ТВОРЕННЯ НОВОЇ ВИДАВНИЧОЇ СИСТЕМИ

Першим законодавчим актом радянської влади, який цілковито стосувався видавничої справи, був "Декрет про державне видавництво", підписаний головою Раднаркому у Москві 11 січня 1918 р. Дія його поширилася на українські території дещо пізніше — з другим взяттям більшовиками Києва взимку 1919 р. ("Декрет про пресу" було видано ще 10 листопада 1917 р).

Цей, невеликий за обсягом, документ у загальних рисах декларував політику нової влади щодо видавничої діяльності. Щойно створеній Народній комісії з освіти та Літературно-пидавничому відділу доручалося негайно приступити до широкої видавничої діяльності. Така терміновість пояснювалася в декреті двома чинниками: по-перше, гострим безробіттям серед друкарів і по-друге, книжковим голодом у країні.

Першочерговим завданням державних видавництв декрет встановлював випуск " дешевих народних видань російських класиків ". У цьому документі вперше закладено норму, яка давала підстави в майбутньому новоявленим видавцям повсюди на радянських просторах порушувати авторське право: твори всіх авторів, які переходили із сфери приватної до сфери суспільної власності, окремою постановою держкомісії з освіти оголошувалися державною монополією.

Починаючи з середини 20-х років, кількість постанов і Декретів діяльності державних видавництв збільшується. Так, у червні 1925 р. виходить декрет Раднаркому СРСР про заходи щодо впливу на формування книговидавничої політики в радянській державі. Відповідно до цього документа, головними критеріями, якими зобов'язувалися керуватися видавництва при складанні планів випуску літератури, були такі:

1. Для художньої літератури: лише ті твори, де не було найменшого натяку проти радянського будівництва.

2. Для юнацької і дитячої аудиторії: лише ті твори, які сприяють комуністичному вихованню;

3. Для наукової, природознавчої літератури: лише твори матеріалістичного характеру та марксистського змісту.

Постанова ЦК ВКП(б) від 28 грудня 1928 р. "Про обслуговування книгою масового читача" ставала своєрідним програмним документом діяльності нових видавництв. Констатуючи різке відставання видавництв від потреб комуністичного виховання мас, постанова визначала для видавців завдання в тематичному і організаційному аспектах.

Щодо тематики видань профілюючими напрямками називалися такі:

• книги, які популяризують марксизм-ленінізм, історію ВКП(б) і революційний рух;

• масова виробнича література, яка підвищує рівень технічних знань робітників і селян;

• науково-популярна книга, пов'язана із завданнями соціалістичної реконструкції господарства країни;

• твори художньої літератури, але особливо такі, які розвивають актуальні політичні теми і спрямовані проти буржуазних впливів, міщанства, занепадництва.

Організаційно такі завдання мали б забезпечуватися, відповідно до постанови, таким чином:

• збільшенням відсотка книг цієї тематики у видавничих планах;

• широким залученням найбільш кваліфікованих комуністів (в якості завдань від партійних комітетів) нанаписання брошур, книг.

У цьому переліку варто назвати ще одну постанову ЦК ВКП(б), що стала орієнтиром для радянської системи книговидання на багато років, — "Про видавничу роботу". Головним недоліком у цій роботі визнавався той факт, що "видання класиків марксизму ведеться в недостатніх тиражах".

Для керівництва видавничою справою 18 січня 1919 р. створюється Видавниче бюро при Народному комісаріаті освіти, яке в березні, за зразком Росії, переходить у безпосереднє відання Всеукраїнського центрального виконавчого комітету (ВУЦВК). 20 грудня 1919 р. на засіданні Всеукраїнського революційного комітету, яке проходило в підмосковному Серпухові, прийнято рішення про створення Відділу друку та пропаганди. Через два місяці — 21 січня 1920 р. — відділ перейменовується на Всеукрвидав. Це був центральний орган при ВУЦВК, на який було покладено, згідно розробленим положенням, обов'язки керувати видавничою справою в Україні, розпоряджатися поліграфічною базою, розподіляти папір, створювати й закривати видавництва.

Чергова реорганізація видавничої справи в Україні була спонукана змінами в структурі книговидання Росії. 5 грудня 1930 р. постановою ВУЦВК Раднаркому (РНК) України сфера книговидання знову переходить у відання наркомосу УРСР, при якому створюється на рівні управління Державне видавниче об'єднання України (ДВОУ).

Постанова Раднаркому УРСР "Про утворення Управління у справах поліграфії та видавництв при Раднаркомі УРСР", що вийшла 6 листопада 1943 р., стала першим кроком формування прообразу майбутнього галузевого міністерства, яке у 60-х роках об'єднає всі три складові системи буття книги: видавництва, поліграфію і книгорозповсюдження. У 1949 р. ДВОУ реорганізовується в Управління у справах поліграфічної промисловості, видавництв і книжкової торгівлі та підпорядковується безпосередньо Раді Міністрів УРСР. Однак у такому варіанті воно проіснувало недовго. У 1953 р. ця структура розділяється на два підрозділи: Головне управління видавництв, поліграфічної промисловості та Управління книжкової торгівлі. Обидва ці управління передавалися у відання Міністерства культури УРСР. Таким чином, з 1953 р. практично всі видавництва республіки переходили в підпорядкування міністерства культури.

До речі, перепідпорядкування видавництв в Україні республіканському міністерству культури було здійснено дещо раніше, ніж в цілому в СРСР. Бо лише через 6 років після цього — 11 травня 1959 р. — вийшла постанова ЦК КПРС "Про утворення у складі міністерства культури СРСР Головного управління видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі". 15 листопада 1963 р. вийшла постанова ЦК КПУ "Про упорядкування видавничої справи в республіці та підвищення ролі видавництв у господарському і культурному будівництві". Необхідність такої постанови зумовлювалася, очевидно, прийнятою 22 червня 1960 р. постановою ЦК КПРС "Про неправильну практику організації нових видавництв".

Традиційно в таких постановах давалися вказівки міністерствам і відомствам " розробити конкретні заходи " на її виконання. Результатом стало спільне рішення міністерства вищої та середньої спеціальної освіти і Державного комітету по пресі Ради міністрів УРСР від 27 квітня 1964 р. (протокол № 3, п. 3) "Про видавництва Київського, Харківського і Львівського державних університетів". Університетські видавництва, виводилися з-під відомчої (а отже, фінансової і юридичної) залежності від цих університетів і перетворювалися у республіканські видавництва подвійного підпорядкування: міністерства вищої та середньої спеціальної освіти і Державного комітету по пресі Ради Міністрів УРСР.

Поиск по сайту: