Велич Києва

Місто, де нині престол твій, колись пишнотою буяло,

Згодом воно в чужоземнім ярмі захиріло: ще й зараз

Всюди сліди плюндрувань від ворожих набігів помітні.

Храмів, проте, збереглося чимало. І влада в нім здібна.

Люди тутешні його за столицю вважають незмінно.

Місто стоїть на кордоні сарматів і мосхів суворих.

Мужність твоя і давніш була знана між людом повсюдно,

Тож хай вона і сьогодні одержить належне визнання --

Кін для змагання, де можеш себе проявити, готовий.

Благоговійно приймай всі тутешні турботи на себе --

Досвід потрібний-бо маєш і дбай про добробут громадський.

Щиро вітаю тебе із обов'язком цим, хай вовіки

Слава про нього не гасне і вух Громовержця сягає.

Хай погамуються вівці Христові ¹⁶ і втишений буде

Брязкіт зловісної зброї; хай спокій солодкий усюди

Тут запанує, каменам співучим приємний і любий.

Ти, що зазнав стільки лиха, отут здобувай собі славу.

Ну, а тепер про мою родослівну, хто є я, послухай.

Я владарюю над водами там ¹⁷, де сармат войовничий

Мешкає нині; на світі немає прудкішої річки.

Марно шукати такої від сходу до заходу сонця,

Бо не рівня ні Родан мені, ані велика Гарумна,

Ні злотоносний в Іспанії Таг, ані лагідна Вісла.

Менші од мене і Лаба, і Пад стрімкоплинний так само.

Греки старі мене знали і давні латинці не менше.

Від мого імені названо край, по якому я плину,

Широководий, до Понту і щедро доповнюю море.

Мокрими хвилями, Києве, мури твої омиваю;

Серед степів буйнотравних течу, де татарин жорстокий,

Звиклий до сутичок збройних, кривавобезжальних, із луків

Стріли смертельні пускає, кочуючи в дикій сваволі;

Плину, де з хвилями бореться Дассов і де козаками

Шарпаний часто Очаків, якому ці лицарі славні

Прикрощів чинять немало завжди з допомогою зброї.

Орди татарські вони у боях побивають відважно,

І за ніщо уважають погрози турецькі зловісні.

Та повертаюсь до міста, куди тепер гостем ідеш ти,

Щоб проповідувать в ньому свої святомудрі догмати.

Мало воно колись силу велику, коли ще монархи

Київські русів усіх під своєю кормигою мали.

Мова іде про князів, які Київ зробили столичним

Містом і центром держави; коли в володіннях Борея

Над усіма панував племенами Сарматії й мосхів --

Кордони Руської держави, столиця якої Київ: з півдня -- Істр, Чорне море і західна частина Каспійського моря, з півночі -- Сарматський океан, зі сходу -- Волга, із заходу -- Віслок напуває Ряшів.

Плем'я північне, до січі охоче, держав у покорі.

Владу тоді необмежену руси далеко на південь

З часом поширили: до течії повноводного Істру;

До узбережжя північного Понту Евксінського й потім

Далі -- до урвищ колхідських, по хвилі Гіркинського моря.

З півночі -- гори Ріфейські, мов щит, їхній край прикривали.

Східний кордон, з боку Скітії, звавсь на Русі рагелідським.

Там, де Титан опускається в хвилі, межею був Віслок.

Ось як великою доблестю руси тоді відзначались.

Й нині відважні вони, але сильної влади не мають.

(Хай би тоді Мітрідат, полководець славетний, що з військом

Вельми усіх настрахав, аж до римлян, в бою непохитних;

Хай би тоді він у січі наважився русів здолати!..)

Русь Новгородська тримала під владою диких фінляндів.

А псковичам данину Скандінавія навіть платила.

Шарпали руси албанів, іверів, Гірканське надмор'я,

Парфів і мідів дражнили війною жорстокою Марса,

Часом на честь перемоги справляли тріумфи.

Поиск по сайту: