Лямбліоз

Захворювання спричинюється найпростішими, що називаються іме­нем вченого Д. Ф. Лямбля, який уперше описав їх. Лямблії, як усі най­простіші, розмножуються простим поділом, живуть у кишках людини.

Перебіг хвороби. Лямбліоз розвивається, як правило, поступово, проявляється диспепсичними розладами: збільшенням частоти випо­рожнень до чотирьох разів на добу, які стають рідкими із домішкою слизу і не перетравленої їжі. У дитини погіршується апетит, появляєть­ся нудота, блювання, загальна кволість, анемія, спостерігаються зміни в діяльності нервової системи. Діагноз виставляється після виявлення збудника у випорожненнях хворої дитини.

Лікування проводиться в домашніх умовах під наглядом дільнич­ного педіатра. Перед виписуванням у дошкільний заклад проводять по­вторне дослідження калу.

Дитина може відвідувати знову дошкільний заклад після покра­щення загального самопочуття та відсутності в калі лямблій.

Профілактика гельмінтозів полягає в проведенні комплексних заходів: дотримання всіх санітарно-гігієнічних і протиепідемічних пра­вил у дитячому закладі з метою запобігання забруднення фекаліями навколишнього середовища, предметів догляду за дітьми, іграшок, по­суду, їжі; строге дотримання правил особистої гігієни, систематична заміна постільної і натільної білизни; правильне миття посуду, вологе прибирання приміщень; прибирання унітазів; дезінфекція горщиків;

контроль за миттям рук дітей, за станом їх нігтів, адже миття рук із милом повністю очищає їх від яєць глистів; заміна піску в пісочницях один раз на два тижні. У дошкільному закладі важливо проводити пла­нові (два рази на рік) обстеження всіх дітей на гельмінтози.

Хворим дітям і носіям глистів без симптомів захворювання, яких виявили під час планових обстежень дитячих колективів, проводять ак­тивне лікування.

Велике значення для профілактики гельмінтозів має санітарно-освітня робота з дітьми та їх батьками щодо дотримання правил осо­бистої гігієни і профілактики гельмінтозів.

1.6. ЗАПОБІГАННЯ ПОРУШЕННЯМ ЗОРУ,

СЛУХУ, МОВЛЕННЯ ТА ОПОРНО-РУХОВОГО АПАРАТУ В ДІТЕЙ

1.6.1. Анатомія і фізіологія органів зору

Будова органа зору. Орган зору (мал. 4) складається з очного яблука й допоміжного апарату. В очному яблуці міститься периферич­ний відділ зорового аналізатора. Око людини складається із внутріш­ньої оболонки (сітківки), судинної та зовнішньої білкової оболонок.

Мал. 4. Схема анатомічної будови ока:

1 - сітківка; 2 ~ кришталик; 3 райдужна оболонка; 4 рогівка; 5 - бакова оболонка (склера); б — судинна оболонка; 7 — зоровий нерв.

Зовнішня оболонка складається із двох частин - склери та рогівки.

Непрозора склера займає 5/6 поверхні зовнішньої оболонки, про­зора рогівка - 1/6. Судинна оболонка складається із трьох частин райдужної оболонки, війчастого тіла та власне судинної оболонки. У центрі райдужної оболонки знаходиться отвір - зіниця, крізь яку про­мені світла проникають усередину ока. Вона містить пігменти, від яких залежить колір очей. Райдужна оболонка переходить у війчасте тіло, а те, у свою чергу, у власне судинну оболонку. Сітківка - це внутрішня оболонка ока. Вона має складну шарувату будову - з нервових клітин та їхніх волокон. Розрізняють десять шарів сітківки. До зовнішнього пігментного шару сітківки підходять палички й колбочки, які є видо­зміненими відростками світлочутливих зорових клітин. Від нервових клітин сітківки йде зоровий нерв - початок провідної частини зорового аналізатора.

За зіницею міститься прозоре щільне сочевицеподібне тільце - кришталик. Він лежить у прозорій сумці, від країв якої відходять пружні волокна, які сполучають його з війковим м'язом.

При розгляданні віддалених предметів війковий м'яз розслабле­ний, а ціннова зв'язка, прикріплена переважно до передньої і задньої поверхні кришталика, у цей час натягнута. Натягнення ціннової зв'язки викликає здавлення кришталика спереду назад і його розтягання, тобто кришталик сплющується, а чіткість зображення збільшується. При на­ближенні предметів до ока відбувається скорочення війкового м'яза, ціннова зв'язка розслаблюється і кришталик стає опуклим, чим також досягається покращання зображення. Отже, від зміни форми кришта­лика залежить виразність бачення.

Склисте тіло - цілком прозора речовина, яка міститься в дуже ніжній капсулі й виповнює більшу частину очного яблука. Воно є заломним середовищем і входить до суцільної оптичної системи ока. Передньою, злегка угнутою поверхнею воно прилягає до задньої по­верхні кришталика. Його втрата не поповнюється. Тільки Ч₃ заміняєть­ся внутріочною водянистою вологою, а значніші втрати призводять до загибелі ока.

У верхньобоковому куті очної ямки міститься слізна залоза, яка виділяє слізну рідину (сльозу), що зволожує поверхню очного яблука, запобігає її підсиханню та переохолодженню. Сльоза, зволоживши по­верхню ока, стікає виїзним каналом до носової порожнини. Повіки і вії захищають очне яблуко від того, щоб всередину ока не потрапляли сторонні часточки, брови відводять убік піт, який стікає з лоба, а це також має захисне значення.

Розміри й маса ока у дітей молодшого шкільного віку майже такі самі, як у дорослої людини.

Сприйняття зорових подразників. Світлові промені, що є специ­фічними подразниками для зорових рецепторів, проходять всередині очного яблука крізь кілька середовищ, а саме: крізь рогівку, водянисту вологу, кришталик і склисте тіло. Разом вони утворюють оптичну сис­тему ока, яка заломлює промені й збирає їх на сітківці.

Усі середовища ока, крім кришталика, зберігають сталою величину заломлення променів. Проте заломлююча сила ока може збільшуватись або зменшуватися. Буває це тому, що кришталик завдяки скороченню або розслабленню війкового м'яза змінює свою опуклість. З її збіль­шенням заломлення променів в оці посилюється, а зі зменшенням - по­слаблюється. Тому для того, щоб зручніше було вивчати заломлюючу

здатність ока, часто беруть до уваги тільки заломлення променів кри­шталиком.

Зображення предметів на сітківці виникає внаслідок дії світла на сітківку, що зумовлює в ній електричні явища. Це біоструми, які з'яв­ляються в результаті фотохімічного розпаду родопсину в паличках і йодопсину в колбочках. Однак швидкість розпаду родопсину на світлі значно більша від швидкості розпаду йодопсину, і тому чутливість па­личок до світла в 1000 раз більша, ніж колбочок. Фотохімічна реакція розпаду родопсину і йодопсину викликає виникнення імпульсів у волок­нах зорового нерва і є початком зорового сприйняття. Палички - орган присмеркового зору, які дають безколірні світлові відчуття. Колбочки - орган денного зору, які дають кольорові відчуття. Коли функціонують колбочки, палички загальмовані. А палички дають відчуття світла на­віть при слабкому освітленні, якщо воно попадає на бічну поверхню сітківки, де розташовані тільки палички. Потенціали сітківки - один із проявів фотохімічного розпаду родопсину.

Поряд із хімічними змінами в зорових рецепторах відбуваються ще й фізичні, зокрема виникнення струмів дії.

Паличкоподібні зорові клітини - це найчутливіші щодо світла зо­рові рецептори. Вони подразнюються навіть слабким присмерковим світлом, проте не сприймають забарвлення предметів. Ось чому вночі, коли люди бачать лише за допомогою паличкоподібних зорових клітин, вони не в змозі розрізняти кольори. Колбочкоподібні клітини значно менш чутливі до світла, ніж паличкоподібні. За допомогою колбочко-подібних зорових клітин утворюється денний зір. Це рецептори, які сприймають не тільки світло, а й колір. Скупчення колбочкоподібних клітин міститься на сітківці саме навпроти зіниці. І коли зображення предмета виникає на цьому місці, ми бачимо його яскраво. Цю ділянку сітківки називають жовтою плямою. У місці виходу волокон зорового нерва із сітківки зорових рецепторів немає. Тому промені, які потрап­ляють на цю ділянку сітківки, що називається сліпою плямою, взагалі не викликають зорових подразнень.

Від сітківки збудження йде по волокнах зорового нерва і провідних шляхах головного мозку в покришку середнього мозку і в зорові горби, а від них до зорової зони кори великого мозку. Тут відбувається оста­точний аналіз зорових подразнень.

Здатність до розрізнення кольорів у дитини зростає з віком.

Адаптація. Вироблення здатності ока бачити при різній освіт­леності називають адаптацією. Якщо ввечері в кімнаті погасити світло, то спочатку людина зовсім не розрізняє навколишніх предметів. Проте

вже через 1-2 хв вона починає схоплювати контури предметів, а ще через кілька хвилин бачить предмети досить чітко. Це відбувається за­вдяки зміні чутливості сітківки в темряві. Перебування в темряві про­тягом однієї години підвищує чутливість ока приблизно у 200 разів. Та особливо швидко зростає чутливість у перші хвилини.

Це явище пояснюється тим, що при яскравому світлі зоровий пур­пур паличкоподібних зорових клітин руйнується повністю. У темряві він швидко відновлюється, і паличкоподібні клітини, дуже чутливі до світла, починають виконувати свої функції, тимчасом як колбочкоподібні, малочутливі до світла, не здатні сприймати зорові подразнення. Ось чому людина в темряві не розрізняє кольорів.

Проте коли в темному приміщенні ввімкнути світло, воно мовби осліплює людину. Вона майже не розрізняє навколишніх предметів, та через 1-2 хв її очі починають бачити добре. Це пояснюється тим, що зоровий пурпур у паличкоподібних клітинах зруйнувався, чутливість до світла різко знизилась і зорові подразнення тепер сприймаються тільки колбочкоподібними зоровими клітинами.

Акомодація. Здатність ока бачити предмети на різній відстані на­зивають акомодацією. Предмет добре видно тоді, коли промені, відби­ті від нього, збираються на сітківці. Це досягається зміною опуклості кришталика. Зміна ж настає рефлекторно - під час розглядання пред­метів, які знаходяться на різній відстані від ока. Коли ми дивимося на розташовані близько предмети, опуклість кришталика збільшується. Заломлення променів в оці стає більшим, внаслідок чого на сітківці виникає зображення. Коли ми дивимося вдалину, кришталик сплю­щується.

У стані спокою акомодації (погляд вдалину) радіус кривизни перед­ньої поверхні кришталика дорівнює 10 мм, а при максимальній ако­модації, коли предмет найбільше наближений до ока, радіус кривизни передньої поверхні кришталика - 5,3 мм.

Втрата еластичності сумки кришталика з віком призводить до змен­шення його заломної здатності при найбільшій акомодації. Це збіль­шує спроможність літніх людей розглядати предмети на далекій від­стані. Найближча точка виразного бачення з віком віддаляється. Так, у 10-річному віці вона розміщена на відстані менше 7 см від ока, у 20 років - 8,3 см, у 30 - 11 см, у 35 - 17 см, а у 60-70 років наближається до 80-100 см.

З віком кришталик стає менш еластичним. Здатність до акомодації починає спадати вже з десяти років, проте на зорові це позначається тільки в похилому віці (стареча далекозорість).

Гострота зору - це здатність ока окремо сприймати дві точки, розташовані одна від одної на деякій відстані. Чим менша відстань між двома точками, тим більша гострота зору. Гострота зору найбіль­ша тоді₅ коли зображення попадає на ділянку центральної заглибини сітківки, або жовтої плями, і зменшується в напрямку до периферії. Бачення двох точок залежить від розмірів зображення на сітківці. Якщо вони малі, то обидва зображення зливаються і розрізнити їх неможли­во. Розмір зображення на сітківці залежить від кута зору: чим він мен­ший при сприйманні двох зображень, тим більша гострота зору.

Для визначення гостроти зору велике значення має освітлення, забарвлення, розмір зіниці, кут зору, відстань між предметами, місця сітківки, на які падає зображення, та стан адаптації. Гострота зору є найпростішим показником, який характеризує стан зорового аналізато­ра в дітей і підлітків. Знаючи гостроту зору в дітей, можна здійснювати індивідуальний підхід до учнів, розміщення їх у класі, рекомендувати відповідний режим навчальної роботи, що відповідає адекватному на­вантаженню на зоровий аналізатор.

1.6.2. Порушення зору, причини, ознаки, їх профілактика

Короткозорість і далекозорість. У короткозорих людей зоб­раження предметів утворюється не на сітківці, а спереду від неї, тому воно розпливчасте, нечітке (мал. 5). Це відбувається тому, що очне яб­луко в них видовжене. Внаслідок цього короткозорі люди можуть чітко бачити тільки ті предмети, які розташовані близько до очей. Для кори­гування короткозорості користуються окулярами з двовгнутою лінзою. Короткозорість може розвинутися внаслідок ослаблення війкового м'я­за, що призводить до збільшення кривизни кришталика.

У далекозорих людей очне яблуко вкорочене, внаслідок чого зобра­ження предмета виникає за сітківкою, що також призводить до нечітко­го бачення. Далекозорі люди носять окуляри з двоопуклими лінзами.

Найбільш поширена форма порушення зору в дітей шкільного віку - це посилення короткозорості від першого до старших класів. З'ясовано, що серед першокласників кількість короткозорих дітей ко­ливається від 2 до 5 %, а в сьомому класі вже досягає 16 %.

Основні заходи запобігання короткозорості школярів - це добір столів відповідно до зросту, що дає змогу зберегти відстань між очи­ма і книжкою або зошитом в середньому 35 см, і достатнє освітлення

Мал. 5. Схема акомодації короткозорого (А) і далекозорого (Б) ока:

Дальтонізм - порушення кольорового зору, нездатність розрізняти червоний та зелений кольори. Це один із видів часткової колірної слі­поти. Назва походить від прізвища англійського вченого Дж. Дальтона, який у 1794 р. вперше описав це явище. Розрізняють вроджений і на­бутий розлади колірного зору. Вроджений (спадковий), власне дальто­нізм, - це зазвичай розлад сприймання червоного й зеленого кольорів. Сліпоту на синій колір називають тршпанопією (цей розлад є зде­більшого набутий). Колірний зір більшість учених розглядає з позицій трикомпонентної теорії (припускається, що в сітківці є три елементи, кожний з яких сприймає тільки один з трьох основних кольорів - чер­воний, зелений або синій). Розлади колірного зору пояснюються від­сутністю одного з цих елементів. Дальтонізм спостерігається у 0,5 % жінок і у 8 % чоловіків. Набуті розлади колірного зору спричинюються пухлинами ока і мозку, глаукомою, атрофією зорового нерва. Люди, які страждають на дальтонізм, не можуть працювати на транспорті, в авіації.

Поиск по сайту: