Систематичний і несистематичний ризики

Будь-який фінансовий ризик складається із 2 (двох) компонентів:

1) систематичний ризик;

2) несистематичний ризик.

Систематичний (недиверсифіковаиий)ризик показує, у якому ступені проявляється ризик, який пов’язаний із загальним характером поведінки ринку, це ризик падіння ринку цінних паперів у цілому (зниження цін на ньому). Цей ризик властивий практично всім цінним паперам, і його не можна знизити шляхом збільшення числа й видів цінних паперів, наявних у портфелі (шляхом диверсифікованості портфеля). Цей вид ризику вважається ринковим ризиком, і на ринку цінних паперів він пов’язаний із мінливістю цін на акції даного емітента, що викликано загально ринковими коливаннями цін. Уважається, що цей ризик піддається певному прогнозуванню шляхом аналізу загального стану ринку, про який можна судити з біржових індексів. Як індикатор цього ризику приймається коефіцієнт β (бета).

Несистематичний (диверсифікований)ризик ‑ це ризик, який пов’язаний із володінням цінним папером конкретного емітента, його називають неринковим ризиком. Цей вид ризику властивий конкретному об’єкту інвестування або діяльності конкретного інвестора. Він є результатом впливу внутрішніх факторів діяльності об’єкта інвестування, і негативні наслідки цього ризику можуть бути деякою мірою нівельовані. Для інвестора цей ризик можна знизити шляхом диверсифікованості портфеля, тобто шляхом формування оптимального портфеля цінних паперів різних емітентів. Несистематичний компонент ризику показує, у якому стулені прояви ризику незалежні від загальної поведінки ринку[4].

Для інвестора ціна капіталу є доходом, який він отримує від вкладення інвестицій у фінансові активи, для емітента ‑ фінансовими витратами, які він повинен виплатити інвестору в процентах до отриманого капіталу. Ціна капіталу визначається попитом і пропозицією, які залежать на фінансовому ринку від багатьох факторів, особливо від ризиків. Дохід, на який розраховує інвестор, визначається не тільки кон’юнктурою ринку, але й надійністю фінансових активів, у які вкладаються грошові кошти. Формується структура процентних ставок, що встановлюються відповідно до строків цінних паперів, їх ліквідності, можливості у визначений час заплатити борг та інших факторів.

На рівень процентних ставок (ціну капіталу) неабиякий вплив має інфляція. Американський економіст І. Фішер запровадив поняття «номінальна ставка» (R_i), що складається із двох частин: очікуваної процентної ставки за безризиковим цінним папером (R_f) та очікуваної премії за можливе знецінення грошової одиниці (тобто інфляцію) (IP) (остання розглядається як компенсація для страхування ризику в разі втрати частини грошових кошів через знецінення грошової одиниці). Формула Фішера, що в літературі має назву «ефект Фішера», має такий вигляд (формула 7.1):

^(7.1)

На формування ціни впливають також інші ризики, і за кожним із них визначається премія, яка додається до номінальної ставки.

Премія за ризик невиконання боржником своїх зобов’язань (DRP).У країнах із ринковою економікою складаються рейтинги на акції та облігації, згідно з якими вони класифікуються як цінні папери: найвищої якості, дуже хорошої та хорошої якості, середньої та нижче середньої якості, низької якості й спекулятивні цінні папери. Чим нижче клас цінного папера, тну вищою буде премія.

Премія за ліквідність (ринковість) (LP). Ліквідний цінний папір можна швидко реалізувати без втрат або з мінімальними втратами. Низьколіквідний цінний папір несе ризиквеликих втрат при його продажу. Це зумовлює вищий процент на такий цінний папір.

Премія за строковість (MP). Вкладення в цінні папери на довгий строк, звичайно обтяжене більшим ризиком, через що додається премія за ризик строковості. Кон’юнктура ринків може бути така, що більший ризик виявиться притаманним короткостроковим цінним паперам.

Оскільки щодо різних класів цінних паперів виникають різного роду й величини ризики, то ціна на них (тобто проценти) значно різниться.

Формула ціни капіталу з урахуванням ризиків має такий вигляд (формула 7.2):

^(7.2)

У західній економічній літературі відомі теорії тимчасової структури процентних ставок, що пояснюють форму так званої кривої доходів залежно від строків погашення.

Теорія неупередженого (безстороннього) очікування пояснює нахил кривої «ринковим консенсусом» щодо майбутніхпроцентних ставок та деякою впевненістю інвесторів у зміні ставок. Наприклад, якщо очікується падіння ставок, то інвестори віддадуть перевагу довгостроковим цінним паперам, розраховуючи в майбутньому отримати значніший дохід. Така поведінка буде характерна для багатьох інвесторів, тому внаслідок цьогоможе підвищитися попит, що спричинить падіння ставок, тобто крива доходів поповзе донизу.

Теорія переваги ліквідності передбачає, що в інвесторів немає впевненості в русі процентних ставок. Кожен із них приймає власне рішення, віддаючи перевагу вкладенням у ліквідні цінні папери. Тому премія за ліквідність буде однаковою для всіх.

Теорія ринкової сегментації передбачає, що процентна ставка за цінними паперами окремих строків визначається попитом і пропозицією. Тому кожен з учасників віддає перевагу операціям у якійсь одній зоні строковості (на одному сегменті ринку). Фактори, що визначають попит і пропозицію на короткострокові та довгострокові цінні папери, установлюються учасниками різних сегментів.

Теорія американського економіста Г. Марковіца відокремлює з усіх цінних паперів папір без ризику ‑ казначейський вексель строком на 30 (тридцять) днів. Г. Марковіц також зробив вклад у «теорію портфеля» ‑ розробив модель ефективного, тобто раціонального, портфеля. Сутність його полягає в тому, що здійснюється такий добір цінних паперів за строками, фірмами: регіонами, галузями, який забезпечить отримання очікуваного прибутку за умов мінімального ризику.

У. Шарп, американський економіст, запропонував розділити ризик на систематичний і несистематичний. Систематичний ризик перебороти шляхом диверсифікації портфеля неможливо ‑ системні зміни в господарстві (падіння цін на експортні товари, зниження капітальних вкладень тощо) можуть спричинити різке зниження процентних ставок. На думку У. Шарпа, систематичний ризик потрібно вивчати, щоб бути готовому до змін. Щодо несистематичного ризику, то він долається шляхом диверсифікації, тобто побудови ефективного портфеля. Крім того, У. Шарп створив дуже популярну й прийнятну модель оцінки капітальних активів.

Модель арбітражного ціноутворення ‑ це визначення доходу відповідно до цінного папера як функції безризикової процентної ставки та інших факторів, найважливішим з яких є зміни рівня інфляції та ВВП за умови, що немає можливості використовувати арбітраж.

Процентний арбітраж ‑ одночасні операції на кількох ринках або з кількома фінансовими інструментами для отримання доходу на різниці процентних ставок.

Модель арбітражного ціноутворення має такий вигляд (формула 7.3):

^(7.3)

де E (R_a) ‑ очікуваний дохід по цінному паперу;

R_f ‑ безризикова ставка;

Y_n-1 ‑ фактори впливу на ціну;

F_n-1 ‑ ринкова ціна ризику.

Теорія ефективності фінансового ринку американського економіста Ю. Фамі передбачає, що ефективним можна вважати інформований ривок. Ю. Фамі виводить 3 (три) рівні інформованості, а з них – 3 (три) рівні ефективності:

1) слабка;

2) напівсильна;

3) сильна.

Подібна схема демонструє взаємозалежності та взаємозв’язки між різними ступенями інформованості та ефективністю^[5].

7.2 Процеси нарощування та дисконтування вартості

Прийняття ефективних економічних рішень ґрунтується на значній кількості фінансових обчислень, предметом яких є знаходження функціональних залежностей між вартістю, часом та ризиком.

Розглядаючи вартість грошей у часі прийнято використовувати два основних поняття ‑ майбутня вартість грошей і теперішня вартість грошей. Існує інвестування під прості й складні відсотки.

При інвестуванні під простий відсоток процентний дохід на отримані (або нараховані) відсотки не нараховується.

Якщо початкова сума Р збільшується на г%, то наприкінці певного періоду отримана в результаті сума S (нарощена сума, яку одержимо в результаті інвестування під прості відсотки) за n періодів (звичайно, за n років) визначається за формулою (формула 7.4)[6]:

^(7.4)

Дійсна та майбутня вартість грошових платежів при інвестуванні під складні відсотки визначаються з умови, що процентні платежі при цьому реінвєстуються за відповідною ставкою (як кажуть, нараховуються відсотки на відсотки).

Процес нарахування відсотків не лише на основну сумуінвестицій, а й на відсотки, отримані в попередні періоди, називається капіталізацією відсотків.

Позначимо початкову вартість грошей або інвестицій PV (present value).Це дійсна вартість (початкова) на сьогоднішній день майбутніх доходів із поправкою на ризик Цю величину часто називають наведеною або поточною вартістю.

Позначимо майбутню вартість вкладених коштів після того, як на них будуть нараховані відсотки (отриманий дохід) FV (future value). Це майбутня вартість вкладених грошей через певний проміжок часу з нарахованими за певною ставкою відсотками (кінцева вартість).

Позначимо процентну ставку, за явою на вихідну суму нараховується дохід, літерою k (часто цю величину позначають буквами i чи г і називають ставкою розміщення). Кількість періодів, за які нараховується дохід, позначаємо буквою n Можливе нарахування складних відсотків для цілого (наприклад, 5 або 7 років) і нецілого числа періодів (наприклад, 5,5 року або 66 місяців).

Приведення фінансових потоків до теперішнього часу (дисконтування) відбувається на основі ставки дисконтування (ставки дисконту) а приведення до майбутнього часу (нарощення) на основі ставки нарощення (ставки відсотку ). На практиці, щоб прискорити підрахування вартості застосовують спеціальні таблиці.За їхдопомогою необхідно визначити відповідний коефіцієнт (знаходиться на перетині відповідних значень n та i та помножити його на суму інвестованих коштів ‑ для визначення майбутньої вартості вкладених сьогодні коштів, або суму майбутніх грошових надходжень поділити на значення коефіцієнта теперішньої вартості грошової одиниці ‑ для визначення теперішньої вартості грошових коштів.

Таким чином, ключовим показником фінансових обчислень є середньоринкова ставка відсотку або ставка дисконтування.

За умови, що розрахунки ведуться за схемою складних відсотків при цьому річний дохід не вилучається, тобто відсотки реінвєстуються й на них також нараховуються відсотки, формула для визначення майбутньої вартості матиме такий вигляд (формула 7.5):

^(7.5)

У цій формулі вираз (1+k)ⁿ позначається абревіатурою FVIF (Future Value Interest Factor) та у різних джерелах носить назву[7]:

ü процентний фактор майбутньої вартості;

ü коефіцієнт майбутньої вартості;

ü множник нарощення;

ü коефіцієнтом капіталізації.

Дисконтуванням називається процес винайдення дійсної вартості (початкової) з майбутньої вартості, яка розраховується за такою формулою (формула 7.6):

^(7.6)

У формулі вираз 1/(1 + d)ⁿ або (1 + d)^-n (d ‑ ставка дисконту, або процентна ставка доходу, що очікується інвестором) позначається абревіатурою PVIF (Present Value Interest Factor) та в різних джерелах називається:

ü коефіцієнт дійсної вартості;

ü процентний фактор дійсної вартості.

Значення коефіцієнта дійсної вартості може визначатися шляхом розрахунку з виразу (1 + d)^-n або за спеціальними фінансовими таблицями.

Дисконтна ставка ‑ це ставка відсотка, за якою майбутня вартість грошей доводиться до дійсної їх вартості, тобто за якою здійснюється процес дисконтування.

Дійсна вартість, що визначається за цією формулою, це сьогоднішнійеквівалент деякої суми FV із майбутнього, віддаленого на n років. Таким чином, дисконтування ‑ це фактично операція, зворотна процесу знаходження майбутньої вартості.

Дійсна вартість суми, що має бути отримана в майбутньому, зменшується, якщозбільшується строк платежу і якщо процентна (дисконтна) ставка підвищується.

Дисконтна ставка відбиває ризик або непевність майбутніх доходів. Це процента ставка, що застосовується до майбутніх платежів, щоб ураховувати ризик і непевність, які пов’язані з фактором часу. Дисконтну ставку часто називають необхідною ставкою доходу. Необхідну ставку доходувизначають як прибутковість не меншу, ніж прибутковість альтернативних вкладень із аналогічним рівнем ризику.

Основними принципами визначення дисконтної ставки (експертний метод) виступають:

1) із двох майбутніх платежів більш високу ставку має той, що надійде пізніше;

2) чим нижче певний рівень ризику, тим нижча ставка дисконту призначається. За західними нормами прийнято приблизно таку відповідність ризику й дисконтних ставок: високому ризику відповідає дисконтна ставка 19% і більше, середньому ризику ‑ 10%, низькому рівню ризику відповідає дисконтна ставка 5%;

3) якщо загальні процентні ставки на ринку зростають, то зростають дисконтні ставки.

Таким чином, гроші, вкладені сьогодні, можуть у майбутньому принести дохід, але одночасно можуть втратити свою вартість. При цьомукожна фірма має постійно стежити за ціною капіталу, оскільки чим дешевше вона одержить капітал на фінансовому ринку, тим більшу суму можна вкласти в інвестиційні проекти, які принесуть майбутні доходи.

Поиск по сайту: