Групи коаліціонерів

З усіх союзників Партії регіонів найчисленніше представництво у владі мають «литвинівці». Однак у Кабміні лише один (офіційно квота Литвина складається з трьох міністрів) - міністр екології Віктор Бойко - пов'язаний безпосередньо з БЛ. Решта - глава Мінтрансу Костянтин Єфименко і міністр соцполітики Василь Надрага - насправді є креатурами відповідно головного спонсора Литвина нардепа-«регіонала» Василя Хмельницького і «фірташівців». З часів минулої влади зберегли свої посади головний прикордонник, брат спікера ВР Микола Литвин, керівник «Укрзалізниці» Михайло Костюк та голова Держкомзему Олег Кулініч (але на останнього, як не дивно, мають зуб люди Хмельницького). Вже при Президенті В.Януковичі Держкомтелерадіо очолив колишній радник спікера Юрій Плаксюк, Держкомлісгосп - лідер рівненських «народників» Микола Шершун, а Пенсійний фонд - брат керівника апарату Верховної Ради Борис Зайчук.

Що стосується комуністів, то їх задобрив трьома посадами - головою ФДМУ призначено людину спонсора КПУ Костянтина Григоришина Олександр Рябченко, керівником Держмитниці - нардеп-комуніст Ігор Калетник і главою Держкомфінпослуг - новий союзник партії лідер Союзу лівих сил екс-соціаліст Василь Волга. Ну а щодо інших членів лівого блоку, зокрема СДПУ (о), можна сказати, що і вони долучилися до влади, проте завдяки не комуністам, а неформальному лідерові партії Віктору Медведчуку: близький до нього екс-«бютівець» Андрій Портнов став заступник голови АП у судових справах.

Нарешті, частково зберіг своїх людей при владі екс-президент Віктор Ющенко. Якщо Володимир Хоменко повинен дякувати за те, що залишився у кріслі чернігівського губернатора, крім Ющенко члена парламентської коаліції Івана Плюща, то саме неігноруванням інтересів Віктора Андрійовича можна пояснити незвільнення Володимира Стельмаха з посади голови Нацбанку, Миколи Маломужа - з посади керівника Служби зовнішньої розвідки і деяких інших чиновників масштабом поменше. Єдиний же союзник влади, не удостоївся працевлаштування своїх креатур, - віце-прем'єр з економічних питань Сергій Тігіпко.

Однак у зв'язку з відставкою 2 липня В. Семиноженко, можна говорити про початок першої, з моменту закінчення президентських виборів, спроби внутрішніх груп в Партії регіонів змінити сформований статус-кво чи завдати ряд превентивних ударів по групах-конкурентам. Необхідно відзначити, що ще після перших кадрових призначень в кінці лютого 2010 були посіяні зерна певні внутрішнього конфлікту між групами впливу в Партії регіонів. Співпадіння тут слід вважати призначення на пост Глави Адміністрації Президента С. Льовочкіна. Можна не сумніватися, що це призначення було сприйнято багатьма «старими» і «новими» донецькими як образу і незаслужене ігнорування основних спонсорів партії. Більш того, «група Фірташа» (публічним обличчям якої і вважається Льовочкін), на думку багатьох «донецьких», отримала винагороду абсолютно несумірну вкладам у виборчу кампанію. Посада керівника Адміністрації Президента в структурі нової влади, на загальну думку, повинна була стати навіть більш важливою, ніж була при двох попередніх президентах. Особливої гостроти конфлікту надавала непроста історія стосунків двох груп: протистояння між «групою Фірташа» і «донецькими» (серед яких також є свої внутрішні групи) загострилося навіть не в період передвиборної кампанії 2009 року, а ще напередодні її, що в результаті вилилося в публічні взаємні образи між С. Льовочкіним і Б. Колесниковим, а потім і у відкритий конфлікт між Льовочкіним і Шуфричем. Тим більше що члени старої команди висловлювали різноманітні претензії відносно як Фірташа (який довгий час спонсорував політичний проект Ющенка), так і Льовочкіна (який то з'являвся, то зникав з табору Партії регіонів). Ці претензії вельми складно ігнорувати нинішньому Президентові. Другий удар «донецьких» очікував при формуванні уряду. Надії на те, що новим прем'єром стане близький до Ахметова Б. Колесников, не просто залишилися надіями, але були заміщені гіршим (з точки зору «донецьких») варіантом розвитку подій. М. Азаров відноситься якраз до тих політиків, яких щиро не люблять абсолютно всі бізнесмени Партії регіонів. Те ж саме можна сказати і про призначення Д. Табачника, хоча багато хто вважав, що після його конфлікту з Б. Колесніковим йому вже не зайняти яку-небудь серйозну посаду за квотою Партії регіонів.

Поиск по сайту: