Українська філософія ХУ1І-ХУIII ст

16-17 століття. Як систематичне знання, філософія виникла в Україні щойно з розвитком інституційної вищої освіти в 16 — 17 ст. під впливом західно-філософських ідей. Проте філософське мислення і пошук відповідей на основні, життєві питання були притаманні українському народові здавна, вони пов'язувалися з його світоглядом і релігією ще за дохристиянських часів. Християнство визначило новий шлях і дало вагомий стимул для філософської думки, вносячи в нього елементи іудейсько-грецькі, а згодом і римської духовної культури. Все ж слов'янсько-українська основа і підхід мислення, менш спекулятивний, радше контемплятивний, визначили характер філософської думки в Україні та її поширення. Серед українців назагал знаходимо мало «чистих» філософів, зате філософське мислення прикметне для багатьох письменників, мистців, істориків, суспільних теоретиків. Тому історія української філософії включає, поряд з філософами типу Г. Сковороди, П. Лодія, С. Гогоцького, також М. Гоголя, П. Куліша, Тараса Шевченка, В. Липинського й ін. Ці українські мислителі висловлюють свої погляди менш теоретично й абстрактно, а передають їх най точніше, у контексті з життям, призначенням і життєвими ситуаціями людини. Вони представляють радше свої світоглядові думки і життєві настанови, аніж абстрактні схеми і теоретичні арґументи. У світосприйнятті, а тим самим у філософії українців переважають емотивні елементи над раціональними. Прагнення до синтези і гармонії також прикметне для українського світогляду, у висліді чого майже не заступлені серед українців крайні і чіткі філософські системи. Більшість мислителів і філософських течій, поширених в Україні, представляють синкретичні думки і пізнання. Так само властивою для українського способу мислення є релігійна настанова, «шукання Бога» і вартостей віри як такої, а не обов'язково пов'язання їх з конкретними релігійними доктринами. Ці риси української збірної ментальності знайшли свій вираз у філософських дослідах і пошуках.

18 століття. З християнством, письменством і освітою прийшли на Україну фрагментарні філософські відомості, насамперед через твори Отців Церкви і перекладну літературу. У тій таки літературі знаходимо вказівки на античних грецьких філософів. Вже в «Ізборнику Святослава» 1073 є вияснення деяких філософських категорій за Максимом Ісповідником і Теодороїм Райським, а в «Ізборнику» 1076 — низка етичних норм.

Відомі були на Русі й «Діалектика» І. Дамаскина, «Діоптра» П. Пустельника, «Шестоднев» у перекладі болг. І. Екзарха, антології «Пчоли», середньовічні хроніки, а далі твори Кирила філософа болг., які містили чимало філос. відомостей. Під їх впливом були висловлені думки в ориґінальних творах староукр. письменства, гол. в «Слові о законі і благодаті» Іларіона, «Поученнях» Луки Жидяти і Володимира Мономаха, у «Слові» Данила Заточника, в літописах, житіях і проповідях. Уже за Ярослава Мудрого діяли в Києві учені («книжні люди»), серед них Теодосій Печерський, Нестор-літописець та ін., що залишили глибокі своїм змістом твори. Зокрема писання Клима Смолятича доводять його ознайомлення з античною філософією, а літописець називає Клима «філософом, якого в руській землі не бувало». Кирило Турівський у поетично складених творах і проповідях намагався погодити віру з розумом. Але це мислення далеке від сучасної йому у Західній Європі спекулятивної схоластики, яка до кін. 15 ст. була майже невідомою в Україні. Слід ще згадати впливи юдаїзму й арабських рел. мислителів, що виявилися в єресі «зжидоватілих», яка, хоч виникла в Києві, набрала більшого поширення в Новгороді.

Глибше філос. зацікавлення пробивається в укр. літературі періоду рел. боротьби, коли Укр. Землі опинилися в межах Лит. Князівства і Польщі. Цей період зв'язаний з поширенням освіти (братські школи, Острозький наук. гурток і академія) та з впливами зах, течій: схоластики, ренесансу, гуманізму" і рел. реформацій. З кін. 15 ст. українці вже здобувають освіту у зах. університетах (Болонья, Падуя, Париж, Прага, Краків). Насамперед зах. ідеї діставалися на Україну через поль. рел. й осв. установи й у зв'язку з намаганнями поширити католицизм на укр. землі (Берестейська Унія). Полемічна література з боку православних і католиків та уніятів користувалася, крім теологічних, також філос аргументами (виняток становить антинаук., з аскетичним наставленням правос. полеміст І. Вишенський). Багато філос. думок висловлено в полемічному творі «Апокрисис» Христофора Філалета кін. 16 — поч. 17 ст. Обидві сторони вдаються в полеміці до метафіз. спекуляцій, покликуючися на авторитет Платона, Арістотеля, св. Авґустина і Томи Аквінського. Вони були також ознайомлені з творами Лютера, Меланхтона і Цвінґлі. Кат. і протестантські школи на укр. землях у 16 — 17 вв. сприяли поширенню цих філос. теорій і серед укр. молоді.

Дальший розвиток філос. навчання і письменства зв'язаний з Києво-Могилянською Академією, дехто з викладачів якої вчився у Замостській Академії (К. Сакович, І. Трофимович-Козловський, С. Косов) та зах.-евр. університетах (І. Ґізель, Т. Прокопович, С. Яворський та ін.). Філософія викладалася вже в Київ. Лаврській школі з 1631. її викладали у Києві лат. мовою та залишили свої твори-курси викладів такі вчені: І. Ґізель («Opus totius philosophiae», «Axiomae philosophicae», він же автор трактату українською мовою «Миръ съ Богом человЂку»); Й. Кононович-Горбацький («Orator Mohileanus», в якому поміщені його диспути про діалектичні настанови; він же автор курсу арістотелівської логіки «Subsidium logicae»); C. Яворський («Agonium philosophicum», a також курси психології і логіки, фізики та трактат "Камень вЂри); М. Козачинський («Philosophia Aristotelica»); Ю. Кониський (курси «фізики» і етики в дусі Арістотеля); Йоасаф Кроковський (заг. курс філософії, диспути з логіки). У останнього вже помітне відхилення від схоластики й Арістотеля та критика томізму, хоч ці системи переважали у філос. поглядах ін. учених Києво-Могилянської Академії. З Академією пов'язана наук. та письм. діяльність енциклопедиста Т. Прокоповича, що викладав поетику, реторику, логіку, фізику, математику й теологію. В його творах помітні впливи гуманізму і просвітництва, популяризація ідей X. Вольфа і Ф. Лейбніца (українською мовою «Філос. твори», 3 тт. К. 1979). Прокопович поклав основи теорії зверхности світської влади над церк. й обґрунтував самодержавство у творах: «Правда воли монаршей», «Слово о власти и чести царской», «Духовный регламент». Він і багато Еипускників Академії згодом працювали як викладачі філософії чи церк. діячі у Москві й ін. містах Росії.

Два філос. твори, що появилися в другій пол. 17 ст., не зв'язані з Академією. Це «Зерцало богословія» К. Ставровецького-Транквіліона і «Трактатъ о душЂ» (1625) К. Саковича; останній писав філос. праці також поль. мовою. Елементи філософії є в трактатах П. Могили («Confessio Orthodoxa») та А. Зернікава (Чернігівського) про походження св. Духа («De processione Spiritus Sancti»). Курси філософії читалися у 18 ст. у лівобережних колеґіях (Чернігівській, Харківській, Переяславській) та в уніатських монастирських школах Василіян (гол. Лаврівська і Львівська школи).

Перехідною постаттю між «золотим віком» Академії та розповсюдженням філософської освіти в інших містах України та Сх. Европи і його завершенням з'являється блискучий і перший справжній укр. філософ Г. Сковорода, вихованець Академії, сучасник Канта. Сковорода, названий «укр. Сократом», видатне явище в укр. і елов. філософії взагалі, людина, що своїм життям і філос. проповіддю засвідчувала автентичність своїх поглядів і теорій. Студії над Сковородою за останніх сто p., зокрема від часу видання його творів Д. Багаліем (1894), виявили, що його філософія є не лише вираженим у літ. символах етичним світоглядом чи еклектично дібраними філос. елементами з перевагою богословської думки, а й суцільною ориґінальною системою пізнання, метафізики й етики. Важливим етапом цих студій були праця «Філософія Г. С. Сковороди» Д. Чижевського (Варшава 1934) та статті Івана Мірчука в німецьких славістичних журналах 1930-их pp. Особливо інтенсивні досліди над Сковородою проведено на поч. 1970-их pp. в Україні і за кордоном у зв'язку з 250-літтям його народження. Тоді ж видано повне видання «Творів» у двох томах (Київ, 1973).

Поиск по сайту: