Політико-територіальні утворення

У світі існують різноманітні політико-територіальні утворення, які склалися історично і відображають особливості історико-географічного розвитку суспільства загалом та в конкретних регіонах і на територіях земної кулі.

Політико-територіальне утворення – одиниця політико-географічного простору з певними об’єктивно існуючими та взаємопов’язаними елементами політичної сфери (кордонами, органами влади і т.д.), які функціонують у межах визначеної території.

На політичній карті існує чотири типи політико-територіальних утворень: держави, залежні території, спірні території, територія Антарктиди.

Держави.

Головною ознакою держави є наявність суверенітету.

Державний суверенітет – незалежність держави, що полягає в її праві на власний розсуд вирішувати свої внутрішні й зовнішні справи без втручання в них будь-якої іншої держави.

Суверенітет – це повнота законодавчої, виконавчої та судової влади держави на її території. Він завжди є повним і винятковим.

Головні ознаки держави:

- наявність особливої системи органів і установ, які разом утворюють механізм держави;

- наявність права, тобто обов’язкових правил поведінки, встановлених і санкціонованих державою;

- наявність визначеної території, в межах якої діє державна влада.

Залежні території часто називають колоніями.

Колонія – країна або територія, що перебуває під владою іноземної держави (метрополії), не має політичної, економічної самостійності; управління нею здійснюється на підставі спеціального режиму.

Найбільша кількість володінь належить таким країнам:

Франція:

1. Острів Амстердам (Індійський океан)

2. Острів Гваделупа – „заморський департамент” (Карибське море)

3. Острови Глор’єз (Індійський океан)

4. Острів Європа (Індійський океан)

5. Острів Кергелен (Індійський океан)

6. Острів Кліппертон (Тихий океан)

7. Острови Крозе (Індійський океан)

8. Острови Маоре (Майотта) – „особливе територіальне утворення” (Індійський океан)

9. Острів Мартініка – „заморський департамент” (Карибське море)

10. Нова Каледонія (Тихий океан)

11. Реюньйон – „заморський департамент” (Індійський океан)

12. Острів Сен-Поль (Індійський океан)

13. Острів Сен-Мартен (володіє ним разом з Нідерландами)

14. Острови Сен-П’єр і Мікелон (Атлантичний океан)

15. Острів Тромлен (Індійський океан)

16. Острів Уолліс і Футуна (Тихий океан)

17. Французька Гвіана – „заморський департамент” (Південна Америка)

18. Французька Полінезія: острови Товариства, Туамоту, Маркізькі, Тубуаї, Бас та інші (Тихий океан).

Велика Британія:

1. Архіпелаг Лагос (Індійський океан)

2. Бермудські острови (Атлантичний океан)

3. Віргінські острови (Карибське море)

4. Гібралтар (спірна територія з Іспанією)

5. Кайманові острови (Карибське море)

6. Острів Ангілья (Карибське море)

7. Острів Вознесіння (Атлантичний океан)

8. Острів Гоф (Атлантичний океан)

9. Острів Монтсеррат (Карибське море)

10. Острів Піт керн (Тихий океан)

11. Острів Святої Єлени (Атлантичний океан)

12. Острови Теркс і Кайкос (Карибське море)

13. Острови Трістан-да-Кунья (Атлантичний океан)

14. Фолклендські (Мальвінські) Острови (спірна територія Великої Британії й Аргентини)

США:

1. Атол Уейк (центральна частина Тихого океану)

2. Віргінські острови (Карибське море)

3. Військові бази на островах Джонстон і Сенд, незаселені острови Пальміра, Джарвіс, Кінгмен-Риф, Хоуленд і Бейкер (Тихий океан)

4. Східне Самоа (Тихий океан)

5. Маріанські острови (Тихий океан)

6. Острів Гуам (у групі Маріанських Островів)

7. Острів Мідей (Тихий океан)

8. Острів Мона (Тихий океан)

9. Пуерто-Рико (з 1952 р. Має статус держави, „вільно приєднаної” до США, з правами самоврядування)

Австралія:

1. Кокосові (Кіплінг) Острови – „вільна асоціація” з Австралією (Індійський океан)

2. Острів Норфолк (Тихий океан)

3. Острів Різдва (Індійський океан)

Нідерланди:

1. Антильські (Нідерландські) Острови (Карибське море)

2. Острів Аруба (Карибське море)

Форма колоніальної залежності буває різною. Відповідно залежні території можуть мати певний статус.

Заморські території формально мають ті самі органи влади, що й одиниці адміністративного поділу метрополії:

- у Франції – це заморські департаменти (Французька Гвіана, Гваделупа, Мартініка, Реюньйон) та заморські території (Французька Полінезія, Нова Каледонія, Уолліс та Футуна, Французькі Південні та Антарктичні землі);

- у Нідерландах – Антильські (Нідерландські) Острови, які мають статус „автономної частини Королівства Нідерландів” та о. Аруба зі статусом адміністративної території Королівства Нідерландів з внутрішнім самоврядуванням;

- у США – Пуерто-Рико зі статусом „вільно приєднаної” до США держави;

- у Данії – Ґренландія та Фарерські острови зі статусом самоврядної частини Данії.

Протекторати – це форма колоніальної залежності, що встановлюється нерівноправним договором, за яким держава протектор здійснює зовнішні відносини й вирішує інші найважливіші питання політики протекторату. Формально в Європі протекторатами є: Монако (протектор – Франція), Сан-Марино (протектор – Італія), Ліхтенштейн (протектор – Швейцарія).

Підопічні території – це залежні території, які керуються створеною після Другої світової війни системою міжнародної опіки за дорученням і від імені ООН. Ці території створювались з метою покращення умов розвитку слаборозвинених країн з допомогою високорозвинених. Нині їх в світі не існує: більшість стали незалежними, а Маріанські Острови та деякі інші території отримали статус колоній.

Домініон – це самоврядна частина у складі Британської імперії, які визнали главою англійського короля (королеву): Канада, Австралія, Нова Зеландія та інші країни – колишні колонії Великобританії. Зараз термін „домініон” вилучено з ужитку, а країни ввійшли до складу Британської співдружності.

Спірні території – це території, на які претендують дві або більше держав. У світі існує до 300 ділянок і територій, які є предметами суперечок, а в 100 з них наявна гостра конфліктна ситуація. Головними причинами таких ситуацій є: несправедливі договори про кордони або незадоволеність ними країн; поділ території, на якій мешкає один народ або одна етнічна група; складність встановлення кордонів по природних об’єктах.

Основні спірні території об’єднують у такі групи:

1) території, які ООН визнає юридично і вимагає надання їм незалежності:

- Палестина (частина території окупована Ізраїлем);

- Західна Сахара (окупована Марокко);

2) території, які існують фактично, але не визнаються ООН:

- Тайвань (Китай вважає цю країну невід’ємною своєю частиною і вимагає возз’єднання);

- о. Майотта (Маоре) (залежить від Франції і знаходиться в архіпелазі Коморських Островів, ООН визнає право Союзу Коморських Островів на цей острів);

- міста Сеута і Мелілья (володіння Іспанії на півночі Марокко, які ця країна вимагає повернути до складу своєї державної території);

3) фактично спірні території:

- Фолклендські (Мальвінські) Острови – предмет суперечки між Великою Британією Аргентиною, що у 1982 р. спричинила військовий конфлікт, перемогу в якому одержала Велика Британія, але Аргентина й досі не визнає існуючого статусу островів і вимагає їх возз’єднання зі своєю державною територією;

- штат Джемму і Кашмір – спірна територія між Індією та Пакистаном, яка вже понад півстоліття є „гарячою точкою” Азії;

- територія площею 508 кв. км на лівому (іранському) березі річки Шатт-ель-Араб (течія Тигру і Євфрату після злиття), в гирлі якої Ірак побудував нафтопереробний порт Фао, спричинила восьмирічну ірано-іракську війну за володіння цією зоною;

- прикордонні спірні території в басейні Амазонки між Еквадором і Перу. В 1941-1942 рр. внаслідок війни з Еквадором Перу закріпила за собою більшу частину цих територій.

Наявність спірних територій на планеті часто зумовлює виникнення осередків міжнародної напруженості, так званих „гарячих точок”, що зумовлює нестабільність політичної карти.

Антарктида і територія на південь від паралелі 50-oї південної широти. Існуючим договором про Антарктиду від 01.12.1959 р. Антарктиду й Антарктику оголошено територіями, які не належать жодній державі й можуть використовуватися тільки в цілях миру і науки.

Поиск по сайту: