Диференціація найважливіших стрептококів і ентерококів

Стрептококи групи В, як правило, нечутливі до дії бацитрацину, розкладають гіппурат і дають позитивний САМР-тест (посилення гемолізу під впливом дисків, що містять стафілококовий бета-гемолізин).

Подальшу ідентифікацію проводять серотипуванням у реакціях латекс-аглютинації або коаглютинації з комерційними реагентами або міченими моноклональними антитілами. Стрептококи в мазках із вагіни можна швидко ідентифікувати за допомогою таких самих тест-систем, як і для стрептококів групи А.

Для визначення вірулентності виділених культур стрептококів використовують біопробу на білих мишах або встановлюють концентрацію поверхневого М-протеїну, властивого лише для патогенних штампів. Для цього отримують солянокислі екстракти з молодих культур стрептококів і визначають у них вміст М-антигена.

При визначенні альфа- і бета-гемолітичних стрептококів у повітрі операційних, пологових залів, кімнат для новонароджених, маніпуляційних та інших лікарняних приміщень роблять посіви повітря седиментаційним методом або за допомогою апарата Кротова на середовище Гарро (до розтопленого МПА додають 5 % дефібринованої крові та 0,2 % водного 0,1 % розчину ганціанвіолету). Ентерококи та сапрофітна мікрофлора на цьому середовищі не ростуть.

Серологічне дослідження. При хронічних стрептококових інфекціях виділити збудника, як правило, не вдається, особливо при тривалому лікуванні хворих антибіотиками та іншими протимікробними препаратами. В такому разі проводять серологічні дослідження: визначення стрептококового антигена в сироватці крові та сечі, титрування антитіл до О-стрептолізину, гіалуронедази і ДНК-ази.

Антиген стрептококів визначають в РЗК. Необхідні для цього антистрептококові сироватки отримують шляхом гіперімунізації кроликів вбитою культурою бета-гемолітичних стрептококів серогрупи А. Титром антигена вважають те найбільше розведення сироватки, яке затримує гемоліз. Кращі результати получаються при постановці РЗК на холоді. Останнім часом для виявлення стрептококових антигенів у сироватці крові досить успішно використовують метод ІФА.

При визначенні стрептококових антигенів у сечі хворих використовують реакцію преципітації. Осад ранкової порції сечі після центрифугування обробляють протистрептококовою преципітуючою сироваткою. Результат враховують через годину при кімнатній температурі. Стрептококові антигени в сироватці крові та сечі часто виявляють при скарлатині, ангінах, ревматизмі.

Визначення антитіл проти О-стрептолізину (антистрептолізину-О) проводять внесенням робочої дози стандартного препарату О-стрептолізину в ряд пробірок із кратними розведеннями сироваток (1:25, 1:50, 1:100 і т. д.). Суміш інкубують у термостаті протягом 15 хв, потім у всі пробірки вносять по 0,2 мл 5 % зависі еритроцитів кроля і знову вміщують у термостат на 60 хв. При наявності антистрептолізину в крові хворих гемолізу не наступає. Пробірка з найбільшим розведенням сироватки, в якій є виражена затримка гемолізу, містить 0,5 АО (антитоксичних одиниць) антистрептолізину-О.

Для визначення антитіл проти гіалуронідази (антигіалуронідази) до сироватки хворих у різних розведеннях вносять стандартну дозу гіалуронедази й робочу дозу гіалуронової кислоти, яку готують із пупочних канатиків новонароджених. При наявності антигіалуронедази в пробірках утворюється згусток після додавання оцтової кислоти. Пробірка з найменшою кількістю сироватки, в якій є згусток, містить 1 АО (антитоксичну одиницю антигіалуронедази. При ревматизмі та стрептококовому гломерулонефриті в сироватці хворих виявляють  500 АО антистрептолізину і  800-1000 АО антистрептогіалуронедази вже з перших днів хвороби. Саме при цих захворюваннях найчастіше проводять обидві серологічні реакції. В багатьох країнах використовують комерційні тест-системи для визначення антитіл до стрептолізину, гіалуронедази, стрептокінази, ДНК-ази та інших екзоферментів стрептококів.

Крупозна пневмонія. Серед хвороботворних стрептококів

S. pneumoniae (пневмокок) займає особливе місце. Він відіграє дуже важливу роль в інфекційній патології людини. Цей вид є одним із основних збудників крупозного запалення легень. За далеко неповними даними щороку в світі нараховують понад 500 тис. випадків пневмоній, викликаних пневмококами, особливо часто у дітей та людей похилого віку. Окрім запалення легень цей мікроб викликає менінгіт, ендокардит, перитоніт, отит, риніт, гайморит, сепсис, повзучу виразку рогівки та ряд інших захворювань.

Для проведення лабораторної діагностики використовують бактеріоскопічний, бактеріологічний та біологічний методи. Матеріалом для дослідження є харкотиння, гній, кров, спинномозкова рідина, слиз із рото- та носоглотки, виділення з гайморової пазухи, ока та вуха. Важливо негайно відправляти матеріал до лабораторії й досліджувати дуже швидко, оскільки пневмококи схильні до автолізу.

Бактеріоскопічне дослідження матеріалу (окрім крові) зводиться до виготовлення двох мазків. Один із них забарвлюють за Грамом, другий  за Буррі-Гінсом, що дає змогу виявити капсулу. Пневмококи розташовуються у вигляді ланцетовидних диплококів, оточених спільною капсулою. Якщо в полі зору виявляють 10 і більше типових диплококів можна з великою вірогідністю зробити висновок про наявність S. pneumoniae. Однак, первинна мікроскопія не дає права поставити остаточний діагноз, так як у мазках можуть бути капсульні непатогенні диплококи  представники нормальної мікрофлори. Тому потрібно проводити посів клінічного матеріалу й виділяти чисту культуру.

Бактеріологічне дослідження. При сепсисі біля ліжка хворого сіють 10 мл крові у флакон, що містить 100 мл сироваткового або цукрового бульйону, інкубують 18-20 год при 37 С, потім висівають на кровяний агар, виділяють та ідентифікують чисту культуру. При менінгіті ліквор центрифугують і з осаду роблять посів на кровяний агар. На ньому пневмококи ростуть у вигляді маленьких круглих колоній, оточених зеленою зоною, в центрі колонії видно характерне вдавлення. Посів харкотиння або гною на живильні середовища робити недоцільно, оскільки присутня сапрофітна мікрофлора пригнічує ріст S. pneumoniae. Краще досліджуваний матеріал ввести в черевну порожнину білих мишей. Постановка біопроби  самий швидкий, надійний і точний метод виділення чистої культури пневмококів. Білі миші дуже чутливі до цих бактерій і вже через 10-12 год після зараження пневмококи проникають у кров і паренхіматозні органи, викликаючи сепсис. Посів крові з серця або шматочків внутрішніх органів під час розтину тварин дає змогу виділити чисту культуру збудника.

Для ідентифікації пневмококів використовують такі їх властивості. На відміну від інших видів стрептококів S. pneumoniae не росте на середовищі з оптохіном, ферментує інулін і дуже чутливий до дії жовчі (дезоксіхолатна проба). Швидкий лізис пневмококів під дією жовчі можна виявити, якщо до 1 мл бульйонної культури додати 0,5 мл жовчі. Через 15-20 хв перебування в термостаті настає повний лізис бактерійних клітин.

Для визначення сероварів пневмококів (нині їх нараховують 85) використовують реакцію аглютинації на склі з типовими сироватками або феномен "набрякання капсул". В присутності гомологічної сироватки капсула пневмококів сильно набрякає. Ще краще проводити серотипування за допомогою комерційних реагентів у реакціях латекс-аглютинації або коаглютинації, завдяки яким виявляють капсульні антигени.

Серед стрептококів важливий ще рід Enterococcus, найбільш значущими видами якого є S. faecalis, E. faecium i E. durans. Вони досить широко розповсюджені в природі. Основною їх екологічною нішею є кишечник людей і тварин, але їх виявляють і в складі нормальної мікрофлори шкіри промежини, сечо-статевих органів, рото- і носоглотки. Вони можуть викликати нагноєння ран, бактеріємії, ураження урогенітальної системи, особливо у хворих із довго функціонуючими катетерами, харчові токсикоінфекції, дисбактеріози кишечного тракту, рідше ендокардити.

У мазках із досліджуваного матеріалу ентерококи розташовуються парами, короткими ланцюжками або у вигляді скупчень, грампозитивні.

Бактеріологічна діагностика ентерококових інфекцій проводиться без будь-яких труднощів, так як ці бактерії добре ростуть на простих середовищах. Селективним для них є агар ДИФ-3 (до 600 мл 3 % МПА додають 400 мл 40 % жовчі). Через 24 год інкубації колонії, що виросли, мають розміри 0,4-1,0 мм сіруватого кольору. На кровяному агарі навколо колоній виникає неповний або повний гемоліз. На відміну від зеленящих стрептококів ентерококи можуть рости на МПА з 6,5 % NaCl, редукують молоко з метиленовим синім при 37 С через 4-6 год. Ідентифікацію виділених культур проводять за морфологічними, культуральними та біохімічними ознаками.

Профілактика і лікування. Стрептококи, особливо групи А, як і багато років тому, високочутливі до пеніциліну та еритроміцину. Деякі види резистентні до тетрациклінів. Аміноглікозиди підсилюють бактерицидну дію пеніциліну. Досить ефективні й сульфаніламідні препарати, але до них легко виробляється резистентність. Загальні методи профілактики стрептококових інфекцій, в основному, такі ж, як і при стафілококових. Специфічні методи профілактики і терапії досконало ще не розроблені.

Роль стрептококів в етіології скарлатини та ревматизму. Ще в кінці минулого століття було висловлено припущення, що збудником скарлатини є гемолітичний стрептокок. Його майже завжди висівали з мигдаликів хворих і з крові померлих від скарлатини дітей. У 1904 р. І. Г. Савченко отримав екзотоксин збудника цього захворювання і виготовив протискарлатинозну сироватку. Подружжя Дік (1923) одержали токсин (еритрогенін), який викликав характерне почервоніння та висип і продукувався лише стрептококами, виділеними при скарлатині.

Скарлатина - гострозаразне дитяче захворювання з раптовим початком, тонзилітом, підвищенням температури, характерним дрібним висипом на шкірі. (Video - Скралатина)

Розеольозні висипання на шкірі при скарлатині

Язик при скарлатині

Зараження відбувається повітряно-краплинним способом. Джерело інфекції - хворі та бактеріоносії. У перший період хвороби діє токсин, у другий - стрептокок виступає збудником багатьох ускладнень (отити, флегмони шиї, нефрити, запалення суглобів, сепсис). Після перенесеної хвороби виробляється антитоксичний і антимікробний імунітет. Можливі випадки повторного захворювання. Діагноз скарлатини ставиться на основі клінічної картини та епідеміологічних даних. У сумнівних випадках сіють слиз із ротоглотки, виділяють та ідентифікують стрептококи.
Лікування проводять антибіотиками (пеніцилін, ампіокс, гентаміцин, цефамезин) і сульфаніламідними препаратами. З профілактичною метою хворого ізолюють. Перехворілих допускають у дитячі заклади і школи через 12 днів після видужання, а тих, що були в контакті - через 7 днів після ізоляції. З профілактичною метою контактованим дітям іноді вводять імуноглобулін.

Вважають, що S. pyogenes може також викликати ревматизм - гостре гарячкове інфекційно-алергічне захворювання з переважним ураженням серця і суглобів. У хворих стрептококи часто виділяють із зіва і крові, а в більш пізній період знаходять специфічні антитіла - антистрептолізини, антифібринолізини, антигіалуронідазу. У виникненні і перебігу ревматизму важливе значення має сенсибілізація організму алергенами, яка може виникнути при будь-якій формі стрептококової інфекції. При лікуванні ревматизму в усіх стадіях застосовують пеніцилін, біцилін та інші антибіотики.

Поиск по сайту: