Загальна характеристика елейської філософії. Апорії Зенона

У VI — V ст. до н. е. в античній філософії спостерігалися матеріалістичні і ідеалістичні тенденції. Правда, різниця між античним матеріалізмом та ідеалізмом розмита і умовна. До ідеалістів античності належать представники Елейської школи. Елей — місто — держава у Південній Італії, тоді частина Еллади. Засновником Елейської школи став Парменід з міста Елеї. Свої погляди і філософські думки Парменід викладав у віршах, де дуже часто використовуються метафори і алегорії. В основному творі «Про природу» поряд з матеріалістичними поглядами є й ідеалістичні. Так, у реальному світі в галузі буття Парменід (а потім й інші представники елейської школи) повністю відокремлює рух. Поняття розвитку у значенні, яке використовується представниками мілетської школи, а потім і Гераклітом, Парменід піддає гострій критиці і називає пустотою. Чому ж Парменід відкидає розвиток і рух? Відповідь випливає з характеристики ставлення буття і небуття. Парменід підкреслює, що «суще існує, тому що буття є, тоді як нічого іншого немає». Ці думки підштовхують до єдиного висновку: все те, що несе (в тому числі і рух), не існує. Найяскравіший учень Парменіда відомий філософ Зенон з Елеї, розвиваючи погляди вчителя, підкреслював, що логічно неможливо уявляти множинність речей і допущення руху, це приводить до суперечностей. Відомі парадокси Зенона проти можливості руху: «Ахіллес і черепаха», «Стріла» та ін. Роздумуючи над аргументацією Зенона, пізніше філософ Георг Гегель заперечував аргументацію Зенона: рухатись означає бути в такому місці і водночас там не бути, а це єдність неперервності та перервності простору і часу, що і робить можливим рух. 

Апорії Зенона (від др.-греч. Ἀπορία, трудність) - зовні парадоксальні міркування на тему про рух і безлічі, автором яких є давньогрецький філософ Зенон Елейський (V століття до н. Е..). Сучасники згадували більше 40 апорій Зенона, до нас дійшли 9, обговорювані в «Фізиці» і в інших працях Аристотеля, в коментарях Сімплікій, Філопона і Фемистий до Аристотеля, одна апорія з цих 9 наводиться також у Діогена Лаертського, апорії про безліч обговорюються в діалозі Платона «Парменід». Коментатор Еліас (Елій, VI століття) повідомляє, що Зенон висловив 40 міркувань (епіхейрем) про безліч і 5 - про рух.

Він склав для свого вчителя Парменіда, який стверджував, що суще одне з вигляду, але множественно згідно очевидності, аргументацію з 40 епіхейрем на користь того, що суще одне, так як вважав, що бути союзником вчителя - це добре. Ще якось, захищаючи того ж вчителя, який стверджував, що суще нерухомо, він висунув 5 епіхейрем на користь того, що суще нерухомо.

Найбільш відомі парадокс «Ахіллес і черепаха» та інші апорії Зенона про рух, які обговорюються більше двох тисячоліть, їм присвячені сотні досліджень. Платон в «Парменіді» їх не згадує, тому В. Я. Комарова припускає, що парадокси руху були написані Зеноном пізніше інших. Помилково сприймати ці міркування як софізми або вважати, що з появою вищої математики всі апорії вирішені. Бертран Рассел писав, що апорії Зенона «в тій чи іншій формі торкаються підстави майже всіх теорій простору, часу і нескінченності, що пропонувалися з його часу до наших днів». Наукові дискусії, викликані міркуваннями Зенона, істотно поглибили розуміння таких фундаментальних понять, як роль безперервного і дискретного (перериваного) в природі, адекватність фізичного руху та його математичної моделі та ін. Ці дискусії тривають і в даний час, прийти до загальної думки про сутність парадоксів науковому співтовариству поки не вдалося.

Поиск по сайту: