ВИНИКНЕННЯ ГРАЖДАНСЬКОГО КНИГОДРУКУВАННЯ В УКРАЇНІ

В Україну гражданське книгодрукування прийшло у другій половині XVIII ст. У фортеці св. Єлисавети (пізніше тут виникло місто Єлисаветград) для обслуговування внутрішніх потреб адміністрації Новоросійської губернії 1764 р. постала необхідність у друкарні.

Оскільки в Києво-Печерській лаврі гражданського книгодрукування на той час ще не було, з Петербурга надіслали друкарське обладнання та необхідні шрифти. В новоствореній друкарні складачі, батирщики та друкарі, які також прибули з Петербурга, почали вигото­вляти російською мовою бланки, перепустки, інші документи губернської влади.

Протягом 1765 р. друкарня також ви­дала Азбуку та російський переклад твору Ж.-Ж. Руссо «Кофейний дом». Через деякий час друкарню перенесли до Кременчука, де розташувалося губернське правління. Подальша книговидавнича діяльність цієї друкар­ні невідома.

У другій половині XVIII ст. в Росії та в Україні пожвавився розвиток освіти, науки, літератури й мистецтва. Почала оновлювати­ся методика викладання в багатьох навчаль­них закладах. У Києво-Могилянській акаде­мії з'явилися нові дисципліни: географія, математика, медицина, сільськогосподарська економіка, архітектура, а в Харківському колегіумі, який був центром освіти Слобідської України, почали викладати інженерні науки, артилерію, архітектуру, геодезію, географію, іноземні мови.

Для повноцінного проведення навчального процесу було необхідно багато підручників, посібників і наукових праць. Архімандрит Києво-Печерської лаври Самуїл Миславський звернувся до Катерини II, яка 1787 р. перебувала в Києві, з проханням відкрити у Лаврській друкарні окремий відділ для виготовлення видань латинською, російською та деякими західноєвропейськими мовами, щоби забезпечити навчальний процес академії.

Першими виданнями цього друкарського відділу, який почав діяти з 1787 р. у Лаврській друкарні, стали три вітальні промови С. Миславського на честь Катерини II та проповіді київського проповідника Іоанна Леванди. Згодом друкарня почала видавати підручники: «Грамматика польская» І. Семигіановського (1791) та його ж «Начальные правила латынского языка» (1794, 1798), «Грамматика, руководствующая к познанию правила славяно-российского языка» Аполлоса (1794) та ін. Почали з'являтись і наукові праці вихованців академії та друки історичного змісту: «Краткое историческое описание Киево-Печерской лавры» (1791), «Достопамятные древности в Києве» (1795), «Известия о погребенных в Києве князьях» (1795) та ін.

З 1790 р. словолитня при Лаврській друкарні почала виготовляти російські гражданські шрифти.

У 90-х роках XVIII ст. урядові друкарні запрацювали в Харкові, Бердичеві, Чернігові, Миколаєві, Кам'янці-Подільському та Житомирі. Новостворені гражданські друкарні переважно друкували підручники, навчальні посібники, курси лекцій, офіційні розпорядження у вигляді оголошень і циркулярів, різноманітні бланки; іноді видавали наукові праці та художню літературу.

Так, протягом 1798 р. в Миколаївській друкарні під керівництвом С. Селівановського надрукували дев'ять видань. Усього друкарня виготовила близько 25 книг, більшість яких призначалася для штурманського училища і флоту: «Курс математический мореходный» Безу (1800), «Курс математический» Сорі (1800), «Опытное правление кораблей» (1801) та ін.

Велика роль у поширенні в Україні книги гражданського друку належить видатному книговидавцю М. Новикову (1744—1818). Він розповсюджував видання власної друкарні в багатьох містах України: Харкові, Києві, Полтаві, Глухові, Ніжині; видавав підручники для українських шкіл, залучаючи для цього українських авторів і упорядників; систематично друкував вісті з українського життя у газеті «Московские ведомости». Гражданська книга в Україні поступово набувала суспільного значення.

Новий етап у розвитку книгодрукування в Україні був пов'язаний з виникненням університетів у Харкові (1804) і в Києві (1834) та зі створенням при університетах друкарень.

На жаль, жодна із гражданських друкарень, що діяли в Україні у другій половині XVIII ст., не виготовляла видань українською мовою. З цього приводу історик Я. Ісаєвич зазначає: «Зв'язок друкарства з потребами культурного життя українців, типовий для друкарства всієї України з кінця XVI ст. до 1720-х років, був значною мірою загальмований. Серед мов, якими видавали книги нові друкарні кінця XVIII ст., місця для української не знайшлося. Це було згубним наслідком відсутності національної школи, втрати останніх решток української державності, поступової денаціоналізації українських еліт, посилення контролю над освітою і культурою в абсолютистських державах, що поділили українські землі».

Становище у вітчизняному книгодрукуванні другої половини XVIII ст. дало поштовх до активного виготовлення рукописної книги українською мовою. Переписувались і розповсюджувались найрізноманітніші рукописи: медичні та господарські порадники і календарі, літературні твори і літописи, збірки народних пісень і церковних піснеспівів, історичні, науково-популярні твори і т. ін. «Попри все це, — відзначає Я. Ісаєвич, — рукописна книга на той час вже не могла задовольнити всіх потреб освіти, культури, громадського життя».

Список використаної літератури

1. Баренбаум И.Е., Давыдова Т.Э. История книги. - М.: Книга, 1979. - 128 с.

2. Бас И. Великое открытие: 500 лет книгопечатания. - М.-Л., 1940. - 36 с.

3. Берков П.Н. История русской журналистики ХVІІІ века. - М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1952. - 572 с.

4. Гутянський С.К (гл.ред.) З історії книги на Україні. - К.: Наукова думка, 1978. - 116 с.

5. Державний музей книги і друкарства Української РСР. - К.: Мистецтво, 1977

6. Запаско Я.П. Мистецтво книги на Україні в XVI-XVIII ст. - Львів: Вид-во Львівського ун-ту. 1971. - 310 с.

7. Засурский Я.Н. (сост.) История печати: Антология. – М.: Аспектпресс, 2001. - 494 с.

8. Зернова А.С. Начало книгопечатания в Москве и на Украине. - М., 1947. - 104 с.

9. Малыхин Н.Г. Очерки по истории книгоиздательского дела в СССР. - М., 1965. - 448 с.

10. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. Навч. посібник. - Л.: Афіша, 2001. - 416 с.

11. Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (ХVІ - перша половина ХVІІ ст.). Збірник документів. - К.: Наукова думка, 1975. - 344 с.

12. Сикорский Н.М.(гл.ред.) Книговедение: Энциклопедический словарь. - М.: Сов.энциклопедия, 1980. – 664 с.

13. Слуховский М.И. Из истории книжной культуры России. - М., 1952. - 244 с.

14. Тимошик М. Історія видавничої справи.- К., 2003.- 496 с.

15. Українська книга. – Київ, Харків, 1965. - 268 с.

ТЕМА № 20

ЦЕНЗУРА В УКРАЇНІ

20.1. ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ ЦЕНЗУРИ В РОСІЙСЬКІЙ ІМПЕРІЇ ТА СПЕЦИФІКА ЇЇ ЗАСТОСУВАННЯ ДО УКРАЇНСЬКОГО ДРУКУ

20.2. ОСНОВНІ АНТИУКРАЇНСЬКІ ЦЕНЗУРНІ ЦИРКУЛЯРИ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ДРУКАРСТВО

20.2.1. Валуєвський циркуляр 1863 року

20.2.2. Діяльність «Юго-Западного отделения Императорского Географического общества»

20.2.3. Енський указ 1876 року

20.2.4. Видавничий рух в умовах дії Валуєвського циркуляру і Емського указу

20.2.5. Революція 1905 року і спроби скасування цензури українського друку

20.2.6. Царський маніфест від 17 жовтня 1905 року

20.3. ЦЕНЗУРА ВИДАВНИЧОЇ СПРАВИ ЯК ЧИННИК ЗАБОРОНИ УКРАЇНСТВА

Поиск по сайту: