Ясновельможний Станіслав Жолкевський з Жолкви, королівства Польського канцлер; і Великий гетьман королівського війська

Рівних Енею з Ахатом? А Марса любимець Жолкевський?..

Слави сягнув він до неба й тепер ще при добрім здоров'ї.

Пам'яті гідне нащадків ім'я його в нас знакомите.

(Я не кажу вже про подвиги предків, та їню звитягу,

І до палкої вітчизни любов, коли, нехіть до січі

Кинувши, на допомогу приходить в нещасті охоче).

Славу він їхню примножує і до зірок піднімає.

Всім тепер знані гетьмана великого запал і січа

В Бучині, що почалася з-за дечиїх примхів. Бував тут

Шарпаний військом ворожим, що волю свою боронило.

Він полонив Наливайка і схильну до шкоди ватагу,

Знурену у безпощаднім бою, незабаром розсіяв.

Потім скарав Росціана-сміливця (який домагався

Влади у даків) жердиною, що поперечно поклали ⁴³.

Всюди, де тільки стрічався із ордами скітів жорстоких,

Перемагав їх, охоче міняючи спокій на січу.

Є мазуном короля превеликим з тих пір, як завзято

Від багатьох небезпек різнорідних державу боронить.

Мосхів приборкав зухвалих, їх війську поразки завдавши;

Зваживсь монарха цього опівнічного краю, сміливець,

Утихомирити і королеві примусив коритись.

Орди татарські, які чинять напади збройні щороку,

Й турків погрози він стримує страхом жорстокої помсти.

Кличу я муз пієрійських (бо ти, захисниче, здоровий);

І вельми любих вже маю, не хочуть вони оглядати

Славні долини Сарматії і краєвиди зелені

Там, де верхівка Парнасу й забуте джерело Кірійське, --

Линуть до цих, не чужих їм, країв і тебе величають;

Щастя бажають також і заслуги підносять до неба.

Ось Ератó й Полігімнія з жестом приємним, Евтерпа,

І Калліопа із Терпсіхорою, й Талія знатна,

І Мельпомена жахна, й Уранія, що знає майбутнє.

Кліо ж пісні під гру на кіфарі співає врочисто.

І лиш одна, як берусь до роботи, вуста відкриває

Вельми солодкі, щоб славить ім'я твоє власне і предків.

Я вже закінчую мову, яка затяглася так дуже,

Щоби незвичні вуста не томити й не слабити сили.

Будь же надовго (до Нестора віку) здоровий, щасливий

І, навіть правлячи, не забувай про могуть Громовержця.

Хай до душі тобі буде про храм і гаразд піклування!

Звичаї тут виправляй занепалі й освіту авзонську ⁴⁴

Оберігай, -- зловживання ж підступні вгамовуй поволі.

Звіданий приклад бери з Гіацинта старого для себе,

Здавна який італійським обрядом ⁴⁵ наповнив це місто.

Та прощавай вже, щасливче, -- велять-бо наяди,

Я щоб, смиренний, навіки прийняв рішенець Громовержця

І кришталевою море скелясте доповнив водою.

КЛІО

Парость воїв-князів, первосвященику,

Маркоманці яким не піддавалися

На кордоні глухім урвищ та бескидів,

Що край пасма Герцинського!

Мечоносець із Дельф ⁴⁶, діти Латонині

Б'ють по струнах кіфар кінфських уміло так,

І для славлення тих з лавра зеленого

Довгі завше низки плетуть.

І вінчають тебе, й вилиці скрашують

Листям знаним, яке не у спромозі вже

Знищити і Вулкан етнівським жар-вогнем,

Ані довготривалий час.

З чого мову почать? Піснею, може, я

Феба славити рід стану вже давнішній?

А чи діток, яких нині тобі дала

Доблесть, смерті не знаюча?

Звідси й титули йдуть; і для нащадків є

Приклади визначні сущих жильців, які

Встали після руїн; честь бережуть вони

Міді довготривалішу.

Звідси Феба вода ⁴⁷ й сестрам парнаським ⁴⁸ всім

Вдячність; саме звідтіль і таємниця йде

Глузду й доблесті, і слава заслужена;

Фебів труд пієрійський теж.

Ось дивлюся на плід роду геройського

І набутки рясні лицарів визнаних,

Що за батьківський дім люті правицями

Знай погрожують недругам.

Працю Марса вони вправно виконують,

Саме Цезар ⁴⁹, коли йде на Сарматію,

Гонячи вояків (що із Богемії)

До верхівок Сілезьких гір.

Доблесті хто не зна, що виявляється

В Окшиців, як вони зборюють силою

Ретів; і бойові лави крушать чужі

Та й мечами блискучими.

А як Судін гримить з надміром пристрасті,

Свита вражих князів скаче під хрест чорний;

І сармати тоді битві кінець кладуть ⁵⁰, --

Так падає Крижак лихий.

Семиковські, поглянь, як у бою оцім

Гонять тих вояків натиском сміливим,

І, безжальні, нараз силою збройною

Стільки люду вигублюють.

Люті мосхи в борні й скіти кочівники,

Знані шалом в бою і невгамовністю,

Відчувають тепер, що значить міць сокир

І погрози сарматів цих.

Радошовський також, військо що сильне мав,

З мосхами воював; і не втікав чимдуж

Перед капосними ордами скіфськими

Після нападу вдалого.

Як пишається він славою ратною,

Так і град визначний пресулом Нанкерським,

Всіх дивує тепер чин твій, фламіне, так, --

Не боїшся-бо труднощів.

Я про інших мовчу можних сановників,

Що з тобою живуть; і про твоїх також

Незабутніх синів, час руйнівний яких

Вже поглинув навіки всіх.

А якими були вдома й за межами

Доброчинства значні й подвиги прадіда,

Свідчить нині онук, віршами вславлений,

І це слово провісницьке.

Із Паннонії був родом і дід його,

Що внаслідував теж прадіда силою.

Понад тридцать разів орди турецькі він

Бив правицею мстивою.

Батько, краю кордон охороняючи,

Теж Палади щитом тішивсь обагреним.

Звідси й сумнів бере: кращий у тозі він

Чи як Марса наслідує?

Схожі з ним і дядьки: перший у нас -- трибун,

Другий -- сигніфікер, духу незламного.

В мирний час визначний розум виказують,

А в бойовищах -- подвиги.

Старших троє синів батька наслідують;

В січі схожі вони на блискавиць палких.

Полчища ворогів братчики сміливі

Б'ють, немов Сціпіони ті.:

Ще про матір скажу: рід свій веде вона

Давнішній, завдяки родичам визнаним;

Бо мужів багатьох, родом які з Русі,

Бачиш в домі цім знатному ⁵¹.

Бачиш брата її: пристрастю він пала

До Белони-війни й Марса скаженого.

Хмуре в нього чоло на ворогів лише, --

Груди ж сильні -- прикрашує.

Туркам він допіка; взнали татари теж

Силу війська його, зброєю дужого.

Виступа посланцем краю свого тепер

І боронить кордон вояк.

Гей, фламіне, прощай! Любий Паладі ти;

І Кінтієць тобі любо дораджує.

Мой старий Ціцерон, душі зворушуєш

Вельми красною мовою.

Благородний лицем, розуму гострого;

Знаний, лицарю, скрізь ти і кмітливістю; r

Красномовний також; гідного (най чужий)

Ти, як вищий, підтримуєш.

Благочестя зроста в храмах відновлених,

Відколи ти вівтар маєш з пароського

Мармуру; і старим статуям в поросі

Надаєш нині вид новий.

Хто здолає мужів сильних, які тобі

Не коряться іще? Давньому звичаю

Предків вірні вони ⁵². Рясно Церерин дар ⁵³

Подається до столу там.

Ти гамуєш старі, часті в Сарматії

Чвари, збурювані давніми сварами.

Та, хоч ти й постраждав од усіляких бід,

Мирні вгоди підтримуєш.

Хто спроможний дари порахувать, які

Будуть дані тобі небожителями?

Їх багато, мабуть, наче зірок, які

Сяють в небі рухливому!

Будь надовго здоров з ласки Всевишнього,

Друзям відданий так і батьківщині теж,

Шал османський ⁵⁵ яку нищить безжалісно,

Пресуле, Маркоманів честь!

Поиск по сайту: