Тема 1. Земельне право в правовій системі України

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………………....4

Навчально-тематичний план лекцій і практичних занять…………………………..8

Тема 1. Земельне право в правовій системі України. 9

Тема 2. Джерела земельного права України. 15

Тема 3. Права на землю в Україні 20

Тема 4. Обов’язки в земельному праві України. 24

Тема 6. Гарантії прав на землю.. 29

Тема 7. Функції органів державної влади та місцевого самоврядування у сфері регулювання земельних відносин. 35

Тема 8. Правова охорона земель в Україні 42

Тема 9. Правове регулювання плати за землю.. 46

Тема 11. Правовий режим сільськогосподарських земель. 51

Тема 12. Правовий режим земель сіл, селищ, міст. 55

Тема 13. Правовий режим земель спеціального несільськогосподарського використання 60

Тема 14. Правовий режим земель лісогосподарського використання, водного фонду, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. 64

ЛІТЕРАТУРА.. 71

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ: 96

Вступ

Практикум Земельне право України розроблений відповідно до робочої навчальної програми з курсу "Земельне право" та призначений для для студентів юридичного факультету спеціальності "Правознавство".

Навчальна дисципліна "Земельне право" викладається студентам ІІІ курсу у 2 семестрі. Загальний обсяг викладання – 162 години, з них лекцій – 36 годин, практичних занять – 72 годин, самостійної роботи – 84 години.

Практикум спрямований на формування у студентів практичних навичок щодо самостійного розв’язання проблем, пов’язаних з реалізацією норм земельного, цивільного, адміністративного та іншого законодавства.

По кожній темі, винесеній на практичні заняття, запропоновані як теоретичні питання так і задачі, особливість вирішення яких полягає насамперед у тому, що правові норми, які підлягають застосуванню, доводиться "вишукувати" не серед одного чи кількох актів, а серед величезного масиву законодавства. Крім того, досить часто ці норми знаходяться у колізії або, навпаки, не передбачають правил, які безпосередньо регламентували б ситуацію, описану у задачі.

Враховуючи викладене, нижче наводиться кілька порад щодо методики вирішення задач із земельного права. Перш за все, вони стосуються застосування такого допоміжного інструменту, як визначення кола суспільних правовідносин.

1. Вирішення задач "за епізодами". Більшість задач, вміщених до даного практикума, є "багатоепізодними", в них описані різні, хоча й пов’язані, життєві ситуації. Вирішити таку задачу "з наскоку", "усю разом" неможливо. Натомість, слід послідовно дослідити усі епізоди, визначивши взаємні права і обов’язки сторін по кожному із них, і, спираючись на зроблені при розгляді попереднього епізоду висновки, переходити до епізоду наступного. Саме так, "за епізодами", рекомендуємо вирішувати кожну задачу.

2. Тлумачення двозначностей в умові задач. Фабула задачі зазвичай викладається з великим ступенем узагальнення. Деякі обставини, що мають правове значення, в ній вимушено опущені: обсяг практикума не дозволяє помістити до нього стільки ж відомостей про факти, скільки міститься в мотивувальній частині рішення суду тощо. В деяких випадках вказівка на певні фактичні обставини опускається навмисно, щоб перевірити здатність студента вирішувати задачу за різними варіантами.

В умовах, коли задача допускає певну двозначність, слід виходити з того, що обставини, які в задачі не згадані, не мали місця. Наприклад, якщо в задачі сказано "уклали договір", але не написано, що договір був нотаріально посвідчений, доцільно вважати, що договір не був нотаріально посвідченим. Але якщо студент вирішить задачу, розглянувши ще й варіант, за яким договір все-таки був нотаріально-посвідченим – це лише "плюс".

Не завжди зрозуміло, в який саме часовий період мала місце та чи інша обставина. Якщо в задачі вказана дата – слід вирішувати її, застосовуючи законодавство, що діяло у відповідний період. Проте якщо на час лише опосередковано вказує назва неіснуючого органу ("арбітражний суд"), застарілого нормативно-правового акту тощо – допускається вирішення задачі так, наче обставини мають місце на даний час. При цьому слід зробити певні допущення, наприклад, вважати, що позов був поданий не до арбітражного, а до господарського суду. У будь-якому випадку, недопустимим є застосування до одних і тих самих правовідносин норм, що діяли у різний час.

Загалом, основна вимога до тлумачення умов задачі – студент має зазначити, як саме він розуміє двозначність, і виходячи із цього, вирішити задачу. Не може бути підставою для зниження оцінки саме по собі своєрідне розуміння студентом умови задачі.

2. Встановлення правових норм, що регулюють спірні правовідносини. Земельне право – комплексна галузь права, воно включає норми багатьох інших галузей права: конституційного, цивільного, кримінального, фінансового, адміністративного, екологічного, державно-процесуального тощо. Відповідно, норми, які регулюють земельні правовідносини, описані у фабулі задачі, зазвичай "розкидані" по різним законодавчим масивам: вони можуть міститися не лише в земельному законодавстві (у вузькому розумінні), але і, наприклад, в Конституції України, Цивільному кодексі Україні, Кодексі України про адміністративні правопорушення, Лісовому кодексі України тощо.

Для того, щоб допомогти студенту виявити всі ці норми, у всіх задачах вимагається перш за все "визначити коло суспільних правовідносин". Це – не самоціль, а інструмент для виявлення норм, що регулюють спірні правовідносини. Тому завжди, коли студент каже "А", називаючи певний вид правовідносин (наприклад, цивільні правовідносини), слід сказати і "Б": з посиланням на конкретний нормативний акт (статтю, частину, пункт тощо) вказати, які саме норми (в даному прикладі - цивільно-правові) регламентують ці відносини.

3. Аналіз правовідносин за елементами. Виявивши існуюче правове регулювання, не завжди просто буває застосувати відповідні правові норми до правовідносин, описаних у задачі. Часто досить важко порівняти модель суспільних відносин, закріплену в правовій нормі, із фактичними відносинами. Велика ймовірність "пропустити" якусь обставину, що має важливе значення. Щоб знизити таку ймовірність, пропонується використовувати при вирішенні задач такий формальний прийом, як визначення елементів правовідносин.

Елементами правовідносин традиційно вважаються об’єкт, суб’єкт, підстави виникнення, зміни та припинення правовідносин, та зміст правовідносин – права і обов’язки суб’єктів.

У складних ситуаціях (а їх у практикумі – більшість) слід порівнювати модель правовідносин, закріплену в законодавстві, із фактичними відносинами саме за елементами правовідносин. Без цього можна припуститися помилки.

Так, при вирішенні задач, у яких йдеться про притягнення особи до якогось виду юридичної відповідальності, найбільш типовою помилкою є наступна: встановивши, що дії особи, яка притягнута до відповідальності (скажімо, адміністративної), є протиправними, студент часто вже на підставі цього впевнено каже, що особа притягнута до відповідальності вірно (законно). Такий висновок є передчасним і часто виявляється хибним, оскільки, особа, яка наклала стягнення, може бути не уповноважена на це; можливо, порушений порядок притягнення до відповідальності (не складено протокол тощо), сплили строки давності, а можливо, дане правопорушення взагалі не тягне відповідальності даного виду. Щоб мінімізувати подібні помилки, доцільно проаналізувати правовідносини за елементами (у даному прикладі детальний розгляд суб’єктів правовідносин та підстав їх виникнення, зміни та припинення допоможе уникнути помилки). Але такий аналіз не повинен бути самоціллю – студент не повинен "зав’язнути" у класифікаціях правовідносин, теоретичних поглядах на їх зміст тощо. Аналіз правовідносин за елементами – допоміжний прийом при застосуванні правових норм.

4. Тлумачення правових приписів. Питання про тлумачення правових приписів є дуже складним та об’ємним і, звичайно, не може бути розглянуте у межах цього збірника. Обмежимося лише тим, що зазначимо, що досить часто зміст правового припису є неочевидним, а іноді правовий припис взагалі не можна розуміти буквально (тобто так, як він викладений). За висловом римського юриста Цельса, “ знати закони – значить сприйняти не їх слова, але їхній зміст та значення [1]. До цього закликаємо і ми.

5. Усунення колізій між різними правовими нормами, що регулюють одні й ті самі правовідносини. Термін “колізія” (лат. – “ collisio ”) походить від латинського “ collide ” ("стикаюсь") і означає сутичку, зіткнення. У даному випадку між колізією ми розуміємо ситуацію, коли на певні правовідносини поширюється дві або більше норм, які не можуть бути одночасно застосовані, оскільки передбачають різні правові наслідки.

Правила вирішення правових колізій існують, вони вироблені доктриною та юридичною практикою протягом тисячоліть, починаючи із часів римського права. Частину з них слід виводити із положень законодавства, а частину – із здорового глузду, оскільки існують об’єктивні закономірності існування системи права, скасувати які жодному закону не під силу. Розглянемо основні правила вирішення правових колізій.

1) При колізії норм, вміщених до актів різної юридичної сили, діє норма, вміщена до нормативно правового акту вищої юридичної сили. Класифікація актів за юридичною силою закріплена законодавчо, хоча і не в універсальному вигляді: вона випливає насамперед із розподілу повноважень між окремими органами державної влади та їх ієрархії. Даний принцип вирішення колізій називається ієрархічним. Слід зважати, що у різних правовідносинах співвідношення між різними нормативно-правовими актами може бути різним.

2) При колізії норм, вміщених до актів однакової юридичної сили, зазвичай діє норма, вміщена до акту, прийнятого пізніше (лат. “ leges posteriores, priores contrarius abrogant ” - нові закони скасовують попередні, що їм суперечать). Правило про перевагу норм, прийнятих пізніше (т.зв. темпоральний принцип вирішення колізій), в загальному вигляді законодавчо не закріплене, але випливає із здорового глузду: зі зміною і розвитком правовідносин повинно змінюватися, вдосконалюватися і законодавство. Крім того, якщо певний орган видає якісь нормативні акти, з цього ж випливає, що він може їх і змінити – тому формальним втіленням темпорального принципу вирішення колізій є положення законодавства, що встановлюють правотворчу компетенцію того чи іншого органу.

3) При колізії загальної та спеціальної норм зазвичай діє спеціальна норма, тобто норма, що регулює вужче коло суспільних правовідносин, оперуючи посиланням на спеціального суб’єкта, спеціальний об’єкт, обставини тощо. Це правило також відомо ще з часів римського права (лат. “ lex specialis derogat lex generalis ” – спеціальний закон скасовує дію загального). Дане правило (т.зв. змістовний принцип вирішення колізій) в загальному вигляді законом не закріплене, проте воно, як і попереднє, випливає зі здорового глузду: при формулюванні спеціальної норми законодавець здатен краще врахувати всі обставини.

Ієрархічний принцип вирішення колізій має безумовну перевагу над темпоральним та змістовним. Разом із тим, заздалегідь визначена ієрархія між темпоральним та змістовним принципом вирішення колізій відсутня. У деяких випадках прийнятий пізніше закон скасовує дію існуючих спеціальних положень, у інших – ні. У кожному випадку колізії слід із застосуванням різних способів тлумачення з’ясовувати співвідношення між принципами, що перебувають у колізії.

Також слід зазначити, що далеко не завжди можна однозначно встановити, який закон (норма) є загальним, а який – спеціальним. Напевно, спеціальною можна вважати лише таку норму, правила якої сформульовані, виходячи із якихось особливих міркувань, базуючись на особливих обставинах. Якщо це не так, до норми, що регулює вужче коло суспільних відносин, слід ставитися так, як і до більш загальної.

Не завжди очевидною є і перевага прийнятого пізніше акту. Так, Цивільний та Господарський кодекси прийняті в різний час, але в один день, тому навряд чи можна вважати, що більш пізній кодекс (в даному випадку - Господарський) краще враховує обставини, що склалися. Є й інші проблеми у застосуванні темпорального принципу: наприклад, не завжди зрозуміло, чи є "новою" норма старої редакції, відтворена у новій редакції акту тощо.

Тому у кожному конкретному випадку слід визначати, застосування якої правової норми краще відповідає потребам суспільства, іншими словами, як буде "краще" (хоча, напевно, не усі з цим погодяться; існує думка, що слід враховувати думку законодавця). Відсутність однозначних, абстрактних правил визначення співвідношення між різними нормами, вміщеними до актів однакової юридичної сили, і робить необхідною професію юриста, перетворює правозастосування у мистецтво. Укладачі бажають Вам, шановний студенте, успіхів в оволодінні цим мистецтвом.

НАВЧАЛЬНО-ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ЛЕКЦІЙ І ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ

Тема 1. Земельне право в правовій системі України

Поиск по сайту: