Способи та критерії оцінки обсягу моральної (нематеріальної) шкоди

Як уже зазначалося вище, чинне цивільне законодавство України не визначає будь-якої методики оцінки обсягу моральної шкоди, завданої особі.

Більшість фахівців, як вітчизняних, так і зарубіжних, схиляються до необхідності вироблення єдиного підходу до способів оцінки обсягу моральної шкоди та розміру її компенсації. Проте, не даний час єдиної методики не існує ні в Україні, ні за її межами.

Разом з тим існує чимало теоретичних розробок цієї проблематики, які пропонують той чи інший спосіб оцінки моральної шкоди. Вони є різними за своїм змістом, теоретичною базою, ступенем наукової обґрунтованості.

Вчені-правники поділилися на три групи: одні визнають лише свободу суддівського нагляду у вирішенні даного питання (С.А. Бєляцкін., Ю.С. Гамбаров, О.В. Грищук)[54]; інші ж переконані в тому, що розробка певних таблиць та (або) схем оцінки розміру компенсації моральної шкоди буде найбільш вірним шляхом вирішення проблеми і не дозволить сваволі та зловживань з боку судових органів (П.Н. Гусаковський), є й іще прихильники певного симбіозу принципу свободи оцінки судом розміру компенсації моральної шкоди та принципу встановлення фіксованих сум за окремі злочини (Е. Зернова)[55].

Умовно критерії поділяють на загальні та спеціальні. До загальних критеріїв відносять ті, які застосовуються до всіх справ стосовно визначення розміру компенсації моральної шкоди і без яких неможливо встановити ступінь моральної шкоди. Загальні критерії визначення розміру компенсації моральної шкоди певною мірою мають своє вираження в законодавстві та у судовій практиці України та складаються із: суті позовних вимог; характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду; ступеня вини відповідача; глибини моральних страждань потерпілої особи; тривалості втрат немайнового характеру та їх значимості, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації та інші обставини, які мають істотне значення.

Що стосується спеціальних критеріїв оцінки моральної шкоди, зокрема у справах про захист честі, гідності, ділової репутації, то такими слід визнати ті критерії, які зачіпають індивідуальні особливості потерпілоі юридичної особи або на них звернено особливу увагу в спеціальних законах та нормативно-правових актах, які регулюють ті чи інші відносини (коло осіб, обізнаних з неправдивими відомостями; регіон поширення відомостей; спосіб їх поширення; статус потерпілого; характер його професійної діяльності).

В українській теорії й практиці існують розбіжності щодо розмірів компенсації моральної шкоди. Наприклад, Е. Е. Мачульська вважає: "...Принцип повної відповідальності повинен стосуватися будь-якого виду шкоди – і майнової, і моральної. Саме з позицій цього принципу доцільно уточнити зміст відповідних статей цивільного законодавства, встановити право на відшкодування моральної шкоди не тільки при винному, але й при випадковому завданні шкоди потерпілому"[56].

Тут можна посперечатися. Поновлення немайнових благ має свої особливості. Глибину їх вразливості не можна подати в грошовому еквіваленті[57]. Існують заходи, які максимально сприяють створенню умов для поновлення цих прав. Передусім це публічне вибачення і спростування неправдивих даних, що паплюжать юридичну особу, шляхом опублікування в засобах масової інформації чи офіційного повідомлення за місцем знаходження. Передбачається і грошова компенсація потерпілій особі. Щоправда, вона не може відігравати роль еквіваленту, але якоюсь мірою допоможе реабілітувати репутацію.

Мабуть, правильною є думка О. Ерделевського про те, що "...у позивача немає суб’єктивного права вимагати компенсацію в раніше визначеному розмірі. Він може вимагати, щоб суд визначив цей розмір..."[58]. Але судова практика вимагає від позивачів називати розмір компенсації за моральну шкоду.

Однак це лише суб’єктивна думка потерпілого, яка допомагає суду визначити розмір компенсації. Так, в п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначається, що суд має з’ясувати, "...в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов’язані з ним втрати та з чого при цьому виходить".

Перебільшення суб’єктивного фактора в оцінці розміру моральної шкоди є помилковим. Не можна не враховувати і ті витрати, які необхідні для поновлення уражених прав. Це не тільки витрати, пов’язані з публікаціями, повідомленнями-спростуваннями в засобах масової інформації, але й ті, що необхідні на відновленнявтрати немайнового характеру, що настали у зв’язку з приниженням ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, а також вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Тому важливо при визначенні розміру шкоди взагалі й моральної зокрема, враховувати такі обставини: безпосередньо завдану шкоду в момент правопорушення, наслідки, що виникли після цього, а також витрати на поновлення ураженого блага.

Вносяться також пропозиції формалізувати критерії компенсації моральної шкоди й відповідно до кожного виду правопорушення встановити коефіцієнт та розмір компенсації[59].

Зважаючи на суттєву відмінність між поняттям моральної шкоди, завданої фізичній особі, і немайнової шкоди, спричиненої юридичній особі, слушною є думка визначення окремих критеріїв оцінки моральної шкоди для юридичних осіб.

Очевидно, що такі критерії як характер чи вид душевних та фізичних страждань не можуть бути застосовані для оцінки немайнової шкоди нанесеної підприємству, установі або організації. В літературі пропонується вирішувати проблему оцінки немайнової шкоди по-різному.

Для визначення обсягу немайнової шкоди для юридичних осіб, прийнятними вважаються наступні напрямки:

- визначення характеру суспільного резонансу в результаті вчинення проти юридичної особи протиправного діяння;

- вивчення характеру і обсягу витрат на ліквідацію наслідків протиправної дії (бездіяльності);

- дослідження питання про позначення на працівниках юридичної особи наслідків протиправної дії;

- визначення розміру шкоди, завданої планам і перспективам діяльності юридичної особи[60].

Питання про визначення розміру відшкодування встановленої моральної шкоди для суддів є складним, оскільки чітких критеріїв такого визначення правовими нормами не встановлено. В даному випадку законодавець розраховує на зважене врахування судами всіх обставин, за яких заподіяна моральна шкода.

Практика судів свідчить про відсутність у деяких випадках оптимального підходу до вирішення цього питання як з боку самих потерпілих, так і судів.

Інколи суди належним чином не з’ясовували, в чому полягали наслідки моральної шкоди. Розмір компенсації не повинен бути занадто малим, щоб не звести нанівець саму ідею, і занадто великим, аби не перебільшити значення відшкодування.

При визначенні розміру моральної шкоди треба в першу чергу керуватися моральними чинниками – справедливістю і мудрістю. Очевидно, необхідно враховувати, якими протиправними діями була завдана шкода, посадові особи чи громадяни це здійснили, які були причини таких діянь тощо. Такі чинники поряд з іншими можуть допомогти у визначенні характерумоальної шкоди.

Зрозуміло, що моральна шкода призводить до негативних змін в житті людини: погіршуються стосунки в сім’ї, з колегами, втрачається можливість продовжити кар’єру, згортається підприємницька діяльність тощо. Наприклад, Ужгородський міський суд, визначаючи розмір моральної шкоди незаконно притягнутому до кримінальної відповідальності шеф-редактору закарпатської щотижневої правозахисної газети “Правозахист”,М. Ю. Тємнову, у своєму рішенні вказав: "Тємнов М. Ю. незаконно утримувався під вартою понад 15 місяців, що призвело до порушення його нормальних життєвих зв’язків, погіршення відносин з оточуючими людьми, зниження престижу, ділової кваліфікації та перспективи по службі як офіцера СБУ. Це вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя після реабілітації, а тому завдані позивачу моральні втрати є значними"[61].

Одним із критеріїв, що впливає на розмір моральної шкоди, є її спричинення посадовими особами, котрі зобов’язані утримуватися від протиправних дій, тим більше, якщо це робиться в грубій формі з явним порушенням вимог законодавства. Очевидно, що розмір компенсації моральної шкоди у вітчизняному законодавстві фактично визначається за принципом прецеденту.

Тобто, ніде не зазначено, що має існувати вичерпний перелік критеріїв для визначення розмірів компенсації. Вони зумовлюються конкретними обставинами[62].

У вітчизняній і пострадянській літературі вже пропонувалося розробити перелік ушкоджень і відповідні розміри компенсації, якими могли б керуватися суди при винесенні рішень. Гостро постає питання про науково обґрунтований та справедливий спосіб оцінки обсягу моральної шкоди, а також визначення розумного розміру її компенсації.

Найбільш адекватним природі самої моральної шкоди може бути спосіб, який базується на системі науково обґрунтованих і формально виражених (принаймні у судовій практиці) критеріїв оцінки обсягу моральної шкоди (визначення розміру компенсації) та критеріїв, які впливають на цей розмір.

Аналіз судової практики свідчить, що суди роблять спробу окреслити конкретні критерії, за якими визначається обсяг заподіяної моральної шкоди. Відповідно до змісту п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається судом в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних страждань (враховується істотність вимушених змін у виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану), з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача (зокрема, наміру, з яким діяв заподіювач шкоди тощо)та інших обставин, як це зазначено в ЦК ст. 23.

В літературі критеріями оцінки моральної шкоди нерідко називають ще, ступінь вини (завдавача, потерпілого), характер діяння особи, яка заподіяла шкоду, майнових стан завдавача і потерпілого тощо. Однак, ці обставини є швидше факторами, які впливають на остаточний розмір компенсації, допускаючи її зміну, переважно в бік зниження.

Зважаючи на суттєву відмінність між поняттям моральної шкоди, завданої фізичній особі, і немайнової шкоди, спричиненої юридичній особі, слушною є думка визначення окремих критеріїв оцінки моральної шкоди для юридичних осіб.

Очевидно, що такі критерії як характер чи вид душевних та фізичних страждань не можуть бути застосовані для оцінки немайнової шкоди нанесеної підприємству, установі або організації. В літературі пропонується вирішувати проблему оцінки немайнової шкоди по-різному.

Виходячи з цього, найбільш вдалими є наступні критерії оцінки такої шкоди:

1. Ступінь шкоди, завданої діловій репутації (нематеріальним активам).

2. Статус юридичної особи, що визначається її рейтингом на ринку в даній сфері діяльності.

3. Чутливість ділової репутації юридичної особи для її конкурентоспроможності, що залежить від специфіки діяльності.

4. Ступінь негативних емоційних переживань співробітників юридичної особи, а також вимушені втрати їх часу і зусиль.

5. Наслідки негативної поведінки завдавача після звершення протиправного діяння (якщо таке мало місце).

Таким чином, проблема визначення розміру компенсації моральної шкоди є досить складною для однозначного її вирішення на законодавчому рівні. Проте, як бачиться, доцільно було б запропонувати певний порядок вирішення проблеми визначення розміру компенсації за немайнову шкоду, який має полягати у наступному:

1. моральна (немайнова) шкоди повинна відшкодовуватися виходячи з загальноцивілістичного принципу про повне відшкодування заподіяних збитків.

2. Розмір компенсації, повинен бути адекватним обсягу моральної (немайнова) шкоди, який оцінюється лише судом, виходячи із встановлених законодавством та практикою критеріїв оцінки. Будь-яке обмеження мінімальних чи максимальних рівнів компенсації моральної шкоди не може бути обґрунтованим.

3. Позовні заяви мають прийматися судом до розгляду незалежно від того, які розміри позовних вимог у них зазначені.

4. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає у межах заявлених вимог, виходячи з їх суті.

5. Суд, у випадках передбачених законодавством, керуючись вимогами розумності та справедливості може відступити від принципу повного відшкодування моральної шкоди з урахуванням ступеня вини завдавача та його матеріального стану.

6. Розмір компенсації не повинен бути настільки малим, щоб вона втратила своє дійсне призначення.

До викладеного вище можна зробити такий висновок, що єдиної, заздалегідь встановленої методики обчислення розміру компенсації моральної шкоди немає і не може бути – це витікає з різноманіття життєвих ситуацій та специфіки самого інституту моральної шкоди. Для прийняття законного, обгрунтованого, справедливого судового рішення в частині компенсації моральної шкоди в кримінальному процесі суд повинен взяти до уваги як суб’єктивні особливості потерпілої особи, так і об'єктивну оцінку стосовно скоєного суспільством, оцінити всі конкретні обставини, як пом'якшуючі, так і обтяжуючі відповідальність за заподіяння моральної шкоди. В останнє десятиліття питання відшкодування моральної шкоди стає все дедалі актуальнішим. Практика теж не стоїть на місці і якщо раніше сформулювати принципи визначення самої моральної шкоди та її відшкодування було дуже важко, то зараз наявні значні доробки з досліджуваного питання.

Аналіз відшкодування моральної шкоди юридичним особам показує, що існують певні прогалини у його правовій регламентації, а також невиправдані розбіжності в регулюванні спеціальних випадків відповідальності за заподіяння немайнової шкоди. Тому необхідно усунути їх суперечливість і досягти погодженості й уніфікації відповідних правових норм про відшкодування моральної шкоди.

В площині не достатньо визначеного лежить такий елемент інституту відшкодування моральної шкоди, як причинно-наслідковий зв’язок між противоправним діянням, його наслідками, та сумою яка підлягає відшкодуванню. Зокрема, компенсація немайнової (моральної) шкоди юридичним особам має певну специфіку, що не врахована в чинному законодавстві.

Регламентація цих особливостей на законодавчому рівні сприяла б підвищенню ефективності використання цього засобу захисту для гарантування і охорони права юридичної особи.

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМА КОМПЕНСАЦІЇ МОРАЛЬНОЇ (НЕМАЙНОВОЇ ШКОДИ) ЮРИДИЧНІЙ ОСОБІ В ТЕОРІЇ І У ПРАКТИЦІ

На сьогодні, існує розширена законодавча база, яка закріпила право громадян на відшкодування моральної шкоди, а саме: Конституція України; Цивільний кодекс України, який не лише зберіг зазначений спосіб захисту цивільних особистих прав, а й збагатив інститут компенсації моральної шкоди новими нормами; Кодекс законів про працю; Закони України “Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991р.; “Про інформацію" від 2 жовтня 1992р.; “Про телебачення і радіомовлення" від 21 грудня 1993р.; “Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993р. Слід звернути увагу на те, що існує і судова практика з порушеної проблеми, зокрема: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди"; Методичні рекомендації “Відшкодування моральної шкоди" (Лист Міністерства юстиції України від 13 травня 2004 р. № 35-13/797), та інші.

Проте, із введенням зазначеного способу захисту прав громадян, юридичних осіб виникає багато проблем і питань.

Одним з найбільш проблематичним моментом у доктрині цивільного права та судовій практиці є питання оцінки обсягу моральної шкоди та встановлення розміру її компенсації. Як свідчить практика вирішення справ про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, в окремих випадках деякі суди, задовольняючи такі позови і присуджуючи позивачам суми компенсації, недостатньо з'ясовують в чому саме полягає моральна (немайнова шкода) особи, і належним чином не мотивують свої рішення в частині визначення обсягу моральної шкоди і присудженого розміру компенсації[63]. Недостатня вмотивованість в судових рішеннях розміру компенсації моральної шкоди зумовлена передусім відсутністю у чинному законодавстві будь-якої методики оцінки обсягу моральної шкоди, а відповідно – визначення розміру її компенсації.

У теорії та в судовій практиці відсутні єдині, загальновизнані способи та критерії оцінки обсягу моральної шкоди, нерідко дискутується і сам принцип повного її відшкодування. Усе це перешкоджає виробленню єдиної практики судів щодо визначення розміру компенсації за заподіяну моральну (немайнову) шкоду. Слід брати до уваги, що під моральною (немайновою) шкодою юридичній особі розуміються: порушення його особистих немайнових і майнових прав, що виражаються в заподіянні шкоди його честі, достоїнству чи діловій репутації і полягають у зазіханні на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, поширення завідомо помилкових даних (дискредитація імені), розголошення комерційної таємниці і т.п., якщо ці порушення привели чи можуть призвести до збитків, що мають матеріальне вираження. А до негативних наслідків, які вплинули на діяльність юридичної особи, відносяться:

- порушення виробничого ритму;

- невиконання договірних зобов'язань;

- зниження розміру прибутку й авторитету фірми;

- перешкоди до дотримання законодавства;

-виникнення напруженої обстановки в трудовому колективі чи звільнення з роботи фахівців і т.д..

У судовому порядку вирішується широкий спектр питань, а саме:

- порушення прав на торговельні марки, у тому числі про:

- визнання недійсним свідоцтва України на знак для товарів і послуг;

- припинення дії міжнародної реєстрації в Україні і визнання недійсною міжнародної реєстрації на торговельну марку;

- припинення незаконного використання торговельної марки;

- усунення порушень виключного права на знак для товарів і послуг;

- заборону використовувати позначення;

- порушення авторського права і суміжних прав, з них з позовними вимогами про припинення дій, що порушують авторське право, стягнення компенсації за порушення майнових авторських прав, стягнення авторської винагороди;

- порушення патентних прав, а саме припинення дій, що порушують права власника патенту на винахід, визнання недійсним патенту на промисловий зразок, заборону використання патенту на винахід.

Фундаментальним принципом, з якого повинен виходити суд, визначаючи розмір компенсації моральної шкоди, має бути принцип повного відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Такий висновок випливає із загальних засад цивільного та цивільно-процесуального права про повне відшкодування шкоди на підставі всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин по кожній справі.

На сьогоднішній день законодавством не передбачено граничних розмірів такої компенсації, проте закріплено, що її розмір не пов'язаний з розміром матеріального відшкодування. Так само, відсутня певна методологія з обчислення розміру завданої моральної шкоди. Як виняток – відшкодування моральної шкоди, завданої за час перебування під слідством чи судом, розмір якої має визначатись виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць такого перебування (ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»)[64].

Звернемося до законодавства України. У Постанові Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року вказується, що “встановлене законом право на відшкодування моральної (нематеріальної) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян і законних інтересів юридичних осіб” (виділено автором). Якщо звернутись до пункту 2 зазначеної постанови, то прямо видно, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень.

Саме закріплення за державою обов’язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість, у випадку порушення останніх, звернутися до суду з метою їх захисту та відновлення, а також за компенсацією шкоди, завданої такими порушеннями.

Виникає питання: Яким чином суддя, як високоосвічена особа, гарант справедливості та законності, може порушувати чинне законодавства, а особливо не враховувати норми Конституції України? Усі суперечки про те “існує моральна шкода в юридичної чи особи ні”, як правило, починаються з термінології. Важко одразу знайти відповідь на питання “Так яка ж мораль у юридичної особи (читай – підприємства, організації, установи, фірми)?”.

Словник іноземних слів описує категорію моралі як моральність, сукупність норм і принципів поводження людей стосовно суспільства й інших людей, як одну з основних форм суспільної свідомості.

Таким чином, ні життєвий здоровий глузд, ні загальноприйняте визначення не дають відповіді на наше запитання. Тому що категорія “моральна шкода” - поняття юридичне, а не моральне. І термін цей не зовсім вдалий, тому що одразу ж викликає не правові, а повчальні асоціації.

Однак, законодавець сформулював поняття саме так і з цим поняттям доводиться працювати.

Юридична особа, як відзначає Паліюк, має свої “специфічні якості” - індивідуальні особливості. Ці індивідуальні особливості відрізняють юридичну особу від інших суб'єктів, з одного боку, і є елементом правового регулювання ринку з іншого. До них відносять: місце перебування, найменування, фірмове найменування,виробничу марку, товарний знак, знак обслуговування, найменування місця походження товару.[65]У юридичній літературі підкреслюється, що для юридичних осіб властива участь у ринкових відносинах і саме це обумовлює змагальність, прилучення до конкуренції юридичних осіб. Закон припиняє спроби несумлінної конкуренції.

Однак, фактори, що знижують конкурентноздатність юридичних осіб, перешкоджають вільній підприємницькій діяльності, тим самим, завдаючи нематеріальну – моральну шкоду - дотепер мало вивчені правовою наукою і це перешкоджає можливості відстоювати порушені права суб'єктів підприємництва.

Вважається, що моральна шкода є заподіяною саме юридичній особі, якщо порушені загальні інтереси всіх його працівників, обумовлені цілями і видами діяльності цієї юридичної особи”. З цією точкою зору не всі згодні, але саме така точка зору має стати відправною в розумінні феномена моральної шкоди, завданої юридичній особі.

Очевидно, що більшість правових конфліктів тією чи іншою мірою зачіпають не тільки честь, достоїнство і ділову репутацію, тобто змінюють не тільки зовнішні і внутрішні оцінки діяльності юридичної особи. Аналіз правових конфліктів юридичних осіб засвідчує, що негативні наслідки протиправних дій у відношенні до юридичних осіб зовсім не обмежуються відомими й описаними феноменами.

Нематеріальна шкода виражається в глибоких порушеннях організаційної діяльності в цілому, порушенні найважливіших параметрів організаційного клімату, руйнуванні стратегічного планування підприємства, виникненні перешкод у розвитку – ось далеко неповний перелік тих “страждань”, що випадають на долю юридичних осіб внаслідок протиправних діянь.

У позовній заяві про відшкодування моральної шкоди має бути викладено: зміст позовних вимог, тобто в чому саме полягає моральна шкода, виклад обставин, на котрих базуються позовні вимоги, якими саме неправомірними діями заподіяні ця шкода і надання доказів, що підтверджують позов.

Але часто в позивача – юридичної особи, що подає позов про відшкодування морального (немайнової) шкоди, виникає ряд перешкод не об'єктивного, а суб'єктивного характеру. До найбільш істотних перешкод суб'єктивного характеру відносяться:

· низька інформованість і правова грамотність самого позивача,

· відсутність достатнього професійного досвіду в юриста чи юридичної фірми, що представляють інтереси позивача,

· відсутність судової практики з відшкодування моральної шкоди в конкретному суді й у конкретного судді.

Розглянемо кожну з цих перешкод з погляду наслідків для ефективного розв'язання суперечки.

На перший погляд неінформованість і низька правова грамотність керівника юридичної особи не може служити істотною перешкодою для врегулювання суперечки. Однак практика показує: правова безграмотність стає причиною прийняття ряду важливих рішень, що пртім негативно впливають на перебіг справи. Які ж ці рішення?

Перше рішення – хто повинний займатися підготовкою позову про відшкодування моральної шкоди. Як правило, для економії коштів, приймається рішення про те, що підготовкою позову (претензії) у справі про відшкодування моральної шкоди буде займатися штатний юрист організації. Загальновідомо, що юрист – ключова фігура організації й у його веденні перебуває велика кількість справ. Це і є його основним службовим обов'язком. Справи про відшкодування моральної шкоди деякими юристами сприймаються як "другорядні", оскільки немає очевидної матеріальної шкоди для підприємства, чи фірми організації, оскільки на ці справи керівник реагує більше емоційно, ніж раціонально, оскільки в юриста звичайно немає досвіду у веденні таких справ і сподіватися на чиюсь допомогу не доводиться. Практичний вихід для керівника може бути в поєднанні підходів економії засобів і досягнення максимальної ефективності за результатом: навіть якщо Ви приймаєте рішення про те, що ведення справи доручите штатному юристу, повинні бути виділені кошти на його консультації з фахівцями юридичних фірм, що мають досвід участі в рішенні спорів з відшкодування моральної шкоди.

Великою проблемою є нечіткість чи відсутність правової позиції позивача на етапі ухвалення рішення про досудовому врегулюванні суперечки про відшкодування моральної шкоди. Відсутність правової позиції згодом призводять до додаткових витрат часу і коштів. Наявність чіткої правової позиції дозволяє сформувати необхідну доказову базу, провести всі необхідні експертизи, залучити потрібних фахівців. Для формулювання правової позиції керівник і юристи повинні чітко визначити всі правові можливості захисту своєї позиції, сформулювати аргументи і зібрати докази.

Друге ключове рішення – хто є позивачем: сам керівник (група керівників) чи юридична особа. Від цього рішення залежить підвідомчість суперечки, а значить і те, яким судом буде розглядатися справа, якщо суперечка не буде врегульована у досудовому порядку, – загальним чи господарським. Незважаючи на очевидність рішення проблеми, багато позовів і правових позицій не враховують вимоги законодавства, у результаті витрачаються дорогоцінні час, нерви і гроші. Висококваліфіковані кадри – керівники і юристи – знову відволікаються від важливих справ.

Третє важливе рішення повинне стосуватися збору доказів. Не слід сподіватися, що суд удасться переконати в нанесенні моральної шкоди без надання доказів. Докази, що можуть підтвердити наявність моральної шкоди (ст.27 ч.2 ЦПК України), – це пояснення сторін і третіх осіб, свідчення свідків, письмові докази, речові докази і висновок експерта. В Україні є компетентні фахівці, що проводять дослідження з оцінки моральної шкоди для юридичних осіб. Проведені ними дослідження оформляються як експертні на випадок призначення експертизи судом чи як висновку фахівця, якщо вони здійснювалися за запитом сторін.

Подолати другу суб'єктивну перешкоду – відсутність достатнього професійного досвіду в юриста – складно. Не всім юридичним особам під силу оплатити високі гонорари провідним юристам чи відомій юридичній фірмі. Дорікати юристові у відсутності досвіду теж нерозумно. Можливим рішенням є створення для юриста нових інформаційних можливостей. Можливо, це покупка спеціальної літератури, доступ до правових сайтів у Internet, знайомство з узагальненням судової практики, уже згадувані консультації з фахівцями й експертами, що мають досвід у рішенні саме суперечок з відшкодування моральної шкоди.

Відсутність широкої практики в судах в справах цієї категорії згодом не буде чинити такого сильного впливу. На цьому етапі законодавець дав відмінну можливість для розширення судової практики: чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких юридична особа може вважати, що її нанесена моральна шкода. Якщо юридична особа вважає, що протиправні дії чи бездіяльність привели до зменшення її немайнових благ, то їй необхідна впевненість у зібраних доказах моральної шкоди і здатність представити ці докази і відстояти своє законне право.

Отже, об'єктивне законодавство України дає юридичним особам можливість відстояти своє право на відшкодування моральної шкоди. Переборовши суб'єктивні перепони, юридична особа, нематеріальні блага якої були применшені протиправними діями чи бездіяльністю, може зібрати докази й ефективно вирішити суперечку в досудовому чи судовому порядку.

Тобто, позивачам слід враховувати, що тягар доказування лежить саме на них. Відтак, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, обов'язково необхідно враховувати характер відповідних відносин та наявність нормативних підстав для такого відшкодування. Крім того, має бути зібрана ґрунтовна доказова база для доведення як самого факту завдання шкоди, так і розміру заявленої компенсації[66].

Ще одна проблема з досліджуваного питання пполягає у наступному.

Відшкодування моральної шкоди в грошовій формі виплачується тільки в грошовій одиниці України – гривні. Але положення статті 10 Закону України „Про режим іноземного інвестування" передбачає, що іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок зазначених дій, визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Отже сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України.

В поняття „інша матеріальна форма" відшкодування моральної шкоди входить придбання телевізора, автомобіля, протезів, путівок в лікувально-оздоровчі заклади та інше, що дає можливість компенсувати втрати певних можливостей.

Законодавці залишили за судом право вирішувати належність та розмір відшкодування моральної шкоди, оскільки в чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено, у зв’язку з чим у потерпілих виникає упереджена оцінка своїх понесених страждань, що породжує виникнення нових спорів.

З огляду на це, необхідно розробити принципи мінімальної та максимальної межі визначення розміру оцінки моральної шкоди. Це дасть можливість судам реально оцінити та призначити потерпілому відшкодування моральної шкоди[67].

Але Чабановський вважає, що встановлення на законодавчому рівні меж розміру (мінімального або максимального) моральної шкоди є не доцільним з наступних причин.

По-перше, сприйняття факту моральної шкоди носить лише індивідуальний характер. У зв’язку з цим, моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будьяка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будьякий її розмір має суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

По-друге, цим порушується право потерпілого, який може оцінити втрати немайнового характеру вище або нижче визначеного законом рівня, або призведе до підвищення чи заниження такого розміру, у випадках виходу за встановлені рамки.

По-третє, для правозастосовчої практики створюються перешкоди в реалізації належного захисту прав та законних інтересів людини. Виходячи з усього викладеного вище можна зробити висновок, що в законі не повинно бути вказівок, які б стосувалися встановлення мінімального та максимального розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір суд повинен визначати в межах заявлених позовних вимог залежно від тих критеріїв оцінки розміру відшкодування моральної шкоди, які наявні в даній справі, керуючись при цьому вимогами розумності та справедливості. Суддя при вирішенні даної категорії справ має оцінити усі обставини справи, які свідчать про понесені потерпілим моральні, душевні страждання в їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням керуючись при цьому законом. Він може зменшити розмін відшкодування, порівняно із заявленим, з обов’язковим обґрунтуванням такого рішення. У будь-якому випадку розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесені моральній шкоді[68].

Cучасний розвиток права довів що проблема захисту прав та свобод людини є одним з найважливіших пріоритетів будь-якого законодавства. Правові норми своєю загальнообов’язковістю та соціальною адаптацією в сьогоднішніх умовах існування людського співтовариства мають значення, яке важко недооцінити. Проте як доводить практика, досить часто виникає потреба в захисті інтересів юридичних осіб, причому постає питання щодо компенсації юридичним особам моральної шкоди. Відповідно до чинного законодавства захист ділової репутації здійснюється у судовому порядку.

Питання способів захисту цивільних прав та інтересів судом регламентує ст. 16 ЦК. Так, п. 16 цієї норми передбачено, що одним із способів такого захисту є відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Тобто законодавець фактично ототожнює моральну шкоду з немайновою. Проте, як зазначає С. І. Шимон, розмежування цих понять досить аргументоване у цивілістиці і більшість науковців схиляються до думки, що поняття «моральна шкода» слід застосовувати виключно до фізичної особи, а термін «немайнова шкода» – щодо аналогічних втрат юридичної особи. Незважаючи на цю слушну пропозицію, оскільки поняття моральність або аморальність не зовсім коректне щодо юридичної особи, у Цивільному кодексі України та інших актах законодавства вказані терміни вживаються як тотожні[69].

Проте Вищий господарський суд України у своїх роз’ясненнях «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з відшкодуванням шкоди» від 29 лютого 1996 р. (із змінами та доповненнями від 31 травня 2001 р. № 02-5/95) зазначив, що моральною шкодою юридичної особи визнається шкода, заподіяна організації порушенням її законних немайнових прав. Посягання на немайнові права юридичної особи може спричинити негативні наслідки: приниження репутації в суспільстві, формування негативної оцінки її як суб’єкта цивільних відносин, а відтак призвести до зменшення кількості контрагентів, споживачів продукції, послуг тощо, а отже, і майнові втрати [70].

Майнові втрати від завдання немайнової шкоди юридичній особі можна хоча б приблизно виміряти за показниками отримуваних доходів, які така юридична особа отримуватиме після правопорушення, але доволі часто складно встановити час, потрібний для відновлення рівня довіри населення до такої юридичної особи. Тому питання про застосування терміна «немайнова шкода» стосовно юридичних осіб можливо не зовсім коректний, оскільки для переважної більшості комерційних юридичних осіб метою діяльності є отримання прибутку, тому саме рівень прибутку й визначатиме рівень завданої внаслідок правопорушення шкоди. Рівень прибутку – це матеріальний об’єкт, який можна виміряти, тому вважаємо, що термін «немайнова шкода» для комерційних юридичних осіб не зовсім адекватний. Інша справа, коли йдеться про некомерційні юридичні особи, державні або комунальні підприємства, громадські об’єднання, у такому разі вимірювати рівень завданої шкоди набагато важче.

Отже, для юридичних осіб комерційного напряму не можуть застосовуватися ні термін «немайнова шкода», ні «моральна шкода», оскільки розмір завданої шкоди таким юридичним особам має вимірюватися у грошовому еквіваленті, але з урахуванням усіх втрат. Наприклад, коли напередодні укладення договору на досить значну суму в засобах масової інформації буде оприлюднена негативна інформація про комерційну юридичну особу і це призведе до відмови контрагента укладати відповідний договір, то в цьому конкретному випадку можна буде зафіксувати втрачену вигоду від неукладення контракту як прямий наслідок завданої шкоди, так і побічний, що проявляється у зменшенні розміру отримуваних доходів. Це при тому, що ще не береться до уваги пригнічений стан колективу підприємства.

Більше того, як свідчить практика, скандали навколо підприємств надають суспільству інформацію про такі підприємства і таким чином підіймають їхні рейтинги, тому іноді скандали спеціально провокують, щоб привернути до себе увагу. Особливо це актуально, коли наступне рішення суду прогнозовано буде на користь такої юридичної особи.

У зв’язку з тим, що моральна шкода, завдана юридичній особі, може мати вираз лише через приниження ділової репутації, найчастіше суд виходить з фінансових показників діяльності компанії, проте це не завжди вірно, адже фінансові показники після правопорушення можуть і не змінитися в зв’язку з додатковими витратами підприємства на рекламу, пошук контрагентів, публікацію спростовуючої інформації в ЗМІ, вмілого ведення господарської діяльності. Що ж стосується відмови контрагентів в укладанні договорів, то такі доводи беруться до уваги лише у випадку наявності беззаперечних доказів ведення переддоговірних переговорів і досягнення сторонами згоди відносно істотних умов договору. Проте і такий підхід є не зовсім правильним. Як в наведеному вище випадку, така шкода, завдана юридичній особі є додатковими витратами для поновлення попереднього стану або недоотриманим прибутком. Такі збитки компанії є матеріальними і не компенсують завданої їй матеріальної шкоди[71].

Таким чином, незважаючи на чисельність законодавчих актів, підзаконних нормативно-правлвих актів і роз’яснень, виданих з метою досягти на практиці забезпечення прав людини з дотриманням принципів справедливості та розумності в розглядах позовів про відшкодування моральної шкоди, на жаль, не завжди вдається. І сьогодні перед процесуальними супротивниками та суддями в судових процесах щодо моральної шкоди та її відшкодування постають численні труднощі. Основні групи труднощів, що трапляються найчастіше в судовій практиці можна згрупувати так:

1. Понятійно-причинні: складність доведення позивачем того, що йому дійсно завдано моральної шкоди (відповідно до нормативного визначення) та є всі підстави, необхідні для її відшкодування.

2. Пов’язані з характером правовідносин: складність встановлення точного характеру правовідносин між сторонами на час завдання шкоди, конкретних нормативно-правлвих актів, що регулюють такі відносини, час набуття ними чинності (до чи після події завдання шкоди).

3. Пов’язані з визначенням строку позовної давності відповідно до норм законодавства, а саме одного року за позовами про захист честі, гідності, ділової репутації юридичних осіб.

4. Пов’язані з довготривалістю судового розгляду: судді аж ніяк не поспішають із розглядом таких справ, відповідачі всіляко затягують слухання, тому вони тривають роками, позбавляючи постраждалих права на своєчасний захист їх прав.

5. Пов’язані з визначенням розміру відшкодування.

Недостатня увага з боку представників сторін та суддів до фахового, коректного подолання цих труднощів досить часто призводить до скасування судових рішень в апеляційному чи касаційному судах[72].

Враховуючи усе вищезазначене можна зробити висновок про те, що на сьогоднішній день чинне законодавство України потребує розробки нових спеціальних норм, які перш за все регулюватимуть питання ділової репутації юридичних осіб, а також надаватимуть право юридичним особам на відшкодування немайнової шкоди у разі порушення їх ділової репутації. Звісно, це не допоможе вирішити всіх проблем, пов’язаних з практичною реалізацією та захистом даних благ, але це стане досить вагомим кроком на шляху до цього та допоможе уникнути однобічного підходу при вирішенні спорів з розглядуваних правовідносин у судовій практиці.

Поиск по сайту: