Етичні складові масовокомунікаційної діяльності

моральність - це «1. Сукупність норм, що визначають поведінку людини. / / Поведінка людини, яка грунтується на таких нормах. 2. Моральні якості»[1];

етика - «1. Філософське вчення про мораль, її принципах, розвитку та ролі в суспільстві. 2. Сукупність норм поведінки, мораль який-л. суспільної групи, організації тощо»[2]

Як показує порівняльний аналіз, денотативного простір наведених визначень не тотожне, але включає одні й ті ж поняття: норма, поведінка, мораль. Пояснення цьому ми знаходимо у грецькій етимології, оскільки там у 2-му значенні це означає: «вдача, звичай, характер, образ думок» [3]. В античній естетиці це поняття входило до складу категоріальної тріади, яка використовувалася для опису структури особистості публічного оратора. Першим своє бачення якостей оратора запропонував давньогрецький філософ Сократ, який вказував на надзвичайну важливість мовного спілкування і особистого прикладу в процесі виховання, навчання та громадської діяльності. Він першим втілив образ ідеального оратора, основними якостями особистості якого виступають: «звичай, вдача, характер, звичка», а також - «мова, мова, слово» і - «стан». Платоном описана структура феномена, який зараз називають мовною особистістю з її основними складовими - морально-етичним, мовним і емоційно-чуттєвим началами. Спираючись на що йде від античності традицію, ми віддаємо перевагу в рамках даної роботи поняття «етика» як втілює ядерне значення цього явища і будемо розглядати етику масової комунікації - наше уявлення про сукупність і системний характер суспільних норм, що визначають поведінку людини в сучасних умовах і затверджуються в практиці масової комунікації. Проблемне питання, навіяний Незачесані думки Леца, виглядає наступним чином: наскільки (і чи справді?) Отруйна «солодка оболонка» сучасної масової комунікації, в умовах якої формується «пігулка» етики? Які поведінкові стереотипи, моделі, сценарії пропонує сучасне телебачення?

Вивчення тріади масова комунікація - масова свідомість - масова культура має свою традицію і діючі наукові школи. У рефлексії над етикою масової комунікації нам не обійтися без короткого аналізу даних понять. У словнику іноземних слів визначення масової комунікації представлено як «процес повідомлення інформації за допомогою технічних засобів - засобів масової комунікації (преса, радіо, кінематограф, телебачення) чисельно більшим, розосередженим аудиторіям» [4] і практично повторює в перекладі визначення «mass media» в словнику Вебстера [5]. Ключове в наведеному визначенні поняття інформації має тим не менш самостійний термінологічний статус. Г. В. Лазутіна описує масову інформацію через метафору «духовного мосту між представниками різних соціальних спільностей» [6] і виділяє її головні властивості: загальзначимість («несе в собі відомості, які в тій чи іншій мірі стосуються всіх» [7]) і загальнодоступність («поширюється по відкритих каналах, а фіксується або в природній мові, або в таких штучних, якими володіють маси - від найпростішого мови світлофора до вельми складних мов мистецтв» [8]). Масова свідомість цим вітчизняним дослідником розглядається в якості інваріанта суспільної свідомості, як «загальнозначимих шар, що протистоїть спеціалізованому, груповому свідомості (в тому числі класовому)» [9]. Функція масової свідомості - забезпечувати «необхідний рівень інтеграції людства, зберігаючи його як цілісну систему» ​​[10]. Таким чином, Лазутіна Г. В. пропонує розглядати масову свідомість як найважливіший вузол самоврядування, саморегуляції суспільства в цілому. Носієм масової свідомості є «безлика» маса. Модель маси - натовп, психологічний феномен, що виникає при безпосередній взаємодії індивідів, незалежно від їх соціального стану, національності, професії, приводу, що викликав її освіту. Дослідники стверджують, що сучасні маси на відміну від трудящих мас в поданні Карла Маркса, виникають і формуються на основі спільності споживаної інформації і є прямим породженням масової комунікації. Вони володіють відмінними властивостями - некерованість, але контрольованість [11].

Підтвердження тези про контрольованості мас можна побачити на прикладі найпопулярніших сьогодні телевізійних жанрів розважальних програм - реаліті-і ток-шоу. Адресат таких програм добре структурується. В реальній ситуації телевізійного спілкування адресат виступає як множинний: один, безпосередній, присутній при спілкуванні - це аудиторія в студії, співрозмовник інтерв'юера, партнер модератора і т.п., а інший - вся масова телевізійна аудиторія. Це явище відоме як «подвійний адресат» [12]. Типова комунікативна ситуація телевізійного спілкування, таким чином, має такі екстралінгвістичні компоненти:

1) адресант, який одночасно є ідеальним адресатом (відповідно до імперативом 5), першим приймає та інтерпретує власне комунікативно-мовленнєвий дію - мовне висловлювання; у свідомості адресанта-мовця процеси породження і розуміння мови протікають одночасно;

2) адресат - тип комуніканта, який також має складну організацію і характеризується як «подвійний адресат», тому що, скільки б не було реальних адресатів мовлення (n), кінцеве число адресатів n +1 (безпосередній співрозмовник-інтерв'юер, глядачі в телестудії, масова аудиторія біля телеекранів - реальні адресати, а ідеальний адресат - сам говорить).

3) повідомлення в умовах телевізійного ефіру - це «предметно-знакова модель» [13], програма знаковою координації (сполучення) діяльностей комунікантів (адресанта і адресата).

Принцип протиставлення, майже парадоксального, використовується в науковій літературі для характеристики масової культури, яка, будучи частиною культури, «створюється, але не твориться масами на замовлення і під тиском сил, які панують в економіці, ідеології, політиці, сфері правових і навіть моральних відносин» [14]. Відмінними рисами масової культури при такому розумінні є «гранична наближеність до елементарних потреб людини, постійно зростаюча затребуваність її продуктів, орієнтованість на природну, ближче до інстинктивної, чуттєвість і примітивну емоційність, завжди сувора підпорядкованість панівним у соціумі силам, гранична спрощеність у виробництві якісного продукту споживання і т.п.»[15] До ознак«людини маси»часто відносять ослаблення інтелектуальної діяльності, зниження рівня реакцій, нездатність до помірності та відстрочення дій, схильність до гіперемоціональності і нестримність афектів, деятельностное вираз емоцій.

На перший план у сучасних гуманітарних дослідженнях виходить рефлексія над когнітивної і афективної сферами психічної діяльності людини в умовах масової комунікації та публічної сфери. Аналіз сучасного стану публічної сфери дозволяє відзначити, що відмінною ознакою публічної комунікації в кінці XX - початку XXI століття є переважання емоціоцентрірованной аргументації над раціональною і, як наслідок цього, целеустановка на формування думки, а не знання. Це з очевидною закономірністю веде до підвищеного емоційного «фону» текстів, що звертаються в публічній сфері, до емоціогенності публічної сфери в цілому і масової комунікації зокрема.

Превалювання розмовної проблематики в телевізійних передачах пояснюється діалогізм як онтологічним ознакою сучасної культури та всієї людської комунікації. Людина в спілкуванні з іншою людиною, в присутності людини або безлічі людей створює химери - додумує за когось образи ситуацій, образ себе самого, образ уявлень про себе - і претендує на їх визнання (верифікацію). Це дозволило М. М. Бахтіним свого часу помітити: «Світ населений створеними образами д р у г и х людей (це - світ інших, і в цей світ прийшов я), серед них є й образи я в образах інших людей» [ 16]. Людині Бахтін відмовляє в самодостатності, сенс життя людини - в іншому: «Бути - значить про б щ а т ь с я. [...] Бути - означає бути для іншого і через нього для себе. У людини немає внутрішньої суверенної території, він весь і завжди на кордоні, дивлячись всередину себе, він дивиться в г л о з а д р у г о м о або г л о з а м і д р у г о г о»[ 17].

Звертаючись власне до етичних принципів, перелічимо, як нам видається, основні нормополагающіе моменти сучасної масової комунікації. Ми пропонуємо своє бачення номенклатури таких норм, неповне в силу об'єктивних причин і недостатності обсягу даного матеріалу, коротке перерахування етичних імперативів і поведінкових очікувань, які пропонує носію масової свідомості масова комунікація. Картина спостережуваних етичних зрушень обумовлена ​​багато в чому сучасними соціокультурними та економічними змінами в суспільстві кордону тисячоліть і пов'язана з поняттям постіндустріального суспільства, єдиною, на думку проф. Є. Л. Вартанової [18], сьогодні соціальної метатеоріей, яка поділяється більшістю зарубіжних економістів і соціологів. Емпіричні дослідження середини - другої половини ХХ століття дозволили вченим відзначити стійку тенденцію до скорочення зайнятості в первинному (сільському господарстві і добувної промисловості) і у вторинному (мануфактурному) секторах економіки і одночасно до її зростання в третинному секторі, тобто в секторі послуг. Звідси інші найменування епохи, в яку нам довелося жити: споживче товариство, споживчий капіталізм. Наслідком розширення сфери послуг є масове вищу освіту, перехід до якого визначено потребою в забезпеченні необхідного числа людей, здатних працювати в «суспільстві знань» [19]. Особливу роль в сучасних умовах відіграють інформаційно-комунікаційні технології (ІКТ). Телекомунікації створюють економічну інфраструктуру «глобального села» (використовуючи термін М. Маклюена [20]). Багато сучасні дослідники вважають інформацію ключем до розуміння сучасного суспільства - «інформаційного суспільства». Глобалізаційні процеси здатні посилювати інтеграцію людей і різних процесів, але одночасно можуть вести до фрагментації і дезінтеграції.

1. Вимоги комунікативної поведінки. Сучасна суспільно-політична ситуація пропонує людині комплекс викликів, реакція на які здатна сформувати у нього категоріальний аналог різоми - «сітку», або «матрицю», сприйняття навколишнього світу і рефлексії власного місця в соціумі. Реакція людини на вплив різоми легко прогнозується, а комунікативна поведінка набуває імперативний характер. «Ставка» на комунікативність поведінки персонажів (і, як наслідок ідентифікації, масової аудиторії) і в першу чергу «розмовний» характер програми видно в сучасних ток-шоу (що визначається в першу чергу специфікою жанру): «Лоліта. Без комплексів»,«Федеральний суддя»,«Жди меня»,«Пусть говорят»з Андрієм Малаховим» («Перший канал»), «Приватне життя» («Росія»), «Принцип доміно», «Школа лихослів'я», «До бар'єру»і«Недільний вечір»з Володимиром Соловйовим» («НТВ»), «Заборонена зона» з Михайлом Пореченковим»(«ТНТ»),«Культурна революція»з Михайлом Швидким («Культура»),«Година суду»з Павлом Астаховим («Ren-TV») і ін Ефект «заразливості» імперативу посилюється за рахунок регулярності і частотності виходу програм в розрахунку по днях тижня (наприклад, «Лоліта. Без комплексів», «Федеральний суддя», «Нехай говорять» з Андрієм Малаховим»-«Перший канал») і навіть в сітці мовлення однієї доби (наприклад,«Заборонена зона»з Михайлом Пореченковим», «Дом 2», «Офіс» - «ТНТ»).

Установку на той же імператив можна побачити в множенні кількості і частотності реаліті-шоу: «Дом 2. Нова любов!»,«Дом 2. Після заходу сонця»,«Офіс»,«Можливості пластичної хірургії»(«ТНТ»).

Примітивне мізансценування в серіалах Переакцентуються увагу телеглядачів на власне спілкування персонажів («Великі дівчатка», Перший канал, «У.Е.», Росія; «Моя прекрасна няня», Міський канал-СТС, «Не родись вродливою», Міський канал-СТС; «Саша + Маша», ТНТ, «Хто в домі господар?», Міський канал-СТС, «Солдати-6», Ren-TV, «Студенти», Ren-TV). Збільшення частки і зміна статусу усного побутового спілкування на сучасному телебаченні викликає у нас асоціації з революційними новаціями представників «нової драми" наприкінці XIX століття (Стріндберг, Ібсен, Чехов), які змістили акцент з драматургічность сюжету на драматургію спілкування. Чехов, наприклад, (як зараз в горезвісному «Будинку 2») навмисно зображував реальні картини людської комунікації, без прикрас і еталонних трансформацій, демонструючи тим самим її надмірна (патологічний) характер (щодо природних норм комунікації, розкритих принципами ефективної комунікації) і провокуючи природне ж огиду від подібних способів взаємодії. У цьому нам бачиться тверда аксіологічна позиція автора: Чехов «провокує нас на несмак» [21] подібно до того, як лікар прищеплює пацієнта від небезпечної хвороби, вводячи в організм малу частку «зарази» у вигляді вакцини - адже тільки перехворівши, людина зможе виробити імунітет до захворювання.

Відоме висловлювання Чехова про те, що він все життя видавлював з себе раба, дозволяє екстраполювати цей процес самовдосконалення одночасно і на його художню творчість, і на етичну установку сучасної телевізійної (і ширше - масової) індустрії. У мовному просторі телепрограм ретельно представлені не бажані, з точки зору особистісного досконалості, параметри, а патологічние, і відбувається їх актуалізація - так вчинив би «людина-актуалізатор» (Е. Шостром [22]). У цьому навмисному згущенні вульгарності і несмаку засобами художньої літератури та її культурної паралелі - телевізійної комунікації видна самовідданість особистості, яка прагне подолати «людини-маніпулятора» (Е. Шостром [23]) в собі. Знаменним в світлі описуваних нами тенденцій виглядає уточнення жанру серіалу і суміщення двох з вище описаних жанрів - «реальний серіал» («Рублівка. LIVE», НТВ). «Телесеріальная» життя претендує не тільки на імітацію «справжньої» життя, але перш за все на її симуляцію і тренінгове засвоєння масовою аудиторією, формування у останньої віртуального досвіду (див. імператив 3).

2. Вимоги вербальної форми поведінки. Вербальний компонент масової інформації (якщо брати до уваги широкий контекст масової комунікації, не тільки телевізійного спілкування) та інформаційного обміну в масовій комунікації детермінує висування на передові рубежі квазіпісьменной (цифровий) форми в системі мережевої комунікації (чати, форуми, електронна пошта, блоги, SMS і т.д.). Глядачам телевізійних шоу та ігор пропонується «голосувати» за своїх фаворитів і робити це за допомогою мобільних телесистем, які стають незамінними засобами зворотного зв'язку, основна вимога до якої - оперативність. В цілому це відповідає тенденціям до пріоритетності письмової мови над усною в процесі кодифікації мовної системи і, відповідно, до посилення культурного статусу писемного мовлення. При всьому цьому доводиться відзначити відносну культурну значимість і невиразну перспективу даного пріоритету, оскільки квазіпісьменная телекомунікація, суб'єктом якої стає покоління «великого пальця», вимагає спеціального широкомасштабного наукового вивчення, час якого ще, мабуть, не прийшло.

3. Вимоги віртуальності поведінки. Звернення інформації у віртуальному середовищі кіберпростору - квазіреальність - посилює генетично властиві людині процеси рефлексії (див. імператив 5) у процесі отримання знань та їх подальшої формалізації. Моделювання різних сторін навколишньої дійсності в процесі когнітивної діяльності обумовлює виникнення у людини когнітивної «картини світу», яка представляє собою результат осмислення і реконструкції зовнішньої інформації. Посилення ступеня віртуальності / квазіреальність веде до того, що психіка людини населяється «химерами» свідомості (М. Бахтін), «симулякрами» (Ж. Дельоз), що належать симуляційної середовищі. Відбувається множення реальності: «об'єктивна» дійсність і відображають її множинні (в залежності від стану психіки людини на даний момент) симуляції. Екзотичний, напівміфічний характер деяких телевізійних програм («Останній герой», «Форд Баярд» тощо) свідчить про формування особливого простору міфотворчості, яке освоюється сучасним телебаченням.

Поиск по сайту: