ПОЛІТИКА УКРАЇНСЬКИХ УРЯДІВ У ВИДАВНИЧІЙ СПРАВІ

Незважаючи на нестабільність політичної ситуації, військовий стан та розруху, українські уряди доби Центральної Ради, Гетьманату та Директорії значної уваги в своїй роботі приділяли питанням освіти, культури, науки. Викладання в загальноосвітніх школах, вищих навчальних закладах поступово ставало україномовним. Додатково відкривалися українські гімназії, народні університети. Так, 5 жовтня 1917 р. у Києві відбулося офіційне відкриття Українського народного університету, який очолив І. Ганицький. На його три факультети — історико-філологічний, правничий і фізико-математичний — записалося майже півтори тисячі слухачів. У жовтні 1918 р. в урочистій обстановці відкрився перший в Україні вищий заклад європейського типу — Кам'янець-Подільський державний український університет. Почалася українізація державних інституцій, війська, церкви, громадських організацій.

Все це потребувало випуску значної кількості україномовної літератури — передусім розрахованих на різні верстви населення підручників, словників, довідників. На ці цілі, скажімо, уряд Центральної Ради кілька разів виділяв безвідсоткові позики для малих приватних і кооперативних видавництв. А міністерство освіти уряду Директорії підтримало клопотання кооперативного вчительського видавництва "Всеувито" про виділення йому довгострокової державної позики на суму три мільйони гривень для завершення роботи над випуском шкільних підручників і посібників.

При переважній більшості міністерств почали створюватися друковані органи, а при міносвіти — цілий видавничий відділ, який координував роботу видавництв, зокрема, з випуску навчальної літератури. За короткий час тільки підручників і посібників з вивчення української мови випущено близько 60 назв. Варто порівняти, що за всі попередні сто років такого роду видань в Україні було надруковано лише 11.

Наклади кожної з цих назв коливалися від 100 до 900 тисяч. А, скажімо, підручник для шкіл "Рідне писання: українська граматика", створений міністром освіти професором І. Огієнком вийшов накладом один мільйон примірників. Надрукування цього накладу потрібно було терміново віднайти два мільйони гривень. Кошти були виділені спеціальним розпорядженням гетьмана Петра Скоропадського.

Варто навести ще один приклад з архівних документів, який свідчить, якої ваги надавали в міністерстві освіти уряду Директорії своєчасній доставці навчальної літератури в провінцію. У службовій записці, адресованій голові уряду, вимагалося, аби щойно віддруковані шкільні підручники, книги для позашкільної освіти, інформаційну та політичну літературу уряд своїм розпорядженням прирівняв до предметів першої необхідності, що забезпечував би їх першочерговий прийом залізницею для доставки на місця.

А ось цей приклад наочно демонструє, як високі урядовці прагнули впливати на уми розбурханого суспільства мудрим, виваженим, переконливим друкованим словом. 5 жовтня 1917 р. під час урочистої церемонії відкриття в Києві українського народного університету, на яку зібралося кілька тисяч чоловік, професор І. Огієнко виступає з оглядовою лекцією "Українська культура". Промова справила на присутніх таке враження, що Генеральний секретар військових справ С. Петлюра через свого старшину А. Чернявського забрав її текст для оперативного видання масовим накладом з метою просвітницької роботи серед солдатів Української армії. Книга побачила світ того ж року в друкарні Центральної Ради.

Процес українізації усіх сфер громадського і культурного життя, що активно розпочався за Центральної Ради і послідовно втілювався урядами Гетьманату та Директорії, певною мірою гальмувався через зволікання з унормуванням української мови і проголошенням її державною. Цю проблему найбільше відчували видавці, автори, які дотримувалися різних правописних норм. Суть її найкраще викладена ось у цих словах відомого освітнього діяча і письменника С. Черкасенка: " Безладдя, яке панує тепер в українській орфографії і термінології, — се суще прокляття для сучасних упорядників шкільних книжок і підручників: що ні видавництво, що ні письменник, — то й відмінний правопис, і не знаєш, за ким іти, чого одержувати... ".

Справа поліпшилася після прийняття урядом Директорії у січні 1919 р. "Закону про державну українську мову в УНР". 17 січня унормований міністерством освіти правописний кодекс затверджується для обов'язкового вжитку по всій Україні.

Цієї ж пори українською владою було зроблено ще кілька важливих кроків в упорядкуванні видавничої справи. З метою реєстрації всієї друкованої продукції, здійснюваної на території України, наукового її систематизування та обміну з іншими книжковими інституціями в Києві відповідним Законом Директорії створювалася Головна книжкова палата. Держава подбала, аби кожен друкований твір, в якому б регіоні він не з'явився у світ, був не тільки доступний для читачів найбільших книгозбірень, а й збережений для нащадків. Для цього на урядовому рівні приймається ще один закон "Про обов'язкове надсилання друкарнями, літографіями, металографіями та іншими подібними закладами до Повітових Комісарів примірників всіх видань". Згідно із цим законом, усі без винятку виробники друкованої продукції зобов'язувалися надсилати для цих цілей по 11 примірників кожного видання.

Поиск по сайту: