ризиків, які ще не минули, формується як додаток до резерву незароблених премій, щоб компенсувати можливість заниження тарифу.

Резерв катастроф формується з метою забезпечення страхових виплат у разі настання природних катастроф або значних промислових аварій, у результаті яких буде завдано збитків численним страховим об’єктам і коли постає потреба здійснювати виплати страхового відшкодування в сумах, що значно перевищують середні розміри збитків, які взято до уваги при розрахунку страхових тарифів. Резерв катастроф формується з урахуванням можливості великомасштабних аварій, від яких одночасно постраждає багато страхових об’єктів, і виявиться брак страхових резервів, сформованих з огляду на рівномірне настання випадків. Резерв катастроф особливо необхідний при страхуванні ризиків стихійних лих, а також при формуванні страхового портфеля на території підвищеної небезпеки. Відрахування до резерву катастроф мають надходити протягом тривалого періоду і формуватися страховиками в разі, якщо діючими договорами страхування передбачена відповідальність при настанні такого роду подій.

Резерв коливань збитковості дозволяє страховикам компенсувати перевищення своїх витрат, що пов’язані з відшкодуванням збитків, у випадках, коли фактична збитковість страхової суми за видом страхування на звітний період перевищує очікуваний рівень збитковості, який узято за основу при розрахунку тарифної ставки за цим видом страхування. У роки успішної діяльності страховика цей резерв поповнюється за рахунок отриманих у результаті страхової діяльності надлишків, у збиткові з нього вилучаються кошти для покриття збитків, що пов’язані зі здійсненням страхових операцій.

Що ж до резерву збитків, то фіксуються суми виплат, які передбачаються за страховими випадками, що настануть до закінчення фінансового року.

Підставою для формування резерву збитків є забезпечення можливості відшкодувати збитки в майбутньому періоді за страховими випадками. У практиці страхової справи збитки за застрахованими ризиками сплачуються страховиком не відразу, а через деякий час. Так, визначення резерву збитку можна поділити на кілька етапів. Перший етап — настання страхового випадку: страховик не отримав повідомлення про його настання і розмір збитку не визначений. На другому етапі — страховик на підставі заяви страхувальника про випадок, який настав, у журналі реєстрації збитків фіксує страхову суму за даним договором страхування. Наступний етап — визначення фактичної суми збитку. І останній етап — розрахунок зі страхувальником за збитками, що заявлені. Отже, резерв збитків поділяється на резерв збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR); резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані

Резерв збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, формується для забезпечення зобов’язань, які пов’язані з урегулюванням збитків за страховими випадками, про настання яких в обумовленому порядку було заявлено страховикові. При цьому резерв є сумою таких елементів:

• невизначених збитків, які розраховуються в розмірі 5 % від сум надходжень страхових премій;
• заявлених, але ще не врегульованих збитків, тобто збитків, за якими ще не складений розрахунок страхового відшкодування;
• урегульованих, але ще не сплачених збитків, тобто збитків, які заявлені страхувальником і зафіксовані в регістрах обліку страховиком та за якими складений розрахунок страхового від-шкодування, але відшкодування ще не надане.

Величина резерву збитків, що заявлені, але ще не врегульовані, визначається за кожною неврегульованою заявою від страхувальника. Якщо збиток заявлений, але розмір збитку не встановлений, для розрахунку береться максимально можлива величина збитку, яка не перевищує страхової суми.

Резерв збитків, що сталися, але ще не відомі (IBNR), формується у зв’язку з випадками, які сталися, але про факт настання яких страховикові не було повідомлено на звітну дату і зобов’язання за якими будуть виконані в наступному звітному періоді.

Зауважимо, що достатнього розміру резерву збитків (на відміну від резерву премій), на практиці домогтися неможливо. Важко оцінити майбутні збитки навіть за збитками, що заявлені, а тим більше за збитками, які сталися, але ще не відомі. Проте є види страхування, за якими можна точно оцінити розмір збитків. Наприклад, страхування майна, авто-каско. Але існують і такі види страхування, як страхування цивільної відповідальності, відповідальності роботодавця, що їх зарубіжні страховики називають «страхування з довгим хвостом». Така назва пояснюється тим, що врегулювання збитків може тривати довго після закінчення договору страхування. Наслідок нещасного випадку або захворювання може виявитися через деякий час. Судовий розгляд може розтягтися на кілька місяців. Нерідко бувають обставини, коли страховики сплачують збитки десятирічної давності. Найбільш відомий приклад — збитки, яких зазнали британські та страховики інших країн у зв’язку з захворюваннями, що були викликані використанням у будівельній справі шкідливого азбесту, котрий у свій час вважався матеріалом, що не впливає на здоров’я людини. Зауважимо, що фактичний розмір резерву збитку досягається в практиці. Для розрахунку розміру резерву збитків, що сталися, але ще не відомі, існують різноманітні методи. За ступенем складності вони варіюються від вельми складних до найпростіших. Кожний метод обирається залежно від виду страхування, кількості показників і наявності відповідних даних.

Отже, порядок визначення розміру технічних резервів, який застосовують українські страховики, недостатньо відбиває обсяг відповідальності страховика за діючими на момент оцінки договорами страхування. Це може призвести до зниження надійності страхових операцій, платоспроможності страховика.

Поиск по сайту: