ВЧЕНІ І ВІРА У БОГА

Істинна наука давно вже визнала, що сфера дослідженого є ніщо в порівнянні зі сферою недослідженого. Понад те, чим більше наука охоплює ділянку недослідженого, тим більше, відповідно, збільшується царина, яку належить дослідити. "Всяке нове відкриття сприяє розширенню в арифметичній пропорції цар­ства невідомого" (А. К, Морісон). Наука ніколи не закінчить своєї справи, поки стоїть світ.'

Представники істинної науки визнають, що їхні відомості про світ мусять доповнюватись з іншого джерела. Це джерело -релігія.

Видатний учений Макс Планк, який у 1918 році отримав Но­белівську премію з фізики, каже: "Релігія і наука зовсім не виклю­чають одна одну, як це вважали раніше і чого бояться наші сучас­ники; навпаки, вони узгоджуються і доповнюють одна одну".

Проф. М. М. Новиков (кол. ректор Московського університе­ту), нагороджений у 1954 р. від Гейдельберзького університету зо­лотим докторським дипломом і з 1957 р. - дійсний член Нью-Йоркської академії наук, у своїй статті "Шлях природознавця до релігії" пише: "Одним з найдивовижніших в історії наук виявив­ся той факт, що фізика - ця найміцніша основа попереднього ма­теріалістичного природознавства - стала на шлях ідеалістичний. Вона дійшла висновку, що фізичні явища визначаються духовною Божественною силою". Це було висловлено трьома видатними вченими.

У широких громадських колах добре відома (хоча б за назвою) теорія відносності А. Ейнштейна. Але не всі знають, що вона при­вела вченого до формулювання "космічної релігії". Ця релігія, як і всяка інша, визнає існування вищого Духа, який творить світову гармонію.

Важливе значення для розвитку природознавства набула роз­роблена М. Планком теорія квантів. З приводу проблеми, яка цікавить нас, цей автор пише таке: "Єдине, первиннодане для при­родознавця є зміст його чуттєвих сприйнять, які виводяться з цьо­го сприйняття. Звідси, шляхом індуктивного дослідження, він на­магається за можливістю наблизитися до Бога і Його світобудови як до вищої, але навіки недосяжної мети. Отже, якщо обидві (релігія і природнича наука) вимагають для свого обґрунтування віри у Бога, то для першої (релігії) Бог стоїть на початку, для другої (науки) — в кінці усього мислення. Для релігії Він являє фундамент, для науки — вінець розробки світоспоглядання.

Людині потрібні природничі науки для пізнання, а релігія - для дій (поведінки). Для пізнання єдиним надійним вихідним пунктом служить сприйняття наших почуттів.

Припущення про існування певного і закономірного світового порядку є при цьому передумовою для формулювання плідних пи­тань. Але для дій цей шлях не годиться, бо з проявами нашої волі ми не можемо чекати до тих пір, поки наше пізнання стане доско­налим і ми набудемо всевідання. Адже життя вимагає від нас не­гайних рішень".

Далі Планк указує на те, що коли ми приписуємо Богу, крім усемогутності і всевідання, ще атрибути добра і любові, то набли­ження до Нього дає людині, яка шукає утіхи, відчуття щастя ви­сокою мірою. "Проти такого уявлення не можна висунути, з точ­ки зору природознавства, ані найменшого заперечення".

Велику сенсацію викликала робота В. Гейзенберга - лауреата Нобелівської премії 1932 року. Він сформулював принцип інде­термінізму (невизначеності), за яким можна тільки з певними обме­женнями визначати елементарні частки як останні і нерозщеплю-вані одиниці матерії. А крім того, неможливо знати одночасно і точно положення частки і швидкість її руху. Ми стверджуємо, що електрони існують, але ми неспроможні відрізнити їх один від од­ного. Що ж до матерії, то саме це поняття в колишньому розумінні стає зайвим. Світ, за словами Гейзенберга, складається з чогось, сутність чого нам невідома. Це "щось" виявляється то у вигляді ніби часток, то у вигляді хвиль, і, якщо вже шукати назви, то це "щось" треба визначити словом енергія, та й то у лапках. Так звані природничо-наукові закони - суть закономірності не точного, але статичного характеру (тобто без урахування діючих сил).

До цих міркувань слід додати, що поняття невизначеного "чогось" застосовується також і до життєвих явищ. Але тут воно на­буває зовсім іншого характеру. Математичні рівняння, якими ха­рактеризуємо елементарні фізичні процеси, тут не застосовні, бо життя, як твердив Дріш, являє автономну (незалежну, самостійну) ділянку.

Відомий професор І. Ільїн каже: "Справжній учений прекрас­но розуміє, що "наукова" картина світобудови увесь час змінюється, все ускладнюючись, відходячи у деталі і ніколи не даючи ані повної ясності, ані єдності... Справжній учений знає, що наука ніколи не буде спроможна пояснити свої останні передумо­ви або визначити свої основні поняття, наприклад, точно встанови­ти, що таке "атом", "електрон", "вітамін", "енергія" або "психо­логічна функція"; він знає, що всі його "визначення", "тлумачен­ня" і "теорії" - тільки недосконалі спроби наблизитися до живої таємниці матеріального і духовного світу. Щодо продуктивності науки, то тут не варто сперечатися: про це свідчать уся сучасна техніка і медицина. Але що стосується її теоретичних істин та їх доказовості, то наука плаває по морях проблематичного (припу­щень) і таємничого".

Один з найвідоміших американських учених, колишній голова Нью-Йоркської академії наук, А. Кресм Морісон доводить буття Бога у своїй блискучій статті "Сім причин, які з'ясовують, чому я вірую у Бога".

"Ми все ще знаходимося лише на зорі наукового знання, - ка­же К. Морісон. - Чим ближче до світанку, чим світліший наш ранок, тим ясніше перед нами вимальовується творіння розумного Творця. Тепер у дусі наукового смирення, в дусі віри, яка ґрун­тується на знанні, ми ще більше наближаємося до непохитної упев­неності у бутті Божому.

Особисто я нараховую сім обставин, які визначають мою віру у Бога. Ось вони.

Перше. Абсолютно чіткий математичний закон доводить, що всесвіт створений Найвеличнішим Розумом.

Уявіть собі, що ви кидаєте у мішок десять монет. Монети, за порядком їх вартості, від одного цента до десяти. Потім потруси­мо мішок. Тепер спробуйте витягти монетки одна за одною, за по­рядком їх вартості з тим, що кожну монетку кластимемо знову на­зад і знову труситимемо мішок. Математика каже, що в нашому розпорядженні є один шанс з десяти для того, щоб з першого ж ра­зу витягти монетку в один цент. Щоб витягти одноцентову, а зра­зу ж після неї двоцентову монетку, наші шанси будуть один із ста. Щоб витягти підряд таким чином три монетки - маємо один шанс з тисячі тощо. На те, що ми витягнемо всі десять монеток по зада­ному порядку, ми маємо один шанс з десяти мільярдів.

Ті самі математичні докази говорять про те, що для виникнен­ня і розвитку життя на Землі необхідна така неймовірна кількість взаємовідносин і взаємозв'язків, що без розумного спрямування, просто випадково, вони виникнути не змогли б ніяким чином. Швидкість обертання поверхні Землі визначається у тисячу миль на годину. Якби Земля оберталася з швидкістю сто миль на годи­ну, то наші дні і ночі подовшали б у десять разів. Упродовж та­кого довгого дня Сонце випалювало б усе живе, а протягом такої довгої ночі усе живе вимерзало б.

Далі - температура Сонця дорівнює 12 000 градусів за Фарен­гейтом. Земля віддалена від Сонця рівно настільки, наскільки не­обхідно, щоб цей "вічний вогонь" належним чином обігрівав нас, ні більше, ні менше! Якби Сонце давало тепла вдвічі менше, то ми замерзли б. Якби воно давало вдвічі більше - ми загинули б від спеки.

Нахил Землі дорівнює 23°. Внаслідок цього виникають пори року. Якби нахил Землі був іншим, випари з океану рухалися б уперед і назад, на південь і на північ, нагромаджуючи цілі конти­ненти криги. Якби Місяць, замість його нинішньої дистанції, був віддалений від нас на 50 000 миль, наші припливи і відпливи на­були б таких грандіозних масштабів, що всі континенти опиняли­ся б під водою двічі на день. В результаті невдовзі були б змиті і самі гори. Якби земна кора була порівняно товща, аніж зараз, на поверхні не було б достатньо кисню, і все живе було б приречене на загибель. Якби океан був порівняно глибшим, вуглекислота по­глинула б увесь кисень, і все живе, знову ж таки, загинуло б. Як­би атмосфера, що окутує земну кулю, була трохи тонша, то метео­ри, мільйони яких згорають у ній щоденно, падаючи на Землю, па­дали б на неї цілими і викликали б скрізь незліченні пожежі.

Ці і безліч інших прикладів свідчать, що для випадкового ви­никнення життя на Землі немає бодай одного шансу з безлічі мільйонів.

Друге. Багатство джерел, з яких життя черпає сили для вико­нання свого завдання, само по собі є доказом наявності самодо­статнього і всесильного Розуму.

Жодна людина не була до цих пір спроможною осягнути, що та­ке життя. Воно не має ні ваги, ні розмірів, але воно справді володіє силою. Корінь, що проростає, може зруйнувати скелю. Життя пе­ремогло воду, сушу і повітря, оволоділо їх елементами, примусив­ши їх розчинити і перебудувати комбінації, які є їх складовими.

Життя - скульптор, що надає форму усьому живому, худож­ник, що відточує форму кожного листка на дереві і визначає колір кожної квітки. Життя - музикант, що навчив птахів співати пісні кохання, що навчив комах видавати безліч звуків і прикликати ни­ми одне одного. Життя - найтонший хімік, що надає смак пло­дам, запах квітам; хімік, що перетворює воду й вуглекислоту на цукор і деревину й отримує при цьому кисень, необхідний для всього живого.

Ось перед нами краплина протоплазми, майже невидима крап­лина, прозора, подібна до желе, здатна рухатися і видобувати енергію із сонця. Ця клітина, ця прозора частинка порошинки є зародок життя і має у собі силу надавати життя великому і мало­му. Сила цієї краплинки, цієї порошинки більша, ніж сила нашо­го існування, сильніша за тварин і людей, бо вона - основа всьо­го живого. Не природа створила життя. Скелі, розщеплені вог­нем, і прісноводні моря не в змозі були б відповідати тим вимогам, які висуває життя для свого виникнення.

Хто ж вклав життя у цю порошинку протоплазми?

Третє. Поведінка тварин, безперечно, свідчить про мудрого Творця, який надихнув інстинкт істотам, які без нього були б цілком безпомічними.

Молодий лосось свій молодий вік проводить у морі, потім по­вертається у свою рідну річку і йде по ній саме там, де йшла ікра, з якої він вивівся. Що ж веде його з такою точністю? Якщо його помістити в інше середовище, він одразу ж відчує, що збився з курсу, він пробиватиметься до головної течії, потім піде проти течії і виконає свою долю з належною точністю.

Ще більшу таємницю ховає в собі поведінка вугра. Ці диво­вижні істоти у зрілому віці подорожують з усіх ставків, річок та озер, і, дарма що вони знаходились у Європі, проходять тисячі миль по океану і йдуть до морських глибин біля Бермудських ост­ровів. Тут вони звершують акт свого розмноження і вмирають. Маленькі вугрі, які, здавалося б, не мають ані найменшого понят­тя про щось, які могли б загубитися в глибинах океану, йдуть по шляху своїх батьків до тих самих річок, ставків та озер, з яких ті почали свій шлях до Бермудських островів. В Європі жодного ра­зу не було впіймано вугра, що належить до американських вод, те ж саме і в Америці: жодного разу там не було впіймано європейсь­кого вугра. Європейський вугор досягає зрілості на рік пізніше, завдяки чому він може здійснити свою подорож. Де ж народ­жується цей спрямовуючий імпульс?

Оса-наїзник, поборовши коника-стрибунця, вражає його в точ­но визначене місце. Від цього удару коник "помирає". Він втра­чає свідомість, але продовжує жити, являючи собою рід консерво­ваного м'яса. Після цього оса відкладає свої личинки з тим роз­рахунком, щоб малі, що виведуться, могли смоктати коника, не вбиваючи його. Мертве м'ясо було б для них смертельною їжею. Виконавши цю роботу, мати-оса відлітає і вмирає. Вона ніколи не бачить своїх дитинчат. Немає ніяких сумнівів, що кожна оса ви­конує цю роботу вперше у житті, без усякого навчання і робить це саме так, як потрібно, інакше звідки були б оси? Ця містична техніка не може пояснюватися тим, що оси вчаться одна в одної. Вона закладена в їхню істоту.

Четверте. Людина має більше, ніж тваринний інстинкт. У неї є розум.

Не було і немає такої тварини, яка була б здатною порахувати до десяти. Не може вона зрозуміти і суті цифри десять. Якщо інстинкт можна порівняти з однією нотою флейти, з прекрасним звуком, але обмеженим, то слід прийняти, що людський розум зда­тен сприйняти усі ноти не тільки однієї флейти, але й усіх інстру­ментів оркестру. Чи варто говорити ще про один пункт: завдяки нашому розуму ми маємо змогу розмірковувати про те, що ми та­ке, і здатність ця визначається тільки тим, що в нас закладена іскра Розуму Всесвіту.

П'яте. Чудо генів - явище, яке ми знаємо, але яке не було відоме Дарвіну, свідчить про те, що про все живе була виявлена турбота.

Величина генів така неймовірно незначна, що якби всі вони, ге­ни, завдяки яким живуть люди усієї земної кулі, були зібрані до­купи, їх можна було б умістити в наперсток. І ще наперсток не був би повним! І все ж ці ультрамікроскопічні гени і супутні їм хро­мосоми є у всіх клітинках усього живого і являють собою абсолют­ний ключ для пояснення всіх ознак людини, тварин і рослин. На­персток! В ньому можуть уміститись усі індивідуальні ознаки двох мільярдів людських істот. І сумнівів у цьому не може бути. Як­що це так, то як же виходить, що ген включає у себе навіть ключ до психології, поведінки кожної окремої істоти, вміщуючи усе це в такому крихітному об'ємі.

Ось де починається еволюція! Вона починається в одиниці, яка є охоронцем і носієм генів. І ось той факт, що кілька мільйонів атомів, включених в ультрамікроскопічний ген, можуть виявитись абсолютним ключем, який спрямовує життя на землі, є свідчен­ням, яке доводить, що про все живе виявлено турботу, що про все хтось заздалегідь подбав; і що турбота походить від Творчого Ро­зуму. Ніяка інша гіпотеза тут не може допомогти розгадати цю за­гадку буття.

Шосте. Спостерігаючи за економікою природи, мусимо визна­ти, що тільки вкрай досконалий Розум може передбачити усі співвідношення, що виникають у такому складному господарстві.

Багато років тому в Австралії для живої огорожі було посадже­но завезені сюди деякі види кактуса. За відсутності тут ворожих йому комах, кактус розмножився в такій неймовірній кількості, що люди стали шукати засобів боротьби з ним. А кактус поширював­ся й далі. Дійшло до того, що площа, яку він зайняв, перевищила площу Англії. Він став витісняти людей з міст та сіл, став руйну­вати ферми. Ентомологи обшукали весь світ, щоб знайти якийсь засіб проти нього. Нарешті їм вдалося знайти комаху, яка живилася винятково кактусом. Вона легко розмножувалася, і в неї не було ворогів у Австралії. Незабаром ця комаха перемогла как­тус. Кактус відступив. Кількість цієї рослини різко зменшилася. Зменшилась і кількість комах. Їх залишилося стільки, скільки потрібно, щоб тримати кактус під постійним контролем.

І такого роду контролюючі взаємозв'язки спостерігаються скрізь. Чому, і дійсно, комахи, які так неймовірно швидко розмно­жуються, не придушили усе живе? Тому що вони дихають не ле­генями, а трахеями. Якщо комаха виростає, трахеї її не вироста­ють у пропорції. Ось тому-то ніколи не було і не може бути над­то великих комах. Ця невідповідність стримує їх ріст. Якби не бу­ло цього фізичного контролю, людина не могла б існувати на землі. Уявіть собі джмеля завбільшки як лев.

Сьоме. Той факт, що людина у змозі сприйняти ідею про бут­тя Бога, сам по собі є достатнім свідченням.

Концепція про Бога виникає в результаті тієї таємничої здат­ності людини, яку ми називаємо уявою. Тільки з допомогою цієї сили людина (і більше ніяка істота на землі) здатна знаходити підтвердження речам абстрактним. Широчінь, яку відкриває ця здатність, неосяжна. Справді, завдяки досконалій уяві людини ви­никає можливість духовної реальності, і людина може з усією оче­видністю мети і завдання визначити велику істину, що Небо знаходиться скрізь і в усьому, істину, що Бог живе всюди і в усьому, що Він живе в наших серцях.

І ось, як з боку науки, так і з боку уяви ми знаходимо підтвер­дження словам псалмоспівця:

"Небеса повідають славу Божу, творіння ж рук Його сповіщає твердь".

Знаменитий хірург, кол. проф. Кельнського, Боннського і Берлінського університетів Августин Бір каже: "Навіть якби тра­пилося науці і релігії впасти у суперечність, гармонія в їх взаємовідносинах невдовзі відновилася б завдяки взаємопроник­ненню на основі точніших даних".

Закінчимо свою бесіду знову словами вченого А. К. Морісона: "Людина визнає необхідність моральних принципів, у яких живе почуття обов'язку; з цього випливає її віра у Бога.

Розквіт релігійного почуття збагачує людську душу і підносить її настільки, що дозволяє їй сприймати Божественну присутність. Інстинктивний вигук людини: "Боже мій!" цілком природний, і навіть ця найпростіша форма молитви наближає людину до Твор­ця.

Повага, жертовність, сила характеру, моральні засади, уява не народжуються від заперечення й атеїзму, цього дивного само­обману, що замінює Бога на людину. Без віри культура щезає, порядок руйнується і панує зло. Віруймо ж неухильно у Духа-Творця, в Божественну любов і в людське братство. Вознесімо наші душі до Бога, виконуючи волю Його, наскільки вона нам відкривається; зберігаймо впевненість, невід'ємну від віри, що ми гідні турбот, якими оточує Господь створені ним істоти".

До цих слів А. Морісона додамо слова лікаря-психіатра проф. Андреева: "Справжнє знання - несумісне з гордістю. Сми­рення є неодмінна умова можливості пізнання Істини. Тільки сми­ренний учений, як і смиренний релігійний мислитель, пам'ятаючи слова Спасителя "Я є путь, і істина, і життя" (Ін 14, 6), - здатні іти правильним шляхом (методом) до пізнання Істини. Адже Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать".

Поиск по сайту: