ВИДАВНИЧИЙ РЕПЕРТУАР

Видавнича продукція років Української державності вражає своєю розмаїтістю і високими накладами. Попит на українську книгу був настільки великим, що заняття цією справою ставало прибутковим. Статистичні дані також засвідчують цю тенденцію. Якщо 1917 р. у Східній і Центральній Україні було видано 747 назв українських книг, то 1918 р. — 1084. У 1919 р., коли значну частину території України зайняли більшовики і білогвардійці, у світ вийшло лише 665 книг. Варто окреслити цю розмаїтість за видами видань у такій послідовності відносно попиту:

• навчальна література для шкіл, вищих навчальних закладів та самоосвіти;

• твори українських письменників-класиків, заборонені донедавна цензурою;

• твори сучасних вітчизняних письменників та переклади зарубіжних класиків;

• довідкова література (передусім двомовні термінологічні словники за галузями знань);

• газетна і журнальна періодика;

• портрети, плакати;

• листівки, відозви;

• популярні видання з питань кооперації, економіки, сільського господарства.

Заходами видавництв "Всеувито", а згодом — "Книгоспілки", почалася реалізація видавничих проектів щодо видань творів українських і зарубіжних письменників-класиків, які вивчалися за новими програмами в школах. Скажімо, видавництво "Сяйво" конкретизувало цю ідею у власних серіях "Бібліотека української повісті", "Дешева бібліотека красного письменства", "Бібліотека всесвітньої літератури". Із значної кількості різножанрових новинок видавництва "Криниця", що на цей час уже мало й власну друкарню, варто виділити "Музичну бібліотеку" за редакцією О. Кошиця. Щодо фахової газетної і журнальної періодики, то тут варто найперше виділити критико-бібліографічний журнал "Книгарь", засновником і видавцем якого протягом 1917-1920 р. був "Час".

3 найкращих набутків цього періоду варто виділити словниковотворчу працю авторів і видавців. Лише за два роки (1917-1919) в Україні з'явилися значними накладами кілька десятків словників. Серед них — 15 російсько-українських, три — українсько-російських, що є переконливим підтвердженням думки, що за останні 200 років справа вживання української мови на рівні державного апарату, освіти, науки таки добре зрушила з місця. Привертає увагу різноманіття термінологічних словників. Вийшли друком: вісім словників з правничої та адміністративної термінології, по чотири словники з медичних, фізико-математичних та технічних наук, три — з природознавства та географії, два — з мовознавства, один — військової термінології.

Взірцем для такого активного словникотворення стало чотиритомне видання "Словаря української мови", який упорядкував з додаванням власного матеріалу Б. Грінченко, узагальнюючи багаторічну працю доброї когорти справжніх ратаїв українського слова з редакції журналу "Київська старовина". Цей словник вийшов друком у Києві протягом 1907-1909 р. і на багато літ слугував для всіх, хто був причетний до написання і видання книг, найповнішим зібранням і доступним тлумаченням на конкретних прикладах багатої української лексики.

Список використаної літератури

1. Баренбаум И.Е., Давыдова Т.Э. История книги. - М.: Книга, 1979. - 128 с.

2. Бас И. Великое открытие: 500 лет книгопечатания. - М.-Л., 1940. - 36 с.

3. Гутянський С.К (гл.ред.) З історії книги на Україні. - К.: Наукова думка, 1978. - 116 с.

4. Засурский Я.Н. (сост.) История печати: Антология. – М.: Аспектпресс, 2001. - 494 с.

5. Малыхин Н.Г. Очерки по истории книгоиздательского дела в СССР. - М., 1965. - 448 с.

6. Мильчин А.Э. (ред.) Краткий справичник книголюба. - М., 1984. - 480 с.

7. Михайлин І.Л. Основи журналістики: Підручник. - К.,:ЦУЛ, 2002. - 284 с.

8. Немировский Е.Л., Горбачевский Б.С. Рождение книги. - М., 1957. - 232 с.

9. Партико З.В. Загальне редагування: нормативні основи. Навч. посібник. - Л.: Афіша, 2001. - 416 с.

10. Сикорский Н.М.(гл.ред.) Книговедение: Энциклопедический словарь. - М.: Сов.энциклопедия, 1980. – 664 с.

11. Тимошик М. Історія видавничої справи.- К., 2003.- 496 с.

12. Українська книга. – Київ, Харків, 1965. - 268 с.

ТЕМА № 23

Поиск по сайту: