ЕВОЛЮЦІЯ ОРНАМЕНТАЛЬНО-ДЕКОРАТИВНОГО ОЗДОБЛЕННЯ

До нас не дійшли описи внутрішнього оформлення найдавніших книг, зроблені їх сучасниками, є описи лише окремих оправ. На перший погляд може видатися дивним, що ми не маємо жодної писемної згадки про мініатюри та інші прикраси давніх рукописів, що, описуючи щедрі пожертви князя, літописець не згадує про внутрішній вигляд вкладених книг. Лише один раз, згадуючи Євангеліє, відіслане в Чернігівську єпархію, він вказує, що воно (Євангеліє) "золотом прописане", хоча мова тут може йти і про ініціал, і про позолочений обріз книги.

Скоріш за все, це мовчання стосовно внутрішніх прикрас є вмотивованим. Адже літописець, описуючи конкретні речі, писав про те, що бачив, а бачив він кодекс лише закритим, з середини книгу йому ніхто не показував, бо книги того часу були лише літургійними, їх не гортали заради естетичного задоволення чи бажання просто потримати в руках. Ці книги читали лише на Службі Божій священик чи дяк і лише точно визначені на даний день частини, у точно визначеному місці храму. Прикраси ж знаходилися або на початку книги, або на початку розділу чи частини і світська особа, займаючи досить високий суспільний щабель, могла так ніколи й не побачити книжкових мініатюр Апостола чи Євангелія навіть у церкві, до якої регулярно ходила на Богослужіння. Виняток могли становити переписувач чи замовник, якому показували замовлену продукцію. Це може стосуватися і Соборників (збірників), призначених для повчального читання високими особами або для читання їм вголос.

Орнаментально-стильові особливості східнослов'янських рукописів за багато століть, починаючи з XI ст. і до XVI ст., постійно трансформувалися. Сучасні українські книгознавці, зокрема академік Я. Запаско, аналізуючи розвиток рукописної орнаментики цього періоду, дотримуються класифікації, яку розробив російський палеограф В. Щепкін. Він визначив 6 орнаментальних стилів: візантійський, тератологічний, балканський, нововізантійський, стародрукарський та розвинений рослинний. Я. Запаско вказує, що нововізантійський і стародрукарський орнаментальні стилі в Україні не набули значного поширення. Замість них в українських рукописах присутня розкішна рослинна орнаментика.

10.3.1. Орнамент візантійського стилю (перша половина XI—XIII ст.). Найдавніші кириличні рукописи наслідували візантійські. Ранній стиль в оформленні кириличних рукописів X—XII ст., що склався під безпосереднім впливом візантійської книжкової орнаментації, однак, з пристосуванням до місцевих художніх смаків, уявлень та майстерності місцевих малярів, отримав назву "старовізантійського". Цей стиль з'явився в Болгарії вже у Х ст., а на Русь прийшов в XI ст. Цей орнамент характеризується графічністю у зображенні рослин з переплетеними геометричними фігурами (колами, квадратами, ромбами, скобками та ін.). В його основу покладено малюнок візантійської трипелюсткової квітки крини (від грец. krinon — лілія), мотиви якого з'явились у IX ст. в грецьких рукописах, та п'ятипелюсткової квітки арніки. Квітки малювали з пелюстками різної величини і компонували у кола й овальні форми. У заставках та ініціалах використано зооморфні зображення птахів, тварин, людських облич та фігур, хоч ці зображення не є невід'ємною (інтегральною) частиною плетінки. В ініціалах повторюється один невеликий симетричний елемент, іноді застосовується плетінка. В часі цей стиль збігається з пануванням уставного письма. Цим орнаментом, наприклад, заповнені заставки, обрамлення сторінкових мініатюр і фронтисписів до Остромирового Євангелія, Ізборника Святослава (1073), Мстиславового Євангелія. Візерунчасті книжкові оздоби виконували щільними фарбами з додаванням золота, яким обводили пелюстки квітів і в'юнкі пагінці. Своєю стилістикою вони перегукувалися зі знаменитими київськими перегородчастими емалями XI ст., мистецтво яких на той час досягло високого рівня.

Не менш виразним було книжкове оздоблення, виконане з елементів візантійського геометричного орнаменту, який складався з ромбів, трикутників, інших геометричних фігур, різноманітних знаків, парних дужок, східчастих узорів і плетінки. Це і декоративні рамки навколо сторінкових мініатюр та фронтисписів, і заставки, і численні ініціальні літери. Найвиразніші мотиви геометричного характеру використано в оздобленні таких рукописів, як Остромирове Євангеліє, Ізборник Святослава, а також Юріївське Євангеліє. Геометричні прикраси малювали здебільшого коричневою фарбою, а іноді й чорнилом теплого кольору.

10.3.2. Орнамент тератологічного стилю (друга половина ХІІІ—XIV ст.). Наступний стиль, що використовувався при оформленні давньоруської книги у XIII—XIV ст., відомий під назвою "тератологічного". Цей орнамент став панівним у книжковому мистецтві з XIII ст., хоча його елементи з'явилися в східнослов'янських рукописах ще в XI ст.

Для цього стилю характерні зображення фантастичних звірів та птахів (дивоглядів), а також людей, вигнутих у неймовірних позах, перевитих складним переплетенням ременів та гілок. Прикраси тератологічного характеру будували на основі злиття зображень чудовиськ і декоративних мотивів рослинного та плетінчастого орнаменту. Ці елементи, поєднані в цілісну композицію заставок, різноманітних обрамлень і ініціальних літер, створювали фантастичні образи. В окремих рукописах того періоду в ініціалах, намальованих за правилами "страхітливого" стилю, відображено людські постаті в побутових умовах, обличчя. При цьому зображення таких ініціалів бувають настільки розбудованими, що неможливо встановити, яку літеру мав на увазі художник. Контури промальовувалися червоним (кіновар'ю) або голубим.

Поява та поширення тератологічного орнаменту в ужитковому мистецтві й оздобленні українських рукописів були не випадковим явищем, а мали під собою історичне підґрунтя. Слов'яни Середнього Подніпров'я, починаючи з VII—VIII ст., вели жваву торгівлю не тільки з візантійськими купцями, на їх землі прибували каравани з різним товаром і з країн Сходу, зокрема з Ірану. Тому східні слов'яни добре знали зооморфні прикраси (зображення богів в образі тварин), якими іранські майстри оздоблювали ужиткові предмети, тканини, зброю й особливо ювелірні вироби. Це, до речі, підтверджується знахідками турячих рогів (близько X ст.) під час розкопок Чорної могили (Чернігівщина), на розкішних срібних оправах яких зображення тварин і птахів майстерно сплетені у щільні химерні композиції.

Зародки тератології зооморфічного характеру наявні в одинадцяти великих ініціалах Остромирового Євангелія: це зображення фантастичних тварин і птахів — лева, дракона, грифона, орла, інших істот, облямованих примхливим рослинним візерунком. В оздобленні одноколірних ініціальних літер до Юріївського Євангелія тератологічний орнамент відзначається вже цілком сформованим виглядом. Вважалося, що цей стиль виник у XII ст. в Македонії і вже звідти поширився на наші землі. Однак, на підставі дослідження орнаментики Юріївського Євангелія 1119—1128 pp., Я. Запаско дійшов висновку, що цей стиль виник у Києві, а вже згодом помандрував у Македонію.

У XIV ст. орнаментика тератологічного характеру досягла свого розквіту. Варто зазначити, що в українських рукописах тератологічні прикраси використовувалися дещо скромніше, ніж у кириличних рукописах південних слов'ян і росіян. Проте у вітчизняних манускриптах композиції зооморфного характеру значно ускладнені: в зображеннях драконів, однорогів, змій, грифонів та інших фантастичних істот з'являється внугрішня напруженість — вони ніби намагаються звільнитися від плетінчастих пут і динамічно протистоять один одному.

У дослідницьких працях академіка Я. Запаска підкреслюється, що тератологія в оздобленні українських рукописів кінця XIII і XIV ст. значно посилюється, а в декоративних прикрасах з'являються вигадливі композиції: «У кращих тератологічних композиціях відчувається сила, боротьба, стрімкий рух. Фантастичні істоти ніби намагаються порвати плетіння, але безсилі подолати перешкоду, що іх стримує».

До найраніших мистецьки оздоблених тератологією рукописів слід віднести Оршанське Євангеліє (виготовлене у другій половині ХІІІ ст. на Київщині) та Пандекти Антіоха Чорноризця (1307), тератологічні заставки яких щільно розфарбовані темно-голубим, зеленим, жовтим і вишневим кольорами. Цікавими зразками тератологічного орнаменту є також заставки й ініціали до Луцького Євангелія другої половини XIV ст. та Євангелія (Киів, 1393), в декорі яких було використано зображення химерних істот-хижаків з роззявленими пащами, які намагаютьсясхопити інших хижаків. Зображені істоти обплетені стрічками, закомпонованими в складну художню систему.

Орнамент XV—XVI ст. умовно розпадається на два стилі: балканський і нововізантійський.

10.3.3. Орнамент балканського стилю (кінець XIV—перша половина XVI ст.). Його ще називають жгутовий чи плетений. Для цього орнаменту характерне геометричне стрічкове плетення з елементами стилізованих прикрас рослинного характеру. Заставки плетеного орнаменту складаються з концентричних кіл чи прямокутників. Здебільшого це візерунок з однакових кіл, сплетених між собою та з'єднаних вузлами і розміщених в одному чи кількох рівнях. У XV ст. він став панівним в оздобленні української книги.

У книгознавчій літературі цей плетінчастий орнамент отримав назву «балканський», адже він з'явився завдяки приїздові багатьох ченців-каліграфів і художників книги з балканських країн (Болгарії та Сербії) у східнослов'янські монастирі в період захоплення їхніх земель турками-османами. Рятуючись, ченці привезли з собою багатооздоблені богослужбові рукописи, поповнивши ними бібліотеки східнослов'янських монастирів. Працюючи поряд із південнослов'янськими майстрами книги, вітчизняні оздоблювачі рукописів збагатили свій творчий арсенал ватіканською плетінкою.

Я. Запаско, однак, вважає, що елементами плетінчастого орнаменту руські майстри користувалися набагато раніше: «Широкий розвиток плетінчастої орнаментики в XV—XVI ст. пояснюється насамперед її глибокою самобутністю. Джерелом рукописної плетінки були багаті традиції цього орнаменту в місцевому східнослов'янському декоративному мистецтві».

Вітчизняні оздоблювачі книги постійно збагачували композиції книжкових плетінчастих прикрас, вивчаючи творчий доробок майстрів ужиткового мистецтва, які виготовляли тканини, вироби з соломи, лози, лика та шкіри. Прикладом можуть бути стрічкові композиції заставок до Євангелія з Глинян (1498), які нагадують звичайну плетінку з соломи, лози чи лика. В інших рукописах трапляються заставки, стрічки в яких намальовані під прямим кутом. Такі заставки дуже скидаються на плетені килимки (наприклад, Євангеліє XV—початку XVI ст.).

У середині XV ст. серед книжкових прикрас плетінчастого характеру провідне місце почали займати заставки, виконані з округлих геометричних форм так званого циркульного, або концентричного, орнаменту. Ці геометричні форми нагадували коло, а також цифру «8».

Книгознавець Ф. Буслаєв вважає, що у східнослов'янських країнах циркульна плетінка почала розвиватися під безпосереднім впливом балканського друкарського орнаменту. Але дослідниця книжкової структури О. Зернова дійшла висновку, що плетінчаста орнаментика в російській книзі вживалася задовго до появи книгодрукування на Балканах. Такого ж висновку стосовно української книги дійшов і український книгознавець Я. Запаско. Як приклад він наводить заставки до Галицького Євангелія 1266 р., у композиціях яких вже присутні елементи циркульного орнаменту.

У рукописах XV ст., які дійшли до нашого часу, трапляються плетінчасті заставки з концентричних кіл, виконані на досить високому мистецькому рівні. Це такі рукописи, як пергаментне Євангеліє (середина XV ст.) та паперове Євангеліє (1491), виготовлене в Жидичинському монастирі біля Луцька. У цих рукописах заставки за технікою виконання і системою розфарбовування споріднені: золотим контуром стрічок обведені циркульні форми кіл, тло кіл покрито блідо-синіми та блідо-зеленими фарбами і пожвавлене білими прикрасами у вигляді штрихів та крапок.

Плетінчасті заставки до паперового Євангелія, написаного дияконом Волошиним у 1477 р. у м. Львові, намальовані іншими фарбами: золотисто-жовтою, бронзовою, кіноварною та світло-синьою. Одним із кращих рукописів першої половини XVI ст., оздоблених концентричною плетінкою, є Київське Євангеліє, написане у 1526 р. Рукопис оздоблений чотирма заставками, композиції яких вибагливо скомпоновані з двох рядків щільно сплетених між собою кілець або овалів. Декоративні ремінці, які виходять. із кутків заставок, завершуються елементами рослинного орнаменту.

У XVII ст. ця плетінка перетворюється на геометричний візерунок, що складається з кольорових ромбиків чи квадратиків, які нагадують народні тканини. На українських землях окремі рукописи оздоблюють в цьому стилі навіть у XVIII ст.

З XV ст. з'являється новий тип ініціалу, що набув поширення на землях України, особливо у недорогих рукописах. Контур цих ініціалів заповнений кіновар'ю, а прикрашені вони декоративними стилізованими рослинними відростками. Такі ініціали тонкі, мають просту конструкцію, висота їх сягає двох-трьох рядків тексту.

10.3.4. Орнамент нововізантійського стилю (кінець XIV—початок XV ст.). Нововізантійський стиль вимагав від художника великої майстерності, тому прижився лише у потужних осередках книгописання, зокрема у Києві. Його застосовували лише при оздобленні найцінніших рукописів. Для нього характерний стилізований рослинний орнамент на золотому тлі, оточений геометричною рамкою. В ініціалах стилізовані рослинні елементи заповнювали та підкреслювали геометричний контур літер. Спрощеною версією нововізантійського стилю є рослинний орнамент, що поширився в мистецтві української книги і розвинувся, збагатившись народними мотивами. Він характеризується стилізацією квітів та рослин, обрамлених геометричними фігурами. Цей орнамент створений на основі заставок візантійських манускриптів X—XII ст., виконаних геометричним орнаментом у поєднанні з рослинно-квітковими мотивами. Яскраво розфарбовані декоративні елементи в заставках компонувалися з численними перегородками і за творчою манерою віддалено нагадували техніку київської перегородчастої емалі XI ст. В Україні цей орнаментальний стиль не набув належного поширення: геометрично-рослинними нововізантійськими прикрасами був оздоблений лише один вітчизняний рукопис — Київський Псалтир.

10.3.5. Орнамент стародрукарського стилю (перша половина XVI — початок XVII ст.). Цей орнамент створено на основі ксилографічних орнаментально-декоративних прикрас друків Івана Федорова. Орнаментика стародрукарського стилю вплинула на оздоблення рукописів лише частково і значного поширення, особливо в українській рукописній книзі, не набула. Це пояснюється тим, що художня виразність орнаментики базувалася не на колірності (а це було основою рукописної книги), а на новій книжковій естетиці — співвідношенні чіткого друкованого чорною фарбою тексту та білого паперу.

10.3.6. Орнамент розвиненого рослинного стилю (кінець XV-XVII ст.). В українських рукописах XIV—XV ст. рослинний орнамент ще займав незначне місце: спрощені рослинні елементи використовувалися тільки для доповнення тератологічних і плетінчастих заставок та ініціальних літер. З кінця XV — початку XVI ст. декор із рослинного орнаменту значно ускладнився, його елементи почали наближатися до природних форм. Рослинні прикраси стали з'являтися на книжкових полях, іноді облямовуючи текстові стовпці на сторінках. Вітчизняні майстри книги перейняли цей прийом оздоблення книжкових розгортів у західноєвропейських, зокрема у чеських і польських митців.

Я. Запаско виділив розвинений рослинний стиль як окремий стиль української орнаментики і встановив, що в українських рукописах, починаючи з кінця XV і протягом XVI—XVIII ст., рослинна орнаментика зазнала трьохстильових видозмін — готичної, ренесансної та барокової.

Рослинні книжкові прикраси готичного характеру, побудовані з кострубатих гілок, не набули широкого розповсюдження в українських рукописах. До нашого часу дійшло кілька польських (переписаних латиною) манускриптів, виготовлених у Львові на межі XV—XVI ст. Сторінки цих рукописів обрамлені готичними рослинними прикрасами.

Декоративні прикраси рослинного характеру у вітчизняних рукописах першої половини XVI ст. починають набувати рис ренесансного стилю. Майстри книги поступово відходять від гілчастих обрамлень текстів, які мали вигляд подовжених паростків у великих ініціальних літерах, і створюють на полях рукописів самостійні рослинні композиції. «Розвиток рослинного орнаменту в обрамленні тексту в першій половині XVI ст. проходив... надзвичайно інтенсивно, — пише Я. Запаско, — бо уже в середині цього століття появляється ряд рукописів, рослинне обрамлення яких відзначається високим художнім рівнем, ренесансовою відточеністю».

До рукописів середини XVI ст., чудово оздоблених рослинною орнаментикою ренесансного характеру, слід віднести Євангеліє з Хишевич, написане дияконом Єремією в Городку Солоному у 1546 р. (тепер с. Хишевичі Городоцького р-ну Львівської обл.). В цьому рукописі початкові сторінки усіх чотирьох Євангелій, а також зображення євангелістів обрамлені хвилеподібним рослинним орнаментом у вигляді безперервної гнучкої гілки зі стилізованими листками. У Загорівському Апостолі, написаному у 1554 р. на Волині, 22 сторінки були прикрашені чудовим рослинним орнаментом на суцільному золотому тлі; на жаль, рукопис пропав під час війни 1941—1945 рр., але збереглася його кольорова репродукція. Досконалістю рослинних форм відзначаються й декоративні прикраси на шмуцтитулах у Служебнику XVI ст., виконані художником Андрійчиною на пергаментних аркушах і вклеєні у рукопис. Але найбільш повно та виразно рослинна орнаментика ренесансного характеру використана в оздобленні Пересопницького Євангелія (1556—1561).

У XVII ст. в українській рукописній книзі поширилася рослинна орнаментика барокового характеру. Майстри, розробляючи рослинні прикраси з ознаками нового стилю, намагалися зображати рослини, квітки та плоди не натуралістично, а узагальнено, прагнучи розкрити за їх допомогою підтекст рукопису. Для нього характерне дивовижне поєднання реалістичного та фантастичного зображень рослин, тварин, людей. В окремих випадках спостерігаються спроби наслідувати західноєвропейські зразки. Традиційні ренесансні символи почали трактуватися пишніше, їх тлумачення значно ускладнилось, а у читача з'явилася можливість асоціативно збагатити думку. У бароковому рослинному декорі митці почали відмовлятися від прямих ліній, підкреслюючи вигаутість і заокругленість рослинних форм, які стали масивними та важкими. У рухливі й контрастні рослинні прикраси художники почали вкладати нові змістові нюанси, досягаючи глибшого розуміння символіки декору.

Пишні та неспокійні форми барокового рослинного орнаменту широко використовувалися при оздобленні культових споруд і палаців, у церковному різьбленні на дереві та в іконописі, а особливо в оформленні друкованої книги. У вітчизняних рукописах барокові рослинні прикраси не набули такого поширення, як у друкованій книзі. Пишне обрамлення зображень євангелістів на фронтисписах і титульних аркушах, а також композиції заставок, кінцівок, ініціалів народні майстри, як правило, копіювали з книжкових гравюр. При цьому вони значно спрощували композиції чудових дереворитів або мідьоритів, а іноді й зовсім відходили від гравійованих книжкових прикрас. Я. Запаско зазначає: «Відтіснена друкованою книгою, рукописна книга віддаляється від основних культурних центрів, поступово приходить у середовище народних майстрів і перетворюється, по суті, в один з видів народного мистецтва».

10.3.7. Вплив стародруків на оформлення рукописів. Нові елементи в оформлення кириличної книги принесли стародруки. Особливістю їх оформлення був чорно-білий орнамент, що наносився на аркуші за допомогою дерев'яної дошки з вирізьбленим візерунком. На поверхню такої дощечки наносили фарбу і нею, як штампом, видруковували прикрасу, при цьому виступаючі частини орнаменту на відбитку виходили чорними, а на місці вибраного дерева папір залишався незайманим. Такий відбиток прийнято називати "ксилографією". Іноді переписувачі імітували ксилографічний відбиток, виконуючи його пером. Такі імітації отримали назву "стародрукованого" орнаменту за схожість з оздобленням стародрукованих книг. Російські вчені вважають, що "стародрукований" орнамент виник в Росії і був поширений ще до появи кириличної друкованої книги. Його корені вбачають у західноєвропейських друкованих книгах, що потрапили до Росії в першій половині XVI ст. і, очевидно, справили велике враження на оформлювачів книги своєю нетрадиційністю. На наших теренах такий орнамент поширюється під впливом саме української друкованої книги у XVIІ—XVIII ст.

Спираючись на аналіз стилю оформлення книги та палеографічних особливостей тексту, дослідники роблять попередні припущення стосовно часу та місця написання нововиявленого рукопису.

Список використаної літератури:

1. Анушкин А.И. Рассказы о старых книгах. – М.: Книга, 1979. - 128 с.

2. Баренбаум И.Е., Давыдова Т.Э. История книги. - М.: Книга, 1979. - 128 с.

3. Засурский Я.Н. (сост.) История печати: Антология. – М.: Аспектпресс, 2001. - 494 с.

4. Киселева Л.И. О чем рассказывают средневековые рукописи (рукописная книга в Западной Европе). - Л., 1978. - 144 с.

5. Мильчин А.Э. (ред.) Краткий справичник книголюба. - М., 1984. - 480 с.

6. Немировский Е.Л., Горбачевский Б.С. Рождение книги. - М., 1957. - 232 с.

7. Немировский Е.Л., Горбачевский Б.С. С книгой через века и страны. – М., 1964. – 384 с.

8. Осетров Е. Мир первопечатника. - М., 1983. - 64 с.

9. Сикорский Н.М.(гл.ред.) Книговедение: Энциклопедический словарь. - М.: Сов.энциклопедия, 1980. – 664 с.

10. Слуховский М.И. Из истории книжной культуры России. - М., 1952. - 244 с.

11. Тимошик М. Історія видавничої справи.- К., 2003.- 496 с.

12. Українська книга. – Київ, Харків, 1965. - 268 с.

13. Чудакова М.О. Рукопись и книга. - М.: Просвещение, 1986. - 176 с.

Тема № 11

Поиск по сайту: