Економічна інтеграція, зовнішньоекономічна діяльність та зони спільного підприємництва

Економічна інтеграція – це об’єктивний процес розвитку глибоких, етичних взаємозв’язків та поділу праці між національними господарствами, створення міжнародних господарських комплексів в межах держави. Економічна інтеграція характеризується планомірною трансформацією структури окремих країн, спільним використанням науково-дослідного потенціалу, створенням і удосконаленням міжнародної співпраці, активізацією ролі внутрішньої економічної політики для поглиблення ефективності господарських зв’язків з іншими країнами:

регіональні економічні спілки (Європейський Союз);

загальносвітові об’єднання. Їх метою є надання кредитів урядам країн, що розвиваються на особливо пільгових умовах. Мінімальний пороговий доход < 480 дол. На душу населення в рік;

торгово-виробничі об’єднання (країни експортери нафти), всесвітня продовольча рада;

світові фондові об’єднання.

Мета – координація господарської та зовнішньополітичної діяльності, створення сприятливих умов для процесів інтеграції, як традиції, яка визначається світовим поділом праці.

Існують наступні форми зовнішньоекономічної діяльності:

3.1. Міжнародна торгівля – це оборот товарів, який забезпечує рух товарних мас зі сфери виробництва у сферу споживання.

3.2. Кредитування та інвестування. Кредитування – це надання кредиту у грошовій або товарній формі з виплатою процентів.

Інвестиції – це капіталовкладення. Іноземні інвестиції – це довгострокові вкладення капіталу закордонними власниками у галузі народного господарства.

3.3. Науково-технічна співпраця може бути наступних видів:

експорт продукції, яка є науковомісткою;

кооперація країн у створенні нової техніки, технології;

спорудження заводів “під ключ” та модернізація об’єктів;

використання лізингу, обмін передовим досвідом;

технічна допомога та науково-технічна співпраця;

3.4. Спільне підприємство. Сюди відноситься створення підприємств зі змішаним капіталом з самих різноманітних галузей народного господарства.

3.5. Експорт та імпорт послуг, куди відноситься міжнародний та транзитний транспорт, іноземний туризм, послуги банків, страхових компаній, охорони здоров’я, навчання і т. д.

Інжиніринг – це торгівля інженерно-консультаційними послугами. Туризм є рекреаційний, науковий та діловий.

За економічним потенціалом Україна входить до першої шістки, але частка України у міжнародному територіальному поділі праці та світовій торгівлі не надто висока. Таке протирічне положення посилюється низкою природних, демографічних, історичних, економічних, геополітичних причин.

Україна не в змозі себе забезпечити мінеральними ресурсами, хоча і має значний природно-ресурсний потенціал. Україна використовує трудові ресурси і має потенційно великий ринок збуту споживчих товарів. Україна протягом століть захоплювалася тими чи іншими державами. Економіко-географічне положення України є досить вигідним для участі в міжнародному територіальному поділі праці. Основними показниками зовнішньої торгівлі є обсяг товарообігу, структура експорту та імпорту, сальдо зовнішньоторговельного балансу, географія торгівлі. Структура товарообігу обумовлюється економічним потенціалом країни.

Зовнішньоекономічна політика – це система заходів уряду, яка направлена на зміцнення позицій країни у світовій економіці, в міжнародних економічних стосунках.

Зони спільного підприємництва відділяються за допомогою митного режиму від основної території країни і функціонували за рахунок безмитного ввезення товарів. Наприклад, морські порти, залізничні вузли, аеропорти. Їм передувало створення “вільних портів”, де могли б безмитно зберігатись товари, які привезені в зону для надання продажу. Зони спільного підприємництва створюються з метою забезпечення певної зайнятості робочої сили, залучення інвестицій, організації в економічних зонах виробництв, які орієнтуються на експорт, подолання відсталості розвитку регіонів, використання власних сировинних та трудових ресурсів для виробництва експортної продукції.

Всього у світі є 23 види ЗСП, основні з них наступні:

безмитні багатопрофільні зони, розташовані на перехрестях внутрішніх систем;

експортні промислові зони, що орієнтуються на зовнішню торгівлю;

зони економічного та науково-технічного розвитку, тобто “технополіси”;

зони страхових та банківських послух, які характерні для певних країн;

імпорто-промислові зони і зони по заміщенні імпорту, які забезпечують одну сторону сучасними товарами, а місцеві підприємства – передовою технологією;

складські (консигнаційні) зони, які формуються у районах міжнародних морських перевезень і авіатранспортів;

зони вільної торгівлі, де немає мита на ввезення та вивезення товарів для їхнього продажу.

Поиск по сайту: