Поняття спеціальних режимів господарювання

Спеціальний режим господарювання є інститутом господарського права, який включає в себе норми, що регулюють як організаційно- господарські, так і виробничо-господарські відносини.

Науковець О.Р. Зельдіна пропонує визначати спеціальний ре­жим господарювання як правовий режим, який встановлює особ­ливий порядок організації та здійснення господарської діяльності на певній території в певній галузі економіки, що відрізняється від загального режиму господарської діяльності, передбаченого зако­нодавством, вводиться державою з певною метою для забезпечення свідомого поєднання публічних та приватних інтересів через вста­новлення обмежень та/або заохочень для суб'єктів господарювання.

Л.В. Таран наголошує на тому, що спеціальний режим господа­рювання — це особливий порядок правового регулювання певних загальних відносин, який встановлюється до конкретного кола суб'єктів або суб'єктів сфери їхньої діяльності і який відрізняється від загального режиму або пільговою, або обмежувальною направле­ністю регулювання, обумовленого публічним інтересом, відображе­ного в усіх елементах його механізму, через гарантії, пільги, форми державної підтримки, обмеження, заборони і додаткові підстави юридичної відповідальності.

Юридична конструкція спеціального режиму господарюван­ня відрізняється множинністю ланок, специфікою взаємодії та взаємопов'язаності норм, які регулюють організаційно-господарські та виробничо-господарські відносини, різноманітністю горизонталь­них та вертикальних зв'язків.

В літературі пропонується класифікація спеціального режиму господарювання залежно від обраних законодавцем правових за­собів за видами: обмежувальний, заохочувально-обмежувальний, заохочувальний.

Обмежувальний спеціальний режим господарювання — це такий режим, при якому законодавець за допомогою встановлення обмежень у процесі здійснення господарської діяльності досягає пев­ної мети щодо охорони територій, об'єктів тощо. Цей вид включає такі режими: державного кордону, надзвичайного та воєнного стану, виключної (морської) економічної зони, господарська діяльність у Збройних Силах України. Наприклад, господарське забезпечення Збройних Сил України, яке регулюється за допомогою юридичної конструкції, що встановлює обмеження при організації та здій­сненні господарських операцій військовими частинами, дозволяє збалансувати публічні та приватні інтереси.

Заохочувально-обмежувальний спеціальний режим господа­рювання включає спеціальні режими, в умовах яких поєднуються певні обмеження у процесі здійснення господарської діяльності, та пільги для досягнення необхідних цілей. До цього виду можна від­нести такі режими, як концесія, санітарно-захисні та інші особливо охоронні території. Головним у другому виді є концесія. Концесія — це складна юридична конструкція, яка відрізняється поєднанням заохочень та обмежень, що спрямована на залучення інвестицій для будівництва і/або експлуатації об'єктів права державної і/або комунальної власності.

Заохочувальний спеціальний режим господарювання вклю­чає підвиди спеціального режиму господарювання, введення яких пов'язане з необхідністю вирішення соціально-економічних про­блем, залученню інвестицій на певну територію держави, у певну галузь економіки, створення нових робочих місць через надання різного роду заохочень для суб'єктів господарювання. До цього виду належать спеціальні економічні зони, території пріоритетного роз­витку, єврорегіони, зони вільної торгівлі та господарська діяльність в окремих галузях народного господарства. Головним у третьому виді є спеціальний режим інвестиційної діяльності. Спеціальний режим інвестиційної діяльності — це юридична конструкція за­лучення інвестицій в економіку депресивних регіонів України, яка застосовується законодавцем на територіях пріоритетного розвитку і передбачає заходи заохочення для суб'єктів господарювання, які виконують спеціальні вимоги законодавця, що забезпечує поєднан­ня публічних та приватних інтересів.

Пільговий правовий режим господарювання реалізується в різно­манітних організаційно-правових формах, серед яких відзначають вільні економічні зони (ст. 401 ГК), окремі галузі народного господар­ства (ст. 414 ГК), території пріоритетного розвитку (ст. 415 ГК) та ін.

Говорячи про спеціальні режими господарювання, слід, на­самперед, відрізняти територіальну ознаку відповідного регу­лювання, яка передбачає розповсюдження такого режиму на всіх суб'єктів господарювання, що діють на відповідній території, від організаційно-суб'єктної ознаки регулювання, яка передбачає введення особливого режиму для суб'єктів певної організаційно- правової форми або господарювання.

Хоча в літературі, яка присвячена спеціальним режимам гос­подарювання, об'єднуються ці дві ознаки, у власному розумінні цього слова спеціальний режим господарювання слід пов'язати лише з територіальною ознакою, розповсюджуючи на нього поло­ження про вільні економічні зони, зони пріоритетного розвитку, виключні морські економічні зони, охоронні зони, зони стихій­ного лиха та прикордонної території, надзвичайної екологічної ситуації тощо.

Що ж до організаційно-суб'єктної ознаки, то вона стосується введення спеціальних норм стосовно окремих суб'єктів господарю­вання залежно від виду діяльності, яку здійснює така особа. Якщо розглядати в такому напрямку спеціальний режим господарювання, то він є занадто невизначеним, оскільки до нього слід віднести ді­яльність у банківській сфері, у сфері страхування, у сфері транспорт­ної діяльності, капітального будівництва, зберігання, сільського господарства тощо, тобто у всіх галузях народного господарства, що співпадає у значній мірі з обсягом всієї особливої частини гос­подарського права.

У зв'язку з цим слід погодитися з позицією деяких авторів, на­приклад Н.О. Саніахметовою, яка розглядає концесійну діяльність і договірні відносини щодо розподілу продукції в розділі особливої частини господарського права про інвестиційну діяльність, а не в розділі про спеціальні режими господарювання.

Поиск по сайту: