Виникнення маржиналізму

В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова течія - маржиналізм. Об'єктивна зумовленість її появи полягала в глибоких змінах, що сталися у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складних форм господарювання та взаємовідносин між виробником та споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері й структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на макро - та мікрорівнях, у сфері споживання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних положень класичної школи. Цю функцію в певній мірі виконав маржиналізм (граничний), що досить швидко набув широкого визнання у світовій науці. Основна його ідея - дослідження граничних економічних величин як взаємозв'язаних явищ економічної системи на різних рівнях — фірми, галузі, національної економіки. Такий підхід зробив можливим застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для характеристики змін, що відбуваються в економічному житті. Виникнення теорії граничних величин було визнано "маржинальною революцією" в економічній науці.

Піонерами у формуванні категорії "граничної корисності", що використовується в процесі аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи - Ж.Дюпю і О. Курно.

Найбільш вагомий внесок в розробку ідей маржиналістів зробила австрійська школа політекономії, що сформувалась у 70-ті роки XIX ст. Її репрезентували К. Менгер (1840 - 1921), Ф. Візер (1851 - 1926), і Е. Бем-Баверк (1851-1919) її теоретичними принципами були суб'єктивний ідеалізм та теорія граничної корисності. Характерною методологічною особливістю австрійської школи було також використання як головного об'єкта дослідження не суспільного виробництва, а індивідуального господарства, визнання примату споживання над виробництвом.

Центральне місце в концепціях австрійської школи посідає теорія "граничної корисності". Прийняті в політекономії категорії "товар", і "вартість" були замінені поняттями "благо" та "цінність". К. Менгер і його соратники заперечували, що вартість є втіленням суспільне необхідної праці, а праця - її єдиним джерелом. Вони наповнили категорію вартості суб'єктивним змістом. Домінуючим фактором блага вони вважали його споживану вартість, або корисність. Під останньою австрійці розуміли ту загальну властивість матеріальних благ, котра дає змогу задовольнити потреби індивіду, підвищити його добробут.

За К. Менгером, вартість виникає внаслідок взаємозв'язку між потребою людини й економічними благами, що можуть її задовольнити.

К. Менгер був першим із представників австрійської школи, хто сформулював принцип спадноїкорисності. Відповідно до цього принципу, вартість (цінність) будь-якого блага визначається тією найменшою корисністю, яку має остання одиниця його запасу.

Цінність, на його думку, - це міркування суб'єктів господарювання про значення для них тих благ, які є в їхньому розпорядженні, і тому поза їхньою свідомістю вона не існує.

Поиск по сайту: