БІЛОРУСІ ДО РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ

На православних землях Західної України прихід радянсь­кої влади 17 вересня 1939 року швидко усунув численні здобутки Української Церкви 20-30-х років. У церквах одразу зникла українська мова, припинилася перекладацька та ви­давнича діяльність. Парафіяльні школи влада закрила. Із загаль­ноосвітніх шкіл було усунуто вивчення релігії, а замість цього вве­дено інтенсивну антирелігійну пропаганду. На парафії та свяще­ників накладали непосильні податки, закривали церкви та монас­тирі. Почалися арешти духовенства та церковно-громадських дія­чів, зокрема тих, що за часів польської влади відзначилися патріо­тичною діяльністю, працею на ниві освіти рідного народу. Ба­гатьох було вивезено до в'язниць і концтаборів углиб СРСР.

У Московській патріаршій Церкві в Україні подібні процеси з ліквідації Церкви пройшли у 20—30-і роки. Справами Патріархії керував місцеблюститель митрополит Сергій (Страгородський). В усьому Радянському Союзі було тільки чотири діючі православні єпископи, в Україні ж не було жодного. Приєднавши до СРСР Західну Україну, Білорусію, а згодом і Бессарабію, Буковину та Прибалтійські країни, Москва вирішила використати Російську Церкву з політичною метою. Почалася кампанія за переведення під її юрисдикцію православних єпископів у Західній Україні та в Західній Білорусії. З цією метою на ці землі було прислано мит­рополита Миколая (Ярушевича).

Митрополит Миколай застав на православних землях Західної України та Західної Білорусії п'ятьох ієрархів довоєнної Православної Автокефальної Церкви в Польщі на чолі з архиепископом Пінським Олександром (Іноземцевим) та архиепископом Волинсь­ким Олексієм (Громадським). Вони продовжили свою архипастирську діяльність під канонічною юрисдикцією митрополита Діони­сія, якого вважали й надалі своїм першоієрархом. Посланець Мос­ковської Церкви переконував їх перейти під юрисдикцію Москви, недвозначно натякаючи на те, що на них чекатиме в разі відмови.

Архиепископ Олексій (Громадський) перший погодився підпо­рядкуватися місцеблюстителю митрополиту Сергію (Страгородсь­кому). У червні 1940 року він поїхав до Москви і подав там зая­ву про розрив з Православною Автокефальною Церквою в Поль­щі та про підпорядкування "Матері-Церкві Московській". Згодом подібні заяви змушені були підписати й інші православні ієрархи Західної України та Білорусії, а також Буковини, Литви, Латвії та Естонії. Відмовилися підпорядкуватися Московській Патріархії лише архиепископ Олександр (Іноземцев) та єпископ Полікарп (Сікорський). Влітку 1940 року Московська Патріархія надала митрополиту Миколаю (Ярушевичу) титул патріаршого екзарха в західних областях України та Білорусії. Новопризначений екзарх почав швидко встановлювати свою владу, керуючись вказівками з Москви. Було рукоположено нових єпископів: Дамаскина Малю-ту, якого призначили до Чернівців для підпорядкування Москов­ській Церкві православних парафій на Буковині, і Пантелеймона Рудика, поставленого на єпископа Львівського з метою працювати для "з'єднання уніатів у Галичині з православною Церквою".

Діяльність Московської Патріархії на західноукраїнських та західнобілоруських землях припинив початок війни гітлерівської Німеччини з Радянським Союзом 22 червня 1941 року. Фа­шистські війська швидко окупували Україну.

Поиск по сайту: