Особистісні риси як психодіагностична категорія

Кожну особистість сприймають як носія певних рис, властивостей, якостей. С. Крате у 1991 р. виявив риси схожості в описах батьками немовлят віком менше двох місяців: вісімнадцять із них перелічили 63 різні ознаки. Найчастіші характеристики: активний, жвавий, серйозний, щасливий, чутливий, боязкий, невпевнений, упертий, безпосередній, свавільний, незалежний і схильний до реакцій уникнення тощо.

Усі люди роблять певні вчинки, які можна назвати добрими, чесними, великодушними, та це не означає, що можна прогнозувати таку їх поведінку і надалі. Риси не є типовими для всієї групи, а характерні для окремої людини. Якщо порівняти тип особистості з груповим портретом, то риса - характеристика, яка виходить за межі узагальненого образу, стійка якість, властива конкретній людині, що виявляється в різних ситуаціях.

Психодіагностика зосереджується не на дослідженні, а на діагностуванні рис. Діагностичні методики повинні бути змістововалідними, ґрунтуватися на певних теоріях рис.

Теорію рис плідно розробляв основоположник ідіографічного підходу до особистості Г. Олпорт. Критикуючи типологічний підхід, він вказував, що будь-яка типологія ґрунтується на визначенні певного сегмента із цілісної особистісної структури і на приписуванні йому невластивого структурі значення. На цій підставі він виокремив такі основні характеристики рис особистості:

1) є не лише номінальними, а й реальними позначеннями, дійсно існують у людях, а не виникають як результат теоретизування;

2) більш узагальнена якість, ніж звички, які, об'єднуючись, формують риси;

3) діють як рушійні елементи поведінки, спонукаючи людину створювати або шукати ситуації, у яких вони можуть виявитися;

4) їх наявність встановлюють емпірично, за допомогою психологічних методів;

5) окрема риса особистості лише відносно незалежна від решти, переплітаючись, вони виявляються в узагальнених характеристиках поведінки;

6) риса не є синонімом моральної або соціальної оцінки, тобто негативний полюс вираженості риси - не завжди "погано", а позитивний - не завжди "добре";

7) рису особистості розглядають або в контексті особистості, в якої вони виявлені, або за поширеністю в суспільстві;

8) неузгодженість деяких вчинків з рисою не є доказом її відсутності у людини.

Ці характеристики дають ключ до розуміння суті особистісної риси.

Особистісна риса (риса особистості) - гіпотетична базова диспозиція або характеристика особистості, яку можна використовувати для пояснення постійності і послідовності її поведінки.

Спочатку Г. Олпорт розрізняв загальні (вимірювані, узаконені) риси як характеристики, що відрізняють одну групу людей від іншої в межах певної культури, та індивідуальні (морфологічні), які не допускають порівнювання з іншими людьми. Індивідуальні риси він позначав як індивідуальні диспозиції, котрі становлять основний інтерес для психології особистості.

У психології існує кілька способів виокремлення рис.

1. Концептуалізація особистості, пошук рис, що відповідають теоретичним уявленням. Тривалий час він був основним (Ф. Гальтон, А. Лазурський).

2. Вивільнення семантичної подібності психологічних якостей. Кожна людина володіє власним семантичним простором, основними вимірами в якому є сила, активність і оцінка. Будь-який об'єкт людина незалежно від свого бажання сприймає як сильний - слабкий, активний - пасивний, добрий - поганий.

3. Факторний аналіз. Його використовують переважно для виявлення характеристик, що не піддаються безпосередньому спостереженню, проте можуть впливати на сукупність властивостей.

Г. Олпорт у співробітництві з X. Одбертом проаналізував 18 000 слів, що стосуються внутрішнього і зовнішнього вигляду людини, з яких згодом вони відібрали 4600 слів, що повинні чітко позначати риси особистості. На основі результатів кореляційно-факторних досліджень Дж.-П. Гілфорд і В. Циммерман виокремили 13 факторів структури особистості:

- загальна активність (енергійність, швидкість дій, любов до них);

- домінування (ініціативність, відстоювання своїх прав, прагнення до лідерства);

- мужність (безстрашність, брак співчуття, невисока емоційність);

- самовпевненість (компетентність, прагнення до визнання, урівноваженість);

- спокій (холоднокровність, розслабленість, мала стомлюваність, низька дратівливість, висока концентрація на поточній роботі);

- товариськість (соціальна активність, соціальна стабільність, інтерес до лідерства);

- рефлексивність (мрійливість, цікавість, споглядальність);

- депресія (емоційна і фізична пригніченість, тривога, неспокій);

- емоційність (легкість виникнення і збереження емоцій, поверховість переживань, фантазування);

- самообмеження (стриманість, самоконтроль, серйозність);

- об'єктивність (реалістичність, тверезість оцінок);

- поступливість (легкість зміни позиції, дружелюбність);

- співпраця (терпимість до зауважень, відсутність егоїзму, довірливість).

Усі риси мають змішану соціобіологічну природу, а належного діагностичного інструменту для їх фіксації створено не було.

Отже, поняття "риси особистості" (особистісні риси) можуть мати різне тлумачення в межах певної теорії. Особистісні риси є структурним особистісним утворенням і можуть діагностуватися тестами для діагностики особистості загалом.

До теорії рис особистості зараховують також психометричні особистісні теорії (психометричні теорії), орієнтовані на оцінювання звичайного діапазону поведінки. Теорію рис і теорію тестів об'єднали їх перші теоретики - Р.-Б. Кеттел і Г.-Ю. Айзенк, які намагались за допомогою факторного аналізу перевіряти свої гіпотези.

Теорія рис особистості Р.-Б. Кеттела

За твердженням Р.-Б. Кеттела, серед рис особистості можна виокремити поверхові (вторинні), а серед них - конституційні (обумовлені генетично) і характерологічні (розвиваються під впливом досвіду і навчання).

Система породжувальних (первинних) рис особистості, на його думку, неоднорідна й охоплює:

- темпераментні риси, що визначають стиль індивідуального реагування (емоційну реактивність, швидкість і енергію реакцій особистості на стимули середовища);

- риси-здібності, що визначають ефективність реагування;

- динамічні риси, що належать до рушійних сил реакцій і створюють два класи ознак, - ерги, тобто вроджені риси, що мотивують поведінку людини (спрямованість на боротьбу і суперництво, стадне почуття, автономію), і сентименти, що формуються під впливом соціокультурних норм і охоплюють також прояви інтересів, аттитюди.

Для опису особистості дорослої людини Р.-Б. Кеттел вважав достатнім 19 зазначених ним факторів, а для опису дитини - 12. Усі фактори мають позитивний і негативний полюси, однак це не означає переваги значень: у психологічному плані вони рівноцінні, а позитивними або негативними можуть ставати лише в контексті певної ситуації

"16-факторний особистісний опитувальник" і його клінічний варіант є універсальним, практичним тестом, що дає багатогранну інформацію про індивідуальність. Унікальні питання мають проективний характер, відображають звичайні життєві ситуації. Мета опитувальника Р.-В. Кеттела (форми С), що містить перелік біполярних показників, полягає в оцінюванні розвиненості особистісних якостей, сформованих 16 факторами

1) стриманий - комунікативний (А);

2) мислення обмежене - інтелектуальне, абстрактне (В);

3) емоційно нестійкий - стійкий, сильне Я (С);

4) домінантний - підкорений (Е);

5) стурбований - безтурботний (F);

6) виражена сила Я - безпринципний (G);

7) боязкий - сміливий (Н);

8) піддатливий - твердий, жорсткий (І);

9) довірливий - підозрілий (L);

10) практичний - непрактичний, замріяний (М);

11) гнучкий (дипломатичний) - прямолінійний (N);

12) спокійний - тривожний (О);

13) радикальний - консервативний (Q1);

14) самостійний - навіюваний (Q2);

15) дисциплінований - спонтанний (Q3);

16) спокійний - напружений (Q4).

Опитувальник містить 187 питань, призначених для діагностування людей з освітою не нижче 8-9 класів, а також "шкалу брехні". Інтерпретацію отриманих результатів здійснюють на основі аналізу відповідей за факторами.

Для діагностування структури особистості за Айзенком існує стандартизований питальник, використання якого в близиюкових дослідженнях свідчить про важливий внесок генотипових факторів у мінливість екстраверсії - інтроверсії; генетична обумовленість нейротизму поки що переконливо не доведена, а вплив внутріпарних відносин на всі особистісні прояви значний.

Перший питальник Г.-Ю. Айзенка - "Моуделейський медичний питальник (МMQ)" - було створено у 1947 р. Він призначений для діагностування нейротизму і складається із 40 тверджень: "так" і "ні". Ці твердження було відібрано з відомих питальників з огляду на клінічні описи невротичних розладів. MMQ стандартизований на матеріалі обстеження двох груп: невротиків (1 тис. осіб) і здорових людей (1 тис. осіб).

Поиск по сайту: