УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА У СКЛАДІ МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ (1990-1992 pp.)

Паралельно з цим в УРСР, яка тоді входила в Радянський Союз, ішов інший церковний процес. У 1990 році (7-10 червня) на Помісному Соборі Російської Православної Церкви, який обрав після смерті Патріарха Пимена Патріархом Московським і всієї Руси митрополита Алексія (Рідігера), митро­полит Київський і Галицький Філарет (Денисенко), який був тоді місцеблюстителем патріаршого Московського престолу і головую­чим на Помісному Соборі, добився для Української Православної Церкви (Український екзархат у лютому 1990 року був перейме­нований на УПЦ) права "незалежності і самостійності в управлін­ні". Це був крок уперед до автокефалії Української Церкви.

В 1990 році, 26 жовтня, Архиєрейський Собор Московського Патріархату на підставі рішень Помісного Собору УПЦ прийняв рішення про "самостійність і незалежність в управлінні" Українсь­кої Православної Церкви Московського Патріархату. Митрополит Філарет (Денисенко) був пожиттєво обраний Предстоятелем УПЦ. 27 жовтня 1990 р. в Софійському соборі м. Києва за Бо­жественною літургією Патріарх Алексій II вручив митрополиту Філарету Грамоту, якою підтверджувалися нові права УПЦ. Але, як пізніше виявилося, Московська Патріархія порушила своє рі­шення раніше, ніж висохло чорнило.

У 1990 році ще існував Радянський Союз, і Україна перебува­ла в його складі. УАПЦ, хоча й існувала в цих політичних умо­вах, але практично була замкнена в межах Галичини. За межами Галичини УАПЦ мала невелику кількість парафій. Такою була то­ді церковна політика радянської влади.

24 серпня 1991 року Верховна Рада УРСР проголосила не­залежність України, Україна стала державою. Політичні умови в Україні змінилися. Становище УПЦ, хоч і незалежної та самостій­ної в управлінні, але все ж таки у складі Московського Патріарха­ту, протирічило політичному стану України як суверенної держави. 1—3 листопада 1991 року в Києво-Печерській лаврі митрополит Філарет скликав Помісний Собор (він мав на це канонічне право - за Статутом і згідно з Патріаршою Грамотою) за участю всього українського єпископату, духовенства, мирян, представників мо­настирів і духовних навчальних закладів. Помісний Собор одно­голосно прийняв постанову про автокефалію Української Право­славної Церкви. Це означало відокремлення Української Право­славної Церкви від Московського Патріархату.

8 листопаді 1991 року Радянський Союз формально ще існу­ вав, незважаючи на те, що Україна прийняла декларацію про не­ залежність. В Україні готувався референдум. Результати рефе­ рендуму вражали: 92 % населення проголосували за незалежність Української держави. Першим Президентом України всенародно був обраний Леонід Макарович Кравчук.

9 грудня 1991 року в Біловезькій Пущі в Білорусі було підписано акт, за яким офіційно розпався Радянський Союз і утво­ рилася Співдружність Незалежних Держав (СНД).

31 березня - 4 квітня 1992 року в Москві в Даниловому монас­тирі відбувся Архиєрейський Собор Московського Патріархату, на якому УПЦ було фактично відмовлено в автокефалії. Була зроб­лена спроба усунути митрополита Філарета від керівництва Укра­їнською Православною Церквою, замінивши його своїм ставлени­ком, який відмовився б від автокефалії Української Церкви і міц­но тримався б Московського Патріархату. Митрополит Філарет залишився Предстоятелем Української Православної Церкви.

27 травня 1992 р. у Харкові відбувся неканонічний, так званий Архиєрейський Собор, інспірований Москвою і спецслужбами, для усунення митрополита Філарета з посади Предстоятеля УПЦ і обрання його "наступником" митрополита Володимира (Сабода­на), керуючого справами Московської Патріархії. Харківський "Собор" розколов українське православ'я на дві конфесії - УПЦ Московського й Київського Патріархатів.

Президія Верховної Ради України і український уряд не визна­ли законними рішення Харківського "Собору", як такі, що супере­чать Статуту УПЦ, зареєстрованому органами державної влади України.

Поиск по сайту: