Передумови вступу в ЄС та в НАТО

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

«Позиція Польщі в ЄС та НАТО»

Львів – 2013

План

Вступ

Передумови вступу в ЄС та в НАТО

Роль Польщі в ЄС та в НАТО

Основні переваги та недоліки членства Польщі в ЄС та НАТО

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Республіка Польща сьогодні є прикладом країни, де ефективні економічні та суспільно - політичні реформи призвели до потужного економічного зростання та політичної стабільності. Країна впоралася з проявами світової фінансово-економічної кризи, а її авторитет і політична вага в світі невпинно зростає. За останні 20 років вона зуміла здійснити багато перетворень, а зараз характеризується як одна з найбільш стабільних і передбачуваних в Європі. Більшість польських експертів такі успіхи пояснюють членством країни в Європейському Союзу і НАТО, що за важливістю прирівнюється до отримання Польщею незалежності в момент розвалу Російської імперії в 1917 році.

Передумови вступу в ЄС та в НАТО

Перший опозиційний уряд Т.Мазовецкого (вересень 1989 р.) розпочав прозахідний напрямок в зовнішній політиці Польщі. Це знайшло відображення в ряді нормативних документів, таких, як «Основи польської зовнішньої політики» і «Оборонна стратегія ПР». Згідно з даними документами пріоритетом польської зовнішньої політики повинно було стати забезпечення безпеки країни шляхом приєднання до відповідної міжнародної системи, що в 1990- х рр.. призвело до концентрації зовнішньо політичної активності на вступ країни до Північноатлантичного пакту (НАТО) та Європейського Союзу (ЄС). У згаданих документах в якості ведучих виділялися наступні напрямки: всебічне співробітництво з країнами Західної Європи, а також США і Канадою; участь у регіональній співпраці, особливо з найближчими сусідами - Чехією та Угорщиною; розвиток дружніх, заснованих на рівноправності і взаємній вигоді, відносин з східноєвропейськими сусідами - Росією, Україною та Литвою.

Пріоритетом польської зовнішньої політики було прагнення до зближення з Європейським співтовариством, а в більш далекій перспективі – участь у цій структурі на правах члена.

Польща встановила дипломатичні відносини з Європейським співтовариством в липні 1988 р. На наступний рік (19.09.1989 р.) відбулося підписання договору про торгівлю і торговельне та економічне співробітництво між Польщею і Європейським економічним співтовариством (ЄЕС). Цей договір ліг в основі подальших контактів і був вихідним пунктом для проведення в майбутньому переговорів про участь Польщі в Європейському співтоваристві.

Про намір Польщі вступити в ЄС повідомив прем’єр Т. Мазовецький у своєму виступі в Європейському парламенті в лютому 1990 р. Дещо пізніше, в червні 1991 р., міністр закордонних справ К. Скубішевскі у своєму експозе заявив у польському сеймі, що метою Польщі є вступ в майбутньому в Європейське співтовариство на правах члена. Із заявою про своє бажання почати переговори з питання про вступ до спільноти Польща виступила 19 травня 1990 р. Переговори почалися в грудні 1990 року, тривали 11 місяців і закінчилися підписанням Європейського Договору про Співдружність Польщі з Європейськими співтовариствами та країнами, які є їх членами (16.12. 1991 р.). Підписання Європейського Договору послужило початком політичного діалогу між Польщею та Співтовариством (а потім з Союзом Європи), а також поступової лібералізації торгівлі промисловими продуктами, закінченою встановленням зони вільної торгівлі.

Це призвело до розквіту торгівлі між Польщею та Європейським співтовариством і до розширення діалогу і політичного співробітництва, що в свою чергу сприяло подальшому зближенню між Польщею та Співтовариством. Європейський пакт набув чинності 1 лютого 1994 р., причому частина III пакту, що стосується торгівлі і проблем, пов’язаних з торгівлею, почала діяти з 1 березня 1992 р.

Однак, ключове значення для Польщі з точки зору її прагнення увійти до складу членів, мав саміт у Копенгагені (22 червня 1993), на якому Рада Європи встановив, що метою Європейського співтовариства є його розширення на країни Центральної і Східної Європи. Рада Європи сформулював політичні та економічні критерії, від дотримання яких залежить прийом до складу членів Європейського Союзу держав цього регіону. Серед цих критеріїв знаходяться такі, як стабільний державний устрій, що гарантує демократію та законність, дотримання прав людини та основних свобод, у тому числі прав національних меншин, що працює ринкова економіка, здатність країни справлятися з конкуренцією і ринковими силами всередині ЄС, здатність держави-кандидата виконувати членські зобов’язання, а також реальна здатність ЄС прийняти до своїх лав нових членів.

Черговим важливим етапом на шляху Польщі в ЄС була згода Європейської комісії (16 липня 1997 р.) на початок переговорів ЄС із шістьма країнами-кандидатами – Польщею, Чехією, Угорщиною, Словенією, Естонією та Кіпром. Рада Європи прийняла в грудні 1997 р. рішення про початок переговорів з 6 кандидатами, які почалися 31 березня 1998 року.

У 1999 р. ЄС прийняв рішення почати переговори про прийняття з черговими чотирма кандидатами – Словаччиною, Литвою, Латвією та Мальтою. Переговори про прийняття проводилися у двох етапах: спочатку аналізувався відповідність законодавства кандидата до законодавства ЄС (screening), а потім починалася фаза докладних переговорів по 30-ти тематичних розділах.

У цю фазу переговорів Польща увійшла 10 листопада 1998 року. Початок переговорів про прийняття було для всієї державної структури Польщі та її економіки серйозним викликом, насамперед у зв’язку з необхідністю приведення польського законодавства у відповідність з правовими актами Співтовариства – acquis communautaire.

13 грудня 2002 на засіданні Ради Європи в Копенгагені переговори Польщі про прийняття до ЄС були закінчені (одночасно з іншими державами-кандидатами). Логічним наслідком закінчення переговорів було підписання 16 квітня 2003 Афінської декларації. Після її ратифікації Польща і 9 інших держав 1 травня 2004 увійшли до складу членів Європейського союзу.

НАТО

Польща вступила в НАТО 12 березня 1999 р. разом з Чеською Республікою та Угорщиною. Приєднання Польщі до альянсу стало закономірним кроком в рамках тих змін, які відбулися в країні після 1989 р. - «перебудова», проведена Горбачовим, послабила вплив СРСР на Польщу. Це дозволило Варшаві приступити до формування самостійної політики щодо Радянського Союзу, а незабаром - і держав, що виникли на його уламках. Після розпаду СРСР і Варшавського Договору Польща почала шукати своє місце на політичний арені, і НАТО виявилося найбільш природною і бажаною структурою для цієї країни. Було сформульовано зовнішньополітичне завдання Польщі - інтеграція в структури західного світу.

Офіційні контакти між Польщею і НАТО були покладені міністром закордонних справ цієї країни Кшиштофом Ян Скубішевським, який 21 березня 1990 р. здійснив офіційний візит до штаб-квартири НАТО в Брюсселі. Літом того ж року посольство Польщі в Брюсселі встановило постійні робочі відносини з НАТО. Виведення російських військ з польської території у вересні 1993 року остаточно відкрило Польщі «двері на Захід».

Перші контакти Польщі й Альянсу стосувалися представлення польської політики безпеки. У листопаді 1992 р. у документах “Основи польської політики безпеки” та “Політика безпеки і оборонна політика Польщі” напрацьовані доктринальні основи польської політики у військово-політичній сфері. Позиція Польщі вже набула однозначності, й вона виступала за утворення євроатлантичної системи спільної безпеки в Європі шляхом розширення структур НАТО і Західноєвропейського оборонного союзу.

Поступове зближення Польщі з НАТО здійснювалося за допомогою організації «Рада Північноатлантичного співробітництва», перетворена в травні 1997 р. в «Раду Євроатлантичного партнерства», і програми «Партнерство заради миру». Заснування в грудні 1991 р. «Ради Північноатлантичного співробітництва» створило умови для налагодження систематичних контактів НАТО з Польщею та іншими країнами Центральної Європи. Новим партнерам, у тому числі і Польщі, були запропоновані політичні консультації у таких питаннях, як реалізація угод про контроль над озброєнням, а також співробітництво в галузі миротворчих операцій, економіки, інформаційних систем, військової промисловості, науки і техніки та ін.

Польща стала першою державою, яка у липні 1994 р. узгодила індивідуальну програму “Партнерства заради миру”. Контакти в рамках цієї програми включали політичні аспекти та військове співробітництво, яке було основним. Останнє було зосереджене в таких областях, як інтеграція і взаємодія систем командування і систем зв'язку; планування в питаннях оборони, оборонна інфраструктура, військова освіта та підготовка та ін.

Незважаючи на свої устремління на Захід, ситуація в Польщі в першій половині 90-х років була далека від вимог, які НАТО висувало до країн, що претендують на вступ до альянсу. Так, у поляків не було цивільного контролю армії, торгові підприємства продавали зброю країнам із сумнівною репутацією, реформа економіки не проводилася. Коли в листопаді 1995 року на президентських виборах у Польщі переміг колишній комуніст Александр Кваснєвський, Вашингтон засумнівався в подальших намірах Варшави, однак новий глава держави здивував США. Він заявив, що його соціалістична партія вимагає вступу в НАТО і хоче в обов'язковому порядку виконати всі необхідні для цього умови. Це дало політичний імпульс до прискорення проведення реформ і спрямувало їх на вирішення таких питань: управління оборонним сектором, спочатку як запровадження національного контролю, пізніше як встановлення демократичного цивільного контролю; пристосування до нових реалій безпеки при збереженні старих структур і концепцій; забезпечення сумісності з НАТО.

Перші діалоги про вступ країни в НАТО розпочалися на початку 1997 року (у процесі підготовки до першого після «холодної війни» розширенню альянсу). Вже в липні 1997 року глави держав і урядів альянсу змогли запросити Польщу на переговори про приєднання до Північноатлантичного союзу. Протокол про вступ було підписано в грудні 1997 року і ратифіковано усіма 16 країнами - членами НАТО. У березні 1999 року Польща приєдналася до Договору, ставши членом альянсу.

Досвід Польщі на шляху до членства в Євросоюзі та НАТО становить науковий інтерес для інших європейських держав – потенційних кандидатів на вступ до ЄС. Такий досвід може бути використано в майбутньому, зокрема й Україною.

Поиск по сайту: