Взаємозв’язок філософії і конкретних наук

Філософія - це наука про закони розвитку природи, суспільства, людини та пізнання. Філософія на якусь частинку і не наука, вона інтегрує знання здобуті окремими науками, і таким чином виникає загальна картина світу. Філософія спирається на наукові знання.

Філософія поєднує 2 типи свідомості: 1-наукове, 2-не наукове.

**************

Кожна з наук, систем знання (це стосується і природознавства, і суспільствознавства) зробила предметом свого дослідження окремі сфери, проблеми, у той час як філософія орієнтована на інтеграцію та удосконалення конкретних знань про людину, суспільство, природу, Всесвіту.

Так, якщо звертатися до суспільних наук, то, наприклад, соціологія досліджує закони становлення, функціонування, розвитку суспільства, соціальних відносин і соціальних спільнот, політологія вивчає систему політичних відносин, політичного життя суспільства, аналізує категорію «влада», а також її використання та розподіл в суспільстві; психологія займається дослідженням індивідуальних особливостей людини, її поведінки; економіка вивчає в узагальненому вигляді (як і всі зазначені вище науки, дослідницькі інтереси яких мають певну конкретизацію) виробництво, розподіл, обмін, споживання матеріальних ресурсів.

Саму ж філософію не можна зводити до тлумачення її як науки. Філософія не є наукою, хоча також, як і наука, виступає формою суспільної свідомості, яка відображає світ у загальних поняттях, прагне обгрунтувати свої положення, довести їх, виразити в теоретичній формі. Але якщо чітке наукове знання відповідає на питання «як?», «Чому?», То філософія пов'язана з пошуком відповідей на питання «для чого?», «З якою метою?». Наукове мислення відкидає будь-які прояви ставлення людини до світу, - для філософії це дуже важливо, тому що рефлексія є основним змістом і метою філософії.

**************

Філософія вивчає універсальні, загальні зв'язки, проте, структурує свій об'єкт; тому традиційно в філософському знанні виділяються наступні напрямки або розділи:

Онтологія - вчення про буття;

Антропологія - вчення про людину;

Гносеологія - теорія пізнання;

Логіка - наука про закономірності абстрактного мислення; Методологія - наука про методи пізнання і межі їх застосування;

Аксіологія - вчення про цінності;

Соціологія наука про загальні закони розвитку суспільства;

Етика - філософська теорія моралі і моральності; Естетика - наука про закономірності існування і створення прекрасного у світі.

На різних етапах розвитку філософії і в різних філософських школах на перший план висуваються ті або інші проблеми. Це залежить від потреб суспільної практики і науки, а також від філософських традицій.

№ 7. Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнювальний характер знання, принциповий антропоцентризм, прагнення досягти абсолютів тощо.

Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибоке і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття. Філософія виникає як спроба знайти відповіді на основні світоглядні питання за допомогою міркування з метою орієнтації людини у світі.

Філосо́фія — особлива форма пізнання світу, що вивчає найзагальніші суттєві характеристики і фундаментальні принципи реальності і пізнання, буття людини, відносин людини і світу. Також під філософією розуміють форму людського мислення, теоретичну форму світогляду. Філософія прагне раціональними засобами створити гранично узагальнену картину світу і місця людини у ньому, досліджуючи пізнавальне, ціннісне, соціально-політичне, моральне й естетичне ставлення людини до світу.

Міфоло́гія — сукупність міфів, переказів, оповідань, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя. На ранній стадії людської історії в міфах химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найпоширенішими були оповіді про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця, зірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д. Сукупність міфів складає основу міфологічного світогляду, властивого первісним народам. На зміну міфологічному світогляду з часом приходить релігійний, філософський і науковий.

№ 8. Предмет філософії охоплює найзагальніші риси дійсності, основи буття і пізнання, що вивчаються не безпосередньо, а через узагальнення даних інших наук та осмислення всієї існуючої культури, її світоглядних структур. Таким чином філософія — раціональна самосвідомість людства, наслідок його прагнення збагнути глибинні основи буття і місце людини у світі.

Філософія покликана тримати увесь час у полі уваги та в актуальному стані всі основні виявлення людини як людини, із чим пов'язані особливості її предмету:

· історична змінність, оскільки історично змінними постають самовиявлення та самоусвідомлення людини;

· уся історія філософії фактично входить в окреслення її предмету, оскільки лише за такої умови ми здатні окреслити «топографію» людськості;

· філософія постає своєрідною формою збереження та забезпечення історичної неперервності людської свідомої самоідентифікації.

Структура за сферами реальності

філософія природи, світу і космосу:

· онтологія

· натурфілософія

· космологія

філософія суспільства та суспільної історії:

· соціологія

· соціальна філософія

· філософія історії

· культурологія

· етнофілософія

філософія людини з її особливостями, здібностями і властивостями:

· філософська антропологія

· антропософія

· структурна антропологія

· соціобіологія

філософія духовної сфери або інтелектуальних процесів:

· логіка

· гносеологія

· етика

· естетика

· філософія релігії

· філософія права

· історія філософії

· ноологія

№ 9. Філософія не може будуватися за природничонауковими зразками. Вона має своє “поле” дослідження, свою міру точності і свою міру доведення. Для філософії основним предметом розгляду є, як відомо, найбільш загальні проблеми буття природи, людини, суспільство, їх відношення.

Філософія підтверджує свої знання, як правило, не окремими експериментами, а широкими засобами людської предметної діяльності – практикою як сукупністю матеріально-виробничої, суспільно-політичної, експериментально-наукової, чуттєво-споглядальної діяльності людини.

Природничі науки мають своїм предметом конкретні матеріальні об’єкти і властивості. Для хімії, наприклад, таким предметом є перетворення речовин, зміна їх складу або будови. Предметом фізики є, як відомо, природа, її властивості. Фізіологія вивчає життєдіяльність цілісного організму і його окремих частин – клітин, органів, функціональних систем тощо. Цілком логічно, що для пізнання сутності таких об’єктів, і їх властивостей, застосовуються методи, прийоми, операції, що адекватні цим наукам, такі, скажімо, як рентгеноструктурний, масспектрографічний, якісний, кількісний і т.д. Ці методи, безумовно, дають можливість отримати досвідне знання, котре можна перевірити експериментально.

На відміну від природничих наук, філософія має свою специфіку. Основним предметом філософії є, як це вже було показано вище, найбільш загальні проблеми буття. Філософія – це наука про загальне. Останнє може бути пізнаним на шляху використання широких абстракцій, найбільш загальних понять, теоретичного мислення – на рівні застосування діалектики, її основоположних принципів: єдності світу, зв’язку, відображення, практики суперечності, історизму і т.д., на рівні діалектичного методу. Таким чином, сутність філософських проблем буття, які є найбільш загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними методами. Таким чином, сутність філософських проблем буття, які є найбільш загальними, може бути з’ясована, розкрита адекватними їй загальними методами.

№ 10. Світоглядна ф-ія філософії - допомагає людині знайти й обґрунтувати свої життєві орієнтири, з'ясувати зміст і значення життєвих пріоритетів та цінностей.

Філософія має органічний зв’язок зі світоглядом. Філософія є специфічним світоглядом. Певним способом духовно- практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.

Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність.

Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони:

1) є своєрідними формами суспільної свідомості, способами духовно-практичного освоєння світу;

2) мають однаковий предмет осмислення – відношення “людина – світ”;

3) дають цілісне уявлення про світ, людину, її походження і т.п.;

4) мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад, виховною).

№ 11. Гносеологічна функція філософії полягає в тому, що вона, орієнтуючи пізнавальне відношення людини на розкриття природи і сутності світу, природи і сутності самої людини, загальної структури світу, зв'язків і законів його розвитку, з одного боку, збагачує людей знанням про світ, про людину, а з іншого боку - впливає на кожну з форм суспільної свідомості, детермінуючи необхідність для кожної з них у відношенні "людина-світ», а також визначає загальну логіку пізнавального відношення людини до дійсності.

18.Піфагорійська філософія.

Античну філософію важко уявити також без Піфагора і піфагорійців. Піфагор (бл 580 - бл 500 рр. до н. е.) після довгочасного навчання в Єгипті, Вавилоні, можливо й в Індії, засновує у м Критоні свою школу - Піфагорійський союз, що увійшов в історію у вигляді величної картини «спільного товариства» як науково-філософської і етико-політичної єдності однодумців.

Цікавим є спосіб життя, який сповідували піфагорійці. Він спирався на ієрархію цінностей. На перше місце ставилося прекрасне і благопристойне, на друге - вигідне і корисне, на третє - приємне. Наука належала до прекрасного і благопристойного. До союзу приймались жінки й чоловіки, які витримали багатолітню перевірку своїх розумових і моральних якостей. Власність була спільною. У школі було два ступені. Акусматики (послушники) засвоювали знання догматично, звідси походить легенда, що в школі Піфагора учень повинен перші п'ять років мовчати. Другий ступінь - математичний — посідали вчені, які займалися обґрунтуванням складних проблем. Піфагорійський союз був закритою організацією, а його вчення - таємним. Розповідають, що сам Піфагор викладав основи свого вчення за ширмою, щоб учні лише чули його голос, а самого не могли бачити.

В основі піфагорійської етики лежало вчення про «належне», яке означало перемогу над почуттями, підкорення молодших старшим, культ дружби і товариськості, шанування Піфагора. Велика увага приділялась медитації, психотерапії, проблемі дітородіння. Розроблялися прийоми поліпшення розумових здібностей, вміння слухати і спостерігати. Найбільш цінувався споглядальний спосіб життя мудреця. Перед сном обов'язковим був звіт перед собою за прожитий день: «Як я його прожив. Що я зробив? Який мій обов'язок залишився невиконаним?» Спосіб життя піфагорійців мав світоглядні основи: він брав початок в уявленні про космос як упорядковане і симетричне ціле, краса якого доступна лише тим, хто веде правильний спосіб життя.

Життя Піфагора, згідно з існуючою інформацією, сповнене легенд і містики. То Піфагора бачили одночасно у двох містах, то казали, що він мав золоту ногу, то його вітала голосом ріка Кас. Начебто він знав про свої минулі втілення, зокрема, що він, син бога Гермеса, через кілька поколінь народився Піфагором. Тому ставив себе вище за інших людей, вважав, що існує три види розумної живої істоти: бог, людина і «подібні Піфагору» (останні походять із сім'я кращого, ніж людське).

У цьому магіко-міфологічному контексті вимальовується теза Піфагора про те, що «наймудріше — число», воно володіє всіма речами, серед них і моральними, і духовними якостями. Душа — гармонія, що є числовим відношенням. Розповідають, що Піфагор прийшов до цього висновку так: проходячи повз кузню, він помітив, що удари різних за вагою молотів, збігаючись, дають різні гармонічні співзвуччя. Вагу молота можна виміряти. Тобто якісне явище (співзвуччя) точно визначається через кількість. Звідси висновок, що взагалі «число володіє речами».

«Будь повелителем самого себе: володіючи і управляючи собою, ти матимеш чудове царство і найбільш важливу посаду».

Піфагор відомий як творець «теореми Піфагора», він став на шлях перетворення математики емпіричної на математику теоретичну. Він надав геометрії форми вільної науки, досліджував теореми з інтелектуальної точки зору. В космогонії Піфагор - один з перших геоцентристів, який вчив про «гармонію сфер». Йому приписують конструювання слова «філософ».

У вченні Піфагора знайшов відображення складний, суперечливий процес народження філософської думки, що пробивалася через пережитки міфології, магії, інші культурні напластування зовсім іншого, ніж філософія, рівня. На відміну від іонійських філософів-одинаків, Піфагор у спілці однодумців виступив першим пропагандистом філософії, і для успіху в слухачів, які звикли до старих цінностей, легенди про золоту ногу і тому подібне були не зайвими.

Поиск по сайту: