ТЕМАТИЧНИЙ РЕПЕРТУАР СТАРОДРУКІВ

Друкарі вже з перших кроків існування друкарень прагнули до тематичної різноманітності видань. Продовжуючи успадковану від майстрів рукописної книги традицію підготовки книг для потреб церкви, друкарські цехи поступово почали випускати полемічні чи наукові видання, навчальні та інші.

Звичайно, що найчисельнішими за кількістю назв і тиражами видом видань були книги для потреб церкви. Загальновідомо, що однією з причин стрімкого поширення друкарства в XV—XVII ст. була гостра потреба в таких виданнях. Адже за християнськими канонами православна церква могла функціонувати за умови, якщо в ній було не менше вісьми богослужбових книжок. Тому кожна друкарня готувала до друку чи передруку різні видання для потреб церкви.

Різноманіття цього виду літератури пояснювалося тим, що жодна книга, скільки б в ній не було сторінок, не могла вмістити всіх текстів для різних видів богослужіння. А значна кількість тиражів та перевидань книг пояснювалась тим, що в тогочасному українському суспільстві існувала традиція купувати книги для домашніх потреб та дарувати книги. Особливо це було розповсюджено серед козацької старшини, заможних міщан, учених.

Найпопулярнішими та найскладнішими і найвідповідальнішими в роботі друкарів були тексти Святого Письма для загального і окремого богослужіння (Апостол, Євангеліє, Псалтир), а також ті тексти, які містили нотні елементи (Октоїх, Ірмологіон, Осьмигласник — скорочений Ірмолой, Тріодь нотна). За ними, за кількістю видань, йшли книги із загальними богослужбами (Служебник — Літургіон, Часослов, Мінея, Трефологіон, Тріодь пісна і цвітна, Типікон). Крім того, ряд друкарень брався за складання текстів для окремих богослужінь (Акафістик, Канонник, Молитвослов). Останні охоче купували віруючі.

Крім книг для потреби церкви були дуже поширені полемічні чи наукові видання. Спершу це були теологічні книги. Україна свого часу славилася високим рівнем богословської науки, тому була достатня кількість і авторів і читачів цієї релігієзнавчої літератури. Зародки ж суто наукової літератури сягають діяльності духовних шкіл і монастирів періоду давньоукраїнської держави, рукописних текстів Володимира Мономаха, митрополита Іларіона, Феодосія Печерського, Клима Смолятича.

У другій половині XVI ст. на базі Острозької академії сформувався гурток учених, пізніше такий гурток виник у стінах Києво-Могилянської академії. Вчені в цих гуртках писали здебільшого книги церковно-релігійного і національно-політичного змісту. Поява полемічних книг пояснювалася політичними умовами (Берестейська унія), посиленням боротьби між прихильниками двох християнських течій — православ'ям і католицизмом. Так, в 1577 та 1586 рр. польською мовою були надруковані перші полемічні брошури П. Скагри та В. Гербеста, в яких вказувалося на недоліки православ'я. Незабаром в Острозі у відповідь були надруковані полемічні праці Г. Смотрицького «Ключ царства небесного» та В. Суразького «Про єдину істинну православну віру». Згодом були надруковані твори І. Вишенського, С. Зизанія-Тустановського, К. Острозького. Вершиною книжкових видань цього напрямку були богословсько-полемічні трактати 3. Копистенського «Палидонія» та М. Смотрицького «Тренос», а також твори Іоаникія Галятовського, Антонія Радивиловського та Лазаря Барановича, які вийшли в світ з друкарні Києво-Печерської Лаври.

Серед фундаментальних наукових досліджень цього періоду необхідно назвати 12-томне видання «Четьїв Міней» (Житія Святих) Дмитра Туптала (митрополита Ростовського).

Перша наукова книжка українського автора була надрукована в Італії. В Римі у 1483 р. в друкарні Франка Зільбера була надрукована невелика за обсягом книга з довгою назвою — «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора мистецтв і медицини славетного Болонського університету».

Значне місце в книжковому репертуарі видавництв займали також навчальні видання. Друковані тексти навчальних видань беруть свій початок з рукописних граматик, які здавна створювалися в Україні. Доведено, що переклад українською мовою грецької граматики «О осмих частіх слова, єлика пишем і глаголем», авторство якої приписувалося Іоанові Дамаскину, став основою «Букваря», створеногоФедоровим у Львові у 1574 р.

З кінця XVI ст. українські друкарі, поділяючи прагнення українських культурних діячів очистити мову від іноземних слів, почали приділили більше уваги друкуванню граматик. У 1596 р. в Львові вийшла «Граматіка словенска» Лаврентія Зизанія-Тустановського, а незабаром ще один його твір — «Наука ку читаню і розуміню писма славенскаго язика». До цього своєрідного букваря було додано перший друкований церковнослов'янсько—український словник, який налічував понад 1000 слів.

Син ректора Острозької академії Герасима Смотрицького, Мелетій Смотрицький став відомим письменником-проповідником, ученим і церковним діячем та увійшов в історію української видавничої справи передусім своєю навчальною книгою-підручником — «Граматіки славенская правилное сунтагма» (1619). Для подальшого розвитку видавничої справи ця книга мала неабияке значення, адже в ній чи не вперше унормовувалися правописні вимоги до написання і видання різних наукових трактатів.

Варто згадати ще один навчальний твір, який сприяв удосконаленню організації роботи видавців у мовному плані. Це твір українського друкаря і письменника, лексикографа Памви Беринди «Лексикон славеноросскій альбо імен толкованіє» (1627). «Лексикон» — результат багаторічної роботи автора як коректора і редактора в друкарнях. Словник містить близько шести тисяч слів церковнослов'янської мови та їх відповідників тогочасної української мови. Ця книга — перший довідник для друкарів і видавців.

Друкарні почали, але у невеликій кількості, видавати твори художньої літератури. Це були історичні оповідки, вірші тощо. В числі перших друків цього виду — збірка повчальних оповідань «Лимонар сирич цветнік», надрукований Спиридоном Соболем у Києві в 1629 р.

Поиск по сайту: