Комунікативні технології у системі соціальних технологій. Класифікація комунікативних технологій

1-2

Комунікації — складова суспільства.

Ми живемо в світі комунікації. 70% свого часу людина витрачає саме на комунікацію. Без ефективного ведення зв'язку зупинилося б чимало виробничих процесів.

Саме комунікація забезпечує існування соціальної пам'яті, зберігання й передачу інформації — в межах одного покоління, а також від однієї генерації до іншої. Суспільство не може існувати в режимі тільки індивідуальної пам'яті: людина перебуває в ситуації, що безнастанно змінюється.

Тому для її фіксації постає потреба в динамічній структурі. Індивідуальна пам'ять унеможливлює передачу й збереження інформації в обсягах, достатніх для функціонування суспільства. Комунікація відповідає тим завданням, що їх ставить перед нею суспільство. Приміром, якщо суспільство змінилося за якісними та кількісними показниками, воно переходить від використання усної мови до усної плюс писемної.

Усна комунікація обмежена щодо передачі в часі та просторі: усно ми не можемо транслювати щось у майбутнє чи розмовляти з віддаленим співрозмовником.

Писемність дозволила зняти ці обмеження. Розвиток техніки створив передумови для функціонування усної комунікації в новому режимі: магнітна стрічка може донести голос із минулого в майбутнє, за допомогою телефонного чи радіозв'язку ми можемо спілкуватися з іншими містами.

Отже, винайдені альтернативні системи дозволили вирішувати нерозв'язувані раніше завдання.

Однак писемність донині залишається найдешевшим і найпростішим засобом комунікації. Завдяки їй знання нагромаджуються не лише в голові людини, яка, відомо, не може надійно і тривало зберігати необхідну кількість інформації, оскільки їй притаманні забудькуватість і здатність помилятися тощо. Крім того, є обмеження стосовно обсягу тієї інформації, яку здатна запам'ятати людина.

Писемність дозволила людині швидше входити в систему знань. Нині не потрібно самому доходити до їхніх джерел, а можна вільно використовувати надбання попередніх поколінь.

В усі часи існування суспільство контролювало процес передачі знань. У минулому був чіткий персональний добір тих, кому передбачалася передача відповідної інформації (наприклад, серед шаманів, чаклунів тощо). Ці знання обов'язково передавалися; прикметно — тяглість майже ніколи не порушувалася, кожен носій інформації перед своєю смертю готував своїх послідовників.

У пізніші часи функцію контролю перебрала на себе цензура (реальна чи опосередкована). Влада досить ретельно контролювала писемну комунікацію. Навіть навчання письма перетворювалося на священний акт: так було в Давньому Єгипті, Китаї, де лише особливі «касти» мали доступ до писемних текстів.

Друкована комунікація знову виникає як відповідь на суспільні проблеми. Для Західної Європи це була, головним чином, проблема ідеологічна — уніфікація при розмноженні текстів Біблії. Необхідно було виготовити достатню кількість текстів, але текстів ідентичних, без помилок переписувачів. Перші університети також, до слова, виникають як відповідь на ідеологічні проблеми уніфікації освіти, тобто проблеми чіткого контролю над передачею знань.

Згодом друкована комунікація вирішує ці завдання — ідентичності та масовості — в усіх галузях. Виникає навіть нова форма суспільного обговорення інформації — газета. Вона стала цікавою формою організації суспільної інформації, тому що постійно вела мову про ті самі об'єкти, тобто описувала розвиток подій. Завдяки цьому, інакше кажучи, розчистився інформаційний простір людини, зникли розмови про «єдинорогів» та подібні до цього речі, оскільки постійна мова про ті самі об'єкти не давала ходу фальсифікаціям, свідомим чи випадковим.

До того ж, виникає кілька газет, що дало можливість описувати ті самі події з різних позицій.

Загалом комунікація дозволяє синхронізувати життя суспільства в часі й просторі. Це перехід від чогось, що нагадує броунівський рух, до постійних форм існування. Без прогнозування людської поведінки суспільство неможливе. Нині й школа, наприклад, це також підготовка маленької людини до постійних форм поведінки, коли дитина вчиться сидіти тривалий час, не заважати іншим, слухатися тощо.

Комунікація дозволяє створювати елементи єдиного організму з індивідуальних ситуацій. Вона постійно відповідає рівневі розвитку суспільства. До прикладу, газети колись виходили з регулярністю, що відповідала розкладові руху поштових екіпажів.

Нині кожен може спілкуватися по телефону з людиною, яка перебуває на іншому континенті. Коли рослинний і тваринний світи синхронізували своє життя відповідно до природних ритмів (день — ніч, весна — літо — осінь — зима), то людині також необхідно узгодити свої синхронізації водночас із природними.

Перші газети переросли в розгалужену систему масових комунікацій, без якої важко уявити сучасне суспільство. Однак новини, що подаються ними, оцінюються по-різному.

Тепер розглянемо питання про те, з якими характеристиками комунікацій ми маємо справу.

Комунікація може бути вербальною або невербальною. Вербальна комунікація — це наше звичне використання мови. До невербальної комунікації відносять міміку, жести, позу, тип одягу (наприклад, коли людина готується виступити на вечорі ветеранів, то вона одягнеться не так, як одяглася б на зустріч із молоддю), зачіска, а також інтонація, тембр голосу тощо.

Так, у США низький голос завжди був ознакою мужності, тому чимало людей спеціально зривали свій голос, намагаючись зробити його низьким. Сюди ж віднесемо також імітацію голосу видатних людей, популярних співаків чи акторів.

Людина краще керує вербальною інформацією, частіше залишаючи поза увагою комунікацію невербальну. І це зраджує її. Бо за тембром голосу можна визначити, говорить людина правду чи ні. В переговорах за допомогою невербальної інформації можна довідатися, до якої межі здатна дійти супротивна сторона, а потім використовувати цю інформацію для продовження переговорів.

Вербальна комунікація має системніший, структурованіший характер. Невербальна комунікація не є такою чіткою, хоча й вона несе в собі досить інформації.

Комунікація може бути усною, письмовою або друкованою. Усна комунікація дає можливість швидкого реагування, передає всі нюанси розмови. Тому, наприклад, допит для слідчого цікавіший в усній формі.

Письмової комунікації потребують від людини, приміром, державні установи. Ми розписуємося, пишемо, підписуємося, таким чином фіксуючи, що саме нами написано той чи інший документ.

А як було в минулому, коли не було писемності? Тоді роль усного слова була значно важливішою, слово було вагомішим. Важко уявити обставини, за яких людина могла б його порушити.

Аби ще ускладнити цей процес, у ньому брали участь свідки. Продавалася земля, і свідки запам'ятовували, що саме так це й було. А щоб сила слова була вагомішою, використовували грудку землі. Або ж іноді свідків тягли за вуха. Нині свідки також збереглися, наприклад, у ситуації весільної церемонії.

Друковану комунікацію, на додаток до письмової, запропонував використовувати представник Празької лінгвістичної школи І. Вахек. Справді, збільшуючи кількість адресатів, ми вже не можемо докладно передавати особливості адресанта, того, хто пише. Ми уніфікуємо письмо, роблячи його друкованим. Однак, надсилаючи привітання, ми прагнемо власноруч написати його на листівці.

Комунікація може бути формальною або неформальною. До першої відносять офіційні ситуації, які значно сильніше контролюються їхніми учасниками. Неформальні ситуації відображають невимушений характер розмови. В даному разі ми використовуємо не раніше заготовлені тексти, а створюємо їх під час розмови. І той, а також інший варіант є досить поширеними на практиці.

Можемо побудувати класифікації щодо обліку кількості співрозмовників:

1 — внутрішня -комунікація, коли людина розмовляє сама з собою;

2 — міжособистісна комунікація;

3 — 5 — комунікація в малих групах;

20—30 і більше — пуфіінна комунікація. Наприклад, виступ перед аудиторією. Тут уже наявний функціональний розподіл: активний оратор і пасивна аудиторія;

100 й більше — організаційна комунікація. Коли люди працюють в одній організації, вони пов'язані багатьма комунікаційними ситуаціями, які, загалом, і формують клімат фірми, заводу і т. ін. Так з'являється ієрархічна комунікація: від вищих до нижчих. Може виникнути розходження між формальним (тобто призначеним) і справжнім лідерами.

1000 й більше — масова комунікація, зокрема газети, телебачення, журнали, радіо.

Це все різновиди комунікації в межах однієї мови і однієї культури, але, оскільки в світі близько 3 500 мов, то, навіть користуючись англійською мовою, латиноамериканець і європеєць — як співрозмовники — можуть почуватись некомфортно, оскільки вони звикли розмовляти в різних манерах. Відтак можемо назвати такі різновиди комунікації, як міжнародна та міжкультурна, і оволодівання ними також потребує особливих навичок.

Таким чином, комунікація — це складний процес, кожна модель якого може взяти з нього певні особливості. Дж. Фіске взагалі поділяє всі теорії (моделі) комунікації на два класи.

В одному випадку комунікація розглядається як передача повідомлень, і її завданням є якомога точніше передати сигнал від джерела до одержувача. Відповідно, роль цього адресата досить пасивна, він може одержувати тільки те, що передав йому адресант.

Інша школа стверджує, що комунікація є виробництвом і обміном значеннями. Тут вивчаються тексти й культури. Повідомлення в цьому разі буде не просто передаватися в незмінному вигляді, а, певніш за все, виникати з одержаного самим адресатом. Ми, своєю чергою, можемо назвати це фізичними або гуманітарними моделями.

Ще на початку XX століття виникла суперечка про причину різниці між природними й гуманітарними науками. Російський філософ С. Л. Франк писав, що дослідник мурашника не є частиною мурашника, а дослідник суспільних процесів сам є частиною цих процесів. Тобто, коли біолог вивчає клітини, він як суб'єкт відокремлений від клітини — об'єкта. У ситуації з мовою суб'єкт і об'єкт існують зрощено.

Додайте до цього ще таке спостереження: гуманітарний дослідник може працювати, охопивши 100 % своїх об'єктів, наприклад, дослідник творчості Т. Г. Шевченка може аналізувати всі його твори. Водночас неможливо уявити біолога, який вивчав би всі, що існують, клітини.

Таким чином, учені дійшли висновку: є суттєва різниця між природничими та гуманітарними науками. І в майбутньому можна очікувати створення якогось варіанта «гуманітарної математики», що була б здатна описувати явища, пов'язані зі свідомістю.

Відомо, що вже нині почали з'являтися відповідні наукові праці.

На сьогодні до соціально-комунікаційних технологій різні дослідники [1; 4; 5; 8–10; 11] (Коновець О.Ф, Петрик В.М., Почепцов Г.Г.) відносять різні маніпуляційні дії-комплекси:

1) технологія інформаційного охоплення (пропаганда);

2) технологія формування іміджу (іміджбілдінг та трешімідж);

3) технологія виправлення інформації (спіндоктор);

4) технологія інформаційного протистояння-боротьби (інформаційних війн);

5) технологія соціальних зв’язків (паблік рилейшнз);

6) технології просування (маркетингові комунікаційні технології);

7) технологія перемовин;

8) рекламні технології;

9) виборчі технології;

10) кризові технології;

11) технології формування промов (спічрайтинг, спічмейкінг);

12) технології електронних мереж;

13) технології мобільного зв’язку;

14) технологія чуток;

15) технології організації дозвілля;

16) психотерапевтичні технології;

17) технології громадянського суспільства;

18) технологія перепису населення;

19) технологія реєстрації населення;

20) технологія реєстрації хворих у лікарнях;

21) технологія реєстрацій у РАГС (шлюб, розлучення, народження, смерть);

22) технологія пільгування;

23) релігійні технології (хресний хід, освячення води, хрещення дитини, постриг

у ченці тощо);

24) технології сакральних дій (шаманство, чаклунство, ведунство).

Кожна з перелічених соціально-комунікаційних технологій має характеристики, структуру, семантичне й семіотичне наповнення. Далі пропонуємо стисле визначення кожної з технологій.

Технологія інформаційного охоплення (пропаганда) – це “неоплачувана, абсолютно добровільна форма особистого інформативного впливу на індивідів з метою донесення до них інформації про фірму, її діяльність і товари, які вона випускає” [3].

Технологією інформаційного охоплення як видом соціально-комунікаційних технологій пропонується називати систему маніпуляційних дій-комплексів, спрямованих на особистісний емоційно-експресивний вплив на свідомість споживачів інформації (реципієнтів) з метою зміни сценаріїв, моделей їх поведінки, переконання людей, поширення інформації про певного фігуранта, його дія- льність на підставі власних переконань пропагандиста

Наступним видом соціально-комунікаційних технологій вважається технологія формування іміджу (іміджбілдінг та трешімідж), сутність якої полягає в тому, щоб утворити замінники (символи) реального образу фігуранта (людини, організації, колективу, міста, країни, союзу країн тощо) за допомогою специфічних дійкомплексів, які систематично нав’язують інформацію.

Цікавою соціально-комунікаційною технологією слід вважати технологію виправлення інформації, або спіндоктор (від англ. spin – кружляння й англ. doctor – доктор). Сутність згаданої технології полягає в тому, щоб завдяки нехитрим корекціям інформації про певного фігуранта, події або процеси “лікувати” початок їхньої негативізації: з негативних відомостей робити позитивні, такі, які змінювали б імідж фігуранта на краще.

У теорії масової комунікації відома технологія інформаційного протистояння-боротьби (інформаційних війн). Сутність згаданої технології полягає в системному

масової комунікації відома тех-цілеспрямованому негативному впливі на об’єкт протистояння.

Технологію інформаційного протистоян-ня-боротьби активно використовують і сьогодні ідеологічні суб’єкти на політичній арені. Прикладом такого протистояння-боротьби вважається загострена протидія партій – претендентів на роль лідера в політичному процесі напередодні виборів або президен-та країни, або парламенту.

Досить впливовою і дієвою слід вважати технологію соціальних зв’язків (паблік рилейшнз), про яку вже написано багато працьі здійснено безліч досліджень. Згадана технологія соціальних зв’язків здійснюється завдяки цілеспрямованому систематичному налагоджуванню зв’язків із громадскістю при використанні правдивої інформації, яку керівництво організації постійно пропонує народу, споживачам чи то власної продукції, чи то послуг.

Прикладом нормативного використання технології соціальних зв’язків слід вважатиінформування клієнтів банку про активи і пасиви установи, які постійно здійснюються керівництвом заради збільшення не тільки власних коштів і прибутків, а й коштів клієнтів

Слід звернути увагу й на технології просування (маркетингові комунікаційні технології). Їхня сутність полягає в системі дій, спрямованих на розміщення товарів (послуг) на ринку попиту таким чином, щоб здійснити якнайшвидший їхній продаж із максимальним прибутком.

Прикладом технології просування є кампанія рекламування чи то оператора МТС, чи то Білайн, чи то Київстар, чи то Джинс або акційна кампанія щодо стартових пакетів під час впровадження нових послуг мобільного зв’язку (пакети: “Новорічний”, “Все по нуль”, “Сімейний”, “Студентський”, “Сім-сім сім’я” тощо).

Як вид соціально-комунікаційних технологій нині розглядаються рекламні технології. Їхня сутність полягає в інформуванні споживачів щодо появи нових організацій і видів товарів (послуг), формуванні та підтримці іміджу організацій, товарів (послуг).

Від рекламних технологій недалеко відійшли досить розповсюдженні виборчі технології, сутність яких полягає в системі дій, спрямованих на пропозицію електорату майбутніх політичних послуг із боку відомого в країні політичного суб’єкта; нав’язуванні його програмних положень, обіцянок і рекламних роликів, друкованої продукції і мітингових зустрічей на виробництві; плануванні й організації виборчої кампанії; постійному інформуванні громадськості про наміри, плани і дії політичного суб’єкта; контролі за діями

Що в економічній галузі, що в політичній або мистецькій галузях необхідними є технології формування промов, які в зарубіжній науковій та періодичній літературі називають терміном “спічрайтинг”, а іноді – “спічмейкінг”. Термін “спічрайтинг” утворився поєднанням двох англійських слів, а саме: speech – мовлення, промова та write, writing– писати; той, хто пише. Таким чином, термін “спічрайтинг” означає людину, яка пише промови. Термін “спічмейкінг” також утворений поєднанням двох слів англо-американського походження: speech – мовлення, промова та making – створення. Як перший термін (“спічрайтинг”), так і другий (“спічмейкінг”) перекладаються зі змістом досить близьким, що й дає підґрунтя для того, щоб вважати їх синонімами.

Досить цікавими й новими для світу (зокрема, для України) слід вважати технології електронних мереж. Згадані технології є системою дій, спрямованих на захоплення і привернення уваги користувачів електронних мереж

Такими ж новими, як і електронні, вважаються на сьогодні найрозповсюдженіші технології мобільного зв’язку. Сутність останніх полягає в тому, що абонента, або користувача послугами мобільних операторів, останні інформують про прогноз погоди, стан банківського рахунку, новини, розсилання на адресу абонента книжкових посилок.

На відміну від попередньо описаної технології мобільного зв’язку, яка є легітимною, з найбільшою ефективністю в комунікаційному просторі функціонує технологія чуток. Основною ознакою згаданої системи дій слід вважати передавання інформації майже пошепки, “з вуха до вуха” на ґрунті відсутності достатнього її обсягу.

Досить розповсюдженими, але непомітними нині є технології організації дозвілля, сутність яких ми вбачаємо в системі дій, спрямованих на організацію відпочинку та вільного часу індивідів. До технологій організації дозвілля слід віднести, наприклад, сітку телевізійних передач, яка спланована таким чином, щоб глядачі будь-якого віку могли знайти для себе в певний час доби цікаві передачі, художні фільми, репортажі, концерти, ток-шоу тощо.

Певна частина дослідників не погоджується з думкою про те, що психотерапевтичні технології є такими, які слід називати технологіями взагалі. Дослідник Г. Почепцов включає психотерапевтичні технології до переліку видів комунікативних технологій[5]. Навпаки, дослідник О. Коновець не включає психотерапевтичні технології до переліку комунікативних технологій [1]. Як вважає Г. Почепцов, психотерапевтичні технології як вид комунікації “корегують когнітивні механізми, які керують поведінкою” і “навчають людину новим моделям поведінки практично, здійснюючи навчання на умовних прикладах” [5, с. 307]. На нашу думку, достатньо першої частини визначення, щоб вважати психотерапевтичні технології такими, які можна вважати соціально-комунікаційними.

Досить цікавими вважаємо технології громадянського суспільства, які тлумачимо як систему соціально-комунікаційних дій, спрямованих на планування й організацію заходів для формування сильного суспільства, що базується на неурядових організаціях і спілках, товариствах і союзах громадян у демократичній державі. Прикладом технології громадянського суспільства вважаємо організацію і проведення мітингів на підтримку вільного формування, наприклад, спілки громадян м. Києва (“Громадянський союз”). Іншим прикладом слід вважати дії Маршу незгодних в Росії в 2006–2009 рр.

Слід відрізняти від попередніх технологій інші, а саме – технологію перепису населення, сутність якої полягає в організації системи соціально-комунікаційних дій, спрямованих на реєстрацію і суцільну фіксацію (записування) соціально-метричних даних. Яскравим прикладом технології перепису населення є остання фіксація 2001 р. Така фіксація соціально-метричних характеристик населення України дає можливість не тільки спланувати розвиток суспільства, а й офіційно зафіксувати його нагальні проблеми.

Досить близькою до технології перепису населення слід вважати технологію реєстрації населення. Останньою називаємо таку систему соціально-комунікаційних дій, які спрямовано на впорядкування та фіксацію місця комунікативного простору, місця проживання та пересування індивіда.

Недалеко від зазначеної технології відійшла й технологія реєстрації хворих у лікарнях. Принцип, на якому базується така технологія, той самий, що й у попередньої технології, а саме – фіксація можливих змін у комунікаційному просторі кожного індивіда. До сьогодні в кожній лікарні міста зберігаються майже на кожну людину, що офіційно зареєстрована в районних паспортних столах, медичні картки, до яких вписані всі дані про здоров’я людей.

Особливою у списку соціально-комунікаційних технологій є технологія пільгування. Сутність останньої полягає в системі дій, спрямованих на стимулювання обмежених категорій населення як з боку економічного добробуту, так і з боку забезпечення реалізації нормальних комунікаційних намірів, прагнень, бажань.

Специфічними вважаються релігійні технології, про які слід говорити як про систему дій, спрямованих на залучення (навернення) нових прихильників віри, популяризацію ідей певної конфесії та її релігійних догм, поширення інформації про діяльність конкретних осередків та їхні традиції, обря-ди, іміджеві моделі та моделі поведінки, соціально-релігійні норми та санкції. Яскравими прикладами релігійних технологій слід вважати хресний хід, освячення води, хрещення дитини, постриг у ченці тощо.

Поиск по сайту: