Суспільний поділ праці

Повсякденна свідомість зводить поняття «власність» до розуміння її як відносин «людина – річ», як при­належності речі людині. Наукова неспроможність такого уявлен­ня про власність полягає в тому, що воно базується на розумінні людини як ізольованої від інших людей. Сутність власності не мо­же бути зведена до відношення «людина – річ», оскільки людина за своєю природою є істотою суспільною, і тому жити, виробляти й привласнювати необхідні їй блага самостійно не може. Ще Арістотель вважав людину суспільною істотою.

Суспільна природа людини ґрунтується на тому, що чоловік і жінка є розрізненою тотожністю поняття «людина», тобто двома протилежностями, які відчувають тяжіння одне до одного й існу­вати окремо не можуть. Це означає, що сама наявність чоловіка і жінки обумовлює певні відносини між ними, найближчим наслід­ком яких є поява дітей, тобто сім'ї. Існування сім'ї неможливе без відносин між її членами. Отже, життєдіяльність кожного індивіда безпосередньо чи опосередковано пов'язана з життєдіяльністю інших індивідів, у результаті чого утворюються їхні соціальні спільноти: родина, рід, плем'я, різні суспільно-державні утворення. Основою перетворення натурального виробництва на товар не є виникнення суспільного поділу праці та приватної власності на засоби виробництва і продукти праці.

Суспільний поділ праці – спеціалізація, стійке закріплення виробників за виготовленням певних продуктів або за певними видами діяльності чи ви­робничими операціями.

Суспільний поділ праці ґрунтується на диференціації праці виробників на її види та підвиди (працю землероба, ремісника то­що). Це призводить, з одного боку, до відокремлення виробників, а з іншого – до їх залежності один від одного, необхідності обміну між ними продуктами своєї діяльності. Внаслідок цього виникає система суспільної праці, протилежна системі праці натурального господарства, що ґрунтується не на поділі (спеціалізації), а на змі­ні праці.

Чинником виникнення та розвитку суспільного поділу праці є закон економії праці (робочого часу).

Закон економії праці (робочого часу) – суттєвий (внутрішній), стійкий обернено пропорційний причинно-наслідковий зв'язок між величиною ро­бочого часу як міри витрат праці та її результатом.

Існування і дія цього закону, який ще називають законом зростання продуктивності праці, зводиться до того об'єктивного факту, що зменшення робочого часу, а отже, і витрат праці на ви­готовлення певного продукту має наслідком збільшення кількості вироблюваних продуктів. Це дає змогу окремому виробникові і суспільству за обмеженого ресурсу робочого часу урізноманітню­вати і повніше задовольняти свої потреби. Спеціалізація виробни­ків на виготовленні певного продукту чи здійсненні певної вироб­ничої операції забезпечує підвищення вмілості виробників; еко­номію тієї частки робочого часу, яка непродуктивно витрачається при переході від однієї операції до іншої; сприяє створенню спеціа­лізованих знарядь праці, що є матеріальною основою винаходу та застосування робочих машин, тобто переходу до машинного (ін­дустріального) технологічного способу виробництва благ. Не ви­падково А. Сміт вважав спеціалізацію провідною силою економіч­ного розвитку.

Суспільний поділ праці класифікують за видами і формами. За видами поділ праці існує всередині суспільства та всередині підприємства.

Поділ праці всередині суспільства. Реалізується він у таких формах, як загальний та частковий поділ праці. Крім того, його різновидом є міжнародний поділ праці.

• Загальний поділ праці. Є поділом суспільного виробництва на його великі роди: сільське господарство, промисловість, транс­порт, тощо.

• Частковий поділ праці. Він є поглибленням загального поді­лу праці: поділом сільського господарства, промисловості, тран­спорту тощо на їх галузі та підгалузі.

•. Міжнародний поділ праці. Характеризується спеціалізацією окремих країн на виробництві продуктів, для яких вони мають найсприятливіші природні та економічні умови.

Розмежування двох видів суспільного поділу праці має принципове значення для розуміння зв'язку між суспільним поділом праці і перетворенням натурального виробництва на товарне. Умовами цього процесу є спеціалізація виробників на виготовлен­ні певного продукту та їх економічна відокремленість. Вони при­таманні лише загальній та частковій формам суспільного поділу праці всередині суспільства. Праця виробників, які спеціалізу­ються на виробництві певних продуктів (хліба, одягу, засобів пра­ці тощо) в межах цих форм суспільного поділу праці, є технологіч­но відокремленою, що зумовлює економічну відокремленість са­мих виробників.

У свою чергу економічна відокремленість виробників набу­ває суспільної форми приватної власності: у процесі обміну про­дукти праці перетворюються на товари, а їх виробники визнають один одного приватними власниками товарів, якими вони обмі­нюються. Отже, приватна власність як суспільна форма економіч­ної відокремленості виробників породжується поділом праці все­редині суспільства і є його зворотною стороною. Як зауважували К. Маркс і Ф. Енгельс у «Німецькій ідеології», різні ступені сус­пільного поділу праці є одночасно і різними формами власності, тобто кожен ступінь суспільного поділу праці обумовлює ставлен­ня індивідів один до одного і відповідно їх ставлення до матеріалу, знарядь і продуктів праці, як до своїх або до чужих.

Поділ праці всередині підприємства. Виступає у формі оди­ничного поділу праці.

• Одиничний поділ праці. Спеціалізація виробників на виготов­ленні окремих складових або на виконанні певних операцій з ви­робництва кінцевого продукту. На відміну від поділу праці всере­дині суспільства поділ праці всередині підприємства є недостат­ньою умовою для перетворення продукту праці на товар, оскільки в межах одиничного поділу праці не відбувається економічної від­окремленості часткової праці виробників, що спеціалізуються навиготовленні окремих деталей, вузлів або на виконанні певних операцій з виробництва кінцевого продукту.

Тому в межах одиничного поділу праці не відбувається еконо­мічного відокремлення працівників як суб'єктів приватної влас­ності, а продукт їх часткової праці не перетворюється на товар: усередині підприємства обмін продуктами діяльності між його працівниками не набуває форми обміну товарів. Аналогічна орга­нізація праці притаманна натуральному виробництву, що пояс­нює, чому в первісній общині, вільних селянських господарствах,Рабовласницьких латифундіях та феодальних маєтках вироблені продукти не набували форми товару.

Загалом у своєму розвитку людство пройшло п'ять великих спільних поділів праці:

1. Відбувся він у межах первіснообщинного ладу та виявився у відокремленні пастуших племен. Це стало основою більш-менщ регулярного обміну між общинами надлишками продуктів рос­линництва і тваринництва, їх перетворення на товари.

2. Цей великий суспільний поділ праці пройшов у період виник­нення рабовласництва та виявився у відокремленні ремісництва від землеробства. Воно привело до значного збільшення та урізноманіт­нення продуктів, які виготовляли безпосередньо для обміну або продажу, стало підґрунтям виникнення товарного виробництва.

3. Його зумовив подальший розвиток обміну товарів. Відбува­ється відокремлення від сфери виробництва товарів торгівлі, ку­пецтва та утворення торгового капіталу.

У межах капіталістичного способу виробництва, технологічну основу якого становить машинна індустрія, подальшого розвитку набули всі форми суспільного поділу праці. Поглиблення одинично­го поділу праці відобразилося у бурхливому зростанні кількості про­фесій, спеціальностей та робіт. Наприклад, у СІЛА їх кількість зрос­ла приблизно з 12 тис. наприкінці XIX ст. до понад 8 млн. у 2000 р. Розвиток часткового поділу праці виявився у подальшій диферен­ціації сільського господарства, промисловості, транспорту на їх підгалузі, у виникненні нових галузей (електроенергетики, атомної енергетики, автомобілебудування, авіації тощо). У сучасних розви­нутих країнах налічується декілька сотень спеціалізованих галузей та підгалузей, зокрема лише у промисловості США – до 700.

4. У межах цього суспільного поділу праці відбулося поглиблення загального поділу праці: поступове відокремлення від сфери матеріального виробництва сфери нематеріального виробництва (виробництво послуг у галузях освіти, охорони здоров'я, науки, культури тощо).

5. Побутує думка, що цей поділ праці почався в середині 70-х років XX ст. у розвинутих країнах. У цей час відбувається виок­ремлення інформаційної сфери зі сфер матеріального і нематері­ального виробництва.

Прогнозується, що подальшим великим суспільним поділом праці буде відокремлення науки як сфери людської діяльності.

Рівень розвитку матеріально-речового змісту суспільного по­ділу праці (знарядь праці, технологій) визначає його суспільну форму – виробничі відносини, в межах і завдяки яким здійсню­ється виробництво товарів.

Поиск по сайту: