Економічна думка Середньовіччя. Меркантилізм

Після падіння Римської імперії (V ст.) почалася так звана доба Середньовіччя, що тривала аж до XVII ст. Економіка цього періоду була переважно аграрною, панувало натуральне господарство. Мислення середньовічної людини мало теологічний характер. Економічна думка ще не відокремилась у самостійну галузь знань.

Середньовічні трактати містять численні конкретні господарські поради, різноманітні практичні рекомендації, але надто мало теоретичних узагальнень і спроб осмислення економічних процесів та явищ.

Основними джерелами економічної думки середньовічного суспільства є юридичні кодекси й церковні пам'ятки. Економічні уявлення народних мас відбилися в різних "єресях" та економічних вимогах селянських повстань.

В епоху феодалізму суспільство складалося передусім з класу феодалів і класу селян. Через це економічні вчення представників класу землевласників спрямовувалися на узурпацію селянських земель, виправдання феодальної організації господарства. Представники селян обґрунтували усуспільнення поміщицького землеволодіння, передачу землі селянам.

Так, Фома Аквінський (1225 — 1274 рр.) апологу вав приватну власність, вважав натуральне господарство основою добробуту людей, а його продукти - природним багатством. Золото як і срібло, на його думку, - штучне багатство, яке не може бути метою діяльності людини.

У Київській Русі утвердження феодальних порядків знайшло вираження у зведенні законів "Правда Русская" (XI - XII ст.). В ньому обґрунтовувалося право власності князів на майно, рабів та напіврабів, регулювалися торгівельні та кредитні відносини. У середні віки з'явилися "Домострой" Сильвестра та інші дослідження, в яких розглядалися проблеми організації феодального помістя, регулювання відносин між паном і його кріпосним залежним, між господарством і зростаючим ринком.

У пізньому середньовіччі (XVI - XVII ст.) феодалізм розкладається, виникають капіталістичні виробничі відносини. Великі географічні відкриття сприяли розвитку зовнішньої торгівлі, зумовили введення в обіг величезної кількості дорогоцінних металів за рахунок пограбування колоній. Зростання ролі ринку в житті суспільства, ускладнення суспільно-економічних відносин - все це зумовило становлення економічної теорії, як самостійної науки. На перших етапах економічна теорія виражала інтереси міцніючого класу буржуазії та прогресивні тенденції суспільного розвитку. Тоді ж з'явився термін "політична економія".

Капіталістичні відносини почали складатися передусім у сфері торгівлі. Тому і перша школа буржуазної політичної економії - меркантилізм - трактувала економічний розвиток так, начебто джерелом багатства суспільства є обіг, торгівля, а праця людей, зайнятих у цій сфері, особливо в галузі міжнародної торгівлі, забезпечує нагромадження багатства, яке тоді ототожнювалося з золотом.

Один з представників меркантилізму французький економіст А. Монкретьєн (1575 - 1621 рр.) у 1615 р. опублікував "Трактат політичної економії".

Англійський меркантиліст Томас Мен (1571 - 1641 рр.) обґрунтував, що баланс зовнішньої торгівлі є регулятором багатства країни. Для цього, на його думку, потрібно "продавати щорічно на більшу суму, ніж купувати".

У Росії ця течія економічної думки була представлена І. Посошковим (1652 - 1726 рр.). Він написав "Книгу о скудости и богатстве", в якій доводив, що багатство країни визначається добробутом народу. Він обстоював обмеження споживання іноземних товарів, пропонував створити мануфактури для переробки вітчизняної сировини і експорту переважно готових товарів з тим, щоб забезпечити якомога більше надходження металевих грошей в країну. Меркантилістичні ідеї І.Посошкова поєднувалися з вимогами поліпшення становища селян.

Мислення меркантилістів значно відрізняється від економічних поглядів античного світу. Керівним принципом останнього був аристотельський поділ господарства на економіку і хрематистика із засудження останньої як "ненормальної". У центрі уваги меркантилістів опиняється саме хрематистика -"породження" грошей грошима. Меркантилісти шукають зв'язок між господарськими явищами, але шукають його на поверхні явищ, у сфері обігу. І це було зумовлено особливістю епохи, коли домінував торговий капітал.

Отже, предметом дослідження меркантилістів є сфера обігу. Метод дослідження меркантилістів - збирання й описування реальних фактів та часткова їх класифікація, тобто коли прямують від конкретного до абстрактного, що є неминучім у період зародження будь-якої науки.

Ідеологію меркантилізму розкривають такі головні положення. По-перше, багатством є лише те, що може бути реалізованим і справді реалізується у грошах; тобто багатство - це не що інше, як нагромадження грошей. По-друге, виробництво створює потрібні передумови для утворення багатства, а тому потребує постійного заохочення й розвитку. По-третє, безпосереднім джерелом багатства є сфера обігу, тобто сфера, де продукти перетворюються на гроші. По-четверте, сфера обігу є водночас і джерелом прибутку, що утворюється завдяки продажу товарів за більш високою ціною, ніж ціна купівлі: Г – Г – Гроші, що породжують Гроші, - такою є формула капіталу в меркантилістів. По-п'яте, не будь-який обіг товарів і грошей є джерелом багатства. Обіг товарів усередині країни, на думку меркантилістів, хоч і збагачує одних осіб за рахунок інших, проте не збільшує і не зменшує загальної суми національного багатства. Джерелом багатства є лише зовнішня торгівля. По-шосте, баланс зовнішньої торгівлі має бути активним, тобто треба менше купувати у іноземців і більше їм продавати.

Конкретна меркантилістська політика і теорія меркантилізму пройшла два етапи в своєму розвиткові. Це ранній меркантилізм, або монетарна система, розвинений меркантилізм. Ранній меркантилізм виник ще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд в та Гаспар Скаруффі в Італії. Ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії грошового балансу. Ця теорія мала два завдання: по-перше, залучити в країну якомога більше грошей із-за кордону, по-друге, - зберегти гроші в саме цій країні Звідси поставала вимога якнайбільшого нагромадження грошей у країні з одночасною забороною їх вивезення.

Властиві монетарному меркантилізму XVI ст. заходи - заборона вивезення грошей, обмеження імпорту, збільшення видобутку золота та срібла там, де це було можливим, встановлення високого імпортного мита, зниження позичкового проценту - неодноразово впроваджувалися, наприклад, в Іспанії, але не дали очікуваних результатів.

У другій половині XVI ст. система монетарного меркантилізму змінюється системою меркантилізму мануфактурного, що досягла свого розквіту у XVII ст. Основними представниками його були Томас Мен у Англії, Антуан Монкретьєн у Франції, Антоніо С'єрра в Італії. Виникла система меркантилізму, для якої характерна теорія грошового балансу. Пізні меркантилісти центр ваги перенесли зі сфери грошового обігу у сферу товарного обігу. Вони ставили своїм завданням скасування заборони вивезення грошей, обмежень імпорту іноземних товарів; форсування експорту національної продукції, передусім промислової; завоювання ринків, у тім числі колоніальних, і забезпечення активного торгового сальдо, тобто перевищення вартості вивезених з країни товарів над вартістю товарів, ввезених в країну. З цією метою заохочувався розвиток промисловості, що виробляла товари на експорт, розширювалося мореплавство. На перший план висувалася політика протекціонізму, що розглядаласяяк найліпший засіб для забезпечення інтенсивного розвитку експорту. Держава запроваджувала систему митних заходів: ввезення іноземних товарів, що конкурують з вітчизняними, а також вивезення сировини,яку можна було б переробити всередині країни, оподатковуються високим митом. І навпаки, встановлюються заохочувальні премії за експорт деяких вітчизняних товарів. Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збагачення країни.

Поиск по сайту: