Теорія цивілізацій (А. Тойнбі)

Всесвітня історія є сукупність історій окремих своєрідних та відносно замкнених 13 цивілізацій

5. Концепція "кінця історії" (Ф. Фукуяма)

Наприкінці історії створюється розумна держава, в якій ствердилися принципи свободи, демократії, консенсусу.

Білет № 15

1. Декарт «Міркування про метод»

Рене Декарт (1596—1650) — французький філо­соф, фізик і математик; засновник раціоналізму Нового часу.

"Міркування про метод" (1637) — один із найважливіших творів Р. Декарта, у якому стисло викладено принципи його філософії. Складаєть­ся з 6 частин: про науки (частина 1); про науко­вий метод (частина 2); про мораль (частина 3); про існування Бога та безсмертя душі (частина 4); про проблеми фізики (частина 5); про засоби розвитку наук (частина 6).

У першій частині Р. Декарт, визначивши розум як "...здатність правильно судити і розрізняти істинне від хибного", стверджує, що ця здатність однаковою мірою властива всім людям на відміну від тварин, які її позбавлені. Той факт, що деякі люди досягають великих успіхів у пізнанні, пояс­нюється їх вмінням керувати власним розумом. "Здоровий глузд є річ... найбільш поширена у світі".

Тому центральною проблемою науки і філо­софії, вважав Р. Декарт, є проблема методу, який потрібен для керування розумом та успішного просування у пізнанні природних закономірнос­тей. При цьому формальну логіку Р. Декарт оці­нював невисоко. Вона придатна, на його думку, лише для пояснення відомих істин, а не для відкриття нових. З усіх наук, які "є сукупністю заплутаних суперечливих відомостей", Р. Декарт надає перевагу математиці "за достовірність і очевидність її доказів". Математичні прийоми дослідження Р. Декарт спробував поширити на все достовірне знання:

Р. Декарт формулює "головні правила методу".

В основі першого правила лежать принципи очевидності, "ясності й виразності" в судженнях і уявленнях про предмети. Не слід приймати за істинне нічого такого, яке б не було попередньо визнаним безумовно істинним. Треба старанно уникати поспішності та упередженості у своїх судженнях.

Друге правило передбачає розчленування на частини труднощів, що зустрічаються, щоб легше було їх подолати.

Трете правило наукового методу полягає в керуванні ходом своїх думок, починаючи з пред­метів найпростіших і таких, що легко пізнаються, і підніматися поволі, як по східцях, до пізнання найбільш складних, від доведеного до недоведеного (рух від простого до складного).

Четверте правило вимагає ретельного огляду поля дослідження і порядку його (дослідження) проведення, щоб не допустити ніяких втрат і ви падіння логічних ланок.

По суті, основні правила наукового методу зводяться до наступного: починати з простого й оче­видного; шляхом дедукції отримувати більш складні висловлювання; діяти при цьому так, щоб не пропустити жодної ланки, тобто зберігати без­перервність ланцюга умовиводів. Для забезпечен­ня виконання цих правил необхідна інтуїція, за допомогою якої схоплюються початкові факти дослідження, і дедукція, яка дає змогу отримувати наслідки з них.

Зі свого наукового методу Р. Декарт виводить правила моралі:

1) підкорятися законам і звичаям своєї краї­ни, притримуючись невідступно релігії, тобто бути законослухняним;

2) залишатися найбільш твердим і рішучим в реалізації прийнятих рішень. Один раз прийняв-. ши якусь думку, хоча б і сумнівну, слід дотриму­ватися її, немовби вона цілком правильна;

3) завжди прагнути перемагати скоріше себе, змінювати свої бажання, а не порядок світу. Слід змиритися з думкою, що в повній нашій владі пе­ребувають тільки наші думки, і що після того, як ми зробили все можливе, те, що нам не вдалося, треба розглядати як щось абсолютно неможливе.

"Нарешті, в завершення цієї моралі, — гово­рить Р. Декарт, — я зробив огляд різних занять людей в цьому житті, щоб постаратися вибрати краще з них".

Р. Декарт визначає основи метафізики, форму­лює відомий вислів: "Я мислю, отже я існую". З цього приводу говорить: "Я звернув увагу на те, що в той час, коли я схилявся до думки про ілю­зорність всього на світі, було необхідно, щоб я сам, таким чином міркуючий, дійсно існував".

Говорячи про сутність людини, Р. Декарт ствер­джує, що нею є душа, що мислить. "Я — субстан­ція, вся сутність або природа якої полягає в мис­ленні..." І далі: "Моє Я, або душа... абсолютно відмінна від тіла... і якщо б його зовсім не було, вона не перестала б бути тим, чим вона є". Наша душа безсмертна.

Чітко проявляється раціоналізм Декарта: "...спимо ми чи бадьоримося, ми повинні довіря­тися в судженнях наших тільки очевидності на­шого розуму". Р. Декарт наводить приклади. Сон­це бачимо дуже чітко, але воно не такої величини, як бачимо. Можна уявити левову голову на тілі кози, але це не означає, що існують на світі химери.

У п'ятій частині свого твору Р. Декарт накрес­лив схему послідовного осягнення природних явищ — "великої книги світу". При цьому вва­жав, що правила механіки є універсальними "пра­вилами природи".

Підкреслює також характерні риси людського інтелекту: користування словами, знаками й уні­версальність людського розуму.

На завершення Р. Декарт підкреслює практич­ну спрямованість нової наукової методології, ви-. щою користю якої є сприяння тому, щоб "...зро­битися господарями і володарями природи".

Для цього потрібно також здоров'я, турбота про благо інших, найважливішими мають бути турбо­ти не про сучасне, а про майбутнє, потрібна також свобода діяльності.

Білет № 16

1. Історичні типи цивілізації

З розвитком філософської думки поняття "цивілізація" набувало різного значення. Так, у ХГХ-ХХ ст. були поширені такі тлумачення цього терміна:

· Л.Морган «Цивілізація як ступінь історичного розвитку людства, що слідує за варварством»

· Шпенглер «Цивілізація як стадія занепаду локальних культур»

· Тойнбі «Цивілізація як синонім культури»

· Данилевський «Цивілізація як пік розвитку культури»

· Сорокін «Цивілізація як певний ступінь розвитку культури окремих народів і регіонів»

Культура - більш давнє поняття, адже культурна діяльність починається з формування людини, суспільства. Цивілізація -. більш пізнє явище, це активне і функціональне вираження смислу, при­значення культури, її буття. У цьому розумінні цивілізація становить соціокультурне утворення.

Історичні типи цивілізації:

· Критерії національної цивілізації: китайська, індійська,єгипетська, грецька, російська, українська, білоруська, японська та інші цивілізації;

· Критерій майбутнього у розвитку сучасноголюдства: gостіндустріальна, інформаційна, комуністична цивілізації;

· Критерій історичних умов виникнення, географічного положення, специфіки традицій народів: західна, східна, арабська, латиноамериканська, африканська,європейська тощо

· Критерій розподілу народів за релігійно-конфесійною приналежністю: християнська, мусульманська, буддійська;

· Критерій рівня розвитку техніки: доіндустріальна, індустріальна, пості ндустріальна, технотронна, інформаційна.

У прийдешньому світі не може буде єдиної універсальної цивілізації, а будуть різні, і кожна з них має свою цінність і право на існування. XXI століття формується під впливом взаємодії існуючих цивілізацій.

Цінності цивілізаційного підходу до розвитку суспільства:

Цей підхід:

• дозволяє глибше зрозуміти генезис, характерні риси і тенденції різних соціально-етнічних спільнот людей;

• розкриває сутність історичного шляху людства, який постає не як однолінійний та неухильно поступальний рух єдиного суб'єкта-людського суспільства загалом, а як сукупність самобутніх історичних організмів;

• відкриває можливість з'ясувати роль неекономічних явищ у розвитку цивілізації, ви­значити техніко-технологічний базис держави, географічні рівні та ін.;

• допомагає збагатити наші уявлення про соціально-психологічний образ конкретного суспільства, менталітет його народу;

• дозволяє розглядати історичний процес у тому контексті, шо кожна цивілізація в про­цесі самовизначення і самоствердження відкрила для себе заново і збагатила своїм змістом розвиток сучасної цивілізації, подолала гострі протиріччя у її життєдіяль­ності.

Поиск по сайту: