Суттєві риси та принципи німецької класичної філософії

Філософії Нового часу притаманне панування метафізичного підходу до вивчен­ня людини, явищ природи і суспільства. Однак, починаючи з XVIII ст., метефізичний метод мислення поступово гальмує розвиток наукових знань, оскільки він досліджував предмети та явища поза зв'язками з іншими предметами і явищами, поза їх розвитком.

Науці ж цього періоду притаманні перехід до систематизації та узагальнення нагро­мадженого фактичного матеріалу, встановлення зв'язків між предметами і явищами об'єктивного світу. Метафізика цього не могла дати, і тому виникла потреба у подолан­ні метафізичного методу мислення. Це завдання вирішила німецька класична методо­логія, онтологія та гносеологія, представниками якої є І. Кант, П. Фіхте, Ф. Шеллінг, Г. В.Ф. Гегель, Л. Фейєрбах.

У творчій діяльності І. Канта розглянемо два періоди: докритичний та критичний.

♦ Докритичний період - характерним є матеріалізм і діалектичний підхід до вирішен­ня проблеми походження Сонячної системи. Написано працю "Всезагальна природна історія і теорія неба", що містить дві ідеї: саморозвитку матерії та зв'язку природо­знавства і метафізики.

♦ Критичний період - перехід від матеріалізму до ідеалізму та агностицизму, дослі­дження проблеми людини, її існування та розвитку на основі критичного аналізу пізнавальних здібностей людини.

Основні праці І. Канта (критичний період): "Критика чистого розуму" (1781 р.), "Критика практичного розуму" (1788 р.), "Критика здатності судження" (1790 р.) пов'язані єдиним задумом і становлять послідовні ступеневі обґрунтування нової сис­теми поглядів. Єдність даної системи обумовлюється взаємозв'язками між постанов­кою та вирішенням таких питань:

1. Що я можу знати?- Проблема меж пізнавальних можливостей людини

2. Що я повинен робити?- З'ясування природи моралі

3. На що я можу сподіватись?- Сутність релігії

4. Що таке людина? Яке її призначення і місце в світі?

І. Кант здійснив "коперніканський переворот" у філософії. Він доходить висновку, що пізнання є не спогляданням, а конструюванням предмета, тобто предмет є не вихід­ним, а кінцевим продуктом пізнання. При цьому загальність і необхідність результатів пізнання не залежить від сваволі пізнаючого або від досвіду. Ці результати мають своїм джерелом апріорні (додослідні) форми чуттєвості та розсуду.

Схема пізнання за І. Кантом:

РОЗУМ:

Світ явищ -Тут панує необхідність, все обумовлено іншим, поясню­ється через інше;

Світ "речей у собі" -Доступний розуму, але не теоретичному, тобто науці, а практичному, тобто розумній волі. Практичний розум керує вчинками лю­дини, встановлює принципи моральної дії.

Розум: • керує діяльністю розсудку; • задає цілі пізнання; • здійснює "вищий синтез", тобто з'єднання теоретичної сфери з практич­ною, якою за І. Кантом, є морально-етична сфера.

До надбань філософії І. Канта слід віднести також його етичні ідеї. За І. Кантом, необхідно виходити із визнання рівності всіх людських розумів як суверенних чинників свідомого вибору поведінки. Кожен окремий розум повинен у прийнятті рішень діяти як загальний розум. На цій основі І. Кант формулює "категоричний імператив", який означає, що людина, обираючи конкретний тип своєї поведінки, повинна припускати можливість такої ж поведінки для інших людей.

Категоричний імператив – « Дій згідно з такою максимою, яка водночас може стати загальним законом»

Основа для апріорних законів моралі – « Дій так, щоб ти завжди ставився до людства і

в своїй особі, і в особі всякого іншого так, як до цілі, і ніколи б не ставився до нього лише

як до засобу»

Вищим досягненням німецької класичної філософії стало вчення Г.В.Ф. Гегеля. Він увійшов у філософську думку як творець всеосяжної системи філософії, яка охоп­лює всі сфери людського життя. Г.В.Ф. Гегель став фундатором найбільш розгорнутої і обґрунтованої системи ідеалістичної діалектики. Він створив діалектику як систему принципів, законів і категорій.

Протягом свого творчого життя Г.В.Ф. Гегель прагне охопити все словом своєї філософської системи. Основна тема гегелівської філософії - сутність мислення, розум­ний розвиток світу. У головних своїх працях "Феноменологія духу" (1870 р.), "Наука логіки" (1812 р.), "Енциклопедія філософських наук" (1817 р.) Г.В.Ф. Гегель створює систематичну теорію діалектики на основі об'єктивного ідеалізму.

Фундаментальним поняттям гегелівської системи є об'єктивно існуючий абсолютний дух - універсальна духовна субстанція світу, яка розвивається відповідно до об'єктивних законів діалектики. Суть основоположного принципу і всієї системи Г.В.Ф. Гегеля полягає у тому, що він розглядає мислення не як відображення у свідо­мості людини об'єктивно існуючого зовнішнього світу, а як мислення самого мислення, що нібито існувало перед тим, як виникли світ і людина. Природа у всій її багатома­нітності, суспільство, людина та її діяльність - все це, з погляду гегелівської системи, є не що інше, як еманація абсолютної ідеї. Різниця між його системою і християнською технологією є зовсім незначною.

Абсолютна ідея розкриває свій діалектичний зміст поетапно:

Філософська система Г.В.Ф. Гегеля, що відбиває етапи розвитку абсолютної ідеї:

1 етап- Логіка-"Наука логіки":вчення про буття,вчення про сутність,вчення про поняття;

2 етап- Філософія природи- Філософія природи: механіка, фізика, органічна фізика.

3 етап- Філософія духу: Суб'єктивний дух, Об'єктивний дух, Абсолютний дух.

Г.В.Ф. Гегель подає таку структуру діалектики: два її основні принципи - роз­витку і взаємозв'язку; три основні закони - закон єдності й боротьби протилежностей, закон взаємопереходу кількісних змін у якісні, закон заперечення заперечення; а також парні категорії діалектики: одиничне і загальне, причина і наслідок, форма і зміст, необхідність і випадковість, можливість і дійсність, сутність і явище, ціле і часткове тощо. Він розглядав розвиток не як наслідок зовнішнього поштовху і не як розвиток за замкненим колом, не як кількісне збільшення чи зменшення. У нього рух - це саморух, це боротьба протилежностей, це зміна не тільки кількісна, а й якісна, і не за замкненим колом, а за спіраллю (висхідний розвиток).

Філософія Г.В.Ф. Гегеля має певні недоліки: насамперед - це пантологізм, панування логічних конструкцій над усім змістом реальності; підпорядкування оди­ничного, індивідуального всезагальному; практично, життєво, є далекою від дійсності.

Білет № 10

1. Основні концепції соціальної філософії.

Суспільство - це реальні люди, які об'єднались у соціальні групи і соціальні верстви, що вступають у взаємодію і створюють матеріальні та духовні блага для своєї життєдіяльності. Без людини суспільство не існує, бо людина - суб'єкт і головна дієва особа суспільства.

Суспільство - це відокремлена від природи частина матеріального світу, яка являє собою історично розвинену форму життєдіяльності людей.

У розвитку соціальної філософії виникло багато найрізноманітніших підходів до пояснення сутності суспільства. В сучасній філософії одні концепції збагатилися, інші виникли як нові.

Основні концепції суспільства в сучасній філософії:

♦ релігійно-філософська;

♦ натуралістичні концепції;

♦ діалектико-матеріалістична;

♦ культурологічна;

♦ психологічна;

♦ праксеологічна;

♦ концепція соціальної дії тощо.

Усі концепції (парадигми) не можуть претендувати на абсолютну істину, бо вони лише відображають певні сторони суспільного життя людей. Проте потрібно філософські розуміти місце суспільства та людини у сукупності, з'ясувати загальні інваріанти суспільного розвитку, множинність відносної незалежної та різноманітності народів, які живуть у конкретному суспільстві.

Білет № 11

1. Охарактеризуйте історичний процес філософського уявлення про теорію цінностей.

Теорія цінностей пройшла довгий шлях розвитку, увібрала в себе різні філософ­ські погляди, що накладає свій відбиток на розуміння сутності цінностей. Само поняття "аксіологія" вперше введено в науковий обіг французьким філософом П'єром Лапі. Після виділення аксіології в самостійну сферу філософських досліджень сформувалися де­кілька типів теорій цінностей.

Поиск по сайту: