АвтоАвтоматизацияАрхитектураАстрономияАудитБиологияБухгалтерияВоенное делоГенетикаГеографияГеологияГосударствоДомДругоеЖурналистика и СМИИзобретательствоИностранные языкиИнформатикаИскусствоИсторияКомпьютерыКулинарияКультураЛексикологияЛитератураЛогикаМаркетингМатематикаМашиностроениеМедицинаМенеджментМеталлы и СваркаМеханикаМузыкаНаселениеОбразованиеОхрана безопасности жизниОхрана ТрудаПедагогикаПолитикаПравоПриборостроениеПрограммированиеПроизводствоПромышленностьПсихологияРадиоРегилияСвязьСоциологияСпортСтандартизацияСтроительствоТехнологииТорговляТуризмФизикаФизиологияФилософияФинансыХимияХозяйствоЦеннообразованиеЧерчениеЭкологияЭконометрикаЭкономикаЭлектроникаЮриспунденкция

Форма та розмір компенсації моральної шкоди юридичної особи

Читайте также:
  1. E Парами формаліну
  2. E-240 Формальдегид – Formaldehyde – консервант.
  3. HTML - Урок 3. Форматирование текста
  4. II. Учебно-информационная модель
  5. III часть Menuetto Allegretto. Сложная трехчастная форма da capo с трио.
  6. III. Внутренняя форма слова. Мотивация номинации.
  7. III. Обеспечение деятельности аккредитованных представителей средств массовой информации
  8. IV. ІНФОРМАЦІЙНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
  9. MS Word 2007. Форматирование шрифта и абзаца
  10. VII. Форма представления индивидуальных сведений и сроки их хранения
  11. А. Личные мотивы выдачи информации
  12. Абстрактные модели защиты информации

 

Одним із нових і важливих засобів правового захисту юридичної особи є відшкодування (компенсація) моральної шкоди. Специфіка цього засобу захисту полягає в покладенні на правопорушника обов'язку виплатити потерпілому компенсацію у грошовій або іншій матеріальній формі за заподіяну йому немайнову шкоду. Ще у ХVІІ ст. голландський юрист Гуго Грацій писав, що гроші при бажанні потерпілого можуть оплатити завдану гідності шкоду, адже гроші є загальним мірилом корисності речей.

Відповідно до ч. З ст. 7 ЦК України, громадянин або організація, відносно яких поширені відомості, що не відповідають дійсності і завдають шкоди їх інтересам, честі, гідності або діловій репутації, вправі поряд із спростуванням таких відомостей вимагати відшкодування майнової і моральної (немайнової) шкоди, завданої їх поширенням.

Підставою відшкодування моральної шкоди є правопорушення — протиправна поведінка особи, що завдала шкоди. Це правопорушення складається з чотирьох елементів (умов відповідальності):

1) наявність моральної шкоди у потерпілого;

2) протиправна поведінка особи, що завдала шкоди;

3) причинний зв'язок між поведінкою особи, що завдала шкоди, і шкодою, що виникла;

4) вина особи, що завдала шкоди.

Наявність моральної шкоди у потерпілого — одна з необхідних умов, оскільки без неї не може йтися про її відшкодування.

Для характеристики моральної шкоди, завданої юридичним особам, прийнятне визначення, що наведене у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 p.: "Моральною визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав" (п. 2)[31]. При цьому не роз'яснюється, про порушення яких немайнових прав йдеться. Це може бути право на ділову репутацію, найменування, фірмове найменування юридичної особи та на інші матеріальні блага, що не мають економічного змісту, невіддільні від їх носіїв, визнані і такі, що охороняються чинним законодавством[32]. Крім наявності моральної шкоди, іншими необхідними умовами покладення обов'язку відшкодування моральної шкоди є протиправна поведінка особи, яка завдала шкоди, і причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою, що виникла (необхідно, щоб шкода була каузально пов'язана з неправомірною поведінкою особи, що заподіяла шкоду).

Якщо у позовній заяві не вказані обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, господарський суд на підставі п. 3 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України повертає таку позовну заяву та додані до неї документи без розгляду[33].

Так, Вищий арбітражний суд України розглянув позов фірми "Довіра" до редакції газети "Київські відомості" і видавничого газетно-журнального концерну "Ріа-Прес" про відшкодування майнової і моральної шкоди, заподіяної невиконанням договірного зобов'язання, і стягнув суму компенсації моральної шкоди[34]. Арбітражна наглядова колегія Вищого арбітражного суду України, розглянувши заяву "Ріа-Прес" про перевірку рішення у частині відшкодування моральної шкоди, в позові відмовила, оскільки позивач не представив відповідних доказів на підтвердження заподіяної йому моральної шкоди і її розміру[35]. Примітно, що в цьому спорі йшлося про невиконання договірного зобов'язання, однак Вищий арбітражний суд України не вказав на неможливість відшкодування моральної шкоди у зв'язку з тим, що це не передбачено законом (про що вказано у роз'ясненні Президії Вищого арбітражного суду України від 29 лютого 1996 p.).

Вина особи, яка завдала шкоди, це суб'єктивна умова на відміну від вищенаведених об'єктивних умов. Вина як необхідна умова відповідальності за заподіяння моральної шкоди вказується у ст. 49 Закону України "Про інформацію" — "відшкодування моральної шкоди особами, винними в її завданні"; у ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення" — "моральна шкода компенсується телерадіоорганізацією, а також винними посадовими особами і громадянами". Проте вина як необхідна умова відповідальності не названа у ч. З ст. 7 ЦК України, що може викликати різні тлумачення щодо обов'язковості вини особи, яка заподіяла моральну шкоду, для її відшкодування.

Стаття 23 ЦК України передбачає можливість компенсації моральної шкоди у майновій або іншій матеріальній формі, однак не розкриває змісту даного поняття.

Аналіз правничої літератури дозволяє виділити наступні форми компенсації моральної шкоди:

1. Покладення обов’язку опублікувати спростування відомостей, що ганьблять честь і гідність. Слід зауважити, що вказана форма компенсації моральної шкоди існувала навіть за радянських часів. Особливо вона була розповсюджена у випадках наклепу.

2. Визнання права авторства. В англійській мові цей вид прав має назву non-proprietary rights або moral rights. У французькій мові цьому виду прав відповідає droit moral. В Україні немайнові авторські права можуть належати виключно фізичній особі. Юридична особа набуває окремі авторські права на підставі договору з автором твору, внаслідок створення твору автором у порядку виконання службових обов’язків, якщо твір перейшов до юридичної особи за заповітом та ін.

Юридична особа набуває авторські права, які первісно належать автору, тільки на підставах вказаних у законі. Юридична особа не може бути автором твору, тому що твір створюється тільки творчою працею фізичної особи, її права є вторинними (похідними). Юридична особа може створювати організаційні, матеріальні умови для творчої праці людини, але сама не може бути автором.

Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність переважна більшість творів належить юридичній особі на підставі виконання автором службового завдання. Стаття 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначає, що роботодавцю належить виключне майнове право на службовий твір, якщо інше не передбачено трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем. Особисте немайнове право на службовий твір належить автору. За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюється трудовим договором або цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем[36].

Майнові права на твір, що створено у порядку виконання службового завдання, належать юридичній особі тільки в тих випадках, коли автор:

- по-перше, перебуває у трудових відносинах з роботодавцем;

- по-друге, трудовий договір містить обов’язок працівника створити твір;

- по-третє, роботодавець надавав автору матеріальну, фінансову та іншу допомогу для створення твору; по-четверте, необхідно визначити розмір винагороди, строки та порядок виплати.

До немайнових прав належать права: бути визнаним автором твору (право авторства), дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора, псевдонімом або без зазначення імені, тобто анонімно (право на ім'я), дозволяти або забороняти оприлюднення твору у будь-якій формі включно із правом відкликати твір у будь-який момент до оприлюднення (право на оприлюднення), захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора (право на захист репутації). Розрізняють також дві основні форми захисту авторських прав:

- неюрисдикційну, яка передбачає дії юридичних або фізичних осіб щодо захисту своїх авторських прав самостійно, без звернення до державних та інших компетентних органів. При цьому, мається на увазі використання лише законних засобів захисту, як, наприклад, повідомлення порушника про існування авторських прав і пропозиція вирішення спору шляхом проведення переговорів, пропаганда дотримання авторських прав та інформування широкого кола осіб про їх існування, тощо;

- юрисдикційну, яка передбачає діяльність уповноважених державних органів щодо захисту порушених прав. Зміст такої форми полягає в тому, що особа, права якої порушені неправомірними діями, може звернутись за їх захистом у відповідні державні установи.

3. Припинення дій, що порушують право. Цей спосіб захисту полягає у припиненні цивільного правопорушення, що триває і далі впливає на суб'єктивні права та законні інтереси особи. В окремих випадках такий спосіб застосовують як запобіжний захід (спосіб забезпечення позову).

Виділяють і таку форму компенсації, як реабілітація. Остання є дієвим засобом для найбільш повного відновлення необгрунтовано підірваної репутації безпідставно засуджених, а тому необхідність її застосування не викликає сумнівів.

Цікавий підхід до визначення форми компенсації моральної шкоди застосовує Європейський суд з прав людини. У багатьох своїх рішеннях цей Суд зазначає, що визнання порушення певного права уже є достатньою компенсацією моральної шкоди. Цим пояснюється доцільність застосування такого підходу, адже в багатьох випадках просте визнання неправомірного порушення права становить достатню компенсацію, зокрема і тоді, коли позивач вимагає компенсації моральної шкоди у символічному розмірі.

«Широкий арсенал» можливих форм компенсації моральної шкоди є явищем позитивним, оскільки дозволяє потерпілому за власним вибором надавати перевагу найбільш оптимальному шляху для полегшення страждань. Тому не можна погодитися з С. Шимон у тій частині, що наявність інших форм компенсації моральної шкоди не є виправданою[37].

Розглядаючи визначення розміру моральної(немайнової) шкоди, слід зазначити, що це питання вирішується лише судом, проте сторони можуть пропонувати суду свої варіанти. Оскільки випадки та обставини, за яких може бути заподіяна моральна шкода, можуть бути різними, законодавець допускає відшкодування такої шкоди грошима, майном або в інший спосіб (ст. 23 ЦК України)[38]. Проте найбільш поширеним у судовій практиці є саме грошове відшкодування такої шкоди.

У зв’язку із цим найбільша проблема для суду — це обчислення розмірів грошової компенсації моральної шкоди, оскільки щодо майнової шкоди. Це питання не виникає, через те, що розмір об’єктивно існує у вигляді втраченої вигоди тощо. Принцип еквівалентного відшкодування, що властивий цивільному праву, при відшкодуванні моральної шкоди неможливий, оскільки вона не має вартісного еквівалента. Тому вона завжди має умовний характер. Судова практика може відпрацьовувати лише критерії оцінки, закладені у ст. 23 ЦК України.

Так, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають суттєве значення. Зокрема, це доповнюється в п. 9 постанови Пленуму ВСУ – про тяжкість вимушених змін у виробничих обставинах, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану тощо.

Відтак, необхідно з’ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинен визначатись залежно від характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

З огляду на вищевикладене, вимога позивача про відшкодування моральної (немайнової) шкоди повинна бути виражена у грошовому (матеріальному) вигляді, що передбачено ст. 23 ЦК України, в такому розмірі, який може компенсувати заподіяну позивачеві моральну шкоду. Вимога позивача на відшкодування моральної шкоди, шляхом принесення відповідачем публічних вибачень, що не має матеріальної форми, відповідно, не відповідає чинному законодавству України.

Крім того, необхідно звернути увагу, що відповідно до п. 41 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» роз'яснюється, що згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками, зокрема, є: витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)[39].

Згідно з частиною першою статті 225 ГК України збитками є: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Розмір шкоди завданої діловій репутації юридичної особи повинен бути підтверджений:

- довідками економічного, аналітичного, маркетингового відділу, бухгалтерії юридичної особи про зменшення вартості нематеріальних активів;

- зменшенням вартості котирування акцій юридичної особи;

- призначенням судової експертизи;

- проведенням експертної оцінки вартості нематеріальних активів;

- результатами проведення перевірок контролюючими органами, тощо.

Найголовніше, що нерідко відсутнє в судових рішеннях, у них обов’язково повинні наводитися мотиви визначення розміру моральної шкоди. Суди першої та другої судових інстанцій перебувають у вигіднішій позиції, ніж Вищий спеціалізований суд України, який є касаційною інстанцією у цивільних і кримінальних справах (в результаті судової реформи він замінив собою Верховний Суд України), тому що вони напряму спілкуються зі сторонами, бачать їх, а саме це вказує на визначення розумності та справедливості. Суду касаційної інстанції важко, не маючи цих можливостей, змінювати розмір шкоди, за винятком прямих зловживань. Крім того, касаційний суд не може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, по-іншому переоцінювати встановлені нижчестоящими судами докази, тому наявні випадки, коли суд касаційної інстанції зменшує або збільшує розмір морального відшкодування Напевно, це є неправильним, адже при цьому порушуються вимоги ст. 335 ЦПК щодо меж касаційного перегляду справи. Інший випадок, коли касаційний суд наводить випадки порушення судами норм процесуального закону (щодо належності, допустимості доказів тощо) і змінює розмір моральної шкоди, а не залишає ті ж докази, даючи їм іншу оцінку.

Важливим є те, що розмір моральної шкоди не залежить від розміру відшкодування майнової шкоди та чи була вона відшкодована, хоча ці обставини можуть братися до уваги, та може бути зменшений судом з урахуванням ступеня вини потерпілого і матеріального становища відповідача (лише фізичної особи). Пленум ВСУ України у Постанові від 31 березня 1995 р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" вимагає від суддів, щоб вони обов’язково зазначали мотиви, з яких виходили, визначаючи розмір морального відшкодування, що, на жаль, суди роблять дуже рідко, беручи до уваги і вказуючи, в основному, лише об’єктивні, а не суб’єктивні критерії.

Уперше ЦК України вказує, що моральна шкода може стягуватись не одноразово, а періодичними платежами (ст. 1168 ЦК України).

Новою для ЦК України є вимога врахування засад розумності та справедливості при встановленні розміру моральної шкоди. Це зазначено лише для відшкодування моральної шкоди. На відміну від ст. 4401 ЦК УРСР 1963 року, чинний ЦК України не встановлює меж розміру моральної шкоди (ані мінімального, ані максимального). Якщо згадати, в період так званого «маршу протесту на суди ЗМІ» стосовно надвеликих розмірів відшкодування моральної шкоди при вирішенні позовів про поширення ними неправдивої інформації Верховна Рада України розглядала декілька варіантів законопроекту щодо встановлення максимального розміру моральної шкоди у спорах зі ЗМІ, проте не прийняла їх. Єдине, що було зроблено, це прийнято зміни до Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 3 квітня 2003 року про збільшення розміру державного мита при висуванні вимоги про моральну шкоду до ЗМІ у спорах про захист честі та гідності, а саме запровадили пропорційний до ціни позову розмір мита за позовами про відшкодування моральної шкоди – 10% до найбільших позовних вимог.

Певним недоліком Закону України “Про судовий збір” можна вважати встановлення розміру ставок за подання позовних заяв про відшкодування моральної шкоди, прирівнявши їх до позовів майнового характеру. До Закону це питання врегульовувалося Декретом КМУ “Про державне мито”, який передбачав збільшення розмірів ставок мита з цих позовних заяв в залежності від ціни позову, від 1 відсотку (якщо ціна позову була до 100 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 1700 грн.), до 10 відсотків від суми позову (якщо ціна позову була понад 10000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян – 170000 грн.). Тобто, якщо особа заявляла позов про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000 грн., то вона повинна була сплатити 50000 грн. державного мита. Прописавши 1 відсоток та встановивши верхню планку у таких спорах (на 2012 рік – 3219грн.), законодавець надав можливість заявляти в таких категоріях справ надзвичайно завищені суми компенсацій. А це може відродити нову хвилю позовів про відшкодування моральної шкоди, які можуть призвести до закриття газет та інших засобів масової інформації, що існувала до 2003 року (до внесення відповідних змін до Декрету КМУ “Про державне мито”)[40].

Отже, чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди. Більшість учених вважають, що для визначення сум морального відшкодування потрібні спеціальні знання, оскільки кожен випадок має свої відмінні риси. Але при вирішенні питання відшкодування моральної (немайнової) шкоди неминуче постає проблема методу оцінки розміру та визначення критеріїв її оцінки. Запропоновані свого часу методики пройшли досить тривалі випробування судовою практикою. Незважаючи на їх усталеність, вони продовжують доопрацьовуватися, оскільки перелік благ, що захищаються шляхом відшкодування моральної (немайнової) шкоди, має постійну тенденцію до розширення і впорядкування.

На даний час існують:

- методика обчислення розміру компенсації моральної шкоди Антосик С.М. та Кокун О.М., які спробували визначити у ній найважливіші, як вони вважали, критерії психотравмуючого впливу на людину, що зазнала моральної шкоди, заподіяної їй правопорушенням[41]. С.М.Антосик і О.М.Кокун зазначають, що дослідницькі заходи для визначення величини немайнової шкоди юридичних осіб відрізняються більшою складністю і передбачають такі напрямки:

1. Визначення характеру суспільного резонансу в результаті вчинення проти юридичної особи протиправної дії (наприклад, розповсюдження недостовірної інформації, що ганьбить її ділову репутацію).

2. Дослідження, як це відобразилося на персоналі організації та його продуктивності.

3. Вивчення характеру і обсягу витрат на ліквідацію наслідків даної протиправної дії.

4. Визначення величини шкоди, що заподіяна планам і перспективам діяльності юридичної особи.

Для обрахування суми матеріального еквівалента відшкодування моральної (немайнової) шкоди юридичних осіб (D) ці автори пропонують таку формулу:

D = (Sbx R1 x R2 x R3 + Sp + Sd) x Fv

Де Sb - базова сума матеріального еквівалента моральної (немайнової) шкоди, що заподіяна діловій репутації юридичної особи.

Аналіз спеціальної літератури та економічної ситуації дозволяє цю суму умовно прирівняти до 1/10 річного доходу юридичної особи. Якщо з якихось причин ця сума не може бути використана в розрахунку, він проводиться, виходячи з мінімальної в 100 тис. гривень.

R1- коефіцієнт ступеня шкоди, заподіяної діловій репутації (що потребує спеціального доведення в ході психологічного дослідження); 0 ≤ R1 ≤ 5, де: 0 - відсутність шкоди; 1 - ступінь шкоди, що класифікується як "низький", 2 - "нижче середнього", 3 - середній, 4 - "вище за середній", 5 - "високий".

R2- коефіцієнт статусу юридичної особи, що визначається її рейтингом на ринку в даній сфері діяльності; 0,5 ≤ R2 ≤ 3.

R3 - коефіцієнт сензитивності ділової репутації юридичної особи для її конкурентоспроможності, який залежить від специфіки діяльності; 1 ≤ R3 ≤ 2.Sp- сума, що компенсує негативні емоційні переживання співробітників юридичної особи, а також вимушені втрати їх часу і зусиль внаслідок вчиненої протиправної дії.

Sd- сума, що компенсує наслідки негативної поведінки відповідача після вчинення протиправної дії (якщо така поведінка мала місце).

Fv- коефіцієнт провини відповідача (який переважно повинен встановлюватись у судовому порядку); 0.25 ≤ F ≤ 1, де: 1 - наявність прямого наміру з боку відповідача, 0.75 - наявність непрямого наміру, 0.25 - 0.5 - наявність різного ступеня необережності.

Такий підхід заслуговує на увагу і має певні переваги серед розглянутих методик визначення розміру моральної (немайнової) шкоди оскільки носить комплексний характер. Цікавим є і підхід авторів до визначення розміру завданої шкоди юридичним особам. При цьому, якщо не брати до уваги спірне теоретичне питання заподіяння моральної шкоди юридичній особі, а визначити її як немайнову шкоду, то слід зазначити, що методика дає реальні можливості визначити розмір завданої шкоди, що позитивно виділяє її на фоні інших[42].

- методики, розроблені В. Черданчук та О.М. Ерделевським. Ці науковці розробили таблиці ступенів заподіяння страждань, які визначалися залежно від сумарного психотравмуючого впливу суспільної небезпеки діяння, виду правопорушення. Та поряд з цим В. Черданчук та О.М. Ерделевський запропонували формули для обчислення розміру заподіяної моральної шкоди, яка складається з добутку ряду коефіцієнтів, що відображають критерії, необхідні для визначення розміру моральної шкоди. Сутність його поглядів заснована на використанні для визначення даного розміру співвідношення максимальних санкцій норм ККУ, що найбільш об’єктивно відображає суспільну значимість охоронюваних благ[43]. Проте не всі поділяють захоплення даною методикою. Так, М. Бондаренко критикує приклад її застосування для визначення шкоди, завданої потерпілим в трагедії 27.07.02 на Скнилівському аеродромі[44];

- методика визначення розміру компенсації моральної шкоди, розроблена С.І. Шимон, яка більш широко конкретизувала саме загальні критерії, необхідні для встановлення ступеня заподіяної моральної шкоди та розміру її компенсації. За мінімум розміру відшкодування береться 5 мінімальих заробітних плат; вона враховує 10 критеріїв; визначає для кожного з них, залежно від обставин (конкретизованих автором), по три дискретних (переривчастих) числових значень коефіцієнтів (від 1 до 3); визначає відшкодування через табличне послідовне множення 5 мінімальих заробітних плат на конкретні значення коефіцієнтів.[45] Максимум розміру відшкодування згідно цієї методики не обмежений, але мінімум в 5 мінімальих заробітних плат суперечить п.5, ст.23 та п. 6, ст.13ЦКУ, на що вказав С. Демський [46];

- методика В.П. Паліюк, який, поряд із загальними критеріями, розробив спеціальні, де градацію проводить за об’єктом посягання. За його методикою, до спеціальних критеріїв належать ті, за допомогою яких можливо визначити розмір моральної шкоди, пов’язаної з посяганням на життя та здоров’я; при посяганні начесть, гідність та ділову репутацію[47].

Свою методику обчислення розміру грошового відшкодування моральної шкоди запропонованував Є.С.Черноног[48] (додаток 1).

У Російській Федерації ще є методика В. Кашина, яка ґрунтується на оцінці фактичних втрат ресурсів здоров’я (як здатність жити, працювати і досягати мети) та економіки здоров’я. Вона орієнтована на західні стандарти, де компенсація моральної шкоди в 1–3 млн. доларів є звичним явищем. Так, у США є дві методики: часовий підхід, який виражається в тому, що гострота переживань з часом пом’якшується і ринковий критерій.

Проблема особливості відшкодування моральної шкоди у справах, пов’язаних із захистом честі, гідності та ділової репутаціїпов’язана з численною розпорошеністю законодавчих актів, що не сприяє однаковому застосуванню цього інституту.

У пункті 7.7 Методичних рекомендацій Міністерства юстиції України щодо відшкодування моральної шкоди від 13 травня 2004 року зазначено, що прийняття рішення про відшкодування моральної шкоди, заподіяної поширенням відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, неможливе без їх попереднього спростування. Ця правова позиція також міститься в судових рішеннях Верхового Суду України.

Особливістю цієї категорії справ, якщо відомості поширені ЗМІ, є те, що має місце обов’язкова пасивна співучасть, тобто відповідачами є автор поширеної інформації та ЗМІ, які відповідають за моральну шкоду відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо ЗМІ не називає автора, то суд виходить з того, що вину за поширення відомостей ЗМІ бере на себе. Важливим є те, що відшкодування моральної шкоди можливе не лише тоді, коли суд задовольнив вимоги позивача про спростування недостовірної інформації, а й тоді, коли відповідач добровільно спростує цю інформацію і позивач у цій частині від позову відмовиться.

Проте слід знати, що ЗМІ, його працівники та автор не відшкодовують моральної шкоди у випадках, передбачених ст. 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»[49], ст. 67 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»[50], ст. 35 Закону України «Про інформаційні агентства»[51], ст. 17 Закону України «Про державну підтримку ЗМІ та соціальний захист журналістів»: «умислом журналіста та/або службової особи засобу масової інформації є таке їх/її ставлення до поширення інформації, коли журналіст та/або службова особа засобу масової інформації усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки»[52]. Тобто, відповідальність настає лише тоді, коли доказаний прямий умисел, що є рідкістю у цивільному праві.

Законодавець передбачив, що ЗМІ, журналіст не несуть відповідальності у випадках коли:

- відомості одержано від інформаційних агентств або від засновника;

- вони містяться у відповіді на інформаційний запит щодо доступу до офіційних документів;

- вони є дослівним відтворенням офіційних виступів;

- вони є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншими ЗМІ з посиланням на нього;

- у них розголошується таємниця, що охороняється, проте вона не була отримана незаконним шляхом.

Також слід звернути увагу на п. 11 згадуваної вище постанови Пленуму ВСУ, де йдеться про те, що критична оцінка певних фактів, недоліків тощо не є підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної шкоди.

У статті 30 Закону України «Про інформацію» зазначається, що звільняються від відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Цим же Законом (ч. 2 ст. 31) встановлено, що органи державної влади і місцевого самоврядування як позивачі у справах про захист честі і гідності та ділової репутації можуть вимагати лише спростування цієї інформації і не можуть вимагати відшкодування моральної шкоди.

27 лютого 2009 р. Верховний Суд України в постанові № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» надав роз’яснення судам щодо можливості відшкодування моральної (немайнової шкоди) в разі посягань на права і свободи, честь і гідність інших людей. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Захистом гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути (крім права на відповідь і спростування недостовірної інформації) також вимоги про відшкодування збитків і моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядають відповідно до загальних підстав відповідальності за заподіяння шкоди.

Крім того, при визначенні розміру моральної шкоди судам слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності. При цьому визначений розмір грошового відшкодування має відповідати заподіяній шкоді і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи діяльності.

Таким чином, право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов’язок компенсації. Зазначене право на відшкодування — це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію. Отже, суди повинні мати на увазі, що особа не може поставити питання про компенсацію, якщо не було завдано моральної або матеріальної шкоди, яка має бути відшкодована.

Аналізуючи розглядувану проблему, необхідно звернути увагу на правову неосвідченість громадян України щодо реалізації свого права на відшкодування моральної шкоди. Так, при порушенні будь-яких прав громадяни рідко використовують своє право на відшкодування моральної шкоди, оскільки не знають, яким законом чи нормативно-правовим актом воно врегульовано, та насамперед не впевнені у його реалізації. З огляду на те, що у законодавстві України поступово вдосконалюється інститут відшкодування моральної шкоди, необхідно прийняти нормативно-правові акти, які встановлюватимуть зазначений спосіб захисту прав людини. Потрібно також вести роз’яснювальну серед громадськості про те, що свої права слід відстоювати. Коли права людини дійсно стануть пріоритетом у нашому суспільстві, тоді Україну зможемо з впевненістю називати незалежною і демократичною державою[53].

 

 


1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |

Поиск по сайту:



Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Студалл.Орг (0.012 сек.)