ЕВОЛЮЦІЯ ВИДАВНИЧОЇ МЕРЕЖІ РАДЯНСЬКОГО ТИПУ

Перше радянське видавництво було відкрите у Києві у лютому 1918 р. Тоді більшовики створили "Видавництво робітничо-селянського уряду України ", націоналізувавши приватну друкарню Лубковського. Проіснувало воно до визволення Києва військами Центральної Ради. Із створенням Всеукрвидаву починається формування видавничої мережі радянського типу. Першими до цієї мережі увійшли відповідні підрозділи народних комісаріатів, Академії наук, Раднаргоспу, видавництво ЦК КП(б)У "Космос".

Таким чином, сформувалася типологія видавництв за приналежністю до засновників: державні, партійні, військові. Першим у цій ієрархії був Всеукрвидав — не лише як керівний орган, а й як головне видавництво. На початок 1923 р. радянська влада розгорнула в Україні діяльність близько 50 видавництв. Географія їх була такою: у Києві — 19, Харкові — 17, Одесі та Катеринославі — по 6. Найбільшими стають Держвидав України, "Пролетар", "Книгоспілка", "Український робітник". У результаті проведеного укрупнення дрібних видавництв ("Шляхосвіти", "Знання", "Гарт", "Космос") постає 1924 р. громіздке партійно-радянське видавництво "Червоний шлях".

На кінець грудня 1930 р. в республіці формується типологія видавництв за тематичним напрямком літератури, який визначався для кожного як профільний:

• твори основоположників марксизму-ленінізму, партійна і суспільно-політична література ("Пролетар");

• технічна література (Держтехвидав);

• книги з питань сільського господарства і агротехніки (Держсільгоспвидав);

• підручники і методична література для вчителів ("Радянська школа");

• масова політична і професійна література ("Український робітник");

• художня література ("Література і мистецтво");

• військова, спортивна література ("На варті");

• медична та природознавча література (Держмедвидав);

• дитяча, юнацька та комсомольська література ("Молодий більшовик").

Цю типологію склали в основному видавництва, що входили до Державного видавничого об'єднання України (ДВОУ). І хоча це об'єднання через 4 роки розформувалося, визначена спеціалізація видавництв, які стали працювати самостійно, в основному зберігалася й надалі.

Напередодні ІІ світової війни структура видавництв в Українській РСР мала дещо інший вигляд. З юридичного боку типологія видавничої системи визначалася функціонуванням двох типів видавництв: оформлених і неоформлених.

До першої групи відносилися ті видавництва, що були оформлені як самостійні творчо-виробничі підприємства, друкована продукція яких мала загальнореспубліканське значення і поширювалася зокрема й через книготорговельну мережу. Такими були: видавництво Академії наук, Сільгоспвидав, Літвидав, Держвидав, "Мистецтво", "Молодий більшовик" (пізніше — "Молодь"), "Політлітература" при ЦК КП(б)У, "Радянський письменник", Укрмашвидав, Укроргвидав Місцевпрому, Держфінвидав, Юрвидав, Металвидав, Нацменвидав.

До другої групи відносилися видавничі підрозділи різноманітних відомств, організацій, міністерств другого порядку, які, не маючи юридичного статусу, здебільшого випускали літературу відомчого характеру. Це передусім видавничі відділи партійних, комсомольських, адміністративно-судових, військових, торговельно-заготівельних, фінансових, обліково-етатистичних, книготорговельних, краєзнавчих, літературних, видавництва органів охорони здоров'я, народної освіти, промисловості та ін.

У загальному обсязі випущеної в Україні 1940 р. видавничої продукції (4741 назва накладом 51 млн 974 тисячі примірників, або 1,3 примірника на душу населення) частка різноманітних видавництв за накладами складала 17,3 відсотка.

З настанням воєнних дій і евакуацією партійних, державних і виконавчих органів на Схід, зрозуміло, така мережа діяти не могла.

У відповідності з постановою Раднаркому УРСР від 25 вересня 1945 р. "Про об'єднання видавництв УРСР" утворювалося єдине Українське видавництво "Укрвидав". Сюди увійшли: Укрдержтехвидав при Раднаркомі УРСР, Держлітвидав, Політвидав при ЦК КП(б)У, Медвидав при наркомздоров'я, "Мистецтво" при управлінні у справі мистецтв, "Радянський письменник".

У складі "Укрвидаву" утворювалися відділи: політичної, художньої, військової, медичної, мистецької літератури. Ці своєрідні редакції й визначили тематичний напрямок українського радянського книговидання воєнної і повоєнної пори.

У 1971 р. партійне керівництво республіки здійснює ще один крок щодо реформування книговидавничої галузі. Іншими словами — щодо посилення тотального контролю за всім тим, що відбувалося в цій важливій сфері ідеологічної роботи. Початок цьому реформуванню поклала постанова ЦК Компартії України від 11 травня 1971 р. "Про стан книговидавничої галузі в республіці та заходи щодо її поліпшення". Варто підкреслити, що за термінами "поглиблення спеціалізації", "об'єктивна необхідність концентрації", "уникнення паралелізму і дублювання", які вже ставали звичними для суспільної і наукової думки, що формувалася в той час переважно під впливом директивних партійних документів, простежувалася загальна тенденція украй консервативної бюрократичної старіючої верхівки СРСР провести, щоправда досить у м'якій спробі, деякі реформи в політичній, культурній та економічній сферах.

Спроби такої "концентрації" і "спеціалізації" у глобальних масштабах усього простору СРСР робилися, як відомо, передусім в економічній сфері. Експерименти з раднаргоспами і сільськими районами призвели до ліквідації значної кількості районів методом їх укрупнення. На кінець 60-их — початок 70-их років припадає широко розрекламована в пресі кампанія щодо неперспективних сіл та інших малих населених пунктів методом знесення їх до центральних колгоспних садиб, закриття таким чином маси початкових і восьмирічних шкіл, а отже, знекровлення українського села. Потім взялися за пропаганду прогресивності й ефективності зведення крупних спеціалізованих комплексів у сільському господарстві і промисловості з концентрацією в них значної кількості трудових і матеріальних ресурсів.

Черга, таким чином, дійшла й до ідеологічної, духовної сфери. Одним із яскравих прикладів централізації книговидавничої галузі, скажімо, в Москві стало створення циклопічного за структурою, кількістю працюючих і надскладними завданнями видавництва політичної й іншої пропагандистської літератури, спрямованої передусім для закордонного читача, "Прогрес". Штатний розклад цього видавництва більш ніж у тисячу одиниць "посприяв" згодом навіть занесенню його до "Книги рекордів Гінесса".

В Україні кампанія щодо концентрації у видавничій справі закінчилася створенням на базі видавництв Київського, Львівського і Харківського університету, а також "Вищої школи" видавничого об'єднання з такою ж назвою — "Вища школа".

На середину 70-х років в Україні остаточно завершується процес формування структури книговидання. До цього спонукала вказівка Москви "про необхідність приведення чисельності видавництв у республіці у відповідності із загальносоюзними показниками". Відповідно до наказу Держкомвидаву УРСР "Про уточнення переліку видавництв Української РСР", остаточно затверджувалася така книговидавнича мережа.

Республіканські видавництва у Києві: Політвидав України, Видавниче об'єднання "Вища школа", "Техніка", "Будівельник", "Урожай", "Здоров'я", "Радянська школа", "Реклама", "Дніпро", "Веселка", "Мистецтво", "Музична Україна", "Наукова думка", "Радянський письменник", "Молодь".

Республіканські видавництва в областях: "Донбас" (Донецьк), "Каменяр" (Львів), "Карпати" (Ужгород, філія у Чернівцях), "Маяк" (Одеса), "Прапор" (Харків), "Промінь" (Дніпропетровськ), "Таврія'' (Сімферополь).

Окремим рядком у цьому переліку значиться газетно-журнальне видавництво ЦК компартії України "Радянська Україна".

Така мережа книговидання Української РСР проіснувала практично до кінця 80-х років. Вже напередодні розвалу Радянського Союзу до неї були внесені незначні зміни. Так, наприкінці 1989 р. рішенням Ради Міністрів УРСР видавмиче об'єднання "Вища школа" було розформоване. На його базі утворювалися чотири самостійні республіканські видавництва — "Вища школа" і три видавництва при університетах у Києві, Львові та Харкові. Наказом Держкомвидаву УРСР за № 154 від 5 грудня 1989 р. цим видавництвам присвоювалися офіційні назви: видавництво "Либідь" при Київському університеті, видавництво "Світ" при Львівському університеті та видавництво "Основа" при Харківському університеті.

Цим же наказом перейменовувалися: республіканське видавництво "Реклама" — на "Час", республіканський часопис "Жовтень", що виходив у Львові, — на "Дзвін". Дещо пізніше харківське видавництво "Прапор" стало називатися "Березіль", а дніпропетровський "Промінь" — "Січ".

ТЕМА № 24

Поиск по сайту: