Елементи художності та літературні прийоми в мові оратора

Основним матеріалом оратора є не звук, а слово. Грамотна, чиста мова одразу створює враження освіченості, інтелігентності. Оратор як носій культури мусить спиратися передусім на літературну мову, нормовану правилами граматики.

Найпоширеніші мовні помилки, яких слід уникати ораторові:

1. Невірний наголос. Іноді від наголосу може залежати і семантика (значення) слова.

2. Неправильна вимова окремих звуків.

3. Неправильне вживання слів за семантикою (значенням). Оскільки основною одиницею мови є слово, то лексику з цього погляду можна поділити на два типи: 1) слова з прямим значенням (так звана автологічна лексика); 2) слова з переносним значенням (так звані тропи). Основу всякого тексту складають слова з прямим, автологічним значенням. Проте існує велика група слів, що, маючи пряме, автологічне значення, водночас виходить за рамки літературної норми. Це − просторіччя, канцеляризми, діалектизми, жаргонізми, неологізми, архаїзми, варваризми, солецизми.

4. Невміння розрізняти окремі морфеми у слові (наприклад, префікси).

5. Вживання дієслова-зв’язки «буде» (майбутній час) в контексті теперішнього часу.

6. Вживання зв’язки «це» перед словами «який», «котрий», «коли», «де».

7. Тавтологія − повторення однокорінних слів.

8. Використання плеоназмів (слів одного значення).

9. Слова-паразити: ну, скажімо, зрозуміло і тощо.

10. Невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази).

У промовах оратори можуть використовувати таку тропи: епітети, порівняння, метафори, уособлення, персоніфікації і т. ін.

Троп − від грец. − зворот − вживання слова чи виразу в переносному, образному значенні.

Тропи поділяють на два розряди: прості (епітет та порівняння) і складні (усі інші):

Порівняння − зіставлення одного предмета з іншим на основі їх спільної ознаки; своєрідний живопис словом, спрямований на те, щоб розбудити уяву слухача (читача).

Епітет – від грец. «додаток». Епітет образно визначає річ, людину чи дію, підкреслюючи найхарактернішу чи вражаючу якість.

Метафора – від грец. − перенесення − перенесення значення (ознаки) слова за принципом подібності на ін. Метафора за своєю суттю є скороченим порівнянням, в якому пропущено сам об’єкт порівняння.

Уособлення – надання неживим речам або нелюдському життю людських рис.

Персоніфікація – інколи ці обидва тропи (уособлення та персоніфікацію) об’єднують терміном прозопопея − від лат. persona (особа) + асеrе (робити). Дуже близький до уособлення прийом, тільки тут абстрактне явище набуває рис живої особи.

Алегорія – від грец. − іносказання − зображення абстрактного поняття чи явища через конкретний образ.

Символ -від грец. − умовний знак − це багатозначна метафора. Головною відмінністю символу від алегорії є те, що кожна людина може розшифрувати символ по-своєму, він − багатозначний.

Метонімія -від грец. − перейменування − перенесення назви з одного предмета на інший за умови суміжності значень. Деякі види метонімії настільки поширені, що визначаються окремо, як, наприклад, синекдоха.

Синекдоха -від грец. − співвідношення − різновид метонімії, перенесення значення з одного слова на інше на основі кількісних відношень: частина замість цілого, ціле замість частини, однина замість множини, множина замість однини.

Гіпербола -від грец. − перебільшення − художнє перебільшення, укрупнення.

Літота -від грец. − простота − художнє зменшування. Літота − протилежний до гіперболи троп, але вони дуже тісно пов’язані, тому що певною мірою можна сказати, що літота − теж гіпербола (перебільшення певної ознаки).

Риторичні звертання. Риторичні звертання виражають емоційне ставлення оратора до об’єкта, його промови, причому оратори часто звертаються не тільки до людей, але й до неживих предметів або абстрактних понять.

Риторичні питання. Питання, відповідь на які вже закладено в самому питанні, і відповідь на них не потрібна. Риторичне питання може завершувати опис якоїсь ситуації чи, навпаки, передувати цьому опису.

Антитеза – від грец. − протиставлення − протиставлення антагоністичних (чи ситуаційно антагоністичних) явищ.

Іронія – від грец. − прихована насмішка. Фігура, з допомогою якої авторові легко натякнути на своє відношення до об’єкта, дати зрозуміти аудиторії, що він критично ставиться до зображуваної ним людини чи явища, хоча прямо цього не висловлює.

Каламбур – від франц. calembour (гра слів) − це гра омонімією слова, яка має відтінок комізму.

Парадокс – від грец. − дивний, неочікуваний. Парадокс − це неочікуване судження, висновок, що різко розходяться із загальноприйнятою думкою чи з логікою попереднього тексту.

Питання до заліку:

1. Окреслити основні етапи історії політичної риторики.

2. Визначити основні риторичні традиції політичного дискурсу.

3. Визначити статус політичної риторики в епоху стародавності.

4. Визначити статус сучасної політичної риторики та її зв’язки з іншими науками.

5. Правила для слухача. Правила для промовця.

6. Закони управління мисленнєво-мовленнєвою політичною діяльністю.

7. Специфіка комунікативних якостей політичного мовлення.

8. Лінгвістика політичного «тексту».

9. Специфіка публічного політичного мовлення у риторичному аспекті.

10. Специфіка теоретичної та практичної політичної риторики.

11. Організаційний аспект політичної мисленнєво-мовленнєвої діяльності.

12. Концептуальний закон як базовий закон політичної риторики.

13. Закон моделювання аудиторії.

14. Стратегічний закон.

15. Тактичний закон.

16. Мовленнєвий закон.

17. Поняття про політичну суперечку. Види суперечок.

18. Поняття про політичну аргументацію. Структура аргументації.

19. Форма аргументації. Види аргументації.

20. Техніка аналізу політичної аргументації. Види політичної критики.

21. Правила і помилки щодо тези, аргументів, форми.

22. Прийоми мовного маніпулювання.

23. Софізми в політичних суперечках.

24. Тактичні прийоми маніпулювання в політичних суперечках.

25. Психологічні прийоми маніпулювання в політичних суперечках.

26. Невербальні прийоми маніпулювання в політичних суперечках.

Поиск по сайту: