Соціальна природа феномену переговорів

У переважній більшості навчальних посібників з конфліктології феномен переговорів розглядається лише у зв'язку з іншими способами вирішення конфліктів. Але пе­реговори - це передусім соціальний феномен здійснення актив­ного ділового спілкування, сумісна робота щодо знаходження не­легкого спільного рішення виходу із складної ситуації.

Зміст поняття «переговори» докладніше за інші суспільні сфе­ри розроблений у міжнародних відносинах. Переговори міжнародні у цій галузі вважаються способом вирішення різних питань міжнародного життя, розробки міжнародно-правових норм, мирного вирішення суперечок, заснованих на безпосеред­ньому контакті уповноважених осіб відповідними зацікавлени­ми суб'єктами міжнародного права. Однак для визначення феномена переговорів як універсального способу спілкування візьмемо до уваги що:

Переговори — це сумісна, двох- або багатостороння контакт­на взаємодія сторін з метою прийняття взаємоприйнятних рішень, які вважаються найкращими у даній ситуації. Теорія переговорів тільки складається, тому в значній кількості джерел з питань залагодження конфліктів автори вважать за доцільне не торкатися цього делікатного питання.

На відміну від конфліктної взаємодії, яка має також і біологічне підґрунтя (у попередніх лекціях ми відмічали, що конфлікти прита­манні тваринному світу і навіть світу рослин), переговори виникли у соціальному середовищі (більш за все у військовій сфері) з метою укладання мирних угод. До того часу, як постати інструментом ефективного врегулювання суперечок, інститут переговорів пройшов тривалий еволюційний шлях.

Інститут переговорів складався поступово, повільно, непро­сто, в історії людства залишилися такі примітивні форми інсти­туту переговорів, як проксенія, амфіктіони, пілогори.

Проксенія, або закон гостинності, існував у відносинах між родами, племенами та грецькими полісами в античні часи. Проксен - людина, яка уклала конвенцію з даним містом, тому кори­стувалася перевагами у торгівлі, судочинстві, а зі свого боку вона брала на себе зобов'язання по відношенню до міста, де вона ко­ристувалася перевагами гостинності, у всьому сприяти інтересам рідного міста, бути посередником між рідним та «чужим» містом. Посольства, які прибували на чужину, зверталися, перш за все, до свого проксена. Таким чином, через інститут проксенії закла­далася інституціональна база переговорів.

Амфіктіони - це міжрелігійні угоди (конвенції) щодо охорони святилища, навколо якого проживали племена. Термін «ам­фіктіони» дослівно означав «тих, хто живе навколо». Спочатку амфіктіонові угоди присвячувалися охороні святилища, жертво­приношень, спільного проведення ритуалів, а в подальшому стосувалися питань ведення війни й укладення миру. Під час свят­кувань, присвячених божествам, що входили в предмет амфіктіонових угод, встановлювалося «Боже перемир'я», припинялися сварки та збройні конфлікти.

Пілагори - це своєрідна рада, яка приймала присяги амфіктіонів та засвідчувала їх дієвість. Кажучи сучасною мовою, пілаго­ри - це держави - депозитарії, тобто хранителі узгоджених домо­вленостей.

Спробуємо вказати на деякі історичні етапи становлення інституту переговорів. Першою письмовою угодою, яка виникла в результаті проведення переговорів, вважається письмова угода між єгипетським царем Рамзесом XI та королем хеттів Хатушилем III у 1278 році до Р.Х. На срібній пластині з текстом угоди було також і зображення короля з королевою та богами, що і засвідкувало автентичність тексту. У подальшому скріплення підпи­сами і печаткою текстів міжнародних угод стало атрибутом цього важливого документа.

Ведення переговорів у чужий країні в стародавні часи було справою небезпечною, тому збереглися тексти-поради послам, що відправлялися на переговори, у яких тим радили зробити заповіт на користь дітей, а їм самим бути насторожі і тримати «каміння за паском», тобто мати зброю для самоохорони. У подальшій історії людства проблема безпеки послів перетворилася у питання щодо забезпечення їх недоторканності, Звідси й символ - білий прапор парламентарія, який відправлявся для мирних переговорів під час бойових дій. Забезпечення недоторканності переговорщиків у міжнародних конфліктних ситуаціях і в наші часи є важливим зав­данням.

Для веденняпереговорів завжди необхідні були такі особливі якості, як: мудрість, хитрість, уміння розплутувати складні про­блеми, а символом переговорщиків у Древній Греції став «жезл Гермеса» - палиця, на верхівці якої були крила птаха, що означа­ло маневр, рух, здатність обминати небезпечні місця та два «вуз­ли», які слід було «розв'язати».

З часів Давнього Риму почав формуватися етикет переговорів, зокрема, звичай обмінюватися подарунками, вшановувати послів, а ті носили з собою особливу відзнаку посла чужоземної держави - золотий перстень.

У часи Середньовіччя посилали делегації послів у далекі краї­ни для налагодження контактів та з метою запобігання майбутнім зіткненням торгівельних інтересів та конфліктам, але ставлення до них нерідко було жорстким і навмисно образливим для того, щоб підкреслити свою могутність і велич країни-господаря. У Отаманській Порті, наприклад, посла садовили на гнилий сті­лець, де він кілька годин вимушений був слухати процес обгово­рення другорядних питань в очікуванні своєї черги на заслухову­вання. В Японії послів примушували повзком наближатися до ви­сокопоставлених господарів, а в Китаї - робити 9 поклонів імператорові.

У світлі сучасних дипломатичних переговорів такі речі давно не застосовуються, але принцип рівності, взаємної поваги сторін тільки продовжує затверджуватися. Так, ще на пам'яті зустріч ан­глійського посла з одним із перших американських президентів, коли той постав перед здивованим посланцем англійської коро­леви заспаним, у домашньому вбранні.

У результаті історичного розвитку інститут переговорів став включати в себе такі елементи:

• принципи переговорів;

• норми організації;

• форми і способи проведення;

• моральний кодекс та етикетну культуру переговорів;

- специфічні результати переговорів у вигляді угод, домовле­ностей, конвенцій, декларацій, меморандумів, джентль­менських угод та інших форм закріплення підсумків роботи;

• теорію переговорів.

Соціальність переговорів виражається втому, що ця соціальна взаємодія двох або більше сторін притаманна тільки суспільству та його складовим: групам людей, прошаркам, верствам. Перего­вори проводяться особами і делегаціями, які й репрезентують якісь соціальні сили. Фішер і Юрі переконані у тому, що «все, що справедливе для переговорів між людьми, справедливе і для пе­реговорів між організаціями».

Переговори не мають біологічного підґрунтя за типом протиборства видів та непримиренної бороть­би у тваринному світі, які певним чином продовжуються у людсь­ких конфліктах. Це колективна, творча, конструктивна, суто людська діяльність із знаходження складного рішення для про­блемної ситуації.

Для того, щоб переговори стали реальністю в царині вирішен­ня проблемних і конфліктних ситуацій, необхідно було, щоб в історії розвитку суспільства склалися певні достатні умови.

До останніх, перш за все, ми віднесемо прагматичний аспект цієї форми людської взаємодії. Прагматизм у найбільш загаль­ному визначенні - це філософський погляд, який вбачає сенс людської сутності та взаємодії у продуктивній діяльності. А цінність діяльності та мислення прагматизм ставить у залежність від того, чи слугують вони потребам життєвої практики. Праг­матичний, тобто практичний сенс переговорного процесу виз­начається тим, що він має приносити спільну користь, слугува­ти справі знаходження сумісного рішення у складній ситуації. Невипадково, що не менше 90% конфліктних справ у США ви­рішується шляхом переговорного процесу. Обопільна користь від переговорів, мінімальною з якої є інформування сторін щодо своїх намірів, інтересів, проблем, повинна стати очевидною, щоб спонукати опонентів до діалогу. У разі ж заняття опонентом вкрай непоступливої позиції мінімальна користь, яку можна винести з переговорів, вважають Р.Фішер та У.Юрі, це захист себе від угоди, яку ви повинні були б відкинути та шлях до уго­ди, яка б, по можливості, враховувала якомога більше ваших інте­ресів.

Інколи ми зустрічаємося з ситуацією, коли переговори не досягли мети, конфлікт не припинився або прийняті домовленості не виконуються. Але це не свідчить про відсутність їх практичної цінності. Ознайомлення з позиціями сторін, обмін думками, за­свідчення готовності до діалогу складає користь пе­реговорів.

Комунікативний аспект переговорів означає, що переговори можливі за умови, коли сторони здійснюють змістовне, нефативне (безглузде, беззмістовне) спілкування, кожна з яких начебто каже: «Говоріть, Я Вас слу­хаю і намагаюся зрозуміти». У психологічному плані комунікація переговорів складається зі співставлення «я-позицій», з обміну інформацією між опонентами з приводу змісту конфлікту та ви­ходу з нього, можливого варіанту вирішення проблеми. Ще Махатма Ганді, індійський мислитель, політик, фундатор ненасиль­ницького способу вирішення суспільних протиріч, вказував: «Якщо мене і можна назвати політиком, то моє головне правило - перш за все, з’ясувати точку зору інших».

Ігровий аспект переговорів означає, що сторони врешті-решт сприймають переговорний процес як справедливу гру, результа­том якої може бути досягнення обопільної вигоди. Нідерландсь­кий філософ Йоган Гейзінга вбачав у грі універсальне культурне явище на рівні сутності будь-якої діяльності людини. Він писав: «Є така давня мудрість: хоч би що робила людина, все то гра», а далі стверджував, що «передовсім усяка гра с добровільною діяльністю».

Переговори можна ототожнити з особливою грою - буріме - складанням віршів двома чи декількома учасни­ками на основі попередньо висловленого опонентом якогось сло­ва чи рядка та на основі дотримання певних правил римування. Так і в переговорному процесі сторони відштовхуються від попе­редньо досягнутого і рухаються вперед до прийняття спільного документа. Ігровий аспект переговорів означає, що якоюсь сто­роною може бути застосований несподіваний хід, ефектне по­відомлення, навіть попередньо відпрацьована поза, жест тощо, що мають здійснити вплив на психологічний та емоційний стан партнера. Так, на переговорах щодо післявоєнного облаштуван­ня Європи у 1945 році делегація США спеціально оголосила про володіння ядерною зброєю у формі театрального дійства, розра­ховуючи залякати СРСР.

Легітимний (законний, визнаний суспільством як прийнят­ний) аспект переговорів означає схвалення їх як ефективного за­собу врегулювання суперечок на всіх рівнях, включно до рівня світового співтовариства. Так, у статті 33 Хартії Об'єднаних Націй, на яку часто посилаються Сторони, вказується: «Сторони, які беруть участь у будь-якій суперечці, продовження якої могло б загрожу­вати підтримці міжнародного миру і безпеки, повинні, перш за все, намагатися вирішити суперечку шляхом переговорів, обстеження, посередництва, примирення, арбітражу, су­дового розбору, звернення до регіональних органів чи угод, або будь-якими іншими мирними засобами за своїм вибором». Легітимність переговорів означає також, що вони ведуться особами та делегаціями, які уповноважені на те офіційними структурами до глави держави включно. Щоправда, інколи зустрічається думка щодо існування нелегітимних, закулісних переговорів, тобто тих, що проводяться сторонами, відкрито не підтриманими офі­ційними структурами. Як бачимо, у даному випадку офіційні структури підтримують переговорщиків приховано, але повнова­ження їм надане.

Аспект дискурсу вказує на те, що у процесі переговорів сто­рони здійснюють вплив на позиції одна одної. Дискурс - це одне із центральних понять у новітній філософії, яке етимологічно оз­начає розмову, бесіду, мовне спілкування, учасники яких праг­нуть практично вирішити конкретні економічні, політичні, праг­матичні завдання або спільно розв'язати інші фундаментальні питання. Вищевказаний аспект виділено для того, щоб показати, що на відміну від монологу, у якому є твердий порядок, жорсткий регламент, у переговорному дискурсивному процесі полярно орієнтовані учасники не завжди дотримуються обов'яз­кових дисциплінарних правил та змінюють свої позиції під впли­вом іншого учасника. Так, сучасне міжнародне право не містить якихось правил ведення переговорів, а цілі, форми і способи про­ведення, склад учасників визначаються самими учасниками. Вод­ночас переговори, зазвичай, ведуться з урахуванням існуючої практики та на основі найбільш загальних принципів.

ВИСНОВОК. Переговори є яскраво вираженим соціальним процесом активного, творчого, конструктивного, дискурсивно­го, контактного спілкування двох або більше сторін з метою зна­ходження взаємоприйнятного спільного рішення проблемної або конфліктної ситуації. В основі переговорів лежить спільне бажан­ня вирішити суперечність безконфліктним, ненасильницьким шляхом. Це один з найдавніших способів міжнародного спілку­вання, мирного врегулювання та запобігання суперечок.

Поиск по сайту: