ПЕРШІ КНИГОЗБІРНІ В КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Широке розповсюдження на Київській Русі отримало книгозбирання. Своєю начитаністю і «книжністю» славились багато князів і духовних осіб, що мали власні бібліотеки. Відомо про любов до книги Володимира Мономаха та Ярослава Мудрого. Про останнього в літописі говориться, що він «посіяв книжковими словеси серця вірних людей». При Ярославі Мудрому в Києві була створена перша бібліотека.

Абсолютно очевидно, що в кінці X - початку XI ст. в Києві вже було достатньо різноманітних книг, які потрапили в нього різними шляхами. Великий князь Ярослав з дитинства мав пристрасть до книг. Адже батько Ярослава — Володимир — «любив словеса книжні», мав бібліотеку, і любов цю передав сину. Мати його — горда полоцька княжна Рогнеда — з чотирьох років приставила до сина грецьких, болгарських, варяжських і навіть латинських вчителів. Вже у зрілому віці Ярослав прищепив любов до книг і своїм дітям.

В записі 1037 року у «Повісті минулих років» йдеться про те, що Ярослав зібрав багато писців, які копіювали, переписували, перекладали не тільки з грецької, але й з інших мов. Більш того, з різних іноземних книг брали окремі уривки і складали «Ізборники». Одночасно вони писали і власні, оригінальні твори. Всі ці книги стали основою бібліотеки, яка була створена в одній з веж Софії. Але де працювали книжники, де була їх книжкова майстерня (скрипторій), як вона була облаштована, про це нічого не відомо. Цілком можливо, що скрипторій знаходився в Софії, поряд з бібліотекою, але він міг бути і зовні, в спеціальному приміщенні на садибі митрополита. В Радзивіловському літописі є мініатюра, на якій зображено підготовку книг для бібліотеки Київської Софії. А в Студійному статуті, введеному в Києво-Печерському монастирі дещо пізніше, є параграф «Про каліграфа», що визначав порядок роботи писарів по переписуванню книг. Основна увага в цій роботі приділялася точності переписування, суворо заборонялося щось дописувати; підкреслювалося, що робота мала проходити в обстановці «милостивого настрою». В «Житії Феодосія» є опис такої майстерні середини XI ст. В ній трудився чернець Іларіон, що гарно писав, Никон переплітав їх, а біля його столу вечорами сидів сам Феодосій та пряв нитки, які були необхідні для палітурки. Вважається, що скрипторій в Софії був досить великий, що в ньому працювали як духовні особи, так і миряни. Потреба в книзі породила своєрідне ремесло. Окрім переписувачів і палітурників над рукописною книгою працювали перекладачі, художники, майстри пергаменту, ювеліри.

Ймовірно, що тоді ж, в середині ХІ ст., в Києві було створено перший хронографічний звід — «Хронографія за великим викладом» — короткий нарис всесвітньої історії, створений на основі візантійських хронік Георгія Амартола та Іоанна Малали. Серед тих, хто працював у ті роки в Софії були Іларіон, автор «Слова про закон і благодать», співак-поет Боян, який користувався великою славою. В Софії розроблялися такі документи як «Російська Правда», «Церковний статут», створювалися філософські трактати, повчання і «слова». Саме тут за часів Ярослава Мудрого і за його ініціативою почалося літописання.

В розвитку освіти в Київській Русі скрипторій і бібліотека зіграли не меншу роль, ніж сама Софія в розповсюдженні християнства. Книги, що вийшли з скрипторію, стали основою створення нових бібліотек, у тому числі і величезної бібліотеки Печерського монастиря, яка перетворилася на найбільший центр культурного життя Київської Русі. За прикладом софійської бібліотеки по всій державі виникали скрипторії, де створювалися літописні зведення, публіцистичні і літературні твори.

На жаль, точні дані про книжкові скарби бібліотеки Ярослава відсутні. Відомо тільки, що книг було досить багато. Дехто з істориків Русі стверджували, що там «нараховувалося великі тисячі книг рукописних і різних дорогоцінних манускриптів, написаних на різних мовах». Історик російської церкви Є. Голубинський стверджував. що книжковий фонд першої бібліотеки складався з 500 томів, а над її створінням працювало 20 майстрів на протязі майже 13 років. Зараз висловлюється ще одна думка, яка теж нічим не підкріплена, що кількість книг у Софії не можна обчислювати навіть сотнями. Думається, що більш вірним є припущення про те, що в бібліотеці було сконцентровано основні твори Київської Русі (як перекладні, так і оригінальні), і що їх кількість безперервно збільшувалася. Але не збереглося ні назв, ні самих книг. Зберігся лише один натяк, який міститься в «Ізборнику» 1076 року, який склав дяк Іоанн, приблизно через 40 років після створення бібліотеки. В «Ізборнику», книжці невеликого формату, містилися статті енциклопедичного характеру, повчання про правила, якими має керуватися людина в житті. Збірка має приписку, яку зробив «грішний Іоанн» — «вибрано з багатьох книг княжих». Ця приписка вказує на книжкові багатства Софії. За посиланнями на джерела в Ізборнику можна судити про певну частину фондів бібліотеки — житія святих, Євангельські і апостольські повчання, пророчі бесіди тощо. Іоанн не просто копіював уривки для читання, а піддавав їх обробці, створюючи з них змістовні, цілеспрямовані твори. Крім того, книга містить і оригінальні твори.

Зберегти бібліотеку у ті часи було справою дуже складною. Можна впевнено говорити про те, що в київській Софії було кілька бібліотек: одні гинули, на їх місці виникали нові. В 1169 р., наприклад, Мстислав, син Андрія Боголюбського, взяв Київ, три дні грабував собор і вивіз всі книги. В 1203 р. Софію грабували половці в союзі з російськими князями, і знову було пограбоване книжкове зібрання. Подальша доля бібліотеки невідома.

Історик Б. Сапунов вважав, що в Київській Русі з X ст. по 1240 рік в обігу було не менше 90 тис. тільки богослужебних книг. Загальна їх кількість (разом з ізборниками, хронографіями, літописами, юридичними та художніми творами тощо) визначалась ним у 130-140 тис. томів. До нашого часу збереглося всього 190 назв. Так, наприклад, з 68 рукописів, що знаходяться в Державній публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна та відносяться до XI—XIII ст., тільки 22 рукописи є цілими. Від 20 рукописів залишилися лише уривки, у 5 — не зберігся початок, у 9 — кінець, 11 — без кінця і початку, в одному рукописі відсутні листи усередині тексту.

Сапунов підрахував і приблизну кількість грамотних людей в домонгольські часи. На його думку, не менше 2% населення країни володіло грамотою, а в культурних центрах (Київ, Новгород) — не менше 5%. Порівняємо, що при правлінні Катерини II один грамотний доводився на 800 чоловік.

Поиск по сайту: