Періоди формування політичної карти світу

Давній період

Давній період – від епохи виникнення перших форм держави до Vст. н.е. – охоплює епоху рабовласницького ладу. У цей період відбувається розвиток продуктивних сил: розширюється видобування корисних копалин, починається будівництво вітрильних суден, іригаційних систем тощо. Швидко збільшується кількість населення Землі, яка на початку нашої ери досягла 250-300 млн. осіб. Водночас розширюється життєвий простір, відбуваються важливі географічні відкриття регіонального значення.

Виникають міста – спершу як центри зосередження ремісницького виробництва, а потім і торгівлі, яка особливо швидко розвивалася в Середземномор’ї, Південній і Південно-Східній Азії. З містами пов’язаний також розвиток науки, мистецтва, архітектури. Вважають, що в періоди розквіту Рима та Константинополя в них мешкало 500-700 тис. жителів.

Розвиток продуктивних сил і товарного господарства зумовив появу надлишкового продукту, приватної власності, розподіл суспільства на класи й утворення держав. Перші держави виникли в найдавніших землеробських осередках. Населеність багатьох тогочасних держав була значною: населення Римської імперії становило понад 50 млн. осіб, Індії та Китаю – приблизно по 45-50 млн.

Разом з першими державами виникли і дві основні форми державного ладу: монархія і республіка. Головним способом поділу територій у цей період були війни

Середньовічний період

Середньовічний період (V– XV століття) – це епоха феодалізму. Для неї характерний подальший поступовий розвиток продуктивних сил. Утворився внутрішній ринок держав, долалася відокремленість господарств і районів. Головною галуззю економіки в усіх країнах стало сільське господарство, розвивалися городництво, садівництво, виноградарство.

Чисельність населення в цей період через значну смертність зростала досить повільно і до 1500 р. досягла 400-500 млн. осіб, з яких 60-70% припало на Азію. В Європі й Азії виникли міста як центри ремесла, торгівлі, освіти, політичного життя.

На першому етапі розвитку феодалізму за повного переважання натурального господарства і низького рівня поділу праці політична карта була вкрай роздрібненою і нестійкою (через безперервні війни). Проте внаслідок зміцнення внутрішнього ринку, посилення етнічної консолідації виникли і великі централізовані держави (Франція, Англія, Іспанія, Київська Русь, Китай). Майже єдиною формою державного правління протягом усієї феодальної епохи залишалася монархія, переважно абсолютна.

Для епохи феодалізму характерна роз’єднаність світового простору, який складався з декількох значних частин, не пов’язаних або мало пов’язаних між собою. Головним географічним чинником, що перешкоджав розширенню господарських і культурних зв’язків, був океан. Саме цим пояснюється ізольований упродовж тисячоліть розвиток Америки, яка до приходу європейців взагалі не знала феодалізму.

Новий період

Новий період (кінець XVст. – завершення Першої світової війни в ХХ ст.) – це епоха зародження, зростання й встановлення капіталістичних відносин. Технічний прогрес охопив усі галузі промисловості, нові поштовхи для розвитку одержали торгівля і транспорт. Відбулося зміцнення внутрішніх ринків, культура знайшла своє вираження в ідеології Відродження, русі Реформації, у швидкому розвитку природних наук, у тому числі географії. Прискорився процес формування націй.

Зародження капіталізму зумовили зміни у розміщенні населення. Зросла кількість міст, збільшилась їхня людність. Зубожіння селян і ремісників сприяло масовим міграціям населення.

Великі географічні відкриття значно вплинули на формування політичної карти світу і всього світового господарства. Головні наслідки цих відкриттів:

1) виникнення трьох перших колоніальних імперій: Іспанської (в Америці), Португальської та Голландської (в Азії);

2) початок європейських колоніальних загарбань;

3) виникнення світової торгівлі, що сприяло утворенню світового ринку.

За короткий період в орбіту міжнародних зв’язків були залучені всі країни світу. Але ці зв’язки були однобічними: з колоній в Європу вивозили дорогоцінні метали, прянощі, перли, цукор, чай, опіум, а також рабів. Великими портами Європи стали Лісабон і Севілья, а згодом Антверпен і Амстердам.

Період промислових переворотів (середина XVIIст. – кінець XIX ст.) ознаменувався буржуазними революціями, найзначнішою з яких була Велика французька революція. У цей час абсолютні монархії поступилися місцем республікам (Франція) або конституційним монархіям (Англія).

Швидко зростала чисельність населення світу, що призвело до збільшення його концентрації в містах. Виникли масові міжконтинентальні міграції, переважно з Європи в Америку, формуються нові нації.

Протягом усього періоду зберігалося промислове, торгове, фінансове і військове домінування Англії. Лондон став найбільшим містом, портом, банківським центром світу. Найбільший вплив на політичну карту світу мало формування Британської колоніальної системи. Водночас Іспанія втратила майже всі свої володіння в Латинській Америці.

Основна ознака економічних відносин у період розвитку капіталізму – інтернаціоналізація господарського життя і поглиблення міжнародного географічного поділу праці. Розвиток політичної й економічної карти світу зумовив появу таких напрямів у географії, як країнознавство, камеральна статистика (описове державознавство), комерційна географія, з’являються перші концепції розміщення виробництва тощо.

Завершальна стадія періоду вирізнялася бурхливим розвитком нових галузей – електроенергетики, добування нафти, машинобудування, хімічної промисловості. Важка промисловість почала переважати над легкою. Водночас посилилася концентрація виробництва і капіталу, що зумовило появу монополій. При цьому виробнича концентрація супроводжувалася територіальною, з’явилися значні промислові райони і центри, зародилися перші промислово-міські агломерації.

Істотні зміни спостерігалися на транспорті, особливо внаслідок винаходу двигуна внутрішнього згоряння. Інтенсивно будувалися залізниці, які сполучали внутрішні частини континентів; у Росії, США, Канаді побудовано перші трансконтинентальні магістралі. На морському транспорті вітрильний флот змінився на паровий, були споруджені Суецький і Панамський канали.

У політичному житті відбувався новий територіальний перерозподіл світу, насамперед в Африці й Океанії. Він призвів до нового значного розширення Британської імперії, територія якої значно зросла. У багато разів збільшилась площа колоній Франції. Утворилися нові колоніальні імперії – Італія, Німеччина, Бельгія, США, Японія. Політична стабільність у цей період була недовгою. Відбувалася постійна боротьба за перерозподіл уже поділеного світу, що призвело до нових загарбницьких війн, а потім і до глобальної події початку ХХ століття – Першої світової війни 1914-1918 рр.

У процесі колоніальних загарбань змінилася і форма залежності. Якщо спершу переважали пряма анексія територій і перетворення їх на колонії, то на завершальній стадії заявили про себе гнучкіші форми колоніальної залежності (наприклад, протекторати).

Особливо швидко зросло виробництво: в Європі – ремісницького сукна, металовиробів, зброї; в Азії – бавовняних і шовкових тканин, парчі, килимів, паперу, порцеляни. Як рухому силу почали широко використовувати вітер і падаючу воду. Значних успіхів досягло мореплавство.

Новітній період поділяється на три етапи:

1. Перший етап

2. Другий етап

3. Третій етап

Перший етап (1918-1945) Новітнього періоду почався з утворення першої соціалістичної держави – РРФСР, згодом СРСР – і помітних територіальних змін на політичній і економічній картах. Його характеризують такі загальні риси розвитку продуктивних сил: стрімке зростання нових галузей промисловості (електроенергетики, нафтової промисловості, виплавки алюмінію, автомобілебудування, виробництва пластмас), а також транспорту (автомобільного повітряного, трубопровідного) і зв’язку (радіо), інтенсифікація сільського господарства. Прискорилися процеси збільшення чисельності населення (до початку Другої світової війни його кількість досягла 2,2 млрд. осіб), урбанізації, формування націй.

Відбулися зміни і на політичній карті світу. Після поразки у Першій світовій війні на основі Версальської системи мирних угод Німеччина позбавилася частини своєї території в Європі та всіх колоній. Утворилися нові суверенні держави: Польща, Фінляндія. Австро-Угорська монархія розпалася на дві самостійні держави. Припинила існування Османська імперія, втративши всі свої володіння. Німецькі й османські колонії як мандатні території Ліги Націй дісталися державам-переможницям, переважно Англії і Франції.

Основні події 30-х років – встановлення фашистської диктатури в Німеччині 1933 р. і подальший поділ сфер впливу в Європі між СРСР і Німеччиною в результаті Другої світової війни.

Другий етап (після Другої світової війни до початку 90-х років) Новітнього періоду характеризується бурхливим зростанням продуктивних сил, подальшим розвитком світового політичного процесу. В цей час значними темпами відбувається науково-технічна революція (НТР), яка зумовила якісні перетворення продуктивних сил, різко посилила інтернаціоналізацію господарства. Істотні зміни у населенні світу пов’язані з прискореним зростанням його чисельності, що отримало назву „демографічний вибух”, значним поширенням урбанізації, змінами в структурі зайнятості, розвитком етнічних процесів.

Зазнала змін і політична карта світу. Розгром фашизму в 1945 р. і перемога соціалістичних революцій у багатьох країнах перетворили соціалізм на світову систему: утворився соціалістичний табір в Європі (Польща, НДР, Болгарія, Угорщина, Чехословаччина, Югославія, Румунія, Албанія), потім в Азії (Китай, Монголія, В’єтнам, КНДР, Лаос) і Кубі.

У жовтні 1945 р. у Сан-Франциско 51 державою світу засновано Організацію Об’єднаних Націй (ООН). У 1949 р. створено Раду Економічної Взаємодопомоги, яка об’єднала всі тогочасні соціалістичні країни. У відповідь капіталістичні держави повідомили про створення Європейського Економічного Співтовариства (1957 р.). У вересні 1949 р. укладено договір про утворення двох країн на території повоєнної Німеччини: НДР (із столицею в Берліні) та ФРН (в Бонні).

Особливості 50-70-х років зумовлені розпадом колоніальної системи. У 1947 р. сформувалася Британська Співдружність, яку очолювала Велика Британія; запроваджена система опіки ООН.

З 60-х років розпочався національно-визвольний рух народів Африки. У 1960 році, який вважають „роком Африки”, тут отримали незалежність 17 колоній.

У 60-70 роки процес деколонізації торкнувся Латинської Америки й Океанії. Внаслідок цього на місці колишніх колоній постало понад 100 нових держав.

Третій етап розпочався на початку 90-х років ХХ століття. Зміни на політичній карті світу, що істотно вплинули на соціально-економічне і суспільно-політичне світове співтовариства, відбувалися майже на всіх континентах:

- березень 1990 р. – отримала незалежність Намібія;

- травень 1990 р. – об’єднання Народної Демократичної Республіки Ємен (НДРЄ) зі столицею в Адені та Єменської Арабської Республіки зі столицею в Сані в Єменську Арабську Республіку (столиця – Сана);

- 3 жовтня 1990 р. – об’єднання ФРН і НДР в єдину державу – Федеративну Республіку Німеччина (столиця – Берлін);

- 1991 р. – припинення діяльності Організації Варшавського (ОВД) і Ради Економічної Взаємодопомоги (РЕВ);

- вересень 1991 р. – одержання незалежності Литвою, Латвією й Естонією, відокремлення від Югославії колишніх її союзних республік: Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговини та Македонії;

- осінь 1991 р. – одержання суверенітету Федеративними Штатами Мікронезії (колишні Каролінські Острови), Республікою Маршаллові Острови, Палау;

- грудень 1991 р. – розпад СРСР і СФРЮ;

- початок 1992 р. – утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД);

- квітень 1992 р. – утворення Союзною Республіки Югославія у складі Сербії й Чорногорії;

- 1 січня 1993 р. – мирний розпад за підписаною угодою Чехословаччини на Чехію і Словаччину;

- 24 травня 1993 р. – одержання незалежності Еритреєю;

- листопад 1993 р. – декларування автономії Палестини;

- осінь 1993 р. – проголошення королівства Камбоджа;

- 1995 р. – перенесення столиці Нігерії з м. Лагос до м. Абуджа;

- 1996 р. – перенесення столиці Танзанії з м. Дар-ес-Салам до м. Додома;

- січень 1997 р. – перенесення столиці Казахстану з м. Алмати до м. Астана;

- 1997 р. – перейменування африканської держави Заїр у Демократичну Республіку Конго;

- 1 липня 1997 р. – перехід під суверенітет Китаю Сянгану (Гонконг), а 20 грудня 1999 р. – Аоминю (Макао);

- 20 травня 2002 р. – отримав незалежність Східний Тімор (Тімор Лешті);

- 21 травня 2006 р. 55,4% громадян, що мали право голосу, у Чорногорії проголосували за вихід країни із Союзу Сербії та Чорногорії, а 3 червня 2006 р. була проголошена незалежність Республіки Чорногорія. У 2007 році після тривалої напруженості Косово вийшло зі складу Сербії й отримало незалежність.

Сьогодні в світі налічується близько 250 політико-територіальних утворень:

- 193 суверенні держави, з них 192 – члени ООН (до ООН не входить лише Ватикан, який має статус спостерігача);

- до 50 територій з різним статусом (колонії, заморські департаменти, спірні території, протекторати тощо).

Поиск по сайту: