Які забезпечують вірулентність збудника

Екологія. На гонорею хворіє лише людина. Головними біотопами гонококів є слизова оболонка статевих органів і кон’юнктива. Поза організмом вони існувати не можуть, так як швидко гинуть від висихання, охолодження і дії температури вище 40 °С. Дуже чутливі до розчинів нітрату срібла, фенолу, хлоргексидину і багатьох антибіотиків. Проте в зв’язку зі значним збільшенням захворювань в останні роки і неправильним лікуванням зросла кількість нейсерій, стійких до антибіотиків і сульфаніламідних препаратів.

Клінічна картина. Джерелом гонококової інфекції є тільки хвора людина. Збудник передається статевим шляхом, рідше - через побутові предмети (рушники, губки тощо). Потрапивши на слизову облонку сечостатевих органів, гонококи завдяки фімбріям проявляють високі адгезивні властивості, фіксуються на епітеліальних клітинах, розмножуються і проникають у сполучну тканину. Виникає гнійне запалення уретри, шийки матки. У жінок уражаються також труби і яєчники, у чоловіків - передміхурова залоза і сім’яні міхурці.

Гнійні виділення з уретри при гонореї

Запалення шийки сечового міхура (гонорейний цервіцит)

Гонококи рідко викликають генералізовані процеси, але часом можуть спричиняти сепсис, запалення суглобів, ендокардит, менінгіт. При бленореї новонароджених виникає гнійне запалення слизової оболонки очей.

Запалення конюктиви ока (бленорея)

Імунітет. Видового імунітету до гонококів у людини не існує. Перенесене захворювання також не залишає стійкого і тривалого імунітету. Утворені антитіла не мають захисних властивостей. Клітинний імунітет не формується, фагоцитоз має незавершений характер: гонококи не тільки зберігаються в лейкоцитах, але й розмножуються і можуть переноситись в інші органи.

Лабораторна діагностика. Досліджуваний матеріал - виділення з уретри, піхви, шийки матки, сеча; при бленореї - гній із кон’юнктиви ока Основний метод діагностики - мікроскопічний. Мазки забарвлюють за Грамом і метиленовою синькою. Виявлення при мікроскопії бобовоподібних диплококів всередині лейкоцитів дає змогу поставити діагноз гонореї. Значно рідше проводять виділення чистої культури та її ідентифікацію. При хронічному перебігу захворювання використовують РЗК або реакцію непрямої гемаглютинації.

Взяття матеріалу для дослідження. Щоб надійно і доброякісно провести бактеріологічну й бактеріоскопічну діагностику, важливо правильно взяти клінічний матеріал. Його, як правило, повинен проводити лікар.

У чоловіків досліджують виділення сечовипускного каналу, парауретральних ходів, прямої кишки, при показаннях  матеріал із ротоглотки, а також секрет передміхурової залози після її масажу. Можна також досліджувати осад і "нитки" сечі, але в них гонококи виявляються значно рідше. Перед взяттям матеріалу з уретри хворий не повинен помочитися протягом 4-5 год, не вживати антимікробні препарати і дезинфікуючі розчини. Зовнішній отвір уретри спочатку протирають стерильним ватним тампоном, змоченим 0,85 % розчином хлориду натрію, потім сухим тампоном. Мазки виготовляють не з гною, що вільно витікає, а з матеріалу, взятого шляхом зіскобу з слизової уретри бактеріологічною петлею або спеціальною ложечкою Фолькмана. При незначних виділеннях необхідно зробити попередній масаж уретри.

У жінок матеріал беруть із уретри, парауретральних ходів, шийки матки, прямої кишки, а за показаннями  і з ротоглотки. Спочатку очищають вагіну від виділень, проводять масаж уретри і шляхом зіскобу бактеріологічною петлею або ложечкою Фолькмана забирають матеріал. Шийку матки спочатку протирають сухим стерильним ватним тампоном для видалення слизової пробки. Виділення з каналу шийки матки беруть бактеріологічною петлею або пінцетом. Матеріал із дистального відділу прямої кишки беруть за допомогою ложечки Фолькмана "сліпим методом", тобто без будь-якої підготовки хворого, або за допомогою ректоскопа чи ректального дзеркала. В цьому випадку досліджуваний матеріал забирають безпосередньо з видимого місця ураження.

При отофарингеальній гонореї слиз із ротоглотки беруть стерильними ватними тампоннами на спеціальних тримачах із сталевого дроту. Для діагностики бленореї виділення конюнктиви знімають бактеріологічною петлею. Рідко гонорея ускладнюється гоносепсисом, ендокардитом, артритом. Тоді матеріалом для дослідження служить кров або синовіальна рідина. Приймаючи до уваги високу чутливість гонококів до коливань температури, досліджувані матеріали доставляють до лабораторії у спеціальних термосах або сумках із грілкою.

Бактеріоскопічне дослідження є найпоширенішим, хоч і менш чутливим методом лабораторної діагностики гонореї та бленореї в порівнянні з виділенням чистих культур. Це особливо стосується хронічного перебігу хвороби, коли в досліджуваному матеріалі міститься незначна кількість гонококів. Однак при правильному взятті матеріалу, повторних обслідувань пацієнтів, застосуванні методів провокації, кваліфікованій оцінці мазків бактеріоскопічне дослідження досить часто дає змогу швидко і вірно діагностувати захворювання.

Із досліджуваного матеріалу виготовляють два тонкі рівномірні препарати-мазки. Один забарвлюють метиленовою синькою, другий  за методом Грама. При відсутності метиленового синього можна забарвлювати один мазок 1 % водним розчином кристалічного фіолетового або 0,5 % розчином брильянтового зеленого протягом 1 хв. Висновок про наявність гонококів роблять, основуючись на таких їх властивостях: грамнегативне забарвлення, диплококова структура, форма кавових зерен, розташування всередині лейкоцитів.

Під впливом антибіотиків та інших хіміопрепаратів а також при хронічній гонореї морфологія й забарвлення гонококів можуть змінюватися. Окремі клітини набувають різну форму і величину (так звані форми Аша). Окрім того в досліджуваному матеріалі можуть знаходитись подібні до гонококів грамнегативні коки з роду Veillonella. Це до деякої міри обмежує діагностичну цінність методу первинної мікроскопії.

Кращі й надійніші результати дає метод імунофлуоресценції. Тонкі мазки із виділень хворих фіксують у полумї пальника. На них наносять мічену ізотіоціанатом флуоресцеїну антигонококову сироватку на 1 год при 35 С у вологій камері. Після цього мазки двічі промивають буферним розчином, наносять забуферений гліцерин і покривають покрівними скельцями. При взаємодії гонококів з міченими антитілами під люмінесцентним мікроскопом видно характерне світіння навколо бактерійних клітин.

Бактеріологічне дослідження. Показанням до виділення чистих культур гонококів є неодноразові негативні результати бактеріоскопії, наявність підозрілих щодо гонококів, але не ідентифікованих морфологічно мікроорганізмів, а також для достовірного встановлення вилікованості захворювання. Дуже важливо негайно помістити посіви в термостат. При неможливості проведення посівів на місці взяття матеріалу можна зробити висів ватним тампоном у пробірку з транспортним середовищем Стюарта, яке забезпечує збереження життєздатності гонококів під час доставки до лабораторії.

Посіви проводять за стандартною схемою в одне із спеціальних живильних середовищ у пробірках або чашках Петрі (КДС, Бейлі, кровяний або сироватковий агар, сухе живильне середовище Харківського підприємства “Біолік” з виробництва бактеріальних та лікарських препаратів). Для діагностичного культивування гонококів у багатьох країнах використовують ще "шоколадний" агар. Найкращими є середовища, виготовлені на основі агару з кролячого мяса або свіжих бичачих сердець. Додавання до них 20 ОД/мл поліміксину та 2 мкг/мл лінкоміцину значно підвищує частоту висівання гонококів, оскільки вказані препарати пригнічують ріст інших бактерій. Усі середовища перед посівом підігрівають у термостаті протягом 15-20 хв. Чашки й пробірки з посівами вміщують в ексикатори, де створюють атмосферу з 20 % СО₂. Колонії, як правило, виростають через 18-24 год, однак можливий і пізній ріст. Тоді посіви витримують у термостаті (в ексикаторі!) до 8 діб, щоденно перевіряючи появу росту.

Колонії гонококів, що виросли, мають круглу, злегка опуклу форму, рівні краї, блискучу поверхню, слизову консистенцію. Вони прозорі, як крапельки роси, майже безбарвні, хоч можуть траплятись і білуваті варіанти. Отримані колонії досліджують макро- і мікроскопічно. У мазках гонококи розташовуються парно, тетрадами і скупченннями (рис. б). Типові колонії пересівають на скошений сироватковий агар для виділення чистої культури. Остаточну ідентифікацію проводять, враховуючи морфологічні, культуральні, ферментативні й антигенні властивості. Біохімічно гонококи мало активні. На сироваткових середовищах із 1,5 % різних вуглеводів вони розкладають лише глюкозу, але не мальтозу й сахарозу.

Оксидазну активність виділених культур визначають шляхом нанесення на колонії (після мікроскопії) 1 % розчину діметилпарафенілендіаміну. Оксидазо-позитивні колонії спочатку червоніють а пізніше чорніють.

Диференціація гонококів від інших видів роду Neisseria має особливе значення при діагностиці орофарингеальної гонореї. Як відомо, на слизовій мигдаликів, рото- та носоглотки постійно знаходиться велика кількість грамнегативних нейсерій  представників нормальної мікрофлори людини. Надійними методами ідентифікації гонококів є реакції імунофлуоресценції, латекс- і коаглютиннації а також визначення ферментативних властивостей. Обов’язково проводять якісне визначення чутливості або резистентності мікроорганізмів до антибіотиків за допомогою методу дифузії в агар з використанням дисків.

З метою підвищення частоти знаходження гонококів у мазках при первинній мікроскопії та більш надійного виділення чистих культур особливо у випадках вялого, хронічного перебігу захворювання вдаються до методів провокації гонореї, тобто штучного загострення патологічного процесу, в результаті чого у виділеннях появляється більша кількість гонококів. Основними з цих методів є такі:

а) хімічний  інстиляція в уретру 0,5 % розчину нітрату срібла у чоловіків, змазування каналу шийки матки 2-5 % розчином нітрату срібла;

б) механічний  введення прямого бужу в уретру на 10 хв, або проведення передньої уретроскопії;

в) біологічний  внутрішньомязове введення гоновакцини в кількості 500 млн мікробних тіл, або пірогеналу 200 МПД;

г) аліментарний  вживання солоної, гострої їжі;

д) термічний  прогрівання статевих органів індуктотермічним струмом;

е) фізіологічний  взяття мазків під час менструацій.

Ще краще комбінувати кілька методів провокації, наприклад, хімічний, аліментарний та біологічний.

Останнім часом для більш надійного виявлення збудника гонореї вживають полімеразну ланцюгову реакцію. Вона дозволяє виявити збудника у випадках хронічної гонореї, коли бактеріоскопічне і бактеріологічне дослідження не дає позитивних результатів.

Серологічну діагностику гонореї здійснюють порівняно рідко, в основному, при хронічному її перебігу, коли бактеріоскопічне й бактеріологічне дослідження не дають позитивних результатів. В сучасних умовах проводять імуноферментний аналіз, РНГА та реакцію Борде-Жангу (РЗК). Антигенами для цих реакцій служать вбита нагріванням полівалентна гонококова вакцина, вакцина, інактивована ультразвуком, протеїнові й полісахаридні фракції гонококів а також піридиновий антиген. ІФА і РНГА є високосокоспецифічними і достовірними серологічними реакціями. У порівнянні з минулим РЗК дещо втратила свою роль. Вона не має практичного значення при діагностиці гострої гонореї, так як її виліковують ще до утворення значної кількості антитіл. Для встановлення достовірності вилікування вона взагалі непридатна. Реакція Борде-Жангу має важливе значення при серодіагностиці хронічної гонореї, особливо при ускладнених її формах (гоносепсис, метрит, артрит, простатит тощо).

Діагностичне значення алергічних проб дещо знецінюється тим, що вони позитивні протягом багатьох років після перенесеної гонореї. Для їх постановки внутрішньошкірно вводять 0,1 мл свіжої гонококової вакцини (100 млн мікробних клітин в 1 мл). Через 24 год спостерігають гіперемію, інколи з набряком у центрі.

Профілактика і лікування. Попереджувальні заходи полягають у проведенні санітарно-освітньої роботи серед населення, своєчасному виявленні й лікуванні хворих. Для індивідуальної профілактики після випадкових статевих контактів використовують 0,05 % розчин хлоргексидину. Із метою попередження бленореї всім новонародженим закапують в очі розчин пеніциліну або нітрату срібла. Вакцинопрофілактика не проводиться. Лікують гонорею пеніциліном і сульфаніламідними препаратами. При хронічних формах із лікувальною метою застосовують гонококову убиту вакцину.

Поиск по сайту: