Систолічний та хвилинний об'єм серця

Кількість крові, що викидається шлуночком серця при кожному скороченні, називається систолічним об'ємом (СО), або ударним. В середньому він становить 60-70 мл крові. Кількість крові, яка вики­дається правим і лівим шлуночками, однакова.

Знаючи частоту серцевих скорочень і систолічний об'єм, можна визначити хвилинний об'єм кровообігу (ХОК), або серцевий викид:

ХОК = СО • ЧСС.

У стані спокою у дорослої людини хвилинний об'єм кровотоку в середньому складає 5 літрів. При фізичних навантаженнях систолічний об'єм може збільшуватися вдвічі, а серцевий викид досягати 20-30 лі­трів.

Систолічний об'єм і серцевий викид характеризують нагнітальну функцію серця.

Якщо об'єм крові, що надходить у камери серця, збільшується, то відповідно зростає і сила його скорочення. Збільшення сили серцевих скорочень залежить від розтягування серцевого м'яза. Чим більше він розтягнутий, тим сильніше скорочується. Фізіолог Старлінг встановив

«закон серця» (закон Франка-Старлінга): при підвищенні наповнення серця кров'ю під час діастоли і, відповідно, при збільшенні розтягу­вання серцевого м'яза сила серцевих скорочень зростає.

Однак цей закон в організмі людини має обмежене значення, тому що сила серцевих скорочень регулюється нервовою системою. В 1887 р. І. П. Павлов знайшов нервові волокна, що підсилюють серцеві скоро­чення (позитивний інотропний ефект). Ними виявилися симпатич­ні нерви. Блукаючий нерв (парасимпатичний) зменшує силу серцевих скорочень (від'ємний інотропний ефект). Силу серцевих скорочень збільшує гормон мозкового шару надниркових залоз - адреналін.

Пульсом називають поштовхоподібні коливання стінок артерій внаслідок зміни в них тиску крові при кожному скорочен­ні серця. Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. Зміни пульсу легко виникають при психічних збудженнях, роботі, коливаннях темпе­ратури навколишнього середовища, при введенні в організм різних речовин (ал­коголь, ліки).

Найпростішим методом дослідження пульсу є обмацування, яке проводять зви­чайно на долонній поверхні передпліччя

біля основи великого пальця, на променевій артерії, зважаючи на її по­верхневе розміщення (мал. 51). При цьому рука хворого повинна лежа­ти вільно, без напруження.

Пульс можна промацати йна інших артеріях: висковій, стегновій, ліктьовій тощо. При дослідженні пульсу звертають увагу на його часто­ту, ритм, наповнення і напруження.

Поиск по сайту: