Якими були ці інтереси і як вони відповідали тодішній геополітичній ситуації у Східній Європі ?

Агресивність Орди щодо Русі й Литви змінює співвідношення войовничих і мирних засад литовських акцій на Півдні на користь останніх, робить їх більш зваженими. Посилюється прагнення відрізаної від Балтики Литви не просто розширитися, а й здобути опору на півдні для протидії нашестю німецьких орденів, який А.Тойнбі кваліфікує як «смертельний тиск Заходу». Не знімається з порядку денного і необхідність постійно оглядатися на міцніючу Польщу. Однак брак свідоцтв з історії Литви і українських земель робить примарним детальний показ зростаючої тенденції до співробітництва та єднання литовців та русинів. Цитує І.Крипякевича, що у ХШ ст. українська колонізація пішла на землі над Німаном і Двиною за Данила Галицького, який у боротьбі з ятвязьким племенами і прусами розширив державу на північний захід. Але така колонізація не була сильна і численна, щоб зберегти український характер – вона розплилася серед білоруського населення. Багатшими є відомості про походи Литви на Південно – Західну Русь. Взаємини між землями Південно – Західної Русі й Литви розвивалися у колі інтересів татарської займанщини. Відчуваючи більшу загрозу Чернігово- Сіверська й Київська землі відвертіше прагнули до взаємодії з Литвою, ніж Волинь та Галичина, які довше зберегли власну державність. Визнає, що ВКЛ було вагомим фактором геополітичного розкладу сил у Східній Європі і перебувала під сильним впливом більш високої руської культури, мала офіційну мову руську, відіграючи роль одного з об’єднавчих центрів руських земель. Значний збіг геополітичних потреб Литви й Південно – Західної Русі створювали реальне поле для їх спільної боротьби проти Орди. (11) Орда становила загрозу на шляху встановлення зв’язків з Західною Європою, а це заважало й інтересам Литви та Польщі. Зростання зовнішньо- політичної небезпеки з боку німецьких рицарів зближувало позиції Галицько – Волинської Русі і Литви. Першим реальним кроком до укладання довготривалого політичного союзу між ними був договір Данило Ромавича і Міндовга у 1254 році. Після смерті обох правителів їх діти продовжують дотримуватися договору, при чому за спостереженнями С.М.Соловйова, «Литва готувалася остаточно злитися з Руссю під владою одного із синів Данила «. О.Пресняков розкриває шляхи оформлення такого тісного союзу- «унії» литовсько –руського народів. Він вбачає природність такого союзу, оскільки ВКЛ була литовсько –руською державою (її державний устрій, військова організація, культура мали руське походження). Звертає увагу, що утворення Литовсько- Руської держави фактично розпочалося задовго до походу Ольгерда в Південно – Західну Русь.

Поиск по сайту: